01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.01.2011 № 18/367
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача: .Зеленюх В.Р. - за довіреністю ,
від відповідача : Федусів Д.Ю. - керівник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства (ПП) "Азбет"
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.10.2010
у справі № 18/367 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"
до Приватного підприємства (ПП) "Азбет"
про стягнення 991374,82 грн.
У жовтні 2010р. ТОВ „Євро Лізинг” звернулося до Приватного підприємства (ПП) „Азбет” з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення 906 432,91 грн. основного боргу, 67 387,15 грн. пені, 17 554,76 грн. трьох процентів річних з простроченої суми, 9 914,00 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2010 року у справі №18/367 позов задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №18/367 від 28.10.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
В своїй апеляційній скарзі , скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи , заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 25.04.2007 р. між сторонами укладений договір фінансового лізингу №256, за умовами якого позивач передає відповідачеві, а останній отримує від позивача в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб відповідно до замовлення на транспортний засіб.
Відповідно до п. 3.1. договору відповідачеві надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в плані лізингу.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що за переданий у лізинг транспортний засіб у період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати відповідачем лізингових платежів позивачеві встановлюються в плані лізингу (додаток №3 до договору) та інших додатках.
Між сторонами були підписані замовлення на транспортний засіб №256/006 та №256/007 (які є додатками №1 до договору), згідно з якими відповідач доручив позивачеві придбати та передати у фінансовий лізинг транспортні засоби марки “АБС-7ДА”на базі “Камаз 53229”та автобетонозмішувач АБС-9DА на базі “Камаз 6520”.
Згідно з актами приймання-передачі №256/006 та №256/007 (додатки №2 до договору) позивач передав, а відповідач прийняв у фінансовий лізинг транспортні засоби марки “АБС-7ДА”на базі “Камаз 53229”та автобетонозмішувач АБС-9DА на базі “Камаз 6520”.
Додатками №3 до договору сторонами підписані плани лізингу №256/006 та №257/007, до яких додатковими угодами були внесені зміни, згідно з якими загальний строк лізингу зазначених вище транспортних засобів сторони визначили періодом у 36 місяців.
Відповідно п. 5.8. договору оплата вартості послуг позивача здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж здійснюється у наступному порядку:
-сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості транспортного засобу сплачується у сумі, зазначеній у плані лізингу;
-комісія позивача за наданий у лізинг транспортний засіб кожен місяць розраховується за наступною формулою:
КЛПМ=КЛПЛ + (ЛППЛхКоефКВ -ЛППЛ),
де:
КЛПМ -комісія позивача за поточний місяць;
КЛПЛ -комісія позивача за відповідний місяць згідно з планом лізингу;
ЛППЛ -лізинговий платіж за відповідний місяць згідно з планом лізингу;
КоефКВ -коефіцієнт зміни курсу валюти, який розраховується наступним чином: офіційний курс валюти, зазначеної у плані лізингу, за даними НБУ на момент виставлення рахунку позивачем.
Пунктом 5.9. договору передбачено, що комісія позивача збільшується на суму ПДВ, що нараховується на частину комісії, яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ на момент сплати такої комісії, розраховану від вартості об'єкту лізингу.
07.02.2007 р. між сторонами укладений додаток №4 до договору, відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов'язання по технічному та сервісному обслуговуванню транспортних засобів.
Відповідно до пункту 2 статті 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Згідно з п. 5.6. договору у разі прострочення відповідачем лізингових платежів (несплати або часткової несплати) більше 30 днів, на вимогу позивача предмет лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Пунктом 1.3.2. договору передбачено, що у випадку дострокового припинення дії договору відповідач зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати пред'явлення повідомлення позивача перерахувати йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені договором та додатками до нього, що залишились несплаченими на дату розірвання договору, та сплатити на вимогу позивача неустойку (окрім випадків, які зазначені у пункті 13.1.3. договору) за дострокове припинення договору в сумі:
-5 середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії плану лізингу, що є невід'ємною частиною договору, протягом перших двох років дії цього плану лізингу;
-4 середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії плану лізингу, що є невід'ємною частиною договору, протягом року дії плану лізингу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повне задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Як визначено пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором, лізингові платежі сплачував невчасно та не у повному обсязі.
Станом на день слухання справи у судовому засіданні сума боргу відповідача перед позивачем складає 906 432,91 грн.
Таким чином, оскільки факт наявності заборгованості відповідача у розмірі 906 432,91 грн. підтверджений , колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Згідно зі статтею 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За прострочку платежу позивачем нарахована пеня у розмірі 67 387,15 грн., передбачена п. 8.2. договору.
Перевіривши розрахунок пені , колегія вважає , що наданий розрахунок відповідає матеріалам справи, умовам договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вказаної статті, позивачем нараховані три проценти річних з простроченої суми у розмірі 17 554,76 грн.
Наданий розрахунок відповідає матеріалам справи, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 17 554,76 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив в повному обсязі позов ТОВ „Євро Лізинг” .
Що стосується доводів апелянта, колегія вважає, що судом першої інстанції надана належна оцінка доказам, досліджені всі обставини справи, тому колегія не бере до уваги викладені в апеляційній скарзі доводи, як необґрунтовані.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2010р. у справі №18/367 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу ПП „Азбет” залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №18/367 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
25.01.11 (відправлено)