01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.01.2011 № 17/270
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - адвокат ,
від відповідача: Калиновська О.О. - представник за довіреністю ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка"
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.09.2010
у справі № 17/270 ( .....)
за позовом Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка"
до Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
про визнання договору чинним та стягнення 224165,34 грн.
У червні 2010 року Державне підприємство „Національна кіностудія художніх фільмів ім.. Олександра Довженка” (позивач) звернувся до АЕК „Київенерго” (відповідач) з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання договору на електропостачання, переробку та транспортування електричної енергії для філії “Житлотеплоенерго Київенерго” (котельня) № 153 від 03.07.2001 р. чинним та зобов'язання відповідача виконати його умови в частині оплати отриманих послуг в сумі 224165,34 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконував свого обов'язку по оплаті наданих позивачем послуг згідно укладеного договору.
Позовну вимогу про визнання договору № 153 від 03.07.2001 р. чинним позивач обґрунтовував тим, що незважаючи на листи відповідача, в яких він повідомляв позивача про припинення дії спірного договору, позивач фактично продовжує виконувати його умови, а саме: надавати послуги з транзиту теплової енергії.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 року у справі № 17/270 в задоволенні позовних вимог Державному підприємству „Національна кіностудія художніх фільмів ім.. Олександра Довженка” було відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №17/270 від 29.09.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в повному обсязі задовольнити позовні вимоги.
При цьому , позивач також посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
В апеляційній інстанції представник позивача надав клопотання про витребування додаткових доказів. Вказані клопотання колегія відхилила, оскільки вважає, що вони не обґрунтовані належним чином та спір можливо вирішити без надання, вказаних в клопотаннях, додаткових доказів.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як свідчать матеріали даної справи, 03.07.2001р. позивач та філія “Житлотеплоенерго Київенерго” уклали договір на електропостачання, переробку та транспортування електричної енергії для філії “Житлотеплоенерго Київенерго”(котельня) № 153, відповідно до умов якого позивач взяв на себе обов'язок транспортувати електроенергію з 10 вВ на 0,4 кВ через електропідстанції, мережі позивача та забезпечити надійне електропостачання вказаної філії за умови належної оплати вказаних послуг.
29.12.2004 р. позивач та відповідач в особі філії “Житлотеплоенерго Київенерго” уклали угоду про зміну та доповнення договору від 03.07.2001 р. № 153, якою, серед іншого, встановили, що стороною за Договором є акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго”.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Пунктом 11 договору визначено, що договір укладено до 31.12.2001 р., договір вважається продовженим на наступний рік у випадку, якщо за місяць до закінчення строку дії не буде заяви однієї з сторін про відмову від договору та його продовження.
Таким чином, сторони у встановленому чинним законодавством порядку дійшли згоди, що дія договору продовжується на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодна з сторін не направить іншій заяву про відмову від договору.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії листа відповідача № 30/3259 від 26.11.2009 р., філія “Житлотеплоенерго” повідомила позивача про те, що в зв'язку зі змінами правил відпуску електричної енергії, пов'язаних з договорами на транзит, відповідачем прийнято рішення про покладення функцій з виконання умов договорів на транзит електричної енергії мережами основного споживача на філію “Кабельні мережі Київенерго” з відповідним розірванням існуючих договорів з філією “Житлотеплоенерго Київенерго”, з огляду на що філія “Житлотеплоенерго” не має змоги продовжити дію Договору на 2009 рік.
Крім того, вказаним листом позивача було повідомлено про те, що для впорядкування договірних відносин йому необхідно звернутись до філії “Кабельні мережі Київенерго”.
Про необхідність переукладення договору з філією “Кабельні мережі Київенерго” позивача неодноразово було повідомлено листами № 30/1471 від 30.05.2008 р., № 30/3425 від 15.12.2008 р., № 034/57-6969 від 22.12.2008 р..
Про припинення дії договору з 01.01.2009 р. позивача також було повідомлено листами № 11/491 від 10.03.2009 р. та № 10/2063 від 26.08.2009 р., якими філією “Житлотеплоенерго Київенерго” позивачу повертались документи (наряди-замовлення та акти про надання послуг) за надані у 2009 році послуги.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
З огляду на вищевикладене, колегія прийшла до висновку, що сторонами в договорі досягнуто згоди про закінчення строку його дії у випадку направлення будь-якою зі сторін в місячний термін до закінчення строку його дії заяви про відмову від договору, зважаючи на факт направлення відповідачем такої заяви позивачу (лист № 30/3259 від 26.11.2009 р.), а тому починаючи з 01.01.2009 р. дію договору було припинено.
При цьому, посилання позивача на те, що в січні та березні 2009 року позивачу, на виконання умов договору, від відповідача надходили кошти, що свідчить про згоду відповідача на продовження дії договору, судом не приймаються, оскільки, як зазначає сам позивач, вказані кошти перераховувались відповідачем в рахунок оплати послуг, отриманих у 2008 році, а закінчення строку дії договору не звільняє сторін від обов'язку виконати обов'язки, взяті на себе під час дії договору.
З вищевказаних обставин, колегія вважає, що місцевий суд правомірно не взяв до уваги лист № 44/696 від 21.04.2009 р., яким позивача було повідомлено про зміну реквізитів філії “Житлотеплоенерго Київенерго”.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача виконати умови договору в частині оплати отриманих послуг в сумі 224165,34 грн., колегія вважає зазначити наступне.
Як свідчать матеріали справи, вказана заборгованість позивачем відповідачу нарахована за період з січня 2009 року по травень 2010 року.
В період, за який позивач нараховує відповідачу спірну заборгованість, виходячи з умов договору, дія договору припинилась і він не міг породжувати жодних прав та обов'язків, в тому числі й обов'язку відповідача перераховувати позивачу спірні платежі.
Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно не задовольнив позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, оскільки дія спірного договору припинилась.
Крім того, слід вказати, що до предмету доказування у цій частині позовних вимог відноситься встановлення судом на підставі належних засобів доказування надання позивачем відповідачу послуг за умовами договору та порушення відповідачем обв'язку, встановленого умовами Договору, по оплаті наданих послуг.
Предметом позову є певна матеріально -правова вимога позивача до відповідача, підставою - фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
За таких обставин, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 224165,34 грн., а підставою для стягнення спірної суми є договір.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Вказана правова позиція викладена також в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 р. № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”.
Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати підставу позову.
Позивачем не надано жодного належного доказу надання відповідачу протягом спірного періоду послуг, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати умови договору в частині оплати отриманих послуг в сумі 224 165,34 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що позовні вимоги позивача про визнання договору на електропостачання, переробку та транспортування електричної енергії для філії “Житлотеплоенерго Київенерго”(котельня) № 153 від 03.07.2001 р. чинним та зобов'язання відповідача виконати його умови в частині оплати отриманих послуг в сумі 224165,34 грн. задоволенню не підлягають, як безпідставні та не обґрунтовані.
Доводи апеляційної скарги колегія не бере до уваги, оскільки вони є не обґрунтованими та безпідставними.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2010р. у справі №17/270 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна кіностудія художніх фільмів ім.. Олександра Довженка” залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №17/270 повернути до Господарського суду міста Києва.
4.Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
25.01.11 (відправлено)