65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/623/26
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк
за участю представників:
від позивача - Стратулат С.Д.,
від відповідача - Павлюк В.С.,
від третьої особи (Виконавчого комітету Одеської міської ради) - Павлюк В.С.,
від третьої особи (Департаменту комунальної власності Одеської міської ради) - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення заборгованості у загальному розмірі 1305574,19 грн., -
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 1305574,19 грн., з яких: 1293841,00 грн. - основний борг, 2587,68 грн. - інфляційні втрати, 9145,51 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.
Як вказує позивач, 22.02.2022 між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності, що складається з нежилих приміщень першого поверху загальною площею 49,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому позивач зазначає, що п. 2.1 договору купівлі-продажу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити залишок ціни продажу об'єкта з урахуванням ПДВ (за вирахуванням гарантійного внеску) у розмірі 1293841,00 грн. за рахунок власних коштів з рахунку покупця на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення зазначеного договору.
Наразі позивач вказує, що Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 з вимогами про розірвання договору купівлі продажу від 22.02.2022. Так, позивач зауважує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 09.05.2023 у справі № 916/412/23 позовні вимоги Одеської міської ради задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 3% річних у сумі 23501,82 грн., суму неустойки у розмірі 20000,00 грн. та судові витрати; у задоволенні позовних вимог у частині розірвання договору купівлі-продажу відмовлено.
Як стверджує позивач, після ухвалення рішення позивачем сплачено 3% річних у сумі 23501,82 грн., суму неустойки у розмірі 20000,00 грн. та судові витрати у розмірі 5368,00 грн.
Між тим, за ствердженнями позивача, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 916/412/23 змінено вищезазначене рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення та розірвання договору купівлі-продажу, розірвано договір купівлі-продажу від 22.02.2022, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 49,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Чужовською Н.Ю. 22.02.2022 за № 382.
При цьому позивач зазначає, що вказаним судовим рішенням також встановлено, що ОСОБА_1 перераховано на поточний рахунок Департаменту грошові кошти у загальній сумі 1293841 грн., що підтверджується копіями дублікатів квитанцій до платіжних інструкцій № 0.0.2886344706.1 від 03.03.2023, № 0.0.2886366451.1 від 04.03.2023, № 0.0.2888293693.1 від 06.03.2023 та № 0.0.2890394012.1 від 07.03.2023.
Наразі позивач вказує, що відповідно до п. 8.7 договору купівлі-продажу від 22.02.2022 року у разі розірвання в судовому порядку договору повернення покупцю коштів, сплачених за об'єкт приватизації, здійснюється на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу цього об'єкта (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати згідно з договором), протягом 5 робочих днів з дня надходження коштів від повторного продажу на рахунок продавця. Повернення коштів покупцю здійснюється у сумі, отриманій органом приватизації в результаті повторного продажу об'єкта, але не може перевищувати суму, сплачену покупцем під час попереднього продажу.
Як зазначає позивач, відповідно до ч. 11 ст. 26 цього Закон України “Про приватизацію державного і комунального майна» наказом Фонду державного майна України № 1331 затверджено порядок повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів пунктом 2 розділу VI порядку передбачено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна» та/або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації.
Між тим позивач зауважує, що 22.10.2025 року відбувся повторний продаж об'єкту. Так, 14.11.2025 року між Одеською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу об'єкту, в п. 1.1 якого зазначено, що покупець сплатив у повному обсязі ціну продажу об'єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 1310000,00 грн.
Також позивач додає, що 01.12.2025р. позивачем було подано до Одеської міської ради заяву про повернення (перерахування) надміру зарахованих коштів з бюджету, сплачених за об'єкт приватизації після розірвання договору купівлі-продажу. За результатами її розгляду Департамент комунальної власності Одеської міської ради надав письмову відповідь № 01-19-2793 від 09.12.2025 року, якою відмовив у поверненні коштів.
Як вказує позивач, не погоджуючись із розглядом заяви про повернення (перерахування) надміру зарахованих коштів з бюджету Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, позивачем було подано скаргу про неналежний розгляд відповідної заяви до Одеської міської військової адміністрації Одеського району, яка (лист від 26.01.2026р. №31-Л-110) була залишена без задоволення з тих самих підстав.
У зв'язку з наведеним позивач зазначає, що станом на теперішній час договір купівлі-продажу об'єкта приватизації від 22.02.2022, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_1 , розірвано у судовому порядку, у зв'язку з чим відпала правова підстава для подальшого утримання відповідачем грошових коштів, сплачених позивачкою за цим договором. Всупереч наведеному, за ствердженнями позивача, Одеська міська рада не прийняла будь-яких рішень щодо поновлення або відмови у поновленні договору оренди.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.03.2026 р. позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/623/26, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.03.2026 р. о 10:30 год.; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Одеської міської ради, Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
25.03.2026 р. від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позову (вх. № 10481/26), в яких департамент просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Як вказує третя особа, між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу на індивідуально визначене майно комунальної власності, яке в цілому складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 49,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також третя особа зазначає, що вказаний договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстровано його в реєстрі під № 382. Тобто, обов'язок щодо сплати повної вартості об'єкту купівлі-продажу виник у покупця з 22.02.2022.
При цьому третя особа зауважує, що в порушення умов договору купівлі-продажу покупець не виконав вимоги п. 2.1 договору купівлі-продажу від 22.02.2022 за № 382 та не сплатив ціну продажу об'єкта купівлі-продажу в зазначені вище строки.
Водночас, як зазначає третя особа, рішенням Господарського суду Одеської області від 09.05.2023 по справі № 916/412/23 позовні вимоги Одеської міської ради задоволено частково, а саме стягнуто з ОСОБА_1 3% річних у сумі 23501,82 грн., суму неустойки у розмірі 20000,00 грн. та судові витрати, у задоволені позовних вимог в частині розірвання договору купівлі продажу відмовлено. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 по справі № 916/412/23 змінено вищезазначене рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення та розірвання договору купівлі-продажу.
Між тим третя особа додає, що у справі № 916/412/23 суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що у матеріалах справи відсутній та відповідачкою до суду першої інстанції не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання військової агресії Російської федерації проти України або введеного з 24.02.2022 у зв'язку з цією агресією воєнного стану, форс-мажорними обставинами, які б зумовили неможливість виконання ОСОБА_1 прийнятих на себе зобов'язань за договором б/н від 22.02.2022. За таких обставин, відповідачкою не підтверджено належними та допустимими доказами об'єктивної неможливості нею прийнятих на себе зобов'язань за договором б/н від 22.02.2022 внаслідок існування обставин непереборної сили, що безпідставно залишилося поза увагою місцевого господарського суду.
Також третя особа вказує, що відповідачкою не заперечується, що остання всупереч п. 7.1 договору б/н від 22.02.2022 взагалі не повідомила Одеську міську раду про неможливість виконання нею умов договору б/н від 22.02.2022. Отже, покупець в порушення умов договору купівлі-продажу не сплатив кошти за об'єкт приватизації визначені умовами договору, а саме п. 6.2, що стало підставою для розірвання договору купівлі-продажу.
Як зазначає третя особа, 07.03.2018 набрав чинності Закон України “Про приватизацію державного і комунального майна». Так, відповідно до ч. 11 ст. 26 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» наказом Фонду державного майна України № 1331 затверджено Порядок повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів (набрав чинності 26.12.2018), пунктом 2 Розділу VI якого визначено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна» та/ або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Отже, тлумачення пункту 2 Розділу VI Порядку не відповідає змісту Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації, затвердженого Фондом державного майна України № 1331, оскільки не містить посилання, що повернення кошів здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, який наразі не затверджений. Таким чином, оскільки наразі не прийнятий відповідний порядок повернення коштів у разі розірвання договору купівлі-продажу, питання повернення коштів, сплачених за об'єкт приватизації, ОСОБА_1 відсутні підстави для стягнення 2587,68 грн. - інфляційні втрати, 9145,51 грн. - 3% річних.
25.03.2026 р. від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 10497/26), відповідно до якої просить суд долучити до матеріалів справи № 916/623/26 докази направлення письмових пояснень.
У підготовчому засіданні господарського суду 26 березня 2026 року по справі № 916/623/26 протокольно оголошено перерву до 16 квітня 2026 року о 10:30 год.
27.03.2026 р. від Одеської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 10682/26), в якому відповідач заперечує проти заявленого позову та просить суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що згідно з п. 1.5 договору купівлі-продажу ціна продажу об'єкта відповідно до протоколу про результати електронного аукціону № UA-РS-2022-01-01-000003-1, затвердженого наказом в.о. директора Департаменту комунальної власності ОМР № 70 від 31.01.2022, та відповідно до наказу в.о. директора Департаменту комунальної власності ОМР № 71 від 31.01.2022 “Про приватизацію нежилих приміщень першого поверху загальною площею 49,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 », з урахуванням ПДВ складає 1350000,00 грн. Гарантійний внесок враховано до ціни продажу та складає 56160,00 грн.
Наразі відповідач зазначає, що п. 2.1 договору купівлі-продажу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити залишок ціни продажу об'єкта з урахуванням ПДВ (за вирахуванням гарантійного внеску) у розмірі 1293841,00 грн. за рахунок власних коштів з рахунку покупця на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Водночас, як вказує відповідач, у порушення умов договору купівлі-продажу покупець не виконав вимоги п. 2.1 останнього та не сплатив ціну продажу об'єкта купівлі-продажу у зазначені вище строки.
При цьому відповідач вказує, що у січні 2023 Одеська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила розірвати договір купівлі-продажу, а також стягнути з останньої на користь Одеської міської ради 3% річних у розмірі 23501,82 грн. та неустойку у сумі 64692,05 грн.
Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 09.05.2023 у справі № 916/412/23 позовні вимоги Одеської міської ради задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 3% річних у сумі 23501,82 грн., суму неустойки у розмірі 20000,00 грн. та судові витрати, у задоволені позовних вимог в частині розірвання договору купівлі продажу відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, Одеська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2023 у справі № 916/412/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу і стягнення 44692,05 грн. неустойки та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 916/412/23 рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2023 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору скасовано, позов в цій частині вирішено задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення вирішено залишити без змін.
Крім того, відповідач зазначає, що вказаною постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 916/412/23 встановлено, що у період з 03.03.2023 по 07.03.2023, тобто вже після подання Одеською міською радою позову та відкриття провадження у справі № 916/412/23 ОСОБА_1 перерахувала на поточний рахунок Департаменту комунальної власності ОМР № НОМЕР_1 грошові кошти у загальній сумі 1293841,00 грн., що підтверджується копіями дублікатів квитанцій до платіжних інструкцій від 03.03.2023 № 0.0.2886344706.1, від 04.03.2023 № 0.0.2886366451.1, від 06.03.2023 № 0.0.2888293693.1 та від 07.03.2023 № 0.0.2890394012.1.
Надалі, за ствердженням відповідача, ОСОБА_1 звернулася до Одеської міської ради із заявою про повернення (перерахування) надміру зарахованих коштів з бюджету, відповідно до якої просила сформувати та подати до відповідного територіального підрозділу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 коштів у розмірі 1 293 841,00 грн. у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу. При цьому вказана заява обґрунтовувалася положеннями Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. № 787.
Так, відповідач наголошує, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 09.12.2025 № 01-19/2793 повідомив заявниці, що оскільки наразі не прийнятий відповідний порядок повернення коштів у разі розірвання договору купівлі-продажу, порушене у заяві питання може бути вирішено у судовому порядку. У подальшому позивачка звернулася до Одеської міської військової адміністрації Одеського району Одеської області зі скаргою від 26.12.2025 щодо неналежного розгляду попередньої заяви ДКВ ОМР. У відповідь на вказану скаргу листом від 26.01.2026 № 31-Л-110 Виконавчий комітет ОМР повідомив останній, що посилання на Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. № 787, не відноситься до правовідносин, що виникли, оскільки повернення коштів може бути реалізоване лише в порядку, встановленому Фондом державного майна України, втім, оскільки відповідний порядок повернення коштів не прийнятий, порушене питання підлягає вирішенню виключно у судовому порядку.
Щодо тверджень позивача про те, що підстави для зміни майнового стану сторін внаслідок утримання Одеською міською радою грошових коштів з моменту визнання недійсним спірного договору відпали, відповідач зазначає наступне. Так, відповідач наголошує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факт того, що утримання грошових коштів здійснюється саме Одеською міською радою. Позивач, посилаючись на ст. ст.ст. 1, 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в України», зазначає, що рада є виборним, колегіальним, представницьким органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Крім того, відповідач зазначає, що Одеська міська рада не має відкритих рахунків в органах Казначейства, адже, виходячи з положень бюджетного законодавства, міська рада не є та не може бути ані головним розпорядником, ані розпорядником бюджетних коштів і, відповідно, не має повноважень на безпосереднє здійснення платежів у межах бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень, а також на відкриття власних рахунків в органах Казначейства. Тому відповідач наголошує на недоведеності тверджень позивача про утримання Одеською міською радою грошових коштів.
Щодо тверджень позивача стосовно належного суб'єкта, який уповноважений вчиняти дії, спрямовані на повернення коштів, сплачених на виконання договорів купівлі-продажу комунального майна, відповідач зазначає наступне. Так, рішенням Одеської міської ради від 21.03.2018 № 3059-VII “Про приватизацію комунального майна територіальної громади м. Одеси» визначено, що саме Департамент комунальної власності Одеської міської ради є органом приватизації територіальної громади м. Одеси. Пунктом 3 цього ж рішення визначено, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради у межах своєї компетенції в сфері приватизації, зокрема, продає на підставі відповідних рішень Одеської міської ради майно, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, у процесі його приватизації. Відповідач зауважує, що під час укладання договору купівлі-продажу від імені територіальної громади міста Одеси діяв саме Департамент комунальної власності Одеської міської ради, що підтверджується самим договором.
31.03.2026 р. від Лози Тетяни Альбертівни до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 11135/26). Так, позивач стверджує, що доводи відповідача про те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки кошти надійшли на рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а не на рахунок ради, спростовується передусім текстом самого договору купівлі-продажу від 22.02.2022р., з якого прямо слідує, що договір укладено між “територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, ідентифікаційний код 26597691», яка діяла на підставі Закону України “Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97 та Лозою Тетяною Альбертівною.
Отже, за ствердженням позивача, Департамент комунальної власності Одеської міської ради діяв виключно як представник - технічний виконавець, якому рада доручила реалізацію функцій у сфері приватизації. Усі права та обов'язки за укладеним договором виникли безпосередньо у Одеської міської ради, як сторони цього договору. Позивач наголошує, що відповідач посилається на власне рішення від 21.03.2018 № 3059-VII, яким Департамент визначено органом приватизації. Пункт 3 зазначеного рішення встановлює, що Департамент “продає на підставі відповідних рішень Одеської міської ради майно». Тобто, за ствердженням позивача, Департамент діє не самостійно, а виключно на підставі та на виконання рішень ради. Він є виконавчим органом, а не самостійним суб'єктом прав та обов'язків за договором. Відповідно до ст. 172, 173 ЦК України та положення про Департамент, він є лише виконавчим органом, який реалізує волю Ради та фінансується з бюджету громади. Отже, за ствердженням позивача, визначення Департаменту “органом приватизації» означає лише наділення його організаційно-технічними функціями (проведення аукціонів, укладення договорів тощо), але аж ніяк не робить його стороною договору купівлі продажу.
Позивач наголошує, що Одеська міська рада сама підтвердила у двох судових інстанціях, що є стороною спірного договору з усіма правами та обов'язками, тобто - свою правосуб'єктність як сторони правочину. Відповідач не може в одному процесі визнавати себе стороною договору та отримувачем коштів, а в іншому - заперечувати свій обов'язок повернути ці самі кошти.
Крім того, позивач зазначає, що виконання судового рішення щодо стягнення з Одеської міської ради здійснюватиметься через відповідний розпорядник бюджетних коштів - Виконавчий комітет Одеської міської ради. Відповідно до Постанови ВС у справі № 916/1952/17 стягнення має здійснюватися з рахунку розпорядника бюджетних коштів - Виконавчого комітету ОМР, що і було вказано у позовних вимогах для забезпечення реального виконання рішення через органи Казначейства.
15.04.2026 р. від Одеської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 13035/26). Так, щодо доводів позивача про статус Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, як технічного, відповідач наголошує, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради є технічним виконавцем є безпідставними, адже останній є виконавчим органом Одеської міської ради зі своїми повноваженнями та своєю сферою діяльності, яка у тому числі окреслена вищезгаданим рішенням Одеської міської ради, яке є чинним.
Крім того, Одеська міська рада та Виконавчий комітет Одеської міської ради є різними, самостійними юридичними особами - організаціями, суб'єктами права, які наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, тобто здатністю від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки та самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді.
Одеська міська рада звертає увагу на те, що в рамках позовної заяви позивач фактично просить стягнути борг з казначейського рахунку органу, який не має жодного відношення до предмету спору по суті. При цьому відповідач зауважує, що Виконавчий комітет Одеської міської ради є одним з 280 розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, мережа яких опублікована на офіційному веб-сайті Одеської міської ради, з огляду на що позивач ніяким чином не обґрунтував, чому саме Виконавчий комітет має взяти на себе зобов'язання зі сплати заборгованості.
Підготовче засідання, призначене на 16.04.2026 р. о 10:30 год., не відбулось у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.04.2026 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/623/26 на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 06 травня 2026 р. о 12:00 год.
16.04.2026 р. від ОСОБА_1 до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 13177/26), відповідно до якої позивач просить суд закрити підготовче провадження у справі № 916/623/26 та призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/623/26 та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 21 травня 2026 р. о 15:30 год.
Під час розгляду справи у судовому засіданні 21.05.2026 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, натомість представники відповідача та третьої особи проти заявленого позову заперечували.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 22 лютого 2022 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності, яке в цілому складається з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 49,7 кв.м, розташованих за адресою: місто Одеса, вулиця Ольгіївська, будинок 37, відображених у технічному паспорті, виданому Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», виготовленому станом на 25.01.2008 року.
Згідно з п. 1.5 договору від 22.02.2022 ціна продажу об'єкта відповідно до протоколу про результат електронного аудиту № UA-PS-2022-01-01-000003-1, затвердженого наказом в.о. директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 31.01.2022 року № 71 “Про приватизацію нежилих приміщень першого поверху загальною площею 49,7 кв.м, що розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Ольгіївська, будинок 37», з урахуванням ПДВ, складає 1350001 (один мільйон триста п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок. Гарантійний внесок враховано до ціни продажу та складає 56160 (п'ятдесят шість тисяч сто шістдесят) 00 копійок.
Пунктами 2.1, 2.2 договору від 22.02.2022 визначено, що покупець зобов'язаний сплатити залишок ціни продажу об'єкта з урахуванням ПДВ (за вирахуванням гарантійного внеску) у розмірі 1293841,00 грн. за рахунок власних коштів з рахунку покупця № НОМЕР_2 у АТ КБ “Приватбанк» на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради № UA868201720355509012069034299, код ЄДРПОУ: 26302595, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Гарантійний внесок враховано продавцем при розрахунку залишку ціни продажу. Цей договір є підставою для проведення розрахунків за об'єкт купівлі-продажу.
Згідно з абз. 1 п.п. 5.4.1 п. 5.4 договору від 22.02.2022 покупець зобов'язаний у встановлений цим договором термін сплатити ціну продажу об'єкта купівлі-продажу, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за цим договором, підписати акт приймання-передачі об'єкта, зазначеного у пункті 1.1 цього договору.
У разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 “Порядок розрахунків за придбаний об'єкт» цього договору, в термін, визначений пунктом 2.1 цього договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5% ціни продажу об'єкта купівлі-продажу, зазначеної у пункті 1.5 цього договору. У разі несплати ціни продажу об'єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 календарних днів даний договір підлягає розірванню (п. 6.1 договору від 22.02.2022).
Положеннями п.п. 7.1, 7.3 договору від 22.02.2022 визначено, що сторони звільняються від відповідальності щодо виконання умов договору в разі виникнення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили). Сторона, яка не може виконати умови договору через виникнення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), повинна повідомити про це іншу сторону протягом двох тижнів. Зазначені форс-мажорні обставини мають бути підтверджені відповідним компетентним органом.
За умовами п. 8.3, п.п. 8.4.1, 8.4.2 п. 8.4 договору від 22.02.2022 у разі невиконання однією зі сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду. Виключними умовами для розірвання договору виступають несплата протягом 60 днів коштів за об'єкт купівлі-продажу з дня укладення договору відповідно до його умов, а також невиконання умов продажу об'єкта і зобов'язань покупця, визначених договором, в установлений договором строк.
Пунктом 8.5 договору від 22.02.2022 закріплено, що на вимогу однієї зі сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду.
Відповідно до п. 8.6 договору від 22.02.2022 у разі розірвання в судовому порядку договору у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань об'єкт купівлі-продажу підлягає поверненню у комунальну власність.
Згідно з п. 8.7 договору від 22.02.2022 у разі розірвання в судовому порядку договору повернення покупцю коштів, сплачених за об'єкт приватизації, здійснюється на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу цього об'єкта (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати згідно з договором), протягом 5 робочих днів з дня надходження коштів від повторного продажу на рахунок продавця. Повернення коштів покупцю здійснюється у сумі, отриманій органом приватизації в результаті повторного продажу об'єкта, але не може перевищувати суму, сплачену покупцем під час попереднього продажу.
22.02.2022 вищенаведений договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 382.
Як встановлено судом, у січні 2023 року Одеська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила розірвати договір купівлі-продажу від 22.02.2022, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 49,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.02.2022 за № 382, а також стягнути з відповідачки на користь позивача 3% річних у розмірі 23501,82 грн. та неустойку у розмірі 64692,05 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу б/н від 22.02.2022.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.05.2023 у справі № 916/412/23 позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради суму 3% річних у розмірі 23501,82 грн. та суму неустойки у розмірі 20000 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 5368,00 грн. на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду Одеської області від 06.09.2023 року рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2023 у справі № 916/412/23 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору скасовано, позов в цій частині задоволено, в частині розподілу судових витрат - змінено, в решті рішення залишено без змін, викладено його резолютивну частину в наступній редакції:
“Позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Розірвати договір купівлі-продажу від 22.02.2022, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 49,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.02.2022 за № 382.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради 23501,82 грн. 3% річних та 20000,00 грн. неустойки.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради 5368,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви». Стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради 4026,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги».
Так, судом апеляційної інстанції у справі № 916/412/23 встановлено наступне: “У період з 03.03.2023 по 07.03.2023, тобто вже після подання Одеською міською радою позову та відкриття провадження у даній справі, відповідачка перерахувала на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради № НОМЕР_1 грошові кошти у загальній сумі 1293841,00 грн., що підтверджується копіями дублікатів квитанцій до платіжних інструкцій № 0.0.2886344706.1 від 03.03.2023, № 0.0.2886366451.1 від 04.03.2023, № 0.0.2888293693.1 від 06.03.2023 та № 0.0.2890394012.1 від 07.03.2023.
13.03.2023 на адресу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшла заява ОСОБА_1 б/н від 13.03.2023, в якій відповідачка просила зарахувати сплачені нею відповідно до вищенаведених квитанцій кошти у загальній сумі 1293841,00 грн. в рахунок оплати за викуп об'єкта нерухомого майна площею 49,7 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Ольгіївська, буд. 37 на підставі договору б/н від 22.02.2022 (реєстровий № 382)».
Відтак, Південно-західний апеляційний господарський суд виснував, що сплата вартості об'єкта продажу після відкриття провадження у справі № 916/412/23 не може виправдовувати бездіяльність відповідачки, оскільки має місце істотне порушення останньою строку проведення оплати вартості об'єкта купівлі-продажу, та, як наслідок, не може бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умов договору, однією із кваліфікуючих ознак якого виступає його оплатний характер.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
Обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини щодо перерахування ОСОБА_1 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради грошових коштів у загальній сумі 1293841,00 грн., встановлені судовим рішенням у справі № 916/412/23, не підлягають доведенню у даній справі.
Наразі судом встановлено, що в результаті розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу, укладеного 22.02.2022 між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 49,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.02.2022 за № 382, спірне майно повернулося до комунальної власності.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було сплачено 3% річних у розмірі 23501,82 грн. відповідно до платіжної інструкції № 0.0.3021322039.1 від 29.05.2023, неустойку у сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.3021339518.1 від 29.05.2023, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5368,00 грн. згідно з платіжною інструкцією № 0.0.3021354074.1 від 29.05.2023.
Між тим позивачем на підтвердження сплати ціни продажу спірного об'єкта надано до суду дублікати платіжних інструкцій № 0.0.2886344706.1 від 03.03.2023 на суму 362440,00 грн., № 0.0.2886366451.1 від 04.03.2023 на суму 361401,00 грн., № 0.0.2888293693.1 від 06.03.2023 на суму 360000,00 грн. та № 0.0.2890394012.1 від 07.03.2023 на суму 210000,00 грн.
У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2025 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 49,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (крім акцій, частки) за результатами електронного аукціону.
Відповідно до п. 1.1 договору від 14.11.2025 продавець зобов'язується передати у власність покупцю об'єкт малої приватизації - нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 49,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації, виконати визначені у договорі умови. Покупець сплатив у повному обсязі ціну продажу об'єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 1310000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 218333,33 грн. Об'єкт купівлі-продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про прав власності (бланк серія НОМЕР_3 ), виданого 14 березня 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради, право власності на який зареєстровано Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 26.03.2008 року в книзі: 7or-169, номер запису: 800, реєстраційний номер вищезазначеного об'єкта купівлі-продажу - 22665076.
Так, вказаний договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 49,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (крім акцій, частки) за результатами електронного аукціону від 14.11.2025 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1784.
З огляду на зазначене, ОСОБА_1 звернулася до Одеської міської ради з заявою про повернення (перерахування) надміру зарахованих коштів з бюджету, в якій, посилаючись на повторний продаж об'єкту приватизації, просила сформувати та подати до відповідного територіального підрозділу ДКС України подання про повернення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1293841,00 грн.
У відповідь на вказану заяву Департамент комунальної власності Одеської міської ради у листі № 01-19/2793 від 09.12.2025 повідомив, що 14.06.2013 року згідно із наказом Фонду державного майна України від 13.05.2013 № 623 втратив чинність наказ Фонду державного майна України від 15.08.2000 № 1701, яким визначався механізм повернення покупцю обєкта приватизації коштів. Крім того, департамент зазначив, що 18.10.2018 відповідно до ч. 11 ст. 26 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» (у редакції, чинній станом на 18.10.2018) наказом Фонду державного майна України № 1331 затверджено Порядок повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів (набрав чинності 26.12.2018), пунктом 2 Розділу VI якого визначено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна» та/або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації.
Проте, як зазначив департамент, наразі новий порядок повернення покупцю об'єкта приватизації коштів Фондом державного майна України не затверджений, з огляду на що питання повернення коштів, сплачених за об'єкт приватизації, ОСОБА_1 може бути вирішено у судовому порядку.
Також ОСОБА_1 було подано скаргу до Одеської міської (військової) адміністрації Одеського району Одеської області щодо неналежного розгляду попередньої заяви Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, у відповідь на яку Виконавчий комітет Одеської міської ради зазначив, що Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів від 03.09.2013 № 787, затверджений Міністерством фінансів України, не відноситься до правовідносин що виникли, оскільки повернення коштів в даному випадку може бути реалізований лише в порядку, прийнятому та затвердженому Фондом державного майна України. При цьому виконавчий комітет наголосив, що оскільки наразі не прийнятий відповідний порядок повернення коштів у разі розірвання договору купівлі-продажу, питання повернення коштів сплачених за об'єкт приватизації ОСОБА_1 може бути вирішено виключно у судовому порядку.
Відтак, підставою звернення до суду позивачем стало неповернення відповідачем грошових коштів, як були сплачені позивачем за об'єкт приватизації протягом 5 робочих днів з моменту повторної реалізації спірного об'єкта та отримання оплати.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина перша ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як було встановлено судом вище, 22.02.2022 між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності, яке в цілому складається з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 49,7 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , відображених у технічному паспорті, виданому Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» виготовленому станом на 25.01.2008 року.
Таким чином, зі змісту договору вбачається, що договір був укладений територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Частиною 1 ст. 6 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною п'ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада.
Відтак, територіальна громада міста Одеси, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Одеській міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Відтак, суд зазначає, що саме Одеська міська рада при укладанні договору купівлі-продажу від 22.02.2022 року з фізичною особою ОСОБА_1 , діяла від імені та в інтересах територіальної громади м. Одеси, була стороною вказаного договору та відповідно на користь якої позивачем були повернуті спірні нежитлові приміщення.
Таким чином, судом відхиляються доводи відповідача про те, що Одеська міська рада є неналежним відповідачем в даній справі.
Крім того, вказана обставина також підтверджується самим діями Одеської міської ради, оскільки позов про розірвання договору купівлі-продажу від 22.02.2022, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 49,7 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Ольгіївська, буд. 37, та стягнення 3% річних та неустойки, бу поданий саме Одеською міською радою.
18.05.2000 року було прийнято Закон України “Про Державну програму приватизації» (набрав чинності 22.06.2000), яким було затверджено Державну програму приватизації на 2000-2002 роки, яка визначає основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, та відчуження комунального майна, групи об'єктів, які підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації державного майна та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.
Пунктом 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки було передбачено, що у разі розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації у зв'язку з невиконанням їх умов або визнання їх недійсними в судовому порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об'єктів у порядку, встановленому Фондом.
Згідно з п. 133 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки був розроблений Порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу, що затверджений наказом Фонду державного майна України від 15.08.2000 року № 1701 (далі - Порядок № 1701), яким визначався механізм повернення покупцю об'єкта приватизації коштів, сплачених ним за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу або визнання його недійсним через невиконання його умов і повернення об'єкта приватизації у власність держави.
Зокрема, цим Порядком було передбачено, що при розірванні договору купівлі-продажу або визнанні його недійсним повернення покупцю коштів, сплачених ним за об'єкт приватизації, здійснюється лише на підставі рішення суду, арбітражного суду. Джерелом розрахунків з покупцем є кошти, одержані органом приватизації від повторного продажу об'єкта, повернутого у власність держави. Розрахунки здійснюються тільки після повторного продажу державою об'єкта приватизації, повернутого у її власність, і надходження коштів від повторного продажу на рахунок позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації АРК (п. 1, 2 Порядку № 1701).
18.01.2001 року постановою Кабінету Міністрів України № 32 затверджено Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, відповідно до п. 3 якого визначено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу такого об'єкта у зв'язку з невиконанням його умов або визнання його недійсним у судовому порядку провадиться згідно із законодавством. Ця постанова була чинна до 05.01.2019 року та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 року № 1168 втратила чинність.
У зв'язку із набранням чинності 19.02.2012 року Законом України від 13.01.2012 року про затвердження чергової Державної програми приватизації на 2012-2014 роки, Державна програма приватизації на 2000-2002 роки припинила дію.
14.06.2013 року згідно із наказом Фонду державного майна України від 13.05.2013 року № 624 втратив чинність наказ Фонду державного майна України від 15.08.2000 року № 1701, яким визначався механізм повернення покупцю об'єкта приватизації коштів.
07.03.2018 року набрав чинності Закон України “Про приватизацію державного і комунального майна».
18.10.2018 року відповідно до ч. 11 ст. 26 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» наказом Фонду державного майна України № 1331 затверджено Порядок повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів (набрав чинності 26.12.2018 року), пунктом 2 Розділу VI якого визначено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна» та/або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації.
Частиною 11 статті 26 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що порядок повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Фондом державного майна України. Порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об'єкта приватизації визначається Кабінетом Міністрів України. У разі якщо об'єкт приватизації визнано банкрутом, кошти від повторного продажу покупцю не повертаються. У разі повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації орган приватизації приймає рішення про повторний продаж такого об'єкта у порядку, визначеному цим Законом.
Після втрати 14.06.2013 року чинності наказом Фонду державного майна України від 15.08.2000 року № 1701, яким визначався механізм повернення покупцю об'єкта приватизації коштів, сплачених ним за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу або визнання його недійсним через невиконання його умов і повернення об'єкта приватизації у власність держави, нового механізму повернення коштів затверджено не було.
Відповідно до частин 2, 3 розділу VI Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1331 від 18.10.2018 року, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна» та/або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Після повернення об'єкта приватизації у державну (комунальну) власність орган приватизації приймає рішення про повторний продаж такого об'єкта у порядку, визначеному Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна».
За таких обставин норми Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» та Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, не містять чітких строків прийняття органом приватизації рішення про повторний продаж об'єкта приватизації після повернення його у державну (комунальну) власність.
Згідно зі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка кореспондується зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах “Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 року, “Федоренко проти України» від 01.06.2006 року зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі Von Мaltzan and others v. Germany), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні у справі “Федоренко проти України» від 01.06.2006 року Європейський суд з прав людини визначив основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у справах, що стосуються втручання в майнові права особи: чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції; чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства; чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства; чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано “справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містять рішення у справах “Стретч проти Сполученого Королівства», “Рисовський проти України», “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», “Спорронг та Льонротт проти Швеції», “Беєлер проти Італії», “Megadat.com S.r.l. проти Молдови» тощо.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2023 року у справі № Б26/16-10 (904/9569/21).
Так, судом встановлено, що 14.11.2025 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 49,7 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ольгіївська, буд. 37 (крім акцій, частки) за результатами електронного аукціону.
При цьому відповідно до п. 1.1 договору від 14.11.2025 продавець зобов'язується передати у власність покупцю об'єкт малої приватизації - нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 49,7 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ольгіївська, буд. 37, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації, виконати визначені у договорі умови. Покупець сплатив у повному обсязі ціну продажу об'єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 1310000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 218333,33 грн. Об'єкт купівлі-продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності (бланк серія ОАВ № 800187), виданого 14 березня 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради, право власності на який зареєстровано Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 26.03.2008 року в книзі: 7or-169, номер запису: 800, реєстраційний номер вищезазначеного об'єкта купівлі-продажу - 22665076.
Відтак, неповернення Одеською міською радою на користь ОСОБА_1 грошових коштів, які є предметом спору в межах даної справи, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом, оскільки така бездіяльність органу місцевого самоврядування не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом.
Особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені бездіяльністю компетентних державних органів на затвердження процедури повернення з бюджету коштів, отриманих необґрунтовано внаслідок приватизації державного майна (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 року у справі № 904/5492/15, від 07.05.2018 року у справі № 921/512/17-г).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі “Рисовський проти України» суд підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Беєлер проти Італії», “Онер'їлдіз проти Туреччини», “Megadat.com S.r.l. проти Молдови», “Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (“Лелас проти Хорватії» від 20.05.2010 року, “Тошкуце та інші проти Румунії» від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (“Онер'їлдіз проти Туреччини» та “Беєлер проти Італії»).
Бездіяльність держави щодо встановлення чіткого порядку повернення покупцям коштів, сплачених ними за об'єкти приватизації, у разі повернення цих об'єктів у державну власність, не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном. Незважаючи на очевидність порушення принципу “належного урядування» в цій частині, дана проблема шляхом прийняття відповідного акта Кабінету Міністрів України вирішена не була (постанови Верховного Суду від 19.05.2021 року у справі № 922/1830/20, від 04.02.2020 року у справі № 910/65/14, від 09.07.2019 року у справі № 918/926/17).
Також до порушення принципу “належного урядування» можна віднести відсутність в законодавстві чітких строків прийняття органом приватизації рішення про повторний продаж об'єктів приватизації після повернення їх у державну (комунальну) власність.
Висновок Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні “Щокін проти України» від 14.10.2010 року, пунктом 56 якого, Європейський суд з прав людини, коментуючи можливість двозначного тлумачення норм матеріального права як на користь особи, так і на користь держави, вказав: “відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини щодо укладення між сторонами договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, сплату покупцем (позивачем) ціни договору, розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу, повторного продажу об'єкта приватизації на аукціоні, господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 1293841,00 грн., які були сплачені ним за договором купівлі-продажу.
Відтак, судом відхиляються доводи відповідача про відсутність підстав для повернення сплачених коштів з огляду на відсутність відповідного порядку, встановленого Фондом державного майна України, оскільки такі доводи відповідача не ґрунтуються на нормах закону та не переслідують легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушують баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом.
При цьому позивач, посилаючись на те, що відповідач з 20.11.2026 року прострочив повернення коштів, просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2587,68 грн. та 3% річних у сумі 9145,51 грн.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Пунктом 8.7 договору від 22.02.2022 встановлено, що у разі розірвання в судовому порядку договору повернення покупцю коштів сплачених за об'єкт приватизації здійснюється на підставі рішення суду з коштів як надійшли від повторного продажу цього об'єкта (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати згідно з договором), протягом 5 робочих днів з дня надходження коштів від повторного продажу на рахунок продавця. Повернення коштів покупцю здійснюється у сумі, отриманій органом приватизації в результаті повторного продажу об'єкта, але не може перевищувати суму, сплачену покупцем під час попереднього продажу.
Водночас частиною 11 статті 26 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що порядок повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Фондом державного майна України. Порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об'єкта приватизації визначається Кабінетом Міністрів України. У разі якщо об'єкт приватизації визнано банкрутом, кошти від повторного продажу покупцю не повертаються. У разі повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації орган приватизації приймає рішення про повторний продаж такого об'єкта у порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до частин 2, 3 розділу VI Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1331 від 18.10.2018 року, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна» та/або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Після повернення об'єкта приватизації у державну (комунальну) власність орган приватизації приймає рішення про повторний продаж такого об'єкта у порядку, визначеному Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна».
Таким чином, з матеріалів справи чітко вбачається, що станом на 14.11.2025 (день укладання Одеською міською радою нового договору купівлі-продажу зі ОСОБА_2 ) Одеською міською радою вже були отримані кошти від повторного продажу об'єкта малої приватизації, що вбачається з абц. 2 п. 1.1 вказаного договору.
Відтак, з огляду на вказане, перебіг встановленого відповідачу п'ятиденного строку для повернення коштів розпочався з 17.11.2025 (з урахуванням того, що 14.11.2025 припадає на п'ятницю, відтак відлік строку розпочинається з першого робочого дня, наступного за 14.11.2025), а останнім днем вказаного строку є 21.11.2025, з огляду на що суд зазначає, що з 22.11.2025 Одеська міська рада є такою, що прострочила виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене та невиконання відповідачем грошового зобов'язання, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних у розмірі 9145,51 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем невірно, оскільки позивачем не враховано, що період, протягом якого відповідача повинен був повернути сплачені грошові кошти, складає 5 робочих днів, з огляду на що останнім днем виконання вказаного зобов'язання є 21.11.2025, а відтак нарахування 3% річних можливе лише з 22.11.2025 року.
З огляду на вказане судом самостійно розраховано 3% річних на суму боргу у розмірі 1293841,00 грн. за період з 22.11.2025 по 13.02.2026, яка становить 8932,82 грн. (1293841,00 x 3 x 84 : 365 : 100).
Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нараховані за несвоєчасне повернення відповідачем грошових коштів, сплачених позивачем за договором купівлі-продажу, у сумі 8932,82 грн.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у загальному розмірі 2587,68 грн. та встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань здійснено позивачем правильно із застосуванням вірно обраного сукупного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено, контррозрахунку не наведено.
Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 2587,68 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради, господарський суд вказує наступне.
Частиною 6 ст. 238 ГПК України передбачено можливість, у разі необхідності, вказати у резолютивній частині рішення суду про порядок його виконання.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Також частинами 1, 2 ст. 11 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
За таких обставин суд зазначає, що статтями 1, 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено здійснення місцевого самоврядування територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Виконавчі органи рад створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст. 51 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.
За ч. 2 ст. 64 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
Частиною 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Відповідно до п. 1.1 Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради (далі Положення), що затверджене рішенням Одеської міської ради від 15.09.2021 № 535-VІІ “Про затвердження Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради у новій редакції», Виконавчий комітет Одеської міської ради (далі - Виконком) є виконавчим органом Одеської міської ради, який створюється Одеською міською радою (далі - рада) на період її повноважень відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради. Після закінчення повноважень ради Виконком здійснює свої повноваження до формування його нового складу.
Згідно з п. 1.3 та п. 1.4 Положення Виконком ОМР є юридичною особою, має гербову печатку, бланки та штампи, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та в установах банків, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов'язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Фінансування видатків Виконкому здійснюється за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 14.05.2020 по справі № 916/1952/17, відповідно до якої: “З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, врахувавши те, що Одеська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, дійшли правильного висновку про те, що з метою захисту прав позивача та подальшого реального виконання рішення суду у цій справі стягнення присуджених грошових коштів слід здійснити з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради. Наведеним спростовуються доводи відповідача-1 в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували свій висновок про те, чому саме з рахунку Виконавчого комітету Одеської міської ради має бути здійснене стягнення у цій справі».
За таких обставин суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про здійснення стягнення грошових коштів з Одеської міської ради з рахунків розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Водночас доводи відповідача про те, що оскільки при укладанні договору купівлі-продажу від 22.02.2022 року, а також договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації від 14.11.2025 року від імені територіальної громади міста Одеси діяв саме Департамент комунальної власності Одеської міської ради, при цьому грошові кошти перераховувалися на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, з огляду на що вказані грошові кошти підлягають стягненню саме з Департаменту комунальної власності ОМР, судом до уваги не приймаються, з огляду на те, що станом на теперішній час Кабінетом Міністрів України не прийнято жодного нормативного акту яким би встановлювався порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об'єкта приватизації, водночас відповідно до усталеної практики Верховного Суду стягнення присуджених грошових коштів слід здійснювати саме з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради, як розпорядника вищого рівня.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулося частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 15664,34 грн. (1305361,50 грн. х 15666,89 грн. / 1305574,19 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення заборгованості у загальному розмірі 1305574,19 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) за рахунок коштів місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів бюджету міста Одеси Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 04056919) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) кошти у розмірі 1 293 841/один мільйон двісті дев'яносто три тисячі вісімсот сорок одна/грн. 00 коп., інфляційні втрати у сумі 2587/дві тисячі п'ятсот вісімдесят сім/ грн. 68 коп., 3% річних у розмірі 8932/вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві/грн. 82 коп.
3. СТЯГНУТИ з Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) за рахунок коштів місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів бюджету міста Одеси Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 04056919) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 15664/п'ятнадцять тисяч шістсот шістдесят чотири/ грн. 34 коп.
4. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 26 травня 2026 р.
Суддя В.С. Петров