ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 травня 2026 року Справа № 924/73/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
за участю представників:
заявника: Горбаченко О.О. (в режимі відеоконференції)
інші учасники провадження у судове засідання 19.05.2026 не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області, постановлену 26.03.2026 суддею Яроцьким А.М. у м. Хмельницький (повний текст ухвали складено 30.03.2026)
у справі № 924/73/25
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО"
про зобов'язання виконати належним чином умови договору поставки від 31.07.2024 та стягнення 8805,04 грн штрафних санкцій
Короткий зміст судових рішень у справі, ухвали суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2025, присуджено ТзОВ "БГМ-АГРО" передати у власність АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" згідно договору поставки № 71-969/53-124-01-24-23409 від 31.07.2024 товар, а саме: персики свіжі в кількості 220 кг на суму 11 550 грн, сливи свіжі великоплідні в кількості 200 кг на суму 6 996 грн, груші середньостиглі в кількості 60 кг на суму 3 420 грн та виноград свіжий столовий в кількості 10 кг на суму 1 205,16 грн. Стягнуто з ТзОВ "БГМ-АГРО" на користь АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" 2 548,83 грн пені, 6256, 21 грн штрафу та 2 422, 40 грн судового збору.
28.04.2025 та 19.08.2025 видано накази про примусове виконання вищевказаного рішення суду.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01.07.2025 відмовлено у задоволенні скарги ТзОВ "БГМ-АГРО" на дії (бездіяльність) державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андросович Н.В. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 78272148 від 05.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 26.03.2026 скаргу ТзОВ "БГМ-АГРО" на дії державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 79216895 від 10.03.2026 задоволено частково; визнано дії державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К.П. у виконавчому провадженні № 79216895 щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 79216895 від 30.09.2025 в частині стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 32000 грн, постанови про стягнення з ТзОВ "БГМ-АГРО" виконавчого збору у розмірі 32000 грн від 30.09.2025 незаконними; постанови державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К.П. про відкриття виконавчого провадження № 79216895 від 30.09.2025 в частині стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 32000 грн, та про стягнення з ТзОВ "БГМ-АГРО" виконавчого збору у розмірі 32000 грн від 30.09.2025,у виконавчому провадженні № 79216895 скасовано. У решті вимог скаргу ТзОВ "БГМ-АГРО" на дії державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 79216895 від 10.03.2026 відхилено.
Оскаржувана ухвала обґрунтована тим, що оскільки задоволено майнові позовні вимоги, об'єктом яких беззаперечно виступає "благо, яке підлягає грошовій оцінці", а відповідно й розмір виконавчого збору, у цьому випадку, мав обраховуватися з урахуванням суми індексації грошового забезпечення, яку рішенням суду зобов'язано перерахувати та виплатити, тобто як зі спору майнового характеру, суд дійшов висновку щодо визнання протиправними та скасування постанови державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К. П. від 30.09.2025 у виконавчому провадженні №79216895 про відкриття виконавчого провадження №79216895 від 30.09.2025 в частині стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 32000,00 грн та постанови про стягнення з ТзОВ "БГМ-АГРО" виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн.
Також вказано, що перевіряючи правомірність прийняття державним виконавцем Савчуком К.П. постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 457,92 грн, місцевим господарським судом не встановлено порушень, відтак скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про скасування постанови про арешт коштів боржника від 30.09.2025, суд наголосив на тому, що остання є виконаною, тому її скасування не призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів скаржника, а постанова про зняття арешту від 02.10.2025 жодним чином не порушує останні, відтак скасування вказаних постанов є неефективним способом захисту та відновлення прав ТзОВ "БГМ-АГРО", тому скарга відповідача в частині визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця Савчука К.П. про арешт коштів боржника від 30.09.2025 та про зняття арешту від 02.10.2025 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Зокрема, з огляду на відсутність поважних причин у відповідача щодо невиконання у встановлений виконавцем строк рішення станом на дати винесення постанов про накладення штрафів від 21.10.2025 та від 14.11.2025 у ВП №79216895, суд дійшов до висновку про обґрунтованість останніх, відтак скарга товариства про визнання їх незаконними та скасування задоволенню не підлягає.
Не погодившись зі вказаною ухвалою суду першої інстанції, ТзОВ "БГМ-АГРО" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині відмови у скасуванні постанов державного виконавця від 21.10.2025 та 14.11.2025, відмови у задоволенні вимоги про закриття виконавчого провадження та прийняти нову ухвалу, якою визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафів. А також скасувати ухвалу в частині вимоги про закриття виконавчого провадження направити справу в цій частині на новий розгляд. Стягнути судові витрати за подання апеляційної скарги з органу державної виконавчої служби. Або змінити оскаржувану ухвалу в частині відмови у задоволенні скарги та прийняти в цій частині нову ухвалу, якою визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафів від 21.10.2025 та 14.11.2025. Зокрема скаржник просить зобов'язати державного виконавця вирішити питання щодо закінчення виконавчого провадження / або визнати бездіяльність щодо цього незаконною.
Апеляційна скарга сформована у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 08.04.2026.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "БГМ-АГРО" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 26.03.2026 у справі № 924/73/25.
21.04.2026 від позивача, а 22.04.2026 від державного виконавця Савчука К.П. надійшли відзиви, які було долучено до матеріалів справи.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та доводів/заперечень учасників справи.
У апеляційній скарзі відповідач вказує, що оскаржується ухвала Господарського суду Хмельницької області від 26.03.2026 у справі № 924/73/25 лише в частині відмови у скасуванні постанов державного виконавця про накладення штрафів від 21.10.2025 та 14.11.2025, а також у частині відмови у задоволенні вимоги про закриття виконавчого провадження.
Серед доводів скарги зазначається, що судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ "БГМ-АГРО" не надало доказів добровільного виконання судового рішення, відсутність майна, за рахунок якого рішення підлягало б виконанню в натурі, на підставі наданих товаритсвом доказів. Водночас державним виконавцем не складено акту про наявність або відсутність майна, не перевірено фактичну можливість виконання рішення, а також не наведено мотивованого обґрунтування щодо поважності чи неповажності причин невиконання.
З огляду на вищевикладене, на думку скаржника, суд дійшов висновку про законність постанов державного виконавця про накладення штрафів, посилаючись на відсутність пояснень з боку боржника, відповідно такі висновки є передчасними та не відповідають вимогам статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження". Таким чином, правомірність накладення штрафів є суперечливою, оскільки ґрунтується фактично лише на відсутності пояснень боржника, що саме по собі не може свідчити про відсутність поважних причин невиконання рішення.
Крім того, звернено увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у закритті виконавчого провадження, посилаючись на відсутність підстав, передбачених законом. Разом з тим, встановлена бездіяльність державного виконавця щодо перевірки фактичної можливості виконання рішення та відсутність предмета виконання унеможливлює повне з'ясування обставин, необхідних для вирішення питання про закінчення виконавчого провадження. За таких обставин відмова у закритті виконавчого провадження також, на думку апелянта, є передчасною та прийнятою без належного дослідження всіх обставин справи, зокрема щодо реальної можливості виконання рішення в натурі.
У поданому відзиві позивач вважає, що Господарським судом Хмельницької області при постановленні оскаржуваної ухвали повно та всебічно досліджено обставини справи, надано належну правову оцінку спірним правовідносинам, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.
Подаючи відзив, державний виконавець Савчук Костянтин Петрович наголошує на тому, що оскільки наказ Господарського суду Хмельницької області від 19.08.2025 у справі № 924/73/25 оформлено у відповідності до вимог закону, стягувачем пред'явлено його для примусового виконання до органу державної виконавчої служби, у зв'язку з чим відсутні підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, 30.09.2025 останнім винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79216895.
Цією постановою боржника зобов'язано виконати рішення суду у встановлений законом строк. У встановлений строк рішення суду не виконано, будь-яких пояснень щодо об'єктивної неможливості його виконання державному виконавцю не надано.
Відповідно, у зв'язку з невиконанням рішення у визначений строк 21.10.2025 державним виконавцем, керуючись статтями 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. Вказаною постановою боржника також повторно зобов'язано виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення. Зазначена постанова, з урахуванням наявності у боржника електронного кабінету в системі ЄСІТС отримана останнім 21.10.2025.
Однак, у повторно встановлений строк рішення суду також не виконано, будь-яких повідомлень чи доказів щодо об'єктивної неможливості його виконання не подано. У зв'язку з повторним невиконанням 14.11.2025 державним виконавцем, керуючись статтями 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 10 200,00 грн. Таким чином, дії державного виконавця щодо примусового виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19.08.2025 у справі № 924/73/25 вчинено у відповідності до вимог закону, у зв'язку з чим підстави для визнання їх незаконними відсутні.
При цьому, на думку виконавця, доводи скаржника щодо неможливості виконання рішення у зв'язку з відсутністю у нього відповідного товару є необґрунтованими, оскільки обов'язок виконання судового рішення не залежить від внутрішньої організації господарської діяльності боржника та передбачає вжиття ним усіх необхідних заходів для реального виконання зобов'язання.
У судовому засіданні 19.05.2026 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - скасувати.
Інші учасники в судове засідання не з'явились
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги за наведених обставин.
Заслухавши суддю-доповідачку, присутнього у судовому засіданні представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 16.04.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2025, позов задоволено та присуджено ТзОВ "БГМ-АГРО" передати у власність АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" згідно договору поставки №71-969/53-124-01-24-23409 від 31.07.2024 товар, а саме: персики свіжі в кількості 220 кг на суму 11 550,00 грн., сливи свіжі великоплідні в кількості 200 кг на суму 6 996,00 грн., груші середньостиглі в кількості 60 кг на суму 3 420,00 грн. та виноград свіжий столовий в кількості 10 кг на суму 1 205,16 грн.
Згодом, за заявою стягувача від 19.08.2025, Господарським судом Хмельницької області 19.08.2025 видано наказ про примусове виконання рішення від 03 квітня 2025 №924/73/25. У наказі визначено, що останній дійсний для пред'явлення по 25.04.2028.
У зв'язку із здійсненням виконавчого провадження державним виконавцем Савчуком Костянтином Петровичем було винесено низку постанов, спрямованих на забезпечення примусового виконання судового рішення та реалізацію передбачених законом заходів виконавчого провадження.
10.03.2026 до Господарського суду Хмельницької області від ТзОВ "БГМ-АГРО" надійшла скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №79216895, в якій відповідач просить визнати незаконними та скасувати постанови державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К.П. від 30.09.2025, від 02.10.2025, від 21.10.2025, від 14.11.2025 (ВП №79216895) з огляду на фактичну неможливість виконання рішення в натурі, зобов'язання державного виконавця закінчити виконавче провадження №79216895 та повернути безпідставно та надмірно стягнуті кошти у сумі 32 457,92 грн, стягнуті ним відповідно до платіжної інструкції в національній валюті №1OCBPLAS.1 від 01 жовтня 2025 року на реквізити ТзОВ "БГМ-АГРО".
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Положення статті 129-1 Конституції України гарантовано обов'язковість виконання судового рішення.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 326 та частини 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Конституційний Суд України у рішенні від 15.05.2019 року № 2-рп/2019 наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист: невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
При цьому рішення суду є повністю виконаним у разі фактичної реалізації вимог, зазначених у виконавчому документі (Наказі).
В такий спосіб законодавчо встановлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання у залежність від волі як боржника, так і будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це нівелювало б значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки Верховний Суд виклав у постановах від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14, від 25.09.2020 у справі № 924/315/17, від 20.06.2024 у справі № 904/3866/21.
При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.
Порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання рішення господарського суду визначено статтями 339-345 Господарського процесуального кодексу України.
Так ст. 339-1 вказаного кодексу передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.
Щодо оскаржуваних в суді апеляційної інстанції постанов про накладення штрафів від 21.10.2025 та від 14.11.2025 у виконавчому провадженні №79216895.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 14, частини першої статті 15 вказаного Закону учасниками виконавчого провадження є, зокрема, виконавець, сторони (стягувач і боржник), представники сторін.
За вимогами частини першої статті 13 та частини першої статті 18 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виходячи із системного аналізу змісту положень статей 18, 36, 48, 52-54, 56 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний вживати всі передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, виконавець має проводити перевірку майнового стану боржника - юридичної особи не одноразово, а періодично - спочатку в 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а в подальшому, не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення банківських рахунків боржника, та не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Тобто законодавець визначив механізм отримання виконавцем актуальної інформації щодо стану виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню, в разі їх добровільного повного чи часткового виконання боржниками: оперативне інформування виконавця покладається на сторони виконавчого провадження шляхом обов'язкового повідомлення про вказані обставини.
Настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов'язків, зокрема щодо інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанови про арешт майна (коштів) боржника. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2025 у справі № 580/3888/24.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, державним виконавцем Савчуком К.П., у зв'язку відсутністю підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, 30.09.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79216895.
Відповідно, 21.10.2025 державним виконавцем керуючись ст.ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, винесено постанову про накладення штрафу на користь держави в сумі 5100,00 грн.
У п.п. 2, 7 постанови зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення та повідомлено про можливість оскарження постанови у порядку та строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження". Вказану постанову надіслано відповідачу до електронного кабінету ЄСІТС, що підтверджується повідомленням про доставку документу з АСВП від 21.10.2025.
Згодом, 14.11.2025 державним виконавцем Савчуком К.П. керуючись ст.ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" за повторне невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, винесено постанову про накладення штрафу на користь держави в сумі 10200,00 грн. Вказану постанову надіслано відповідачу до електронного кабінету ЄСІТС, що підтверджується повідомленням про доставку документу з АСВП від 14.11.2025.
10.03.2026 відповідач звернувся до державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Міністерства юстиції України з заявою про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з неможливістю виконання рішення, на якій наявна відмітка про реєстрацію Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції 11.03.2026 вх. №7451.
Апелянт в заяві вказує, що державний виконавець не перевірив можливості реального виконання рішення відповідачем. ТзОВ "БГМ-АГРО" підтверджує, що товар фактично відсутній, товар має родову ознаку, а не ідентифікований чітко, є швидкопсувним (фрукти: персики, сливи, груші, виноград), що робить неможливим його фактичне зберігання протягом тривалого часу. Таким чином, виконання рішення суду у натурі є об'єктивно неможливим. Також стверджується факт того, що відповідач не отримував жодних запитів і звернень від державного виконавця щодо уточнення можливості виконання судового наказу, проте останнім безпідставно оформлено нові постанови за його невиконання.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" свідчить, що на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішення та забезпечувати його реальне виконання в межах наданих повноважень, однак законодавством не передбачено обов'язку виконавця встановлювати фактичну наявність предмета виконання у спосіб, який би підміняв процесуальну поведінку сторін виконавчого провадження або перекладав на нього тягар доведення обставин неможливості виконання рішення.
Натомість саме на боржника покладено обов'язок своєчасно повідомляти виконавця про обставини, що унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення, а також ініціювати вирішення питання у встановленому законом процесуальному порядку, зокрема щодо зміни способу і порядку виконання судового рішення, що прямо випливає із принципів диспозитивності виконавчого провадження та взаємного розподілу процесуальних обов'язків між його учасниками.
Водночас доводи апеляційної скарги про об'єктивну неможливість виконання рішення у натурі, пов'язані з відсутністю товару або його швидкопсувним характером, не спростовують самого факту наявності чинного судового рішення, яке підлягає обов'язковому виконанню, та не можуть автоматично нівелювати заходи примусового виконання, вжиті державним виконавцем у разі його невиконання у встановлені строки.
Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що апелянтом до суду першої інстанції 11.03.2026, серед іншого, було подано заяву про зміну способу виконання рішення суду у справі шляхом визнання неможливим виконання рішення у натурі та визначення іншого способу виконання, який відповідає фактичним обставинам справи. Однак, у зв'язку з тим, що за змістом ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання, боржник - ТзОВ "БГМ-АГРО" не належить до суб'єктів, які уповноважені на звернення до суду з заявою про зміну способу або порядку виконання судового рішення, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні заяви ТзОВ "БГМ-АГРО" про зміну способу виконання рішення суду у справі шляхом визнання неможливим виконання рішення у натурі та визначення іншого способу виконання, який відповідає фактичним обставинам справи від 11.03.2026.
Варто наголосити також і на тому, що доказів звернення апелянта до державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою зміну способу і порядку виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2025, до матеріалів справи не додано.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що державним виконавцем винесення постанов від 21.10.2025 та 14.11.2025 відбулось в межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений Законом України "Про виконавче провадження". Лише посилання апелянта на відсутність товару та неможливість виконання рішення у натурі не звільняли останнього від обов'язку виконання судового рішення, а також не спростовують правомірності вчинених державним виконавцем виконавчих дій та застосованих заходів відповідальності за його невиконання у встановлені строки.
При цьому належним способом захисту у випадку існування обставин, які, на думку боржника, унеможливлюють виконання рішення у визначений судом спосіб, є ініціювання питання щодо зміни способу і порядку виконання судового рішення у передбаченому процесуальним законом порядку, а не невиконання рішення суду чи покладення на державного виконавця обов'язку самостійно встановлювати наявність підстав для фактичного припинення його виконання.
За таких обставин підстави для визнання оскаржуваних постанов державного виконавця незаконними відсутні.
Щодо вимоги про закінчення виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У частині 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного (приватного) виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження).
Отже, підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень цієї норми є факт виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа.
При цьому відповідно до частини 2 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року в справі № 619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
Отже, з огляду на те, що рішення суду у цьому випадку не виконано належним чином, відсутні передбачені законом підстави для закриття виконавчого провадження, у зв'язку з чим вимоги про його закінчення є передчасними.
Ураховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що інша частина ухвали суду першої інстанції не є предметом апеляційного оскарження, а тому колегія суддів, діючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не здійснює її перегляд у цій частині.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у цій справі ухвали суду першої інстанції - відсутні.
Натомість доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом обставин та зроблених висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 26.03.2026 у справі № 924/73/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
4. Справу № 924/73/25 повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складено "25" травня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.