Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/5099/2026
м. Київ Справа № 753/14188/24
25 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Шевченко І.І., на додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2025 року, ухваленого під головуванням судді Шевченко І.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів за певний період, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.
В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилося двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 25 листопада 2009 року та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 05 лютого 2013 року.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2019 року було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23.02.2008 року Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 20.
З огляду на вище викладене просила суд стягнути з відповідача аліменти у розмірі частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття на і утримання ОСОБА_4 та у розмірі частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття на утримання ОСОБА_5 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31 липня 2024 року матеріали цивільної справи № 753/14188/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів надіслано до Кагарлицького районного суду Київської області за територіальною підсудністю.
Заочним рішенням Кагарлицький районний суд Київської області від 01 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп: НОМЕР_4 ) аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі частини з усіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 23.07.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_3 ), на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Ухвалою Кагарлицький районний суд Київської області від 23 червня 2025 року заяву ОСОБА_3 , представник заявника адвокат Качуренко Юлія Юріївна про перегляд заочного рішення задоволено.
Поновлено відповідачеві - ОСОБА_3 - процесуальний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01.10.2024 року у справі № 753/14188/24.
Скасовано заочне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01.10.2024 у справі № 753/14188/24 та призначено справу до спрощеного позовного провадження.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів за певний період задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 23 липня 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 799 (сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 39 коп.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
У задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнити від сплати аліментів за певний період відмовлено.
Додатковим рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 за первісним позовом та представника позивача ОСОБА_3 за зустрічним позовом адвоката Качуренко Ю.Ю. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі № 753/14188/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнити від сплати аліментів за певний період.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3740 (три тисячі сімсот сорок) грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судового збору у розмірі 164 (сто шістдесят чотири) грн. 72 коп.
Не погоджуючись з таким рішеннями суду першої інстанції, 28 листопада 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції постановив незаконну та необґрунтовану ухвалу від 23.06.2025 про скасування заочного рішення від 01.10.2024 поданій справі оскільки суд не врахував, що відповідач звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення поза межами встановленого законодавством строку.
Вказує на те, що відповідач у заяві про перегляд заочного рішення зазначив, що зі змістом заочного рішення суду у справі №753/14188/24 він ознайомився 06.05.2025 з ЄДРСР про що свідчить зміст скрін шоту. Разом з тим матеріали справи містять заяву представника відповідача про отримання копії заочного рішення 18.03.2025. Тобто, відповідач фактично підтвердив факт обізнаності про існування щодо нього заочного рішення по справі №753/14188/24 ще у березні 2025 року, проте з відповідною заявою про перегляд заочного рішення звернувся лише у травні 2025 року.
Зазначає, що розглядаючи дану справу по суті пред'явлених позовних вимог суд першої інстанції зокрема не врахував що відсутність у відповідача можливості надавати дитині відповідного розміру утримання - не звільняє його від обов'язку з утримання дітей.
Вказує на те, що суд не врахував, що відповідач фізично здоровий, працездатний, офіційно працевлаштований та має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 1/2 частини з усіх видів його доходу. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що діти проживають з позивачем, весь тягар з утримання дітей покладений саме на позивача. Своєю чергою відповідач, виходячи з рівних обов'язків батьків утримувати спільних дітей до повноліття, повинен допомагати утримувати дітей, проте жодної матеріальної допомоги ним не надавалося та не надається, з моменту стягнутих з відповідача заочним рішенням від 01.10.2024 аліментів ним не було сплачено жодного платежу, що свідчить про ухилення відповідача від виконання його обов'язку з утримання дітей.
Окрім того, вважає, що суд першої інстанції також не врахував, що наявність у відповідача дитини від іншого шлюбу не є підставою для зменшення стягуваних з нього аліментів на утримання дітей від першого шлюбу.
Також апелянт не погоджується з додатковим рішенням суду першої інстанції оскільки вважає, що суд першої інстанції не врахував вимоги частини 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги, повинні бути співмірними з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
16 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду від представника відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги оскільки вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23.02.2008 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09.07.2019 у справі № 367/8676/18.
В шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а на даний час проживає в АДРЕСА_3 .
Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач ОСОБА_3 20 жовтня 2020 року уклав шлюб з ОСОБА_7 , який був зареєстрований Деснянським районним у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено запис під № 915.
Від шлюбу у ОСОБА_3 та ОСОБА_7 народилася донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Згідно інформації з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів ОСОБА_3 за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 отримав у квітні 2025 додаткове благо в сумі 138,28 грн. та заробітну плату за червень - липень 2025 у СП ТОВ «Сперко Україна».
Виходячи з вищезазначеного судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 за 2024 офіційний доходів не мав, а у 2025 почав працювали лише з червня 2025, а іншими даними суд не володіє.
Згідно договору про добровільну сплату аліментів від 01.07.2024, який було укладено між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , ОСОБА_3 взяв на себе добровільне зобов'язання зі сплати аліментів і здійснення щомісячно у твердій грошовій сумі 5000,00 грн.
Згідно свідоцтва про народження на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у графі батьки зазначено ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Згідно інформації з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів ОСОБА_9 (батька ОСОБА_3 ) за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 отримував щомісячно суми відшкодувань внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 529,00 грн.
ОСОБА_9 (батько ОСОБА_3 ) має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_5 , виданого 22.11.2021 року. Д) згідно інформації наданої Пенсійним фондом України за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 ОСОБА_9 (батько ОСОБА_3 ) отримував пенсію в розмірі 448 719,16 грн.
Згідно свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_8 народилась ОСОБА_8 батьками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів суд першої інстанції посилався на те, що при визначенні розміру аліментів, що підлягають стягненню на утримання синів ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , слід виходив з рівних обов'язків батьків утримувати спільних дітей до повноліття, та обставини, передбачені статті 182 СК України, а саме: відповідач є працездатною, фізично здоровою особою, що здатний забезпечувати належний рівень утримання, як себе, так і дітей, наявність у відповідача іншої родини та інших утриманців, крім спільних з позивачкою дітей, а також малолітньої дитини від іншого шлюбу, те, що ОСОБА_3 є працездатним, працює та отримує на даний час лише заробітну плату.
Суд першої інстанції вважав безпідставним посилання позивача та її представника на те, що розмір аліментів повинен становити 1/2 частки доходів батька, оскільки на ОСОБА_1 , як на позивача, покладається обов'язок доказування і в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню, проте вона не обґрунтувала необхідності стягнення на дітей аліментів у заявленому нею розмірі та не подала щодо саме такого розміру аліментів належних, допустимих та достовірних доказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлений прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3 196 грн.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги обов'язок обох батьків утримувати до повноліття своїх дітей, керуючись інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував відсутність підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дітей, колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржуваним рішенням такий обов'язок відповідача не заперечувався та не припинявся. Суд першої інстанції, навпаки, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів та визначив їх розмір у частці від усіх видів його заробітку (доходу).
Посилання апелянта на те, що відповідач є працездатним, офіційно працевлаштованим та має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/2 частини доходу, не свідчать про незаконність чи необґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки визначення розміру аліментів є дискреційним повноваженням суду та здійснюється з урахуванням усіх обставин справи, передбачених статтею 182 Сімейного кодексу України, зокрема матеріального та сімейного стану платника аліментів, наявності інших утриманців та принципу забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.
Суд першої інстанції належним чином врахував, що діти проживають разом із позивачем та перебувають на її утриманні, однак сама по собі зазначена обставина не є безумовною підставою для стягнення аліментів саме у розмірі 1/2 частини всіх видів доходу відповідача. При цьому визначений судом розмір аліментів у вигляді 1/3 частини доходу відповідача відповідає вимогам розумності та достатності для забезпечення належного утримання дітей.
Твердження апелянта про те, що відповідач не сплачував аліменти добровільно та ухиляється від виконання батьківського обов'язку, не впливають на правильність вирішення судом питання щодо визначення саме розміру аліментів, оскільки такі обставини можуть бути підставою для застосування передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду, однак самі по собі не свідчать про необхідність збільшення частки стягнення.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що наявність у відповідача дитини від іншого шлюбу не підлягала врахуванню судом. Відповідно до вимог статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд зобов'язаний враховувати, зокрема, наявність у платника аліментів інших дітей та осіб, яких він зобов'язаний утримувати. Отже, суд першої інстанції правомірно врахував сімейний стан відповідача та наявність у нього іншої дитини як одну з істотних обставин при визначенні розміру аліментів.
Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи, надані сторонами докази та вимоги чинного законодавства, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідач є батьком двох неповнолітніх дітей та відповідно до положень Сімейного кодексу України зобов'язаний брати участь у їх утриманні до досягнення ними повноліття. Визначений судом розмір аліментів у вигляді 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача відповідає вимогам закону, є співмірним матеріальному становищу сторін, забезпечує належний рівень утримання дітей та враховує баланс інтересів усіх учасників справи.
Колегія суддів також враховує, що доказів, які б свідчили про неможливість відповідача сплачувати аліменти у визначеному розмірі або про неправильне застосування судом першої інстанції норм права, матеріали справи не містять, а апеляційна скарга таких доказів не надає.
Також апеляційна скарга містить заперечення на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 23 червня 2025 року якою заяву ОСОБА_3 , представник заявника адвокат Качуренко Ю.Ю. про перегляд заочного рішення задоволено.
Поновлено відповідачеві - ОСОБА_3 - процесуальний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01.10.2024 року у справі № 753/14188/24.
Скасовано заочне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01.10.2024 у справі № 753/14188/24 та призначено справу до спрощеного позовного провадження.
З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Кагарлицький районний суд Київської області від 01 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі частини з усіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 23.07.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
18 березня 2025 року представник відповідача звернувся до суду першої інстанції з заявою про отримання копії рішення суду першої інстанції, проте в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач або його представник отримали копію оскаржуваного рішення.
06 травня 2025 року представник відповідача звернувся до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення. В обґрунтування поважності причин пропуску строку зазначав, що відповідач не отримував копію процесуальних рішень по даній справі.
Поновлюючи відповідачеві - ОСОБА_3 - процесуальний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01.10.2024 року у справі № 753/14188/24, суд першої інстанції врахував, що розгляд справи було проведено за відсутності відповідача, у зв'язку з чим не було враховано доводів сторони відповідача.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції під час ухвалення заочного рішення фактично не враховував доводи сторони відповідача у зв'язку з чим було порушено принцип змагальності сторін.
З огляду на вище викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції під час постановлення ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 23 червня 2025 року норм процесуального права.
Щодо додаткового рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2025 року.
30 жовтня 2025 року представник відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення в якій просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у розмірі 18 500,00 грн.
Задовольняючи частково заяву представника відповідача та стягуючи з позивача витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції не взяв до уваги витрати за участь адвокат як представника ОСОБА_3 за судові засідання, які відбувалися 09.06.2025, 29.07.2025, 09.09.2025, так як 09.06.2025 було лише оголошення ухвали для усунення недоліків заяви про перегляд заочного рішення, а 29.07.2025 р. та 09.09.2025 р. вирішувались лише питання зустрічного позову. Тому суд вважав, що заява представника відповідача ОСОБА_3 за первісним та представника позивача ОСОБА_3 за зустрічним позовом адвоката Качуренко Ю.Ю. про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_3 3 740,00 грн. (11000,00 грн. х 34/100) витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність розміру, з урахуванням складності справи.
На підтвердження понесених відповідачем витрат, до суду першої інстанції було надано - копією договору про надання правничої допомоги № 18/03/25 від 18.03.2025 року; додаток №1 від 24.04.2025 року до договору про надання правничої допомоги б/н від 03.01.2025 року; ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1228833 від 18.03.2025 року; акт наданих послуг від 28.10 2025 року.
Відповідно до акту наданих послуг від 28.10.2025 року клієнт отримав наступні послуги:
1)складання та подання в інтересах клієнта заяви про перегляд заочного рішення у справі № 753/14188/24 - 2 години (дві години) роботи адвоката (фактично витрачений час) вартістю 3 000 грн.;
2)складання та подання в інтересах клієнта відзиву на первісну позовну заяву у справі № 753/14188/24 - 2 години (дві години) роботи адвоката (фактично витрачений час) вартістю 3 000 грн.;
3)участь адвоката як представника у засіданнях суду (в режимі відео конференції) у справі № 753/14188/24, (витрачений фактично час - в об'ємі відповідно до змісту технічних записів засідань суду), а саме;
а) засідання суду від 05.06.2025 року у справі № 753/14188/24 вартістю 2 500 грн.;
б) засідання суду від 09.06.2025 року у справі № 753/14188/24 вартістю 2 500 грн.;
в) засідання суду від 23.06.2025 року у справі № 753/14188/24 вартістю 2 500 грн.;
г) засідання суду від 29.07.2025 року у справі № 753/14188/24 вартістю 2 500 грн.;
д) засідання суду від 09.09.2025 року у справі № 753/14188/24 вартістю 2 500 грн.
Оцінивши вказані докази, врахувавши заперечення сторони позивача суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заява представника відповідача підлягає частковому задоволенню.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Так, при ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції належним чином перевірив подані докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договір про надання правничої допомоги, документи щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, а також врахував критерії, визначені ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Судом було встановлено, що заявлені до стягнення витрати є реальними, документально підтвердженими, безпосередньо пов'язаними з розглядом справи та співмірними зі складністю спору, характером виконаних адвокатом робіт, обсягом підготовлених процесуальних документів, участю представника у судових засіданнях та часом, необхідним для належного представництва інтересів сторони.
При цьому апелянтом фактично не наведено жодних конкретних доводів щодо неспівмірності визначеного судом розміру витрат, не подано жодних доказів їх надмірності та не зазначено, які саме послуги адвоката є необґрунтованими або не пов'язаними з розглядом справи.
Саме лише формальне посилання апелянта на положення ч. 4 ст. 137 ЦПК України без належного обґрунтування та доказового підтвердження неспівмірності витрат не може бути підставою для скасування додаткового рішення суду.
Крім того, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, обов'язок доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу покладається саме на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про їх зменшення. Водночас апелянтом такого обов'язку виконано не було.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі, а тому підстави для скасування чи зміни додаткового рішення відсутні.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року та додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: