12 травня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/34036/23-ц
номер провадження: 22-ц/824/5934/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кобець Романа Юрійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року у складі судді Новака Р.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі №761/19282/15-ц було задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики та стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 541 914 грн 65 коп. На виконання цього рішення Шевченківським районним судом міста Києва було видано позивачу виконавчий лист від 18 вересня 2020 року у справі №761/19282/15-ц, на підставі якого приватний виконавець виконавчого округу міста Києва прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження (далі - ВП) НОМЕР_1 від 18 вересня 2020 року та постанову про арешт майна. Також відповідачку внесено до Єдиного Реєстру Боржників.
Вказував, що ОСОБА_1 не погашає заборгованість добровільно, рішення суду виконується примусово. Із відповіді на адвокатський запит приватного виконавця від 14 вересня 2023 року №4389 вбачається, що відповідачка сплатила лише 54 264 грн 97 коп. Залишок заборгованості на користь стягувача станом на 03 квітня 2023 року складає 15 487 649 грн 68 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив стягнути із ОСОБА_1 на свою корись інфляційні втрати у розмірі 18 268 264 грн 57 коп. і три проценти річних у розмірі 3 521 160 грн 45 коп. в порядку ст.625 ЦК України за період з 01 лютого 2016 року по 18 вересня 2023 року, у зв'язку з невиконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму трьох процентів річних у розмірі 1 423 166 грн 49 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 7 566 646 грн 13 коп.
У задоволенні іншої частині позову відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 5 535 грн 75 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, представник ОСОБА_1 - адвокат Кобець Р.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат після 24 лютого 2022 року, судом першої інстанції не враховано, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року, який на цей час триває. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 прийшов до висновку, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України. Вказана позиція є сталою у судовій практиці та мала застосовуватись до спірних правовідносин. Тому вважає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року по 18 вересня 2023 року є неправомірним, а відтак суд першої інстанції безпідставно стягнув за період з 24 лютого 2022 року по 18 вересня 2023 року 3% річних в сумі 728 131 грн 69 коп. та інфляційні втрати в сумі 4 137 226 грн 23 коп.
Вказує, що ОСОБА_2 у позовній заяві посилається на те, що станом на момент подачі позову заборгованість відповідачки перед ним за ВП НОМЕР_1 становить 15 487 649 грн 68 коп. Разом із тим, позивач додатково просить суд стягнути з відповідачки додатково 21 794 510 грн 85 коп. При цьому позивач зазначав, що відповідачка є пенсіонеркою та отримує пенсію, з якої щомісяця погашає заборгованість у розмірі 3 656 грн 11 коп. і сам же робить розрахунок, що для погашення боргу лише основного боргу необхідно більше 354 років. Наведені обставини, які підтверджені позивачем, свідчать про те, що відповідачка є особою пенсійного віку, яка незважаючи на незначні щомісячні доходи погашає заборгованість у межах своїх можливостей. Тому вважає, що пред'явлення даного позову є моральним та психологічним тиском на відповідачку, оскільки сам позивач, який є рідним братом відповідачки, зазначає про неможливість фактичного стягнення таких сум.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Федорова С.Д. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Вказує, що відповідачка намагається штучно домогтися застосування судом п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який встановлює, що позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання лише за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Зазначає, що між сторонами існують грошові зобов'язання на підставі рішення суду, які відповідачка добровільно не виконує, сума її заборгованості перед позивачем у межах ВП НОМЕР_1 від 18 вересня 2020 року станом на 14 вересня 2023 року становила 15 487 649 грн 68 коп. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовано Законом України «Про виконавче провадження». Відповідачка не виконує грошові зобов'язання, встановлені саме рішенням суду, яке виконується у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», а не прострочила виконання своїх зобов'язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику). Посилається на те, що звільнення боржниці від сплати компенсаційних сум за ст.625 ЦК України після 24 лютого 2022 року призведе до повного нівелювання суті судового рішення, адже позивач розраховував отримати сам суму еквівалентну 647 000 доларів США, а зараз із урахуванням рішення суду може розраховувати лише на еквівалент 588 400 доларів. США (при загальній сумі стягнення 24 477 462 грн 00 коп. за поточним курсом). Якщо ж йому не виплатять компенсацію, то позивач може розраховувати лише на еквівалент 372 300 доларів США, що є порушенням права позивача на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та встановленого Конституцією України.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних, нарахованих до 26 серпня 2020 року, не оскаржується, тому відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України його законність та обґрунтованість в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кобець Р.Ю. про відкладення розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ОСОБА_2 - адвоката Федорова С.Д. та адвоката Рибанчука Д.А., які з'явилися в судове засідання та заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 1 423 166 грн 49 коп. та інфляційних втрат у розмірі 7 566 646 грн 13 коп., нарахованих за період з 27 серпня 2020 року по 18 вересня 2023 року, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 761/19282/15-ц, яким зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 15 541 914 грн 65 коп. заборгованості за договором позики, набрало законної сили 26 серпня 2020 року. У зв'язку з цим саме з 27 серпня 2020 року у відповідачки виникло прострочення виконання грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням. Встановивши, що станом на 14 вересня 2023 року в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 залишок заборгованості становив 15 487 649 грн 68 коп., а вказане рішення суду добровільно не виконано, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування ч.2 ст.625 ЦК України та стягнення з відповідачки за 1118 днів прострочення трьох відсотків річних у сумі 1 423 166 грн 49 коп. і інфляційних втрат у сумі 7 566 646 грн 13 коп.
Однак повністю із вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 30004/2013/ІЕ, відповідно до умов якого відповідачка отримала від позивача 5 400 000 грн 00 коп., що було еквівалентно 647 000,00 доларів США на дату укладення позики.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 перестала належним чином виконувати умови договору позики щодо повернення коштів, у зв'язку з чим позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі №761/19282/15-ц позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено та стягнуто із ОСОБА_1 на його користь 15 541 914 грн 65 коп.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 761/19282/15-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На виконання вказаного рішення, Шевченківським районним судом міста Києва було видано ОСОБА_2 виконавчий лист від 18 вересня 2020 року у справі № 761/19282/15-ц.
18 вересня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та постанову про арешт майна. Також відповідачку внесено до Єдиного Реєстру Боржників.
Установлено, що відповідачка не погашає заборгованість добровільно, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі №761/19282/15-ц виконується примусово.
Із відповіді на адвокатський запит приватного виконавця від 14 вересня 2023 року №4389 слідує, що ОСОБА_1 сплатила лише 54 264 грн 97 коп.
Залишок заборгованості на користь стягувача станом на 14 вересня 2023 року складає 15 487 649 грн 68 коп.
У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться у ст.610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.2 ст.615 ЦК України).
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Із аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов'язання, слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов'язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.
При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов'язків учасників зобов'язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов'язання та не припиняє його (див. постанову Верховного Суду від 26 березня 2026 року справа № 639/469/24 провадження № 61-10921св25).
Оскільки встановлено, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 541 914 грн 65 коп. фактично не виконано, а залишок заборгованості станом на 14 вересня 2023 року становив 15 487 649 грн 68 коп., то позивач має право на стягнення з відповідачки інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як компенсації за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 761/19282/15-ц набрало законної сили 26 серпня 2020 року. Отже, саме з 27 серпня 2020 року, тобто з дня, наступного після набрання цим рішенням законної сили, у відповідачки виникло прострочення виконання грошового зобов'язання.
Виходячи із залишку непогашеної заборгованості у розмірі 15 487 649 грн 68 коп., суд першої інстанції визначив період прострочення з 27 серпня 2020 року по 18 вересня 2023 року, що становить 1118 днів, та нарахував три проценти річних у сумі 1 423 166 грн 49 коп. за формулою: 15 487 649 грн 68 коп. ? 3 ? 1118 ? 365 ? 100.
Інфляційні втрати за вказаний період місцевий суд визначив у розмірі 7 566 646 грн 13 коп., застосувавши до суми непогашеної заборгованості сукупний індекс інфляції 1,48856, а саме: 15 487 649 грн 68 коп. ? 1,48856 - 15 487 649 грн 68 коп.
Колегія суддів перевірила наведені розрахунки та дійшла висновку, що вони здійснені з урахуванням встановленого періоду прострочення, розміру непогашеного грошового зобов'язання та відповідних індексів інфляції, є арифметично правильними, узгоджуються з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України та належними і допустимими доказами відповідачкою не спростовані.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції періодом, за який з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню компенсаційні виплати, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, з огляду на таке.
Вирішуючи питання щодо періоду прострочення боржника, за який можуть бути нараховані три проценти річних та інфляційні втрати за період з 24 лютого 2022 року, суд першої інстанції не врахував, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.
Згідно з пунктом 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За таких обставин, ураховуючи наведене правове регулювання та межі заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що вимога про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року до 18 вересня 2023 року задоволенню не підлягає.
Аналогічний правовий висновок щодо відсутності підстав для стягнення з позичальника компенсаційних виплат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за період дії воєнного стану викладено Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 201/9121/22 (провадження № 61-1104св24).
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.263 ЦПК України, наведеного правового регулювання не врахував та помилково стягнув із відповідачки на користь позивача три проценти річних і інфляційні втрати за період дії воєнного стану, тобто за період, у який позичальник звільнений від відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України.
Отже, з огляду на положення п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, компенсаційні виплати, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, підлягають нарахуванню за період з 27 серпня 2020 року до 23 лютого 2022 року включно, тобто до дня, що передував введенню в Україні воєнного стану.
Вказаний період прострочення становить 546 днів.
Так, виходячи із залишку непогашеної заборгованості у розмірі 15 487 649 грн 68 коп., три проценти річних за зазначений період підлягають обчисленню за формулою: 15 487 649 грн 68 коп. ? 3 % ? 546 днів ? 365 днів = 695 034 грн 80 коп.
Інфляційні втрати за цей самий період, з урахуванням сукупного індексу інфляції, становлять 2 706 423 грн 49 коп.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних у розмірі 695 034 грн 80 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2 706 423 грн 49 коп., а всього 3 401 458 грн 29 коп.
Натомість компенсаційні виплати, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року до 18 вересня 2023 року стягненню не підлягають.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки суд першої інстанції, у порушення вимог ст.263 ЦПК України, помилково визначив період нарахування компенсаційних виплат, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, то колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає зміні, стягнувши зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних у розмірі 695 034 грн 80 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2 706 423 грн 49 коп.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України..
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що ОСОБА_2 при поданні позовної заяви був звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а позовні вимоги задоволено частково, судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог у розмірі 2 094 грн 86 коп. підлягає стягненню зі ОСОБА_1 в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобець Романа Юрійовича задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року в частині визначення розміру трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних у розмірі 695 034 (шістсот дев'яносто п'ять тисяч тридцять чотири) грн 80 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2 706 423 (два мільйони сімсот шість тисяч чотириста двадцять три) грн 49 коп.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року в частині визначення розміру судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави змінити, стягнувши з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 2 094 (дві тисячі дев'яносто чотири) грн 86 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 травня 2026 року.
Головуючий
Судді: