ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2026Справа № 910/16111/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
про стягнення 139 601,20 грн,
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - відповідач) про стягнення 139 601,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2025 відкрито провадження у справі № 910/16111/25 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування правової позиції.
Копія вказаної ухвали суду доставлена позивачу та відповідачу до електронних кабінетів 31.12.2025 після 17 години та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою 01.01.2026.
19.01.2026 від Моторного (транспортного) бюро України на запит суду надійшла інформація щодо полісу серії ЕР № 218137868.
Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.
Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану можливих затримок у доставці поштової кореспонденції, відключень електричної енергії, оголошенням сигналів повітряних тривог та інших негативних наслідків тощо) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.
Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
01.09.2023 між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», за умовами якого застраховано майнові інтереси власника автомобіля «BMW», номерний знак НОМЕР_1 .
29.11.2023 о 12:45 год. у м. Луцьку по вул. Потебні сталась дорожньо-транспортна (далі - ДТП) за участю автомобіля марки «VOLVO XC90», номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , та автомобілем «BMW», номерний знак НОМЕР_1 .
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.12.2023 у справі № 161/21301/23 ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Як вказує позивач, потерпіла особа звернулась до позивача з заявою від 02.12.2023 про подію та виплату за договором добровільного страхування наземного транспорту.
Заяву було розглянуто, а пошкодження автомобіля «BMW», номерний знак НОМЕР_1 , за наслідками ДТП визнано страховим випадком.
Розрахунок та виплата страхового відшкодування проводились позивачем на основі: акту огляду транспортного засобу від 02.12.2022; рахунку-фактури № BMW-023763 від 04.12.2023; рахунку № М000023166 від 02.12.2023; страхового акту № ARX3947352 від 06.12.2023.
Позивач здійснений виплату страхового відшкодування у розмірі 109 201,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1020740 від 07.12.2023. При цьому згідно зі страховим актом № ARX3947352 від 06.12.2023 сума несплачених страхових платежів становить 33 600,00 грн.
Відтак, як вказує позивач у позові, з урахуванням несплачених страхових платежів сума страхового відшкодування становить 142 801,20 грн (109 201,20 + 33 600,00).
Як вказує позивач, відповідальність власника транспортного засобу «VOLVO XC90», номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 208137868, згідно з яким страхова сума за шкоду майну становить 160 000,00 грн, франшиза 3 200,00 грн. Вказане підтверджується наданим на запит суду витягом з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ.
22.02.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою № 7010 АРКС від 21.02.2024 про виплату страхового відшкодування, в якій просив сплатити суму страхового відшкодування в розмірі 142 801,20 грн.
Проте, як вказує позивач, відповідач не виплатив суму сплаченого страхового відшкодування, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача 139 601,20 грн (142 901,20 - 3 200).
Розглянувши заявлені позивачем вимоги, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування", якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 3-303гс15.
З урахуванням наведеного, позивач у даній справі, виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідальність водія транспортного засобу "VOLVO XC90", номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 була застрахована у відповідача згідно з полісом № ЕР/218137868, за умовами якого ліміт за шкоду майну встановлений у сумі 160 000,00 грн, франшиза складає 3 200,00 грн.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.
Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, який є винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застрахована відповідачем, то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.
Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
За змістом статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) у разі суперечності положень цього Закону положенням інших законодавчих актів України положення цього Закону мають перевагу.
Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону (чинного на дату настання дорожньо-транспортної пригоди) обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
За змістом вказаних норм у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17, від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17).
За змістом статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин) страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" (який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин) франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
При цьому полісом серії № ЕР/218137868 встановлено франшизу в розмірі 3 200,00 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, ст. 77 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Водночас, відповідачем не надано суду доказів відшкодування позивачу витрат, пов'язаних зі страховою виплатою.
За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 139 601,20 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача в розмірі 3 028,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03067, місто Київ, вул. Гарматна, будинок 8, приміщення 6, код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІЛЛІНСЬКА, будинок 8, код 20474912) суму страхового відшкодування в розмірі 139 601,20 грн (сто тридцять дев'ять тисяч шістсот одну грн 20 коп.), 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26.05.2026.
Суддя О.Г. Удалова