вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" травня 2026 р. Справа№ 910/8328/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Пантелієнка В.О.
Остапенка О.М.
за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.
та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 13.05.2026,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2026
у справі №910/8328/23 (суддя Мандичев Д.В.)
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8328/23 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 із кредиторськими вимогами до боржника; визнано кредитором у справі №910/8328/23 ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 2 860007,05 грн., з яких 4844,80 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 2855162,25 грн - вимоги другої черги; зобов'язано керуючого реструктуризацією внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів; відкладено розгляд справи у судовому засіданні, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на 20.02.2026; відмовлено ОСОБА_2 у визнанні кредитором боржника на суму 428720,61 грн.
Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції у відповідній частині, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 за справою №910/8328/23 у частині відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 із кредиторськими вимогами до боржника, визнання ОСОБА_2 кредитором у справі з грошовими вимогами на суму 2 860 007,05 грн, з яких 4 844,80 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 2855 162,25 грн вимоги іншої чергової суми, зобов'язання керуючого реструктуризацією внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів; ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про визнання грошових вимог до боржника від 27.11.2025 - залишити без розгляду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Остапенко О.М., Пантелієнко В.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8328/23 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8328/23 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/8328/23.
19.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/8328/23 у 8-ми томах.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8328/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 22.04.2026; запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 08.03.2026; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 15.03.2026.
01.04.2026 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить прийняти відзив на апеляційну скаргу до розгляду, долучити до матеріалів справи та врахувати при прийнятті рішення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8383/23 залишити без змін, з огляду на наступне. Оскільки факт передачі грошових коштів від ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 вже встановлений судом у межах справи №910/8328/23 (757/51177/21-ц), то відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню. Щодо тверджень Боржника про неможливість застосування реституції, то встановлені обставини щодо визнання судом недійсним правочину (справа №910/8328/23(757/51177/21-ц) мають як наслідок застосування згідно з вимогами статті 216 ЦК України інституту реституції та є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
У зв'язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О. з 20.04.2026 на лікарняному, судове засідання 22.04.2026 не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8328/23 призначено на 13.05.2026 о 10 год. 00 хв.
У судове засідання 13.05.2025 з'явились представники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Представники інших учасників справи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.
Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з'явились у судове засідання, з огляду на наступне.
За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/23.
Оскільки вказана ухвала суду першої інстанції оскаржується лише в частині, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 із кредиторськими вимогами до боржника; визнання кредитором у справі № 910/8328/23 ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 2 860 007,05 грн., з яких 4 844,80 грн. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 2 855 162,25 грн. - вимоги другої черги; зобов'язання керуючого реструктуризацією внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваної ухвали лише в тій частині, що оскаржується.
Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що справу розглянуто неповноважним складом суду, оскільки суддя Мандичев Д.В. по суті повторно розглянув ту саму справу, рішення в якій було скасовано судами апеляційної та касаційної інстанцій, чим порушено вимоги частини першої статті 36 Господарського процесуального кодексу України. На думку апелянта, суд безпідставно не залишив без розгляду заяву ОСОБА_2 про визнання грошових вимог, оскільки ОСОБА_2 повторно заявив аналогічні кредиторські вимоги до Боржника, які раніше були заявлені у 2023 та відкликані заявою від 25.04.2024, тому суд першої інстанції мав застосувати аналогію положення статей 175 та 231 Господарського процесуального кодексу України та відмовити у прийнятті заяви або залишити її без розгляду. Апелянт зазначає, що в заяві про визнання грошових вимог до боржника ОСОБА_2 наведені альтернативні способи захисту, зокрема, посилання на повернення сплачених коштів у порядку реституції згідно зі статтею 216 ЦК України, а також, як безпідставно утримані боржником відповідно до статті 1212 ЦК України. Водночас, суд сформував за кредитора правову позицію, відхиливши одну із підстав звернення, що є порушенням принципу змагальності.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8328/23 слід залишити без змін (в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 із кредиторськими вимогами до боржника; визнання кредитором у справі № 910/8328/23 ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 2 860 007,05 грн., з яких 4 844,80 грн. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 2 855 162,25 грн. - вимоги другої черги; зобов'язання керуючого реструктуризацією внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів), з огляду на наступне.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.06.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за номером 70906 від 29.06.2023. Призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) арбітражного керуючого Карасюка Олександра Володимировича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 01.02.2018 № 1846). Визначено дату проведення попереднього судового засідання на 30.08.2023.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.08.2023 визнано кредитором у справі № 910/8328/23 по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1 Фізичну особу-підприємця Факторович Оксану Станіславівну з грошовими вимогами на суму 3 861 463,00 грн., з яких: 5 368,00 грн. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 3 856 095,00 грн. - вимоги другої черги. Встановлено дату проведення зборів кредиторів: 11.09.2023. Визначено дату проведення судового засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на 04.10.2023.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.09.2023 у справі №910/8328/23 прийнято заяву ОСОБА_2 про визнання кредитором боржника до розгляду на суму 4 935 600,00 грн.
25.06.2024 ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду м. Києва із заявою про відмову від кредиторських вимог та відкликання заяви про визнання грошовитих вимог до Боржника у зв'язку з подальшим зверненням ОСОБА_2 до Господарського суду м. Києва із позовною заявою про стягнення грошових коштів з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 5 949 839,37грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2024 у справі №910/8328/23 прийнято відкликання ОСОБА_2 заяви про визнання грошових вимог до боржника.
27.11.2025 ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання грошових вимог до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на суму 2 855 162,25 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2025 прийнято заяву ОСОБА_2 про визнання кредитором боржника на суму 2 855 162,25 грн.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8328/23 суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 із кредиторськими вимогами до боржника.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки, як вірно зауважено судом першої інстанції, положення чинного законодавства не містять заборони повторного подання заяви про визнання грошових вимог, враховуючи що попередня заява відкликана кредитором та не була розглянута судом.
Також судом першої інстанції враховано, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/8328/23 (910/7963/24) скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.10.2025 справу №910/8328/23 (910/7963/24) прийнято до провадження.
У межах справи №910/8328/23 (910/7963/24) ОСОБА_2 08.12.2025 подано заяву про зменшення позовних вимог у частині стягнення суми 135 000 доларів США на 50%, а саме, до 67 500 доларів США, що підлягають стягненню у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день виконання судового рішення. Заява прийнята судом ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.03.2026 у справі №910/8328/23 (910/7963/24).
При цьому у справі №910/8328/23 про неплатоспроможність ФОП ОСОБА_1 вимоги кредитора становлять 67 500 доларів США, тобто решту 50% від загальної суми заборгованості 135 000 доларів США.
Одночасно, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.09.2025 у цивільній справі №757/44615/25-ц відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих (збережених) коштів.
З огляду на зазначене, наведені боржником обставини щодо зловживання ОСОБА_2 своїми правами кредитора вірно не визнано судом доведеними та такими, що свідчать про недобросовісність дій кредитора.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8328/23 судом визнано кредитором у справі №910/8328/23 ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 2 860007,05 грн., з яких 4844,80 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 2855162,25 грн - вимоги другої черги; зобов'язано керуючого реструктуризацією внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою кредитора боржника на суму 3 283 882,60 грн (з урахуванням поданих уточнень від 05.12.2025).
У заяві кредитора вказано, що 06.11.2020 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, що діє на підставі запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці в та громадських формувань (надалі - Агент) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (який представляє інтереси компанії "Акцент-Новотел") (надалі - Довіритель), укладено договір про надання агентських послуг № 01/2020-11.
Відповідно до пункту 1.1 договору Агент зобов'язується за дорученням і в інтересах Довірителя за винагороду сприяти укладенню Довірителем угоди з продажу (відчуження) нерухомості: Будівля навчального та дослідницького закладу за адресою: АДРЕСА_2 (надалі Об'єкт) з компанією, одним із учасників якої, є громадянин Польщі ОСОБА_3 (далі Покупець), або з іншим покупцем, інформацію про якого надав Агент (далі - Покупець), а Довіритель зобов'язується оплатити послуги Агента у порядку та розмірі, вказаному в даному Договорі.
У пункті 1.2 договору вказано, що Об'єкт належить компанії ТОВ "Акцент-Новотел", інтереси якої представляє Довіритель, на підставі права власності (номер запису про право власності: 16724281).
Підтвердженням належного виконання Агентом своїх зобов'язань за цим Договором є факт укладення Довірителем угоди про відчуження Об'єкту з Покупцем (пункт 1.3 договору).
Згідно з пунктом 1.5 договору повноваження Агента на здійснення від імені Довірителя дій згідно з умовами даного Договору, підтверджуються цим Договором і не потребують додаткового підтвердження, в тому числі, шляхом видачі довіреності або іншого документу.
За змістом пункту 2.1 договору за сприяння в укладенні угоди, передбаченої п. 1.1 цього Договору, Довіритель зобов'язується виплатити Агенту агентську винагороду у розмірі 135000 доларів США.
Відповідно до пункту 2.2 договору агентська винагорода виплачується Агенту на його поточний рахунок, або іншим передбаченим способом, в день підписання угоди про відчуження Об'єкта, укладеної за його посередництвом.
Пункт 2.3 договору передбачає, що Довіритель зобов'язується протягом одного календарного дня з моменту отримання Акту приймання-передачі послуг підписати та направити Агенту один екземпляр Акту приймання-передачі або мотивовану відмову від прийняття послуг. Довіритель не має права мотивувати відмову від підписання Акту ненаданням послуг, не передбачених даним Договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/8328/23 (757/51177/21-ц) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним Договір про надання агентських послуг від 06.11.2020 № 01/2020-11, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1
Зазначене рішення суду мотивовано тим, що Договір №01/2020-11 вчинений ОСОБА_2, як представником інтересів ТОВ "Акцент-Новотел", за відсутності на те повноважень, тобто в порушення вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, підписаний неуповноваженою особою. При цьому факт передачі грошових коштів ОСОБА_2 ОСОБА_1 у розмірі 135 000 доларів США сторонами не заперечується, протее, матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що грошові кошти передані саме у виконання договору від 06.11.2020 № 01/2020-11 за тими умовами, що визначені у наданій суду фотокопії, здійсненій під час проведення допиту в кримінальному провадженні від 10.06.2021 № 42021102100000097 ОСОБА_1 органу досудового розслідування.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 року у справі № 910/8328/23 (757/51177/21-ц) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 року у справі № 910/8328/23 (757/51177/21-ц) залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 22.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у справі №910/8328/23 (757/51177/21-ц) залишено без змін.
Надалі, ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 5949839,37 грн (у тому числі 135000 доларів США, що в національній валюті за курсом Національного банку України станом на 25.06.2023, становить 5474317,50 грн, а також 475521,87 грн 3% річних за період з 06.11.2020 до 28.09.2023 за користування чужими коштами). Позов мотивовано посиланням на положення статті 216 Цивільного кодексу України та необхідність повернення коштів, сплачених Боржнику на підставі недійсного договору про надання агентських послуг від 06.11.2020 №01/2020-11 (далі - Договір №01/2020-11), а також стягнення нарахованих на ці кошти 3% річних.
У зустрічній позовній заяві Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 5540859,00 грн. Зустрічний позов мотивовано тим, що позивач одержав за недійсним Договором №01/2020-11 послугу у вигляді сприяння в укладенні договору купівлі-продажу будівлі від 25.11.2020, що підлягала оплаті в зазначеному розмірі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/8328/23 (910/7963/24) первісний позов задоволено в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 135000,00 доларів США, що в національній валюті за курсом, встановленим НБУ станом на 25.06.2023, становить 5474317,50 грн; у решті вимог первісного позову та у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 910/8328/23 (910/7963/24) рішення господарського суду першої інстанції скасовано в частині задоволення вимог первісного позову про стягнення коштів з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, в цій частині прийнято нове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог, а в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25.09.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/8328/23 (910/7963/24) скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками перегляду Верховним Судом ухвалених у справі № 910/8328/23 (910/7963/24) судових рішень, суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд, звернувши увагу, в тому числі, на те, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків щодо наявності / відсутності підстав для стягнення коштів у сумі 135000 доларів США саме на підставі положень статті 216 Цивільного кодексу України, визначеної підставою позовних вимог.
Так, Верховним Судом у справі №910/8328/23 (910/7963/24) у пунктах 63, 65, 66 зазначено, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про сплату ОСОБА_2 135000,00 доларів США на виконання інших правовідносин. Апеляційний господарський суд зауважив на ненаданні сторонами оригіналу іншого договору на вимогу господарського суду, а також послався на постанову Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №910/8328/23(757/51177/21-ц), однак, наведений висновок господарського суду апеляційної інстанції не в повній мірі відповідає змісту постанови Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №910/8328/23(757/51177/21-ц).
У пункті 76 постанови Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №910/8328/23(757/51177/21-ц) вказано, що факт передачі грошових коштів Позивачем ( ОСОБА_2 ) Боржнику (ФОП ОСОБА_1) в розмірі 135000 доларів США сторонами не заперечується, проте, матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що грошові кошти передані саме у виконання договору від 06.11.2020 №01/2020-11 за тими умовами, що визначені в наданій суду фотокопії, здійсненій під час проведення допиту в кримінальному провадженні №42021102100000097 від 10.06.2021 ОСОБА_1 органу досудового розслідування. Водночас, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 зазначеної постанови Верховного Суду, обґрунтовуючи свої вимоги, Позивач вказував, зокрема, на те, що Договір №01/2020-11 він не підписував, оскільки фактично такий договір укладався як договір про наміри; при цьому на першому аркуші договору змінені його істотні умови, а на другому аркуші залишилися лише рамкові умови.
При цьому в рішенні Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 року у справі № 910/8328/23 (757/51177/21-ц) зазначено, що ОСОБА_2 наголошував, що перша сторінка Договору №01/2020-11 замінена на сторінку з іншими істотними умовами, що не погоджувалися сторонами, натомість, за рахунок сплачених ОСОБА_2 135000 доларів США ФОП ОСОБА_1 мала укласти з новим власником нерухомого майна ТОВ "Прайм Інжиніринг" договір оренди, а не зарахувати отримані кошти як оплату за агентські послуги.
Також у постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у справі № 910/8328/23 (757/51177/21-ц) вказано, що ОСОБА_2 наголошував на підписанні ним договору на двох сторінках. У подальшому після отримання коштів ФОП ОСОБА_1 змінила першу сторінку договору, назвавши його договором агентських послуг та змінивши істотні умови договору. Виходячи з вказаного, ОСОБА_2 надав ФОП ОСОБА_1 кошти в розмірі 135000 доларів США відповідно до оскаржуваного договору, про що остання не заперечує, та цей факт підтверджується матеріалами справи, а тому при укладенні вказаного правочину порушено майнові права саме ОСОБА_2, а не в ТОВ "Акцент-Новотел", отже, ОСОБА_2 є належним Позивачем у справі, оскільки саме йому завдано майнової шкоди діями ФОП ОСОБА_1.
Із викладеного Верховним Судом у справі №910/8328/23 (910/7963/24) зроблено наступний висновок: не вбачається, що ОСОБА_2 під час розгляду справи №910/8328/23(757/51177/21-ц) доводив саме укладення між ним і ФОП ОСОБА_1 іншого правочину, окрім Договору №01/2020-11. Доводи ОСОБА_2 по суті зводяться до невідповідності умов Договору №01/2020-11, наведеного в наявній у матеріалах справи копії, дійсному змісту укладеного між ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1 Договору №01/2020-11 (внаслідок заміни першого аркушу), зокрема, щодо призначення коштів у сумі 135000 доларів США, які підлягали сплаті ОСОБА_2 Верховний Суд не надав правової оцінки наведеним доводам ОСОБА_2 щодо їх достовірності тощо, однак, з урахуванням викладеного, дійшов висновку про передчасність висновків господарського суду апеляційної інстанції про те, що спірні у справі кошти в сумі 135000 доларів США були сплачені ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 не на виконання Договору №01/2020-11.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що за змістом встановлених у справі №910/8328/23(757/51177/21-ц) обставин та наданих ОСОБА_2 у вказаній справі пояснень, останній надавав ФОП ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 135000 доларів США саме на виконання Договору №01/2020-11, але за іншими умовами, ніж містилися на першій сторінці відповідного договору в наявній у матеріалах справи №910/8328/23(757/51177/21-ц) копії.
Водночас, Договір №01/2020-11 у судовому порядку визнаний недійсним, до того ж саме в тій редакції, що подана до суду у вигляді фотокопії, здійсненій під час проведення допиту ОСОБА_1 в кримінальному провадженні від 10.06.2021 № 42021102100000097 органом досудового розслідування.
При цьому суд вірно відзначив, що ОСОБА_2 під час розгляду справи №910/8328/23(757/51177/21-ц) жодним чином не стверджував, що ним укладався інший договір, ніж Договір №01/2020-11.
Беручи до уваги встановлені в межах справи №910/8328/23(757/51177/21-ц) обставини, на необхідності врахування яких указував і Верховний Суд у справі №910/8328/23 (910/7963/24), суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про доведеність ОСОБА_2 того факту, що грошові кошти в розмірі 135000 доларів США передані ним ФОП ОСОБА_1 саме на виконання Договору №01/2020-11, умови якого в наявній у матеріалах справи №910/8328/23(757/51177/21-ц) копії не відповідали дійсному змісту укладеного договору, та безпосередньо який і визнаний у судовому порядку недійсним.
Наведені обставини щодо визнання судом у справі №910/8328/23(757/51177/21-ц) недійсним такого правочину зумовлюють застосування згідно з вимогами статті 216 ЦК України інституту реституції та є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Згідно з частинами 1, 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Закріплена в абзаці другому частини 1 статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які вони вчинили на його виконання. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Таке взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та факту недійсності правочину і забезпечує поновлення попереднього становища сторін за наслідками недійсності відповідного правочину. Вказане поновлення можливе тоді, коли майно, передане за вказаним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Судом першої інстанції враховані зауваження ФОП ОСОБА_1 про те, що в заяві про визнання грошових вимог до боржника ОСОБА_2 наведені альтернативні способи захисту, зокрема, посилання на повернення сплачених коштів у порядку реституції згідно зі статтею 216 ЦК України, та як безпідставно утриманих боржником коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
Однак, як вірно зауважив суд першої інстанції, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/8328/23 (757/51177/21-ц), що набрало законної сили, визнано недійсним Договір про надання агентських послуг від 06.11.2020 № 01/2020-11, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1
Судом першої інстанції вірно враховано, що факт передачі грошових коштів ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 вже встановлений судом у межах справи №910/8328/23 (757/51177/21-ц), який сторонами не заперечувався, та відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України не підлягав доказуванню.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (частина 1 статті 75 ГПК України).
Відтак, ураховуючи принцип процесуального естопелю, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підставність прийняття в даному випадку визнаного обома сторонами у межах справи №910/8328/23 (757/51177/21-ц) факту передачі грошових коштів ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 в розмірі 135000 доларів США, в якості дотримання кредитором частини 3 статті 45 КУзПБ щодо підтвердження грошових вимог.
Досліджуючи питання щодо виконання ФОП ОСОБА_1 умов Договору №01/2020-11 та надання за цим правочином послуг ОСОБА_2, суд першої інстанції вірно зазначив про наступне.
За змістом Договору №01/2020-11 ФОП ОСОБА_1, як Агент, зобов'язується за дорученням і в інтересах Довірителя (ОСОБА_2, який представляє інтереси компанії "Акцент-Новотел") за винагороду сприяти укладенню Довірителем угоди з продажу (відчуження) належної Довірителю нерухомості, а Довіритель зобов'язується оплатити послуги Агента у порядку та розмірі, вказаному в даному Договорі.
У постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №910/8328/23(757/51177/21-ц), у пунктах 73-75 вказано, що як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, договір купівлі-продажу будівлі дошкільного навчального та дослідного закладу, літ. "А", загальною площею 6 144,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, був укладений 25.11.2020 між ТОВ "Акцент-Новотел" та ТОВ "Прайм Інжиніринг" (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований у реєстрі за № 628), та підписаний зі сторони ТОВ "Акцент-Новотел" директором ОСОБА_4, а не ОСОБА_2, як це було передбачено пунктом 1.3. спірного Договору. Встановлені обставини спростовують доводи ФОП ОСОБА_1 про те, що підтвердженням виконання оспорюваного договору від 06.11.2020 № 01/2020-11 є безпосередньо укладений між ТОВ "Акцент-Новотел" та ТОВ "Прайм Інжиніринг" договір купівлі-продажу від 25.11.2020, про що вірно зазначено судом першої інстанції. Також, матеріали справи не містять підтвердження виконання сторонами пункту 2.3. спірного договору щодо складання та підписання Акту приймання-передачі послуг.
При цьому у постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у справі № 910/8328/23 (757/51177/21-ц) вказано, що ОСОБА_2 надав ФОП ОСОБА_1 кошти в розмірі 135000 доларів США відповідно до оскаржуваного договору, про що остання не заперечує, та цей факт підтверджується матеріалами справи, а тому при укладенні вказаного правочину порушено майнові права саме ОСОБА_2, а не ТОВ "Акцент-Новотел", отже, ОСОБА_2 є належним Позивачем у справі, оскільки саме йому завдано майнової шкоди діями ФОП ОСОБА_1.
Відтак, укладання ФОП ОСОБА_1 договору купівлі-продажу не може вважатися наданням відповідних послуг за Договором №01/2020-11 на суму 135000 доларів США саме ОСОБА_2, як фізичній особі.
Отже, за відсутності встановлених обставин надання ФОП ОСОБА_1 за Договором №01/2020-11 послуг ОСОБА_2 , останньому підлягають поверненню сплачені ним грошові кошти за недійсним правочином у заявленому розмірі.
Так, у межах заяви кредитора ОСОБА_2 заявлені вимоги в розмірі 67 500,00 доларів США, що складає 50% від загальної суми у розмірі 135 000,00 доларів США.
Положеннями статті 533 ЦК України унормовано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Так, частиною 2 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як вірно встановив суд першої інстанції, оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду через систему "Електронний суд" із заявою кредитора 27.11.2025, розрахунок гривневого еквіваленту суми кредиторських вимог здійснюється за курсом НБУ станом на 27.11.2025, який становить 42,2987 грн. за 1 долар США.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного втсновку, що розмір грошових вимог на суму 67 500,00 доларів США станом на 27.11.2025 становить у гривневому еквіваленті 2 855 162,25 грн.
За наведених обставин, суд дійшов вірного висновку про визнання ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 2 855 162,25 грн. - вимоги другої черги.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки нарахування 3% річних за період з 26.11.2020 до 27.11.2025 у розмірі 428 720,61 грн. здійснено кредитором на підставі статті 1212 ЦК України, саме як на неповернуті безпідставно набуті кошти, вимоги кредитора в цій частині не підлягають визнанню (в цій частині ухвала не оскаржується).
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника відносно того, що справу розглянуто неповноважним складом суду, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 36 ГПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження в справі.
Разом з тим, зазначена норма підлягає застосуванню у випадках нового розгляду саме тієї ж самої справи після скасування рішення, ухваленого у ній.
Водночас, оскільки суддею Мандичевим Д.В. розглядався позов ОСОБА_2 у справі №910/8328/23 (910/7963/24), тоді як предметом розгляду в оскаржуваній ухвалі є заява кредитора про визнання грошових вимог безпосередньо у справі №910/8328/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Отже, йдеться про різні процесуальні провадження у межах однієї справи про банкрутство, які мають різний предмет розгляду.
Таким чином, скасування Верховним Судом рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/8328/23 (910/7963/24) та передача вказаної справи на новий розгляд іншому складу суду жодним чином не може свідчити про те, що суддя Мандичев Д.В. діяв всупереч основним засадам судочинства та не забезпечив справедливий розгляд вказаної справи у розумінні чинного законодавства.
Судова колегія відхиляє доводи скаржниці відносно того, що суд безпідставно не залишив без розгляду заяву ОСОБА_2 про визнання грошових вимог, оскільки подання у 2023 первинної заяви про визнання кредиторських вимог та її подальше відкликання не позбавляє кредитора права повторно звернутися із заявою про визнання грошових вимог, якщо такі вимоги залишаються неврегульованими та існують на момент звернення. Ані Кодекс України з процедур банкрутства, ані Господарський процесуальний кодекс України не містять заборони повторного подання заяви про визнання грошових вимог у даній справі про банкрутство у випадку, коли попередня заява була відкликана кредитором до її розгляду по суті, не була розглянута судом по суті та не породила жодних процесуальних наслідків щодо встановлення розміру чи правової природи заявлених вимог.
Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростували правомірність оскаржуваної ухвали, норм чинного законодавства, якими обґрунтована оскаржувана ухвала суду першої інстанції (в оскаржуваній частині), а тому колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду та доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін (в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 із кредиторськими вимогами до боржника; визнання кредитором у справі № 910/8328/23 ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 2 860 007,05 грн., з яких 4 844,80 грн. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 2 855 162,25 грн - вимоги другої черги; зобов'язання керуючого реструктуризацією внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів).
Оцінюючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Повний текст постанови підписано у перший робочий день після виходу з відпустки судді Доманської М.Л.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 у справі №910/8328/23 залишити без змін (в оскаржуваній частині).
Матеріали справи № 910/8328/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст складено 25.05.2026
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді В.О. Пантелієнко
О.М. Остапенко