12 травня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/1021/25
номер провадження: 22-ц/824/5484/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Соботника Ростислава Володимировича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року у складі судді Петренко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, Київської міської ради про визнання договору дійсним та визнання права власності,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, Київської міської ради про визнання договору дійсним та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 1999 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Українська» №55596, ОСОБА_1 став власником гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Петровський» за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про показники об'єкта нерухомого майна Київського міського бюро технічної інвентаризації ГЖ-2015 №1337 від 19 травня 2015 року та технічного паспорту на гараж (машино-місце) № НОМЕР_1 від 27 квітня 2023 року загальна площа гаражного боксу становить 39,9 кв.м.
Однак ОСОБА_1 було втрачено оригінал вищезазначеного договору купівлі-продажу, який був правовстановлюючим документом на гаражний бокс через сплив значної кількості часу, у зв'язку з чим він не може належним чином розпоряджатись даним об'єктом нерухомого майна, що порушує його права як власника.
Вказував, що 01 травня 2024 року комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» у відповідь на запит представника позивача про отримання інформації про майно №153/24 від 19 квітня 2024 року, надало довідку №062/14-4796, в додатках якої містилась копія договору купівлі-продажу гаражного боксу (копія для БТІ). 20 серпня 2024 року комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» у відповідь на запит представника позивача №151/24 від 06 серпня 2024 року надало довідку №062/14-8383, в якій було підтверджено, що за даними реєстрових книг комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» об'єкт нерухомого майна гаражний бокс на праві приватної власності зареєстровано 19 липня 1999 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Українська» 15 липня 1999 року за №55596.
Зазначав, що його представник також звертався з адвокатським запитом до товарної біржі «Українська» 19 квітня 2024 року, що підтверджується доказами направлення з трекінг-номером 0101048670904 для отримання дублікату договору купівлі-продажу гаражного боксу. Однак вказаний запит був проігнорований товарною біржою «Українська». Також представник позивача неодноразово намагався зв'язатись з біржою за вказаними в офіційних реєстрах телефонним номером, однак жодний контакт не був встановлений, тому позивач позбавлений можливості отримати дублікат договору купівлі-продажу.
Також вказував, що 17 вересня 2024 року його представник за довіреністю ОСОБА_2 звернулась до Управління надання адміністративних послуг Печерської районної в місті Києві державної реєстрації для державної реєстрації права власності на гаражний бокс, реєстраційний номер заяви №62981512. Разом із заявою про державну реєстрацію права власності було додано технічний паспорт на гаражний бокс від 27 квітня 2023 року, довіреність зареєстрована в реєстрі №918, довідку КП «КМР БТІ» №062/14-8383 від 20 серпня 2024 року.
Проте 23 вересня 2024 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Віталієм Набок було надано рішення про зупинення розгляду заяви та зобов'язано заявника подати оригінал договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року №55596 та/або його дублікат та/або документ, що підтверджує втрату, пошкодження чи псування.
Представником заявника за довіреністю було надано копію договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року №55596, яку надав БТІ у відповідь на запит. Таким чином, заявником було надано всі наявні в нього документи, що підтверджують права власності на гаражний бокс.
Однак 26 листопада 2024 року було отримано рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, у зв'язку з тим, що заявником не надано оригінал договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року №55596 та/або дублікат та/або документ, що підтверджує втрату, пошкодження чи зіпсування.
З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив:
визнати дійсним договір купівлі-продажу гаражного боксу, укладений між ОСОБА_3 та ним, зареєстрований 15 липня 1999 року на товарній біржі «Українська» за №55596;
визнати за ним право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Петровський» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв.м.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу гаражного боксу № НОМЕР_1 у ГБК «Петровський» за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 15 липня 1999 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований на товарній біржі «Українська» за №55596, уже був чинним відповідно до законодавства, яке діяло на момент його укладення, а право власності позивача на цей гараж було зареєстроване БТІ 19 липня 1999 року, що підтверджено довідкою комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-8383 від 20 серпня 2024 року. Відмова державного реєстратора від 26 листопада 2024 року №76295341 була пов'язана не із запереченням права власності позивача, а з ненаданням оригіналу або дубліката договору. Тому суд дійшов висновку, що право позивача не є невизнаним чи оспорюваним, а проблема полягає лише у відновленні правовстановлюючого документа. З огляду на це суд визнав обраний спосіб захисту неналежним, оскільки позивач мав звертатися з вимогою про зобов'язання Товарної біржі «Українська» видати дублікат договору, а не з позовом про визнання договору дійсним і визнання права власності. У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні позову в обраний позивачем спосіб.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Соботник Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у оскаржуваному рішенні суду вказано, що передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, способу для відновлення порушеного права власника. Однак судом першої інстанції не було взято до уваги, що позивачем належними та допустимими доказами було доведено намагання відновити втрачений правовстановлюючий документ в позасудовому порядку, а саме: позивачем було направлено адвокатський запит до біржі, на якій був зареєстрований договір, неодноразово були здійсненні звернення в телефонному режимі до біржі для отримання інформації щодо результату розгляду запиту на надання дублікату правовстановлюючого документу, однак вказані запити були проігноровані; позивачем шляхом направлення адвокатських запитів було отримано копію договору купівлі-продажу, яка була надана для реєстрації БТІ, та подано документи для реєстрації права власності на гаражний бокс до Управління надання адміністративних послуг Печерської районної в місті Києві державної реєстрації. Однак в реєстрації такого права власності було відмовлено у зв'язку з відсутністю оригіналу документу купівлі-продажу.
Вказує, що у рішенні суду зазначено, що суд першої інстанції приходить до висновку, що відсутні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу, укладеного на товарній біржі, дійсним, оскільки останній є таким в силу вимог вищенаведених норм ЦК УРСР 1963 року та ст.15 Закону України «Про товарну біржу». Дане обґрунтування є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу гаражного боксу дійсним. Позивач погоджується з твердженням, що такий договір купівлі-продажу є дійсним та укладеним відповідно до норм законодавства, яке існувало на момент вчинення правочину. Однак, у зв'язку з колізією законодавства, що регулювало відповідні правовідносини, позивач звертався до суду з вимогою про визнання договору дійсним з метою усунення правової невизначеності та подальшою неможливістю оспорення такого правочину.
Київська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2003 року №236/1111 між Київської міської ради та ГБК «Петровський» було укладено на 5 років договір оренди від 16 березня 2005 року №75-6-00182 земельної ділянки площею 1,4146 га в межах червоних ліній для експлуатації та обслуговування гаражів на АДРЕСА_2 , з терміном оренди до 16 березня 2010 року. У подальшому договір оренди не поновлювався. У зв'язку з тим, що Київська міська рада станом на сьогоднішній день не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки, розташованої в ГБК «Петровський», гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ні ОСОБА_1 , ні іншим фізичним чи юридичним особам, останній не має правових підстав для приватизації права власності на об'єкт нерухомого майна.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Соботник Р.В. подав відповідь на відзив, у якому вказав, що доводи Київської міської ради, викладені у відзиві, не спростовують доводів апеляційної скарги та не можуть бути підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін. Київська міська рада не спростувала: факту укладення договору купівлі-продажу гаражного боксу від 15 липня 1999 року; факту реєстрації права власності позивача у БТІ 19 липня 1999 року; факту втрати оригіналу правовстановлюючого документа; факту звернення позивача до біржі для отримання дубліката; факту відмови державного реєстратора у проведенні реєстраційної дії через відсутність оригіналу або дубліката договору; факту відсутності будь-якого судового рішення про недійсність договору або припинення права власності позивача. Натомість відповідач посилається на обставини щодо земельної ділянки, які не є предметом даної справи та не спростовують права власності позивача на гаражний бокс.
Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).
Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст.16 ЦК України.
У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2024 року у справі № 161/16771/23 (провадження № 61-6906св24).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору за власною ініціативою, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 липня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Петровський» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв.м, який був зареєстрований на товарній біржі «Українська» за № 55596.
Згідно з довідкою комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «КМР БТІ») №062/14-8383 від 20 серпня 2024 року за даними реєстрових книг об'єкт нерухомого майна гаражний бокс на праві приватної власності зареєстровано 19 липня 1999 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Українська» 15 липня 1999 року за №55596.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указував, що він втратив оригінал договору купівлі-продажу та звернувся до товарної біржі «Українська» шляхом адвокатського запиту від 19 квітня 2024 для отримання дублікату, однак позитивної відповіді на це звернення позивачем отримано не було.
Як вбачається із матеріалів справи представник ОСОБА_1 - адвокат Соботюк Р.В. звертався до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності, однак отримав рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 26.11.2024 (№76295341). Підставою відмови стало ненадання оригіналу або дубліката договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року №55596 та/або документа, що підтверджує його втрату/зіпсування. Державним реєстратором зазначено, що копія договору, надана БТІ, не є належним правовстановлюючим документом.
Установлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій розташований спірний гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Петровський», перебуває у комунальній власності і належить на праві власності Київській міській раді.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Приймаючи до уваги що договір купівлі-продажу укладений та зареєстрований на товарній біржі «Українська» у липні 1999 року, то суд першої інстанції правильно виснував, що у цій справі підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР 1963 року), Закон України «Про власність», Закон України «Про товарну біржу», які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
Згідно із ст.1 Закону України «Про товарну біржу» (тут і надалі, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торгівельних операцій.
Статтею 2 Закону України «Про товарну біржу» встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.
На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.
Згідно із ст. 41 ЦК УРСР 1963 року (тут і надалі, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до ст.42 ЦК УРСР 1963 року угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
У той жен час згідно зі ст. 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.
За змістом ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК УРСР 1963 року передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
З підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини (див. постанову Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
У ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду. На рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У ч.2 ст.15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень ст. 47 та ст.227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а ч.2 ст.15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні як укладеного на товарній біржі.
Спеціальна норма (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (ч.2 ст.15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року №336/6023/20.
Крім того, відповідно до положень пп. 1.2 п. 1 глави 2 «Посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» наказу Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються. Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.
У разі коли державну реєстрацію права власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, відповідно до закону проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, право власності підтверджується на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього.
Як зазначалося вище реєстрація бюро технічної інвентаризації за позивачем права власності на гаражний бокс на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржою, а не нотаріусом, станом на липень 1999 року, що, відповідно, не суперечила чинному законодавству.
Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року № 121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року №399/2839, передбачала підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржою.
Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу гаражного боксу, укладеного 15 липня 1999 року та зареєстрованого на товарній біржі «Українська» за №55596, оскільки такий договір був укладений відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і є дійсним у силу положень ЦК УРСР 1963 року та ст.15 Закону України «Про товарну біржу».
Сам по собі факт втрати оригіналу правовстановлюючого документа не свідчить про недійсність правочину чи невизнання права власності позивача, а тому не може бути підставою для задоволення позовної вимоги про визнання договору дійсним.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.392 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, за змістом ч. 2 ст. 392 ЦК України втрата правовстановлюючого документа може бути підставою для визнання права власності лише тоді, коли власник не має іншого ефективного способу підтвердити або відновити своє право.
Право власності позивача на гаражний бокс № НОМЕР_1 у ГБК «Петровський» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв.м, було набуте ним на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15 липня 1999 року з ОСОБА_3 та зареєстрованого на товарній біржі «Українська» за №55596.
19 липня 1999 року право власності на вказаний гаражний бокс було зареєстроване за ОСОБА_1 у БТІ. Ця обставина підтверджена довідкою КП «КМР БТІ» №062/14-8383 від 20 серпня 2024 року.
Відмова державного реєстратора від 26 листопада 2024 року №76295341 була зумовлена не невизнанням чи оспорюванням права власності позивача, а виключно ненаданням оригіналу або дубліката договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року №55596 чи документа, що підтверджує його втрату, пошкодження або зіпсування.
Отже втрата оригіналу договору за наявності архівної реєстрації права власності не свідчить про необхідність повторного визнання права власності судом, а вказує лише на потребу відновлення правовстановлюючого документа.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов є передчасним та заявленим у неналежний спосіб, оскільки право власності ОСОБА_1 на гаражний бокс № НОМЕР_1 уже зареєстроване БТІ 19 липня 1999 року, а відмова державного реєстратора від 26 листопада 2024 року №76295341 пов'язана лише з ненаданням оригіналу або дубліката договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року №55596. Отже спір стосується відновлення правовстановлюючого документа, а не визнання права власності чи дійсності договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про визнання договору дійсним з метою усунення правової невизначеності, зумовленої колізією законодавства, та запобігання можливому оспоренню правочину в майбутньому, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не спростовують правильного висновку суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу від 15 липня 1999 року №55596 уже є дійсним відповідно до законодавства, чинного на момент його укладення, а право власності позивача на гаражний бокс зареєстроване БТІ 19 липня 1999 року. Саме припущення про можливе майбутнє оспорення договору не свідчить про наявність реального порушення, невизнання чи оспорювання права позивача та не є підставою для повторного судового підтвердження дійсності правочину.
При цьому колегія суддів враховує, що ч.3 та ч.4 ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Отже, оскільки право власності позивача на спірний гаражний бокс було набуте на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року №55596 та зареєстроване БТІ 19 липня 1999 року, ухвалення судового рішення про визнання цього ж права щодо того самого об'єкта не було б спрямоване на виникнення чи відновлення права власності, яке вже існує.
Таке рішення суду фактично створило б окрему підставу для державної реєстрації вже набутого права, тоді як спір у цій справі пов'язаний не з невизнанням чи оспорюванням права власності позивача, а з відсутністю у нього оригіналу правовстановлюючого документа.
Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соботника Ростислава Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 травня 2026 року.
Головуючий
Судді: