1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 12 травня 2026 року, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2026 року, відносно,
ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Горлівка, Донецької області, громадянки України, не працюючої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої,
підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України,
за участі: прокурора захисника у режимі відеоконференцзв'язку підозрюваної ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 , погоджене прокурором другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та застосовано відносно підозрюваної ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, у межах строку досудового розслідування, до 11 червня 2026 року, включно.
Не погоджуючись з таким рішенням, захисник ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити частково клопотання слідчого та застосувати до підозрюваної ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в межах 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що повідомлення про підозру є необґрунтованим, оскільки викладені у ній обставини не підтверджуються доказами, доданих до клопотання.
Зауважує, що наведені прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України ґрунтуються лише на припущеннях.
Наголошує, що прокурором у клопотанні взагалі необґрунтовано недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Окрім того, зазначає, що у даному кримінальному провадженні порушено підслідність.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та підозрюваної, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 19 жовтня 2022 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42022000000001431 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч.ч. 1, 2 ст. 255 КК України, в якому повідомлено про підозру ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у вчиненні кримінальних
правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 27 ч. 3
ст. 212, КК України, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.
22 квітня 2026 року ОСОБА_6 , затримано на підставі п. 4 ч. 1 ст. 208, п. 4
ч. 1 ст. 615 КПК України та того ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України.
23 квітня 2026 року старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 , за погодженням прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернулась до Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про застосування відносно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2026 року клопотання органу досудового розслідування задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам в тому числі переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Застосовуючи щодо підозрюваної ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні нею кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України.
Зважаючи на те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, необхідно взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Слідчий суддя, дослідивши, матеріали клопотання та долучені до нього докази, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язку прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у провадженні доказів, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, оскільки об'єктивно зв'язують її з ними, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрювана, могла вчинити дані правопорушення.
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваної ОСОБА_6 із інкримінованими їй кримінальними правопорушеннями підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами, сукупність яких дає підстави вважати, що її причетність до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України, є обґрунтованою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки слідчий суддя вірно встановив, що наведені у клопотанні дані, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваною інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Перевіряючи доводи клопотання на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх існування.
Зокрема, підозрювана ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків та підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється.
З огляду на викладене, доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України не доведено, є необґрунтованими. Оскільки слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, у тому числі щодо обґрунтування підозри та наявності існування ризиків.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, в їх сукупності із вказаними обставинами, слідчий суддя врахував обставини, викладені у підозрі, кримінальне покарання, що загрожує ОСОБА_6 в разі визнання її винуватою, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти ризикам, які зазначено у клопотанні.
Даних, які б унеможливлювали тримання ОСОБА_6 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Окрім того, колегія суддів вважає, що слідчим суддею правомірно не визначено розмір застави у кримінальному провадженні, на підставі п. 4 ч. 4 ст. 183 КПК України, оскільки ОСОБА_6 підозрюється у тому числі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255 КК України.
Доводи сторони захисту про порушення правил підслідності у зв'язку з тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні, здійснюється органами Національної поліції України, а не Бюро економічної безпеки України, є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 216 КПК України, визначення підслідності здійснюється з урахуванням усієї сукупності інкримінованих кримінальних правопорушень, їх характеру, а також основного складу злочину у кримінальному провадженні. Наявність у провадженні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК України, саме по собі не свідчить про виключну підслідність БЕБ, особливо у випадку, коли особі також інкримінується створення та участь у злочинній організації за ст. 255 КК України та легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом, за ст. 209 КК України.
При цьому твердження сторони захисту про те, що ст. 212 КК України є предикатним злочином для ст. 209 КК України, не свідчить автоматично про обов'язок передачі всього кримінального провадження до БЕБ, оскільки кримінальне процесуальне законодавство не пов'язує визначення підслідності виключно з предикатним характером окремого кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 218 КПК України спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. Сторона захисту не позбавлена можливості звернутись до керівника органу прокуратури з клопотанням про визначення підслідності.
Крім того, судова практика виходить із того, що самі по собі можливі порушення правил підслідності не тягнуть автоматичного визнання доказів недопустимими та не є безумовною підставою для визнання досудового розслідування незаконним.
Так, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 18.02.2026 у справі № 591/5513/16-к зазначила, що Окрім того, порушення правил підслідності, навіть якщо воно мало місце, автоматично не може вважатись порушенням права на захист, оскільки ані Конституція України, ані положення національного законодавства, ані положення будь-яких міжнародних договорів, що визначають стандарти справедливого розгляду в кримінальних справах, не передбачають права особи вимагати розслідування певним органом розслідування. Право на захист передбачає, що процесуальні можливості, необхідні для захисту від обвинувачення, мають бути забезпечені будь-яким органом, який проводить розслідування, однак як би далеко не були визначені його межі, не сягає так далеко, щоб надати стороні захисту можливість контролювати, який орган буде проводити розслідування.
Відтак, включати право на розслідування органом, визначеним ст. 216 КПК України, у склад фундаментальних прав особи є невиправданим. Висновок про недопустимість доказів, отриманих з порушенням правил підслідності (якщо це мало місце), не може ґрунтуватись на положенні, передбаченому п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України.
За таких обставин доводи сторони захисту про необхідність здійснення досудового розслідування виключно органами БЕБ не спростовують законності здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні та не свідчать про недопустимість отриманих доказів.
Рішення слідчого судді є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки постановлено згідно норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, натомість доводи та твердження захисників, колегія суддів вважає - безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді місцевого суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції - не встановлено.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 194, 376 404, 405, 418, 422 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2026 року, відносно ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 757/22289/26-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_18
Провадження № 11-сс/824/4282/2026 Доповідач: ОСОБА_1
Категорія ст.183 КПК України