про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
27 травня 2026 року справа № 580/5400/26
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Орленко В.І., розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача, адвокат Стратілатов К.Г. в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незадоволення заяви ОСОБА_1 від 24.04.2026 року про зняття арештів;
- зняти арешт, накладений постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.09.2025 року про арешт коштів боржника;
- зняти арешт, накладений постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.09.2025 року про арешт майна.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлений інший порядок судового провадження.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що арешт було накладено у виконавчому провадженні № 79185575 з примусового виконання вимоги № Ф-5181-23-У виданої 22.04.2025 року ГУ ДПС в Черкаській області про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС в Черкаській області. Вказана вимога виконана в повному обсязі. Виконавчий збір та витрати відповідача у виконавчому провадженні № 79185575 сплачені повністю. Виконавче провадження завершено у зв'язку з повним фактичним виконання виконавчого документа. За таких обставин на думку представника, збереження арештів з посиланням на інші виконавчі провадження, які існували раніше за іншими виконавчими документами на користь інших стягувачів, є безпідставним, оскільки арешти, накладені у виконавчому провадженні № 79185575, не забезпечували виконання інших виконавчих документів в інших провадженнях.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що на виконанні у Першому відділі Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 79185575 з примусового виконання вимоги № Ф-5181-23-У виданої 22.04.2025 року ГУ ДПС в Черкаській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС в Черкаській області заборгованості в сумі 29726,52 грн
В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем було винесено:
1) постанову від 25.09.2025 року про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/ електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 32979,92 грн.;
2) постанову від 25.09.2025 року про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження 32979,92 грн.
Постановою державного виконавця від 15.04.2026 року виконавче провадження було закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним фактичним виконанням згідно з виконавчим документом.
Вважаючи протиправною бездіяльність відділу щодо незняття арешту з коштів боржника та арешту з майна боржника, представник позивача звернувся до суду з позовом.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до пункту 2 цієї частини публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 вказаної частини визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи.
Разом із тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
З установлених обставин справи вбачається, що в даному випадку позивач звернулася до суду за захистом свого права власності.
Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення відділу державної виконавчої служби, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо права власності - майна, коштів.
Суд зазначає, що згідно із статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим, оскільки має приватноправовий характер та, з огляду на суб'єктний склад сторін спору, його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №140/26445/23.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (п. 6 ч. 1 цієї статті).
Наведені обставини виключають можливість розгляду даної справи Черкаським окружним адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, тому у відкритті провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Копію ухвали разом із позовною заявою, доданими до неї матеріалами повернути позивачу/представнику позивача.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції господарського суду.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання, однак може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
СуддяВалентина ОРЛЕНКО