Постанова від 20.05.2026 по справі 918/1273/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Справа № 918/1273/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Кужель Є. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляйної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 3 березня 2026 року по справі №918/1273/25 (суддя Бережнюк В.В.)

час та місце ухвалення рішення: 3 березня 2026 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса, 26А; повний текст виготовлено 4 березня 2026 року

за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

Корецької міської ради

до

відповідача 1 Виконавчого комітету Корецької міської ради

відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна

компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 171 145 грн 19 коп.

за участю представників сторін:

від Прокурора - Немович І.І.;

від Позивача та Відповідача 1 - не з'явився;

від Відповідача 2 - Гуз О.С..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Здолбунівської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Корецької міської ради (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Виконавчого комітету Корецької міської ради (надалі - Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (надалі - Відповідач 2), у якому просив:

· визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 22 липня 2024 року (надалі - Додаткова угода №3) до Договору №8071-ВЦ про постачання електричної енергії від 11 грудня 2023 року (надалі - Договір; а.с. 13-17), укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2;

· визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 15 серпня 2024 року (надалі - Додаткова угода №4) до Договору;

· стягнути з Відповідача 2 на користь Позивача в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 171 145 грн 19 коп..

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", якою встановлене обмеження щодо максимального збільшення ціни за одиницю товару після укладення договору на рівні 10%. Вважає, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Прокурор вказав, що для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10% та що всупереч даним вимогам, укладення додаткових угод №№3-4 призвело до збільшення вартості електроенергії на 44,26%. Оскільки, на переконання Прокурора, додаткові угоди №№3-4 слід визнати недійсними, то розрахунок за поставлену у травні - листопаді 2024 року електроенергію, на його переконання, повинен здійснюватися за ціною, вказаною в додатковій угоді №1 від 13 лютого 2024 року до Договору. Прокурор наголосив, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію мала місце переплата коштів у розмірі 171 145 грн 19 коп, які мають бути стягнуті з Відповідача 2 на користь Позивача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отримані.

Щодо представництва інтересів Позивача, Прокурор зазначив, що укладення спірних додаткових угод, відбулось всупереч вимогам чинного законодавства, порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. З даного Прокурор виснує, що Відповідач 2 будучи замовником товару (електричної енергії) при здійсненні процедури закупівлі зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 3 березня 2026 року (а.с. 145-152) позов задоволено.

Щодо представництва інтересів Позивача, то суд першої інстанції виснував, що укладення спірних додаткових угод, відбулось всупереч вимогам чинного законодавства, порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Суд при цього наголосив, що Відповідач 1 будучи замовником товару (електричної енергії) при здійсненні процедури закупівлі зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель. З позиції місцевого господарського суду, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, звернення Прокурора до суду з цією позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності. Суд першої інстанції при цьому зазначив, що Прокурором у відповідності до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», скеровано на адресу Позивача відповідний лист № 54/1-871вих-25 від 19 листопада 2025 року, яким повідомлено про наявність порушень при укладанні Відповідачем 1 з Відповідачем 2 додаткових угод до Договору постачання електричної енергії. Констатував, що згідно відповіді Позивача від 28 листопада 2025 року № 03-01-16/2722 вбачається, що міська рада до суду з позовною заявою з підстав виявленого порушення не зверталась. Також Позивач не заперечував щодо здійснення окружною прокуратурою представництва в суді інтересів держави/органу місцевого самоврядування.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що підвищення сторонами Договору ціни шляхом неодноразового укладання додаткових угод та "каскадного" підвищення ціни за одиницю товару суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

З огляду на що суд першої інстанції виснував, що додаткові угоди №3 та №4, укладені Відповідачами у ході здійснення господарських правовідносин у межах Договору підлягають визнанню недійсними відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

У розрізі питання щодо неможливості порушення 10% бар'єру для збільшення вартості товару у процедурі публічних закупівель, суд першої інстанції звертався до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року в справі №920/19/24 щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі", в яких Велика Палата підтвердила та розвинула свій попередній правовий висновок, викладений у постанові ВП ВС від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22, зазначивши, що збільшення ціни за одиницю товару понад 10% не допускається незалежно від кількості додаткових угод, у тому числі, для електричної енергії, газу, бензину та дизельного пального, при цьому, виняток в останньому реченні пункт 2 частини 5 статті 41 Закон №922-VIII, з урахуванням змін, внесених Законом №1530-IX, стосується лише строків (90 днів) та не скасовує граничний ліміт у 10% від ціни одиниці товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Місцевий господарський суд виснував, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі, тому зміна ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами №3 і №4 є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі". Дане стало підставою для визнання оспорених додаткових угод недійсними відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Стосовно вимоги Прокурора щодо стягнення з Відповідача 2 на користь Позивача безпідставно надмірно сплачених коштів за Договором в сумі 171145 грн 19 коп., суд першої інстанції зазначив, що дана позовна вимога є можливою одночасно із заявленою вимогою про визнання недійсними додаткових угод, із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених статтями 216, 1212 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту, який передбачений Законом, що містять заявлені позовні вимоги.

Відповідач 2 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 161-167), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 2 вказав, що предмет розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов'язання Відповідача 2 повернути на користь Позивача 171 145 грн 19 коп., що є складовою частиною ціни Договору та вартості поставленого товару, та що задоволення даного позову призведе до зміни такої істотної умови Договору, як ціна, після його повного виконання, що з його позиції суперечить приписам частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України, згідно якої зміна ціни в Договорі після його виконання не допускається.

Відповідач 2 в апеляційній скарзі зауважив, що підписання кожної з додаткових угод здійснювалось у відповідності до підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, які не містять обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару.

Скаржник в апеляційній скарзі зауважив, що матеріали справи не містять даних, що фінансування Відповідача 1 здійснено за рахунок коштів державного бюджету, зокрема, розрахунки по оплаті за спожиту електричну енергію, з чого вказує, що державний інтерес відсутній, а вже звернення Прокурора до суду в цій справі в інтересах держави в особі Позивача є безпідставним, а заявлені позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Скаржник також зауважив, що Прокурором в порушення вимог Положення до позовної заяви не долучено жодного доказу про те, що Держаудитслужбою вживалися в установленому порядку заходи по усуненню виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: керівника та інших осіб установи, що контролюють усунення виявлених порушень законодавства.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 2 на рішення місцевого господарського суду від 3 березня 2026 року в справі №918/1273/25.

23 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає. Прокурор вважає, що у випадку укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства, в результаті яких здійснені безпідставні виплати грошових коштів з бюджету громади - наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури. Укладення сторонами оспорюваних додаткових угод № 3 та № 4 України «Про публічні закупівлі», на переконання Прокурора є порушенням законності в бюджетній системі, принципів максимальної економії, пропорційності та ефективності, добросовісної конкуренції, об'єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель. З даного, Прокурор виснує, що звернення Прокурора з позовом до Відповідача 2 про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 171 145 грн 19 коп. спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законного та цільового використання коштів місцевого бюджету.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 28 квітня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20 травня 2026 року об 14:00 год.

15 травня 2026 року через підсистему "Електронний суд" від Відповідача 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №918/1273/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та набрання законної сили відповідного рішення у справі №3-78/2026(178/26). Обгрунтовуючи таке клопотання, Відповідач 2 зазначає, що справа № 918/1273/25 є подібною та такою, в якій буде вирішуватись питання щодо законності та правомірності збільшення ціни одиниці товару, у випадку коливання ціни на ринку, враховуючи 10-відсоткове обмеження встановлене пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Вказує, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

19 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшли заперечення з приводу клопотання Відповідача 2 про зупинення провадження по справі. Прокурор вказав, що як вбачається з наявної на офіційному вебсайті Конституційного Суду України https://ccu.gov.ua інформації, суб'єкт права на конституційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» в особі директора Денисовича В.В. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо перевірки на відповідність частині 1 статті 8, частині 4 статті 13, частинам 1, 4 статті 41, частині 1 статті 42, пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України (конституційність) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зі змінами, який встановлює можливість зміни істотних умови договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків. Вказує, що Товариство твердить, що внаслідок застосування оспорюваних приписів порушено його права: на мирне володіння майном як складника права приватної власності; на здійснення підприємницької діяльності на засадах економічної доцільності, а також порушує принцип верховенства права в аспекті юридичної визначеності. Прокурор вказав, що повний текст конституційної скарги ТОВ «Укр Газ Ресурс» на офіційному вебсайті наразі не оприлюднено, що перешкоджає підтвердженню або ж спростуванню наявності у даному випадку об'єктивної неможливості розгляду справи № 918/1273/25 до вирішення справи за вищевказаною скаргою ТОВ «Укр Газ Ресурс».

В судове засідання від 20 травня 2026 року представники Позивача, Відповідача 1 не з'явилися.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 28 квітня 2026 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Відтак, колегія суду вважає за можливе провести розгляд апеляційних скарг за відсутності представників Позивача, Відповідача 1 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 20 травня 2026 року Відповідача 2 підтримав подане ним клопотання про зупинення провадження у справі №918/1273/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та набрання законної сили відповідного рішення у справі №3-78/2026(178/26). Представник Відповідача 2 вказав, що справа № 918/1273/25 є подібною та такою, в якій буде вирішуватись питання щодо законності та правомірності збільшення ціни одиниці товару, у випадку коливання ціни на ринку, враховуючи 10-відсоткове обмеження встановлене пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

В судовому засіданні від 20 травня 2026 року Прокурор заперечив проти задоволення клопотання Відповідача 2 про зупинення провадження по справі. Прокурор вказав, що як вбачається з наявної на офіційному вебсайті Конституційного Суду України https://ccu.gov.ua інформації, суб'єкт права на конституційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» в особі директора Денисовича В.В. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо перевірки на відповідність частині 1 статті 8, частині 4 статті 13, частинам 1, 4 статті 41, частині 1 статті 42, пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України (конституційність) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зі змінами, який встановлює можливість зміни істотних умови договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків. При цьому Прокурор вказав, що наразі існує стала та однозначна практика Верховного Суду щодо даної категорії справ та правовідносин.

Колегія суду заслухавши пояснення сторін, після перерви ухвалила відмовити в задоволенні клопотання Відповідача 2 про зупинення провадження у справі №918/1273/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та набрання законної сили відповідного рішення у справі №3-78/2026(178/26), з огляду на таке.

Доходячи відповідного висновку про відмову в задоволенні клопотання Відповідача 2 про зупинення провадження у справі №918/1273/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» колегією суду апеляційної інстанції враховується позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 924/560/24 наведену в постанові від 12 травня 2026 року щодо клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення, згідно котрої таке клопотання не підпадає до задоволення, і що в суду достатньо доказів для винесення рішення по суті без відхилення зупинення провадження по справі до винесення Конституційним Судом України відповідного судового рішення.

При цьому колегія суду наголошує на факті того, що заявляючи таке клопотання Відповідачем 2 не доведено об'єктивної неможливості розгляду даної справи враховуючи дібрані по справі докази до вирішення іншої справи в порядку конституційного провадження.

В той же час апеляційний господарський суд констатує і те, що дію актів у часі (строк втрати чинності актами, визнаними неконституційними) визначає стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка унормовує, що: закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, що в свою чергу вказує на те, що навіть теоритечно можливість визнання конституційним такого Закону може призвезти до втрати ним чинності виключно на майбутнє, а не на час виникнення спірних правовідносин та подачі відповідного позову до господарського суду.

Колегія суду наголошує, що стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» має пряму дію, так як сам Конституційний Суд України у своєму рішенні може встановити інший (пізніший) строк втрати чинності для такого акта, однак рішення КСУ не мають зворотної дії в часі (якщо інше прямо не вказано в рішенні). Відтак, правовідносини, які виникли й закінчилися до моменту ухвалення рішення КСУ, продовжують регулюватися старим Законом.

Апеляційний господарський суд зауважує, що стаття 152 Конституції України визначає, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

В справі 918/1273/25 правовідносини виникли з моменту участі в тендері та укладення Договору, зокрема ще 11 грудня 2023 року, спірні правовідносини щодо оскаржуваних Додаткових угод виникли 22 липня 2024 року, а позов подано до господарського суду, а відтак навіть у разі теоретичного задоволення скарги товариства Конституційним Судом України, його рішення не матиме ретроспективної (зворотньої) дії в часі, тобто не буде поширюватися на відносини, що виникли до ухвалення такого рішення.

Поміж тим, досліджуючи підставність поданого клопотання про зупинення провадження колегією суду також враховується загальний конституційний принцип діі? законів у часі (що закони не мають зворотноі? сили, крім пом'якшення відповідальності), що закріплено у статті 58 Конституції України.

Відповідно, суд апеляційної інстанції відхиляє подане Відповідачем 2 клопотання про зупиненя провадження по справі.

В судовому засіданні від 20 травня 2026 року Відповідач 2 просив суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові. Відповідач 2 вказав, що предмет розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов'язання Відповідача 2 повернути на користь Позивача 171 145 грн 19 коп., що є складовою частиною ціни Договору та вартості поставленого товару. Представник Відповідач 2 вказав, що підписання кожної з додаткових угод здійснювалось у відповідності до підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, які не містять обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару

В судовому засіданні від 20 травня 2026 року Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни, кількість підписаних додаткових угод, тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання зростання ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Прокурор вказав, що відповідно до плану закупівлі, джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету. Прокурор вказав, що використання бюджетних коштів при проведенні закупівлі повністю підтверджується матеріалами справи, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами стосуються саме використання бюджетних коштів і становлять суспільний інтерес, а незаконність Додаткових угод до Договору, на підставі яких ці кошти надмірно витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає. Прокурор вказав, що у даному випадку, укладення додаткових угод до Договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Заслухавши пояснення представника Відповідача 2, Прокурора дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом апеляційної інстанції доказів слідує, що Управлінням освіти Відповідача 1 проведено закупівлю UA-2023-11-22-016722-a за предметом: "Електрична енергія".

За результатами проведення закупівлі переможцем визначено Відповідача 2, з яким в подальшому укладено Договір (а.с. 13-22).

У відповідності до пункту 2.1 Договору, Відповідач 2 продає електричну енергію Відповідачу 1 для забезпечення потреб електроустановок Відповідача 1, а Відповідач 1 оплачує Відповідачу 2 вартість використаної (купованої) електричної енергії.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Договору, Відповідач 1 розраховується з Відповідачем 2 за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що ціна електричної енергії має зазначатися Відповідачем 2 у рахунках про оплату електричної енергії за Договором, у тому числі у разі її зміни.

Між тим, пуктом 5.4 Договору передбачено, що розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Відповідно до пункту 13.8 Договору, умови Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови Договору не можуть змінюватися після з його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, зокрема крім випадку: збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.uа - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) оприлюднених результатів роботи РДН/ВДР та про діяльність ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за відповідний розрахунковий період, які оприлюднюються ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" згідно законодавства або інші документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.

Згідно Додатку №3 до Договору, ціна Договору склала 1 282 896 грн. Кількість електроенергії, яка повинна бути поставлена 177 000 кВт*год.

Згідно Додатку №2 (комерційної пропозиції ) до Договору, ціна за одинцю товару (кВт*год) становить 6 грн 04 коп. без ПДВ.

Однак, в подальшому, між сторонами укладено додаткові угоди (а.с. 23-26), за наслідками яких ціну за одиницю товару збільшено на 44,26%, а саме:

· додаткова угода №1 від 7 лютого 2024 року, якою збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 6,29622 грн/кВт*год без ПДВ (обумовлено застосування такої ціни з 1 січня 2024 року);

· додаткова угода №2 від 12 червня 2024 року, якою збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 6,71274 грн/кВт*год без ПДВ (обумовлено застосування такої ціни з 1 травня 2024 року);

· додаткова угода №3 від 22 липня 2024 року, якою збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 8,06710 грн/кВт*год без ПДВ (обумовлено застосування такої ціни з 1 червня 2024 року);

· додаткова угода №4 від 15 серпня 2024 року, якою збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 8,71332 грн/кВт*год без ПДВ (обумовлено застосування такої ціни з 1 липня 2024 року).

На виконання Договору Відповідач 2 поставив 217 866 кВт*год електричної енергії на загальну суму 1 857 557 грн 71 коп., що підтверджується актами приймання-передавання (а.с. 36-46):

· згідно акту №480001637/1/1 за січень 2024 року - 28407 та 7723 кВт*год на суму 214 628 грн 06 коп. з ПДВ та 58 350 грн 86 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №19, №35 та №43 від 12 лютого 2024 року;

· згідно акту №480001637/2/1 за лютий 2024 року - 32511 та 27105 кВт*год на суму 245 635 грн 69 коп. з ПДВ та 204790 грн 86 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №93, №94 та № 102 від 11 березня 2024 року;

· згідно акту №480001637/3/1 за березень 2024 року - 19243 та 8709 кВт*год на суму 145 389 грн 79 коп. з ПДВ та 65 800 грн 56 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №159, №160 та №197 від 11 квітня 2024 року;

· згідно акту №480001637/4/1 за квітень 2024 року - 2220 та 11252 кВт*год на суму 16 773 грн 12 коп. з ПДВ та 85 014 грн 08 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №55, №211, №212 та №304 від 13 травня 2024 року;

· згідно акту №480001637/5/1 за травень 2024 року - 1680 та 5602 кВт*год на суму 13 532 грн 88 коп. з ПДВ та 45 125 грн 74 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №75, №282, №283 та №401 від 17 червня 2024 року;

· згідно акту №480001637/6/1 за червень 2024 року - 1816 та 4760 кВт*год на суму 17 579 грн 82 коп. з ПДВ та 46 079 грн 24 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №95, №345, №346 та №496 від 15 липня 2024 року;

· згідно акту №480000637/7/1 за липень 2024 року - 1670 та 3979 кВт*год на суму 17 461 грн 49 коп. з ПДВ та 41 604 грн 37 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №107, №411, №412 та №575 від 20 серпня 2024 року;

· згідно акту №480001637/8/1 за серпень 2024 року - 1542 та 4205 кВт*год на суму 16 123 грн 13 коп. з ПДВ та 43 967 грн 41 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №119, №462, №463 та №663 від 16 вересня 2024 року;

· згідно акту №480001637/9/1 за вересень 2024 року - 1649 та 2880 кВт*год на суму 17 241 грн 91 коп. з ПДВ та 30 113 грн 24 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №505, №506 та №745 від 10 жовтня 2024 року;

· згідно акту №480001637/10/1 за жовтень 2024 року - 3829 та 9651 кВт*год на суму 40 035 грн 96 коп. з ПДВ та 100 910 грн 70 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №148, №576, №577 та №847 від 11 листопада 2024 року;

· згідно акту №480001637/11/1 за листопад 2024 року - 21938 та 15495 кВт*год на суму 229 383 грн 37 коп. з ПДВ та 162 015 грн 48 коп. з ПДВ, сплачено відповідно до платіжних інструкцій №163, №644, №645 та №942 від 10 грудня 2024 року.

Платіжні інструкції містяться на аркушах справи 47-66.

Відповідно до звіту про виконання Договору на веб-порталі “Prozorro», правовідносини за вказаним Договором припинені.

Прокурор покликаючись на те, що укладаючи додаткові угоди №№3-4 до Договору та збільшуючи ціну товару на 44,26% від передбаченої правочином, сторони діяли усупереч Закону України "Про публічні закупівлі", звернувся до суду з позовом про визнання додаткових угоди недійсними та стягнення 171145 грн 19 коп..

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частиною 1 статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Досліджуючи обставини звернення Прокурора в особі Позивача з даним позовом до суду в розрізі доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав для представництва інтересів держави, колегія суду зауважує, що згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 13-11 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 статті ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо; прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов'язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом пункту 2 частини 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У справі, що слухається, прокурором визначено Позивачем - Позивача.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Водночас згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України, стаття 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тобто, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до статті 145 Конституції України.

Як доводить Прокурор, за час дії спірного Договору Відповідачем 2 поставлено значно меншу кількість товару, що могло створити перешкоди в реалізації Позивачем покладених на неї завдань та функцій, що не відповідає державному інтересу.

В той же час, підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Позивача, який після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено окружною прокуратурою, мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Прокурором у відповідності до вимог статті 23 Закону України “Про прокуратуру», скеровано на адресу Позивача відповідний лист № 54/1-870вих-25 від 19 листопада 2025 року, яким повідомлено про наявність порушень при укладанні Відповідачем 1 додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.

Згідно відповіді Позивача від 28 листопада 2025 року № 03-01-16/2722 вбачається, що Позивач до суду з позовною заявою з підстав виявленого порушення не звертавсь. Також Позивач не заперечує щодо здійснення Прокурором представництва в суді інтересів держави/органу місцевого самоврядування.

Відтак, Прокурором правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.

Прокурором про викладені у позовній заяві порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, які допущені під час підписання додаткових угод до Договору, стало відомо після фактичного виконання сторонами умов Договору.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що Прокурором не долучено будь-якого доказу про проведення Держаудислужби моніторингу закупівлі UA-2023-11-22-016722-a за предметом: "Електрична енергія", то колегія суду звертає увагу апелянта на те, що у зв'язку з закінченням строку дії Договору на момент виявленя порушення, підстави для проведення органами Держаудислужби моніторингу закупівлі UA-2023-11-22-016722-a за предметом: "Електрична енергія" були відсутні.

В той же час, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державної фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження використання активів. У випадках, коли вказаний орган не здійснює фінансовий контроль та, як наслідок, не виявив порушення законодавства, то право на звернення до суду із позовом у останнього не виникає.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року в справі №912/898/18.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у справі №824/753/16-а висловила наступну правову позицію: «Західний офіс Держаудитслужби не має права на звернення до адміністративного суду з позовом до непідконтрольної установи - Підприємства про стягнення збитків, завданих загальному фонду міського бюджету внаслідок споживання комунальних послуг понад затверджені ліміти, оскільки чинним законодавством такого права у контролюючого органу не передбачено, а відповідач не був підконтрольною установою стосовно позивача при проведенні позапланової ревізії фінансово-господарської діяльності управління освіти Чернівецької міської ради.»

Також колегією суддів враховується правовий висновок про те, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі №927/491/19).

Відтак, Прокурором кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.

Враховуючи вище викладені обставини, колегія суду констатує, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Розглядаючи позовну вимогу Прокурора щодо визнання Додаткових угод недійсними із посиланням на порушення при укладення такого правочину статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Досліджуючи оспорювані Додаткові угоди до Договору на предмет їх недійсності, що входить в предмет позовної вимоги Прокурора та зважаючи на заперечення апеляційної скарги Відповідача 2 щодо відсутності порушень частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», колегія суддів досліджує наступні обставини.

У відповідності до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційні збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни зі одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електрично енергії.

При цьому метою регулювання, передбаченого частиною п'ятою статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19 висловив правову позицію, що закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Відповідно до частини 1 статі 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частина 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

Тобто, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

При цьому, існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами, та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).

Разом з тим, у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі №912/1580/18.

При цьому судом враховується, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки .

Між тим, Позивач, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії за ціною, визначеною в укладеному між сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо збільшення ціни товару підписав оспорені Додаткові угоди, внаслідок чого ціна за одиницю товару збільшилась, а обсяг поставки, що передбачався за Договором, фактично, зменшився.

Крім того, збільшення ціни електричної енергії у Додаткових угодах по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

Як уже встановлено вище в даній постанові, укладаючи Договір сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов, зокрема визначивши ціну за 1 кВт*год електричної енергії на рівні 6 грн 04 грн/кВт*год. без ПДВ закріплено у Додатку №2 до Договору Комерційна пропозиція.

Таким чином, на момент підписання договору, сторонами погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі»

В подальшому, між сторонами укладено додаткові угоди, якими підвищено ціну за одиницю товару.

Разом з тим, аналізуючи підстави внесення змін до Договору шляхом підписання додаткових угод встановлено, що укладення вказаних угод призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на більше ніж на 10% відносно ціни, що визначена за умовами Договору (6,04 грн без ПДВ):

· додатковою угодою №3 від 22 липня 2024 року збільшено ціну за 1 кВт*год до 6,69085 грн без ПДВ (на 33,56%);

· додатковою угодою №4 від 15 серпня 2024 року збільшено ціну за 1 кВт*год до 8,71332 грн без ПДВ (на 44,26%).

Отже, сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваних додаткових угод є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", здійснена з порушенням вимог статті 41 Закону.

Також слід наголосити, що підвищення сторонами Договору ціни шляхом неодноразового укладання додаткових угод та "каскадного" підвищення ціни за одиницю товару суперечить меті Закону. Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

У розрізі питання щодо неможливості порушення 10% бар'єру для збільшення вартості товару у процедурі публічних закупівель, суд апеляційної інстанції звертається до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року в справі №920/19/24.

Щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі", Велика Палата підтвердила та розвинула свій попередній правовий висновок, викладений у постанові ВП ВС від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22, зазначивши, що збільшення ціни за одиницю товару понад 10% не допускається незалежно від кількості додаткових угод, у тому числі, для електричної енергії, газу, бензину та дизельного пального, при цьому, виняток в останньому реченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закон №922-VIII, з урахуванням змін, внесених Законом №1530-IX, стосується лише строків (90 днів) та не скасовує граничний ліміт у 10% від ціни одиниці товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Щодо змін, внесених Законом №1530-IX, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2025 року в справі №920/19/24 констатувала, що Закон №1530-IX не змінив максимальний поріг 10%, а лише уточнив, з якого моменту обчислюється 90-денний строк (з дати договору або попередньої зміни).

Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22 щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" має універсальний характер та підлягає застосуванню до всіх правовідносин, які виникають при збільшенні ціни за одиницю товару за договором, укладеним відповідно до Закону.

У постанові від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22, а також постанові від 21 листопада 2025 року в справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Як встановили суди попередніх інстанцій, укладання спірних додаткових угод до договору призвело до збільшення ціни за 1 кВт*год електричної енергії на 94,3% до ціни за 1 кВт*год електричної енергії, визначеної договором.

Отже, у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду фактично підтвердила свою попередню правову позицію щодо питання застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладену у постанові від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22, остаточно закріпивши імперативне тлумачення 10% збільшення ціни одиниці товару на ринку у процедурі публічних закупівель, як сукупного ліміту можливості збільшення ціни одиниці товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Колегія суддів, оцінюючи доводи скаржника, зазначає, що укладаючи спірні додаткові угоди та змінюючи ціну на одиницю товару, сторони договору мали керуватись імперативними приписами положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Натомість, як свідчать з'ясовані судами обставини цієї справи, сторони Договору, укладаючи додаткові угоди, якими ціну збільшено на 44,26 % від ціни, первісно визначеної сторонами у Договорі, не дотримались приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

В той же час, кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації. Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року в справі № 920/19/24).

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2025 року в справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України унормовані основні положення про докази. При цьому спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Отже, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 вересня 2023 року в справі № 926/3244/22).

Не зважаючи на доводи апеляційної скарги Відповідача 2 щодо долучення належних доказів, котрі вказують на коливання цін товару, а саме Експертні висновки Рівненської торгово-промислової палати від 31 травня 2024 року, від 1 липня 2024 року та від 30 липня 2024 року (а.с. 30-35), то колегія суду дослідивши дані докази зазначає, що вони не відображають коливання цін на ВДР/РДН, що відбувались саме з моменту укладення Договору до моменту підписання Додаткових угод, а отже підстав для укладення Додаткової угоди №3 та №4 у сторін не було.

На підтвердження факту коливання ціни на товар у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору.

Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження, а документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 57 Закону України “Про ринок електричної енергії» електропостачальник має у чіткий та прозорий спосіб інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов'язані повідомляти споживачів в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про їхнє право припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

Враховуючи викладене вище колегія суду резюмує, що Відповідачем 2 належним чином документально не підтверджено та не обґрунтовано наявність підстав для підвищення ціни за одиницю товару з моменту укладення Договору до моменту виникнення необхідності внесення змін до Договору.

Окрім того, колегія суду зазначає, що зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» за адресою в мережі Інтернет://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ»://www.oree.com.ua або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.

Крім того, істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.

У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку: підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у Договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).

Сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. Умовою такого підвищення обов'язково є неможливість спрогнозувати таке підвищення та закласти відповідні ризики при формуванні тендерної пропозиції. Зазначене є особливо актуальним у тому випадку, якщо коливання цін на товар обумовлюється його сезонним характером або у випадку, коли за умовами тендерної документації товар повинен бути наявним у постачальника.

Окрім цього, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Схожа правова позиція наведена також в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 915/1868/18.

Водночас, при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції)

Подібну правову позицію наведено і в постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19.

При цьому судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність Відповідача 2, адже на момент підписання основного Договору Відповідач 2 знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до Договору.

Відтак збільшення ціни електричної енергії, передбачений Додатковими угодами № 3, № 4 по відношенню до погодженої у договорі ціни, здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

Окрім того, колегія суду зауважує, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року в справі № 922/2321/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 січня 2025 року в справі № 922/2321/22 висвітлила позицію щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» стосовно неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 листопада 2025 року по справі № 920/19/24 виснувала, що про те, що внесені Законом № 1530-IX зміни до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, якими у першому реченні слова "підписання договору про закупівлю" замінено словами "підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного", не можуть бути підставою для іншого висновку про застосування цієї норми щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару погодженого сторонами договору про закупівлю, порівняно з тим, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 922/2321/22. З огляду на викладене та з урахуванням наведених у цій постанові висновків, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22.

При цьому постачання електроенергії здійснювалося щоденно, тобто електроенергія не тільки переходила у власність Позивача, а й споживалася ним, однак Додаткові угоди укладалися з урахуванням вимог частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, а саме ціна договору не може змінюватися після передачі продавцем товару у власність покупця, протилежне суперечить вимогам частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України

При цьому, обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Аналогічна правова позиція, наведена в постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 року в справі №927/1058/21.

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі №927/491/19 зазначено, що: «Перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.»

Підсумовуючи усе описане вище колегія суду резюмує, підписанням оспорюваних Додаткових угод №3 та №4 вартість електричної енергії зросла на 44,26 %, водночас, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

Враховуючи встановлені обставини, Відповідачем 2 не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі.

Натомість, колегією суддів встановлено, що сторони послідовно збільшували вартість електроенергії, за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії Договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для Відповідача (зокрема, в сторону збільшення).

Враховуючи те, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі, то за таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваними Додатковими угодами 3 і 4 є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", відтак, Додаткові угоди №3, №4 до Договору суперечать вищенаведеним нормам Цивільного кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню недійсними.

Дане рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд приймаючи рішення про задоволення позову щодо визнання недійсними Додаткових угод 3 і 4 до Договору залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Приймаючи відповідне рішення суд апеляційної інстанції залишає без змін оспорюване судове рішення у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача 2 на користь Позивача в дохід місцевого бюджету України кошти в сумі 171145 грн 19 коп., то колегія суду зазначає наступне.

Згідно з приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як встановлено з матеріалів справи, за період червень-листопад 2024 року (період дії оскаржуваних Додаткових угод 3 і 4), Відповідачем 2 поставлено 73 414 кВт*год, тоді як Відповідачем 1 оплачено 762 516 грн 10 коп..

У червні-листопаді 2024 року тариф на електроенергію встановлено Додатковою угодою №2 від 12 червня 2024 року до Договору на рівні 6,71274 грн за 1 кВт*год без ПДВ, отже, Позивачу належало сплатити за отриманий товар 591370 грн 91 коп., що на 171 145 грн 19 коп. менше фактично сплаченого (762 516 грн 10 коп.).

З урахуванням усього вищеописане вбачається надмірне витрачання коштів внаслідок укладення Додаткових угод, якими безпідставно збільшено ціну товару.

Таким чином, грошові кошти в сумі 171145 грн 19 коп. є такими, що були безпідставно одержані Відповідачем 2 (підстава їх набуття відпала), а тому Відповідач 2 зобов'язаний їх повернути в дохід місцевого бюджету, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22.

Оскільки оспорювані Додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись основним Договором (з урахуванням додаткових угод 1 і 2), згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії 6,71274 грн без ПДВ за кВт*год., відтак грошові кошти в сумі 171145 грн 19 коп. є такими, що були безпідставно одержані Відповідачем 2, підстава їх набуття відпала, а тому Відповідач 2 зобов'язаний їх повернути Позивачу в дохід місцевого бюджету, що відповідає приписам статті 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо того, що матеріали справи не містять доказів, що фінансування Відповідача 1 здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету, оскільки Прокурор просив стягнути їх не до Державного бюджету україни, а на користь Позивача (тобто в дохід місцевого бюджету - з відки вони й були отримані).

Все вищеописане є підставою для задоволення позовних вимог Прокурора щодо стягнення з Відповідача 2 на користь Позивача в дохід місцевого бюджету 171145 грн 19 коп..

Дане рішення в цій частині прийнято Господарським судом Рівненської області, з огляду на що Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині також без змін.

Апеляційний господарський суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Відповідачів як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження порушення оскаржуваними Додатковими угодами 3 і 4 умов Договору та вимог діючого законодавства України.

Доводи наведені Відповідачем 2 в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній постанові, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно - західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача 2, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем 2.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 3 березня 2026 року по справі №918/1273/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 3 березня 2026 року по справі №918/1273/25 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №918/1273/25 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 26 травня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.

Попередній документ

136824930

Наступний документ

136824932

Інформація про рішення:

№ рішення:	136824931
№ справи:	918/1273/25
Дата рішення:	20.05.2026
Дата публікації:	28.05.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (03.03.2026)
Дата надходження:	31.12.2025
Предмет позову:	визнання недійсними додаткових угод та стягнення в сумі 171 145,19 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

04.02.2026 10:50	Господарський суд Рівненської області
03.03.2026 13:45	Господарський суд Рівненської області
20.05.2026 14:00	Північно-західний апеляційний господарський суд