Провадження № 22-ц/803/4701/26 Справа № 205/13255/25 Суддя у 1-й інстанції - Костромітіна О.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
26 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 січня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Костромітіна О.О.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У вересні 2025року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом проти ОСОБА_2 , в якому вимагав розірвати шлюб, укладений між сторонами.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що 03 жовтня 2015року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, про що Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції складено актовий запис № 505 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Від шлюбу мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказував, що подружнє життя з відповідачкою не склалося, у зв'язку з чим вони припинили сімейно-шлюбні відносини та не ведуть спільне господарство, проживають у різних місцях. Вважав, що примирення та збереження шлюбу між ними неможливе, збереження шлюбу протирічить його інтересам.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 січня 2026року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 03 жовтня 2015року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 505.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
11 лютого 2026року ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 січня 2026року.
В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції прийняв сторону позивача та не був об'єктивним, не сприяв повному розгляду даної справи та не вжив заходів щодо примирення сторін.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги не подали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
16 лютого 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Новокодацького районного суду міста Дніпра цивільну справу; та 16 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2026року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 січня 2026року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2026року справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного документу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами.
03 жовтня 2015року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції складено актовий запис № 505 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_4 , дружини - ОСОБА_5 /а.с.11/.
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 24 лютого 2016року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 210 /а.с.12/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився із доводами позивача про те, що між ним та відповідачкою фактично припинені шлюбні стосунки, сторони не ведуть спільного господарства, між ними існують формальні сімейні стосунки. Та суд виходив з того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило в інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Тож, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги про невжиття судом першої інстанції заходів щодо примирення сторін, - не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Надання строку на примирення є правом суду, а не його обов'язком, де, врахувавши думку позивача, який наполягав на розірванні шлюбу, а також заяву відповідачки, в якій вона не заперечувала проти задоволення позову, суд дійшов правильного висновку про можливість розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Передбачене частиною першою статті 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (частина сьома статті 240 ЦПК України).
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013року (заяви №№ 29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів... Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення..., держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Згідно пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч. 1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Надання строку на примирення при розірванні шлюбу є правом, а не обов'язком суду (постанова Верховного Суду від 30 травня 2019року у справі № 442/6319/16-ц).
Із позовної заяви вбачається, що примирення між сторонами неможливе, оскільки у позивача немає почуттів любові та поваги до відповідачки, сторони вже тривалий час проживають окремо.
В той час, коли надання строку для примирення в даній ситуації не відповідає моральним засадам суспільства, оскільки збереження шлюбу можливе лише на паритетних засадах, на почуттях взаємної поваги та любові.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що з моменту надходження позовної заяви з вересня 2025року і по день розгляду справи у суді апеляційної інстанції, примирення між сторонами не відбулось, заяв про відмову від позову, або залишення позову без розгляду позивач не подавав.
За таких обставин, висновок суду про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, а відмова суду першої інстанції у розірванні шлюбу могла б свідчити про примушування ОСОБА_1 до шлюбу проти його волі.
Суд буде вживати заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства і примирення подружжя допоможе зберегти сім'ю. У випадку виявлення обставин або фактів, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі, та з позицій інтересів подружжя, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку для примирення.
Отже за наведених умов, апеляційний суд дійшов до переконання, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше спільне життя сторін неможливе, а збереження сім'ї суперечить їх інтересам.
Відповідачкою не наведено ніяких нових обставин, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин зроблених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 січня 2026рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 травня 2026року.
Судді: