27 травня 2026 року справа № 580/1463/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової розглянув у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу №580/1463/26 за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення компенсації майнової шкоди, ухвалив рішення.
І. ПРОЦЕДУРА/ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
16.02.2026 вх.№7777/26 представник позивача - Кобенко Юрій Миколайович у позовній заяві просить: стягнути з коштів ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 як компенсацію майнової шкоди 10 283,21 грн.
30.03.2026 прийнята позовна заява до розгляду, відкрите провадження у справі, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідно до ч.2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 ст. 12 КАС України. Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів (ч.1 ст.258 КАС України). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснюється.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтуванні позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 проходив службу у Військової частини НОМЕР_1 , за період проходження військової служби був забезпечений всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим (інвентарним) майном тимчасового користування, проте за результатом службового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_1 , діючи протиправно, усвідомлюючи значення своїх дій, всупереч обов'язкам військової служби визначених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, отримавши у користування інвентарне речове майно для виконання обов'язків військової служби, здійснив самовільне залишення військової частини разом з таким майном, не повернув його, чим створив нестачу майна по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_1 та завдав шкоди військовій частині НОМЕР_4 в сумі 10 283,21 грн.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач 16.04.2026 вх.№19468/26 надав до суду відзив та зазначив, що поновився на службі, але в іншій частині та готовий повернути те, що видала Військова частина НОМЕР_1 , проте деякі речі залишилися у Відповідача. Зустрічний позов не надходив до суду.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Згідно із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.04.2020 №84 солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 з 21.04.2020 зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. За період проходження військової служби солдат ОСОБА_2 був забезпечений всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим (інвентарним) майном тимчасового користування.
Згідно із витягом із наказу командира військової частини № НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 10.03.2025 №70 солдат ОСОБА_1 , механіка-водія радіолокаційної станції командного пункту військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що 10 березня 2025 року самовільно залишив місце виконання бойових (спеціальних) завдань у складі (МВГ-3) командного пункту військової частини НОМЕР_1 .
Згідно із витягом з ЄРДР 19.09.2025 зареєстроване кримінальне провадження №62025170010002104 за ч. 5, ст. 407 КК України за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_2 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування» від 25 вересня 2025 року №719, наказу командира військової частини НОМЕР_4 «Про продовження службового розслідування» від 11 жовтня 2025 року №780, військовою частиною НОМЕР_1 проведено службове розслідування з метою з'ясування причин та умов, що сприяли відсутності військового інвентарю речового майна, яке обліковується в розрізі особового складу структурних підрозділів військової частини НОМЕР_1 , що самовільно залишили військову частину та обліковуються за речовою службою логістики військової частини НОМЕР_1 , у контексті встановлення ступеня вини осіб чи дії щодо виникнення правопорушення, причин завдання шкоди, її розміру.
Службовим розслідування встановлено, зокрема, що солдат ОСОБА_2 , діючи протиправно, усвідомлюючи значення своїх дій, всупереч обов'язкам військової служби визначених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, отримавши у користування інвентарне речове майно для виконання обов'язків військової служби, здійснив самовільне залишення військової частини разом з таким майном, не повернув його, чим створив нестачу майна по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_1 та завдав шкоди військовій частині НОМЕР_1 в сумі 10 283,21 грн.
Відповідно до довідки про вартісну оцінку завданої шкоди військового майна по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_4 та витягу з обліку карток неповернутого інвентарного речового майна, яке обліковується за військовослужбовцями, які здійснили СЗЧ структурних підрозділів НОМЕР_1 на 27.10.2025, розмір завданої шкоди 10 283,21 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши повідомлені доводи, аргументи учасників щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити з огляду на таке.
V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232) порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут). Згідно зі ст.11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців обов'язки. Відповідно до ст.16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Відповідно до статей 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Закон України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон № 160) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків. Відповідно до ст. 1 цього Закону матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Згідно із ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 160 підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону № 160 відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (ч. 2 ст.10 Закону № 160).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Законодавцем передбачені винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17, виходячи з таких міркувань.
У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/ посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори належать вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18) сформований висновок: у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/ посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації (п.1 ч.1 ст.2 Закону України “Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX).
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Надаючи оцінку вимозі про стягнення коштів адміністративним органом у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.
Службовим розслідування встановлено, зокрема, що солдат ОСОБА_2 ,діючи протиправно, усвідомлюючи значення своїх дій, всупереч обов'язкам військової служби визначених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, отримавши у користування інвентарне речове майно для виконання обов'язків військової служби, здійснив самовільне залишення військової частини разом з таким майном, не повернув його, чим створив нестачу майна по речовій службі логістики військової частини НОМЕР_1 та завдав шкоди військовій частині НОМЕР_1 в сумі 10 283,21 грн.
Суд враховує, що докази про оскарження відповідачем наказу “Про результати службового розслідування» до суду не надані, зустрічний позов у спірних правовідносинах до суду не надходив.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно із статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.4 ст.5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Відповідно до частини 1 першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону №160 у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється у судовому порядку у разі відмови особи від добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Беручи до уваги, що станом на час розгляду справи доказів відшкодування майнової шкоди (сплати) Відповідачем у сумі 10 283,21 грн не надано, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 та наявні підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
ВС від 06.02.2024 № Пз/990/10/22 (№640/13029/22) справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, тому Суд, задовольняючи вимоги про стягнення грошового забезпечення, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначений порядок розподілу судових витрат. Відповідно до частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Верховний Суд у постанові від 08.05.2024 у справі №240/17530/23 висновує: аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє дійти висновку про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову як повністю, так і частково) не належать розподілу за результатом розгляду справи. Суд вважає, що такий підхід законодавця нерозривно пов'язаний із завданням адміністративного судочинства, що полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин із метою ефективного захисту прав, свобод й інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень із боку суб'єктів владних повноважень.
Якщо позивачем є суб'єкт владних повноважень, то незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (частина друга статті 139 КАС України), не підлягають розподілу. Як зазначає Верховний Суд у справі №240/17530/23 підхід про розподіл судових витрат у разі відмови позивача - суб'єкта владних повноважень від позову не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів у позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше “програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, ніж добровільно виконати вимоги позивача - суб'єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов'язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору.
Керуючись ст.2, 5-16, 90, 139, 242-246, 255, 258, 293, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з коштів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) кошти у сумі 10 283 грн (десять тисяч двісті вісімдесят три) 21 коп.
Судові витрати не потребують розподілу.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21.
Копію рішення направити сторонам справи:
позивач: Військова частина НОМЕР_1 [ АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ];
відповідач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ].
Рішення суду складене 27.05.2026.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА