20.05.2026 м. Дніпро Справа № 904/5294/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т. Ю., Кошлі А. О.,
секретар судового засідання Старини А. С.,
за участі :
позивача: Чванова С. М.,
відповідача: Пилипченко О. О.,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Матвєєва М. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Клуб боксу "Інгулець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2026 (повний текст рішення складено 25.03.2026, суддя Перова О. В., м. Дніпро) у справі № 904/5294/25
за позовом Фізичної особи - підприємця Чванова Сергія Миколайовича, НОМЕР_1 , м. Кривий Ріг
до Громадської організації "Клуб боксу "Інгулець", 50102, м. Кривий Ріг,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Оберіг-КР", 50102, м. Кривий Ріг,
про звільнення нежитлового приміщення,
Короткий зміст позовної заяви і рішення суду першої інстанції.
Фізична особа-підприємець Чванов Сергій Миколайович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Громадської організації "Клуб боксу "Інгулець" про розірвання договору позички (безоплатного використання приміщення) № 01/24 від 01.01.2024, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Нєдєліна, буд. 6, прим. 2 загальною площею 267 кв. м. В подальшому позивач подав заяву про зміну предмета позову, в якій просив суд зобов'язати Громадську організацію "Клуб боксу "Інгулець" звільнити зазначене нежитлове приміщення, що було передано в користування згідно договору позички (безоплатного використання приміщення) № 01/24 від 01.01.2024, укладеного між ФОП Чвановим С.М. та відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.01.2024 між позивачем та відповідачем укладено договір позички (безоплатного використання приміщення) № 01/24, строк дії якого з урахуванням пролонгації закінчився 31.12.2025. Позивач завчасно повідомив відповідача листами від 07.11.2025, 17.12.2025 та 29.12.2025 про припинення строку дії договору та необхідність звільнення приміщення. Проте відповідач в порушення вимог пункту 9.5. договору не повернув об'єкт користування.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2026 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Чванова Сергія Миколайовича до Громадської організації "Клуб боксу "Інгулець", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Оберіг-КР" задоволено у повному обсязі. Зобов'язано Громадську організацію "Клуб боксу "Інгулець" звільнити нежитлове приміщення загальною площею 267 кв. м., що знаходиться за адресою м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, буд. 6, прим. 2, що було передано в користування згідно договору позички (безоплатного використання приміщення) № 01/24 від 01.01.2024. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір позички від 01.01.2024 № 01/24, який був пролонгований до 31.12.2025. Позивач завчасно попередив відповідача про свої заперечення щодо продовження строку дії договору. Строк дії договору закінчився 31.12.2025, а відповідач в порушення вимог пункту 9.5. договору не повернув об'єкт користування. Суд також застосував принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки", зазначивши, що відповідач одночасно вважає договір позички нікчемним, а договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2023 удаваним, і водночас вважає договір позички діючим, продовженим, а підстави для звільнення приміщення відсутніми. Суд не надав правової оцінки щодо правомірності/неправомірності договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2023, оскільки це не є предметом спору.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2026 у справі № 904/5294/25, Громадська організація "Клуб боксу "Інгулець" (далі - апелянт, відповідач) подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ФОП Чванова С. М. відмовити.
Апелянт зазначає, що з урахуванням положень п.п. 11.6 п. 11, п.п. 12.3 п. 12 Договору та ст. 629 ЦК України, Договір позички (безоплатного використання приміщення) № 01/24 від 01.01.2024 вважається продовженим (пролонгованим) на один рік до 31 грудня 2025 року. Апелянт не заперечує, що судом встановлено закінчення строку дії договору 31.12.2025, проте вважає, що суд неправильно дослідив обставини договірних відносин, що призвело до прийняття передчасного та необґрунтованого рішення.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача щодо безоплатності користування приміщенням, яка включає безоплатність як користування самим приміщенням, так і земельною ділянкою відповідно до ст. 797 ЦК України. Зокрема, позивач не надав суду жодних договорів, які б підтверджували його право власності чи право користування земельною ділянкою, а тому посилається на обставини, які не можуть бути предметом дослідження в суді.
Відповідач також зазначає, що вимога позивача про сплату поточних авансових платежів за електроенергію є безпідставною, оскільки позивачем не надано відповідачу договір з компанією-надавачем послуг електроенергії, як це передбачено п.п. 6.1 п. 6 Договору позички. При цьому відповідач сплачував за фактично спожиту електроенергію, що не спростовується позивачем.
Апелянт вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилися доводи відповідача щодо розміщення вивісок, рекламних щитів та банерів. Відповідно до п. 1 абз. 4 Закону України "Про рекламу", зовнішня реклама на будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними осіб, при цьому закон не вимагає саме письмової згоди. Позивач надавав усну згоду на розміщення спортивних банерів, а положення п.п. 6.1 п. 6 Договору в частині вимоги письмової згоди суперечать зазначеному Закону.
Апелянт наголошує, що судом першої інстанції не досліджено питання використання відповідачем приміщення відповідно до його мети та цілей. Головною метою створення клубу є об'єднання людей для занять фізичною культурою і спортом - боксом, формування здорового способу життя та всебічно розвиненої особистості. Приміщення використовувалося та використовується в некомерційних цілях як спортивний зал для дітей та підлітків, що відповідає п.п. 3.1 п. 3 Договору.
Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не дотримано вимоги ч. 2 ст. 769 ЦК України щодо повідомлення користувача про права третіх осіб (ТОВ "Оберіг-КР") на нерухоме майно, що є предметом договору. Право власності на спірне приміщення належить ТОВ "Оберіг-КР", керівником та єдиним засновником якого є Чванов С. М. Копію договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2023 відповідачу не надавалось, а відповідач переконаний, що будь-яка плата за умовами цього договору не вносилася і договір складений виключно для надання видимості законних правовідносин.
Апелянт також вважає, що ФОП Чванов С. М. не може заявляти вимоги про захист його прав орендаря приміщення, оскільки він не є власником майна. Посилаючись на ч. 3 ст. 238 ЦК України та постанову КГС ВС від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19, апелянт стверджує, що директор ТОВ не може підписати договір сам із собою як ФОП, оскільки це означає укладення угоди самою з собою та суперечить принципам цивільного права, створюючи конфлікт інтересів.
Крім того, апелянт вважає спірним прийняття судом першої інстанції до розгляду заяви позивача про зміну предмета позову та зазначає, що судом проігноровано доводи відповідача щодо інших важливих для прийняття рішення питань.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оберіг-КР" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Громадської організації "Клуб боксу "Інгулець" та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне.
Третя особа зазначає, що предметом позову у справі № 904/5294/25 з урахуванням заяви про зміну позовних вимог було зобов'язання відповідача звільнити нежитлове приміщення, а визначення предмета та підстав спору є правом позивача відповідно до принципу диспозитивності (ст. 14 ГПК України). Обставинами, які підлягали встановленню у справі, є: правова підстава перебування відповідача у приміщенні, чинність договору, підстави для припинення користування та добросовісність сторін. Господарський суд Дніпропетровської області правильно визначив предмет доказування - встановлення обставин укладення договору позички від 01.01.2024 № 01/24, строк дії договору та наявність/відсутність підстав для звільнення приміщення.
Щодо підстав знаходження відповідача у приміщенні, третя особа зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини укладення та виконання договору позички, факт отримання відповідачем приміщення у день підписання договору, а також те, що відповідач не заперечує факт користування приміщенням.
Стосовно підстав припинення строку дії договору, третя особа наголошує, що суд правильно встановив закінчення строку дії договору 31.12.2025, а позивач завчасно попередив відповідача листами про свої заперечення щодо продовження строку дії договору. Відповідач не заперечує факт отримання листів від 07.11.2025, 17.12.2025 та 29.12.2025 про припинення строку дії договору. При цьому третя особа зазначає, що відповідач не уособлює в собі всі сторони договору, а ініціатива розірвання договору не може походити виключно від відповідача, оскільки це суперечитиме принципу рівності учасників цивільних правовідносин.
Щодо нікчемності та удаваності правочинів, третя особа підтримує висновок суду першої інстанції про застосування принципів "естопель" та "заборони суперечливої поведінки", оскільки відповідач одночасно вважає договір позички нікчемним і водночас діючим та пролонгованим. Третя особа також зазначає, що якщо вважати удаваним договір оренди між ТОВ "Оберіг-КР" та ФОП Чвановим С. М., це автоматично означатиме безпідставність знаходження відповідача у приміщенні.
Щодо доводів апелянта стосовно Закону України "Про рекламу", неспростування факту сплати поточних платежів за електроенергію, відсутності підстав для компенсації платежів за оренду земельної ділянки, третя особа зазначає, що вказані обставини не мають відношення до предмету спору, оскільки питання стягнення будь-якої заборгованості позивачем не заявлялось.
Фізична особа-підприємець Чванов Сергій Миколайович не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Стефанів Т. В. (суддя-доповідач), судді: Демчина Т. Ю., Кошля А. О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації "Клуб боксу "Інгулець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2026 у справі № 904/5294/25.
Витребувано матеріали справи №904/5294/25 у Господарського суду Дніпропетровської області.
24.04.2026 справа № 904/5294/25 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2026 призначено справу № 904/5294/25 до розгляду в судовому засіданні на 20.05.2026 об 11 год. 00 хв.
У судовому засіданні 20.05.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.
Встановлені судом обставини справи.
01.12.2023 між Фізичною особою - підприємцем Чвановим Сергієм Миколайовичем як орендарем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оберіг-КР" як орендодавцем укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого позивачу передано у строкове платне користування нежитлові приміщення №1 та №2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 575,6 кв.м., для розміщення спортивної зали та супутніх приміщень. Договором визначено строк його дії один рік із автоматичною пролонгацією у разі відсутності заяв сторін про припинення договору, а також передбачено права та обов'язки сторін щодо користування приміщенням, утримання майна та забезпечення належного стану приміщення.
Надалі, 01.01.2024 між Фізичною особою - підприємцем Чвановим Сергієм Миколайовичем як позичкодавцем та Громадською організацією "Клуб боксу "Інгулець" як користувачем укладено договір позички (безоплатного використання приміщення) №01/24, за умовами якого позивач передав відповідачу у строкове безоплатне користування частину нежитлового приміщення площею 267 кв.м., розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, буд. 6, приміщення №2, другий поверх, для використання як спортивної зали для дітей та підлітків.
Відповідно до умов договору позички строк його дії встановлено з 01.01.2024 по 31.12.2024 з можливістю автоматичної пролонгації на аналогічний строк за відсутності заяв сторін про припинення або зміну умов договору. Договором також визначено порядок користування приміщенням, права та обов'язки сторін, обов'язок користувача відшкодовувати витрати на оплату комунальних та інших послуг, використовувати приміщення виключно за цільовим призначенням, а також повернути приміщення після припинення дії договору.
Матеріалами справи підтверджується, що упродовж 2025 року між сторонами виник спір щодо подальшого користування відповідачем спірним приміщенням та виконання умов договору позички.
Так, листом-повідомленням №3 від 14.03.2025 позивач просив відповідача до 20.04.2025 звільнити спірне нежитлове приміщення. У відповідь відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення приміщення, посилаючись на автоматичну пролонгацію договору позички до 31.12.2025.
У подальшому листом-повідомленням №4 від 19.05.2025 позивач запропонував відповідачу розглянути можливість укладення договору оренди на платній основі, відшкодувати витрати на утримання приміщення та усунути порушення умов договору шляхом демонтажу рекламних конструкцій. Відповідач, у свою чергу, заперечив наявність підстав для дострокового розірвання договору, зазначивши, що приміщення використовується відповідно до його цільового призначення, а умови договору ним не порушуються.
Листом-повідомленням №5 від 04.06.2025 позивач повторно вимагав усунути порушення умов договору, демонтувати рекламні щити та банери, а також відшкодувати витрати на утримання приміщення, зокрема витрати на електроенергію та плату за землю.
Надалі листом від 27.06.2025 позивач повідомив відповідача про розірвання договору позички та припинення його дії з моменту отримання відповідної вимоги, а також вимагав протягом трьох робочих днів звільнити спірне приміщення, демонтувати рекламні конструкції, повернути ключі та відшкодувати понесені витрати. У відповідь листом від 30.06.2025 відповідач заперечив наявність правових підстав для розірвання договору та повторно послався на його пролонгацію до 31.12.2025.
Крім того, матеріали справи містять листи-повідомлення позивача від 24.10.2025 та 31.10.2025 щодо проведення обстеження спірного приміщення та забезпечення доступу до нього. Водночас 31.10.2025 позивачем складено акт про відмову у допуску до приміщення для проведення обстеження.
Також листом від 07.11.2025 позивач повідомив відповідача про те, що після закінчення строку дії договору 31.12.2025 його подальша пролонгація не відбуватиметься.
У подальшому листами від 17.12.2025 та 29.12.2025 позивач повторно повідомив відповідача про припинення дії договору позички 31.12.2025 та вимагав звільнити спірне приміщення і повернути ключі.
Отже, встановлені судом обставини свідчать, що між сторонами існували договірні правовідносини, пов'язані з безоплатним користуванням нежитловим приміщенням на підставі договору позички від 01.01.2024 №01/24, а між сторонами виник спір щодо строку дії зазначеного договору, наявності підстав для його припинення та обов'язку відповідача звільнити спірне приміщення.
Предметом спору у даній справі є вимога про звільнення Громадською організацією "Клуб боксу "Інгулець" нежитлового приміщення загальною площею 267 кв.м., розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, буд. 6, приміщення №2.
З огляду на характер спірних правовідносин предметом доказування у справі є встановлення факту укладення та дії договору позички від 01.01.2024 №01/24, визначення строку його дії та правових наслідків пролонгації, а також наявності або відсутності правових підстав для припинення договору та звільнення відповідачем спірного приміщення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги ФОП Чванова С. М. про зобов'язання ГО "Клуб боксу "Інгулець" звільнити нежитлове приміщення загальною площею 267 кв. м. за адресою м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, буд. 6, прим. 2, передане в користування згідно договору позички (безоплатного використання приміщення) № 01/24 від 01.01.2024.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову та відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2024 між Фізичною особою - підприємцем Чвановим Сергієм Миколайовичем та Громадською організацією Клуб боксу "Інгулець" був укладений договір позички (безоплатного використання приміщення) № 01/24, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове безоплатне користування нежитлове приміщення загальною площею 267 кв.м., розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, буд. 6, прим. 2, для використання як спортивної зали для дітей та підлітків.
Суд першої інстанції правильно встановив, що вказаний договір відповідає вимогам статей 626, 627, 628, 827, 828 Цивільного кодексу України, укладений у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печатками, а тому є укладеним, правомірним і таким, що породжує для сторін взаємні права та обов'язки.
Матеріали справи не містять доказів визнання договору позички недійсним у встановленому законом порядку. Відтак, відповідно до статті 204 ЦК України, на зазначений правочин поширюється презумпція правомірності.
Колегія суддів враховує, що хоча окремий акт приймання-передачі приміщення сторонами не оформлювався, відповідач не заперечував факту отримання спірного приміщення у користування з 01.01.2024 та фактичного користування ним протягом 2024-2025 років.
Отже, поведінка сторін свідчить про фактичне виконання договору, а тому суд першої інстанції обґрунтовано врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, відповідно до якого не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Таким чином, доводи апелянта про нікчемність, неукладеність або удаваність договору позички обґрунтовано відхилені судом першої інстанції як такі, що суперечать фактичній поведінці самого відповідача, який протягом тривалого часу користувався спірним приміщенням саме на підставі цього договору.
Колегія суддів також погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо застосування до спірних правовідносин принципів добросовісності, заборони суперечливої поведінки та доктрини estoppel.
Так, відповідач, з одного боку, посилається на недійсність або неукладеність договору позички та відсутність у позивача права передавати приміщення у користування, а з іншого боку - одночасно наполягає на чинності договору, його пролонгації та відсутності підстав для звільнення приміщення.
Така поведінка є взаємовиключною, непослідовною та суперечить принципу добросовісності, закріпленому у статтях 3, 13, 509 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач не може отримувати перевагу від суперечливої правової позиції, яка не відповідає його попередній поведінці та фактичному виконанню договору.
Право позивача на передачу спірного приміщення у користування підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 01.12.2023, укладеним між ТОВ "Оберіг-КР" та ФОП Чвановим С. М., відповідно до якого останньому було передано у строкове платне користування, зокрема, і спірне приміщення.
При цьому місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що питання правомірності чи недійсності договору оренди від 01.12.2023 не є предметом розгляду у даній справі, а тому не підлягає вирішенню в межах цього спору.
Крім того, зазначений договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому відповідно до статті 204 ЦК України є правомірним та породжує відповідні правові наслідки для його сторін.
Посилання апелянта на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наведені у ній правові висновки сформовані за інших фактичних обставин та не свідчать автоматично про недійсність договору оренди у цій справі.
Щодо строку дії договору позички, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідно до пунктів 1.2 та 11.6 договору його строк дії спочатку був визначений до 31.12.2024, однак у зв'язку з відсутністю заяв сторін про припинення або зміну умов договору він був автоматично пролонгований до 31.12.2025.
Разом з тим матеріалами справи підтверджується, що позивач завчасно повідомив відповідача про відсутність наміру надалі продовжувати договірні правовідносини та необхідність звільнення приміщення після закінчення строку дії договору, що підтверджується листами від 07.11.2025, 17.12.2025 та 29.12.2025.
Факт отримання зазначених повідомлень відповідачем не заперечувався.
Отже, після 31.12.2025 правові підстави для подальшого користування спірним приміщенням у відповідача були відсутні.
Відповідно до статті 833 ЦК України користувач зобов'язаний повернути річ після закінчення строку договору у тому самому стані, в якому вона була на момент передання. Аналогічний обов'язок прямо передбачений пунктом 9.5 договору позички.
Однак всупереч вимогам договору та наведеним нормам закону відповідач не повернув позивачу спірне приміщення після закінчення строку дії договору, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів його повернення.
Посилання апелянта на безоплатність користування земельною ділянкою, відсутність у позивача документів на землю, ненадання договору з постачальником електроенергії чи фактичну оплату електроенергії не впливають на правильність вирішення спору, оскільки предметом даної справи є звільнення нежитлового приміщення після припинення дії договору позички, а не вирішення питань землекористування чи стягнення комунальних платежів.
Так само безпідставними є доводи апелянта щодо розміщення вивісок, рекламних щитів та банерів, оскільки зазначені обставини не покладені судом першої інстанції в основу висновку про задоволення позову та не впливають на вирішення питання щодо обов'язку відповідача повернути приміщення після припинення договору.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що суд не дослідив питання використання приміщення відповідно до його цільового призначення, оскільки судом встановлено та сторонами не заперечується, що приміщення використовувалося як спортивний зал для дітей та підлітків. Водночас сама по собі відповідність використання приміщення його цільовому призначенню не надає відповідачу права продовжувати користування майном після припинення строку дії договору.
Колегія суддів також враховує, що відповідач не заявляв зустрічного позову про визнання недійсними договору оренди від 01.12.2023 або договору позички від 01.01.2024, а тому відповідні твердження фактично спрямовані на уникнення виконання обов'язку щодо повернення приміщення після припинення дії договору.
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного прийняття судом заяви про зміну предмета позову також є необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про дотримання позивачем вимог статті 46 ГПК України, а зміна предмета позову була здійснена до закінчення підготовчого провадження та не призвела до порушення процесуальних прав відповідача.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку поданим доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Громадської організації "Клуб боксу "Інгулець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2026 у справі № 904/5294/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2026 у справі № 904/5294/25 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з д ня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 26.05.2026.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА
Суддя А. О. КОШЛЯ