1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 11 травня 2026 року, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року, відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в сел. Градизьк, Глобинського р-ну, Полтавської обл., громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України,
за участі: прокурора захисників підозрюваного ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого Головного управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 , погоджене прокурором першого відділу другого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 06 червня 2026 року, в межах строку досудового розслідування, одночасно визначено заставу у межах 2624 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 4 366 336 грн., та покладено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, захисник ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 відмовити.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що повідомлення про підозру є необґрунтованим, а зібрані органом досудового розслідування докази є очевидно недопустимими.
Звертає увагу на те, що досудове розслідування здійснюється неуповноваженим органом досудового розслідування.
Вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не доведені, оскільки матеріали клопотання не містять жодного доказу на їх підтвердження.
Посилається на позитивні характеризуючі дані про особу підозрюваного, який має сталі, міцні соціальні зв'язки, одружений, має двох дітей та непрацездатних батьків на утриманні, з 2023 року працює в АТ «Укрзалізниця», раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався.
Зауважує, що стороною обвинувачення не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисників та підозрюваного, які підтримали подану апеляційну скаргу, та просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечив щодо її задоволення, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 12 березня 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62026000000000269, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
08 квітня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
09 квітня 2026 року старший слідчий Головного управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 , за погодженням прокурора першого відділу другого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, із визначенням застави у розмірі 2624 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що еквівалентно 4 366 336 грн., та покладено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2026 року клопотання слідчого задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з ст. 177 КПК України метою і підставами застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених в ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності усі обставини, в тому числі і ті, які зазначені в ч. 1 ст. 178 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, встановлено, що рішення слідчим суддею прийнято з дотриманням зазначених вимог національного та міжнародного законодавства.
З ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені у клопотанні слідчого підстави для застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірено при розгляді клопотання. При цьому допитано підозрюваного, заслухано думку прокурора та позицію захисника, з'ясовано інші обставини, які мають значення при вирішенні питання застосування запобіжного заходу.
Під час судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав для застосування запобіжного заходу, передбачених статтею 177 КПК України.
Відповідно до ст. 178 КПК України, судом також враховано вагомість наявних доказів про причетність підозрюваного до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, а також дані про його особу, в їх сукупності.
Перевіряючи доводи та обставини, на які посилається слідчий у клопотанні, слідчим суддею з'ясовано, що наведені у клопотанні дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Виклад обставин, що дають підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, слідчим зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, що їх підтверджують.
Доводи апеляційної скарги захисника про необґрунтованість повідомлення про підозру ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Зокрема, слідчий суддя, дослідивши клопотання і матеріали, які його обґрунтовують, правильно встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю доказів, які приведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.
Враховуючи те, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
З огляду на наведені у клопотанні слідчого докази у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення. Поняття «обґрунтована підозра», приведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав осіб.
За результатами апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність ОСОБА_6 до інкримінованого кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру, а тому відсутні підстави вважати, що повідомлення про підозру є необґрунтованим.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування та розгляду кримінального провадження по суті.
З матеріалів судового провадження вбачається, що органом досудового розслідування доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які оцінено слідчим суддею в межах КПК України, наданих на даній стадії кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
На підставі викладеного, а також, враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів, приходить до висновку про доведеність слідчим у клопотанні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна, а також усвідомлює наслідки у разі визнання його винним у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, що вже само по собі може бути підставою та мотивом переховуватися від органу досудового розслідування і суду.
Цей висновок узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також ОСОБА_6 має достатній матеріальний достаток для залишення меж України з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також має діючий паспорт громадянина України для виїзду за кордон. З огляду на соціальний статус ОСОБА_6 , який протягом тривалого періоду часу обіймає керівні посади у різних державних органах, зокрема будучи на цей час заступником директора департаменту з питань екологічної безпеки Департаменту безпеки руху, охорони праці та екологічної безпека, а у період із 2019 по 2023 роки обіймаючи посади начальника відділу методичного забезпечення державного екологічного нагляду (контролю) Державної екологічної інспекції України, начальника Управління державного екологічного нагляду (контролю) промислового забруднення, начальника Державної екологічної інспекції Столичного округу,відтак останній має достатньо сталі соціальні зв'язки, що створюють передумови для його виїзду за кордон з метою переховування від правоохоронних органів та уникнення від кримінальної відповідальності.
Вказані обставини дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення особливо тяжкого корупційного злочину, може переховуватися від органів досудового розслідування та має реальні можливості залишити територію України з цією метою, як і в межах пунктів пропуску через державний кордон України, так і поза їх межами, зокрема і використовуючи свої зв'язки серед органів державної влади та у правоохоронних органах, що підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, на даний час органом досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні планується проведення низки слідчих та інших процесуальних дій: оглядів, допитів свідків, тимчасових доступів до речей і документів, проведення експертиз тощо. У свою чергу, наявний ризик того, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі та усвідомлюючи міру покарання за вчинене корупційне кримінальне правопорушення, може знищити, спотворити чи приховати речі та документи, до яких планується отримати доступ, що також підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також, з метою виконання завдань кримінального провадження, заплановано допити свідків, у тому числі працівників АТ «Укрзалізниця» та інших осіб, залучення спеціалістів, призначення та проведення судових експертиз. У свою чергу, наявний ризик того, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі та усвідомлюючи міру покарання за вчинене корупційне кримінальне правопорушення, маючи реальний вплив на працівників АТ «Укрзалізниця», а також інших осіб, яким можуть бути відомі обставини вчинення кримінального правопорушення, може впливати на дотепер не допитаних свідків з метою зміни або відмови від надання показань, що підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що у випадку засудження ОСОБА_6 за вчинення особливо тяжкого корупційного злочину, до нього може бути застосовано виключно покарання у виді реального позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Перебуваючи на волі до вирішення питання про виявлення та арешт майна з метою його подальшого конфіскації наявний ризик того, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі до вирішення наведеного вище питання, вчинить активні дії щодо приховання інших активів, перешкоджаючи таким чином кримінальному провадженню.
Відтак, доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, є безпідставними та не заслуговують на увагу.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_6 суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
За таких обставин, під час розгляду клопотання органу досудового розслідування, як того вимагає закон, слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що обставини визначені п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, які свідчать про наявність встановлених стороною обвинувачення ризиків у даному кримінальному провадженні, достовірність підозри, недостатність застосування менш суворого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам є обґрунтованими, оскільки вони належним чином вмотивовані та доведені слідчим і прокурором, при цьому підтверджуються матеріалами провадження.
З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_6 , оскільки встановлені судом обставини кримінального провадження достатньо переконливо підтверджують, що інші менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Даних, на які посилаються захисники і які б беззаперечно унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою матеріали судового провадження не містять.
Щодо розміру застави, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Слідчий суддя правильно визначив розмір застави підозрюваному, оскільки розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Слідчий суддя врахував при цьому існуючі ризики, конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, ступень тяжкості інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, та обґрунтовано визначив заставу у розмірі 2624 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 4 366 336 гривень. Такий розмір застави належним чином гарантуватиме та забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків у випадку внесення застави.
Посилання захисту на позитивні характеризуючі дані про особу підозрюваного, який має сталі, міцні соціальні зв'язки, одружений, має двох дітей та непрацездатних батьків на утриманні, з 2023 року працює в АТ «Укрзалізниця», раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, не спростовують висновків щодо існування ризиків у кримінальному провадженні та не забезпечують впевненості у належній процесуальній поведінці підозрюваного у випадку застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи захисників, про те, що стороною обвинувачення не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного є необґрунтованими, оскільки у клопотанні слідчого наведено належне обґрунтування неможливості застосування альтернативних запобіжних заходів, оскільки вони не зможуть запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Таким чином, прокурором виконано вимоги кримінального процесуального закону щодо необхідності доведення недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Щодо доводів сторони захисту щодо здійснення досудового розслідування не уповноваженим органом варто зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст. 216 КПК України слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених особою, посада якої належить до категорії "А". Згідно з вимогами ч. 5 ст. 218 КПК України спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. З цих підстав, 17 квітня 2026 року постановою прокурора визначено постанову про визначення підслідності у кримінальному провадженні під № 62026000000000269 від 12 березня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України за Національним антикорупційним бюро України.
Окрім того, порушення правил підслідності, навіть якщо воно мало місце, автоматично не може вважатись порушенням права на захист, оскільки ані Конституція України, ані положення національного законодавства, ані положення будь-яких міжнародних договорів, що визначають стандарти справедливого розгляду в кримінальних справах, не передбачають права особи вимагати розслідування певним органом розслідування. Право на захист передбачає, що процесуальні можливості, необхідні для захисту від обвинувачення, мають бути забезпечені будь-яким органом, який проводить розслідування, однак як би далеко не були визначені його межі, не сягає так далеко, щоб надати стороні захисту можливість контролювати, який орган буде проводити розслідування.
Відтак, включати право на розслідування органом, визначеним ст. 216 КПК України, у склад фундаментальних прав особи є невиправданим. Висновок про недопустимість доказів, отриманих з порушенням правил підслідності (якщо це мало місце), не може ґрунтуватись на положенні, передбаченому п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого дослідив усі обставини, з'ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення відповідно до вимог ст. 370 КПК України, а зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник просив скасувати ухвалу слідчого судді, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не виявлено і не вбачаються такі зі змісту апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 194, 376 404, 405, 418, 422 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року, відносно ОСОБА_6 , - залишити без змін, аапеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Унікальний номер справи 761/20122/26-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_13
Провадження № 11сс/824/4029/2026 Доповідач: ОСОБА_1
Категорія ст.183 КПК України