1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 11 травня 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2026 року, відносно,
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України,
за участю: прокурора захисників в режимі відеоконференцзв'язку підозрюваного ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 ОСОБА_6
Вказаною ухвалою частково задоволено клопотання слідчого 5 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 , погоджене прокурором третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 , до 19 травня 2026 року.
Одночасно визначено заставу в розмірі 7500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 24 960 000 гривень та покладено обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, захисник ОСОБА_5 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила задовольнити апеляційну скаргу, ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що кримінальне провадження № 22025000000001132 від 04.11.2025, у якому 20 лютого 2026 року застосовано запобіжний захід відносно ОСОБА_6 є виділеним з кримінального провадження № 22024000000000520 від 11.06.2024, у якому ОСОБА_6 було вручено обвинувальний акт і передано до розгляду до Печерського районного суду м. Києва.
На переконання захисника, у новому кримінальному провадженні
відсутні будь-які нові докази, а повідомлення про підозру у обох кримінальних провадженнях однакові за змістом, змінено лише статтю КК України, за якою ОСОБА_6 намагаються притягнути до відповідальності.
Наголошує, що у кримінальному провадженні сплив строк досудового розслідування 21 грудня 2025 року, а отже є підстави для закриття кримінального провадження.
Звертає увагу на те, що слідчим у клопотанні про продовження запобіжного заходу зазначено аналогічні ризики, як у клопотанні про застосування запобіжного заходу та жоден із цих ризиків не конкретизований.
Зауважує, що визначений слідчим суддею розмір застави є завідомо непомірним для підозрюваного, а ОСОБА_6 перебуває під вартою фактично вже 1 рік та 3 місяці.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та підозрюваного, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 04 листопада 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, під № 22025000000001132, за підозрою ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України та за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
18 лютого 2026 року ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 216 КК України.
19 лютого 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 209 КК України.
20 лютого 2026 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва відносно підозрюваного ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 18 квітня 2026 року.
Постановою заступника Генерального прокурора від 08 квітня 2026 року строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжений до трьох місяців, тобто до 19 травня 2026 року.
Оскаржуваною ухвалою підозрюваному ОСОБА_6 продовжено раніше застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 19 травня 2026 року, визначено заставу у розмірі 7500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 24 960 000 гривень та покладено обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням слідчого судді, виходячи з наступного.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування та продовження запобіжного заходу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та за умови, за яких таке продовження можливе.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Продовжуючи щодо підозрюваного ОСОБА_6 строк тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Крім того, слід зазначити й про те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, необхідно взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України». Відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваного ОСОБА_6 із інкримінованим йому кримінальним правопорушенням підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами, сукупність яких дає підстави вважати, що його причетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, є обґрунтованою.
За таких умов, слідчий суддя, дослідивши, матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, з точки зору достатності та взаємозв'язку прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у провадженні доказів, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення. Оскільки, об'єктивно зв'язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення.
Доводи сторони захисту про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки слідчий суддя вірно встановив, що наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Перевіряючи доводи клопотання на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про продовження їх існування.
Зокрема, ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
На думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_6 виняткового запобіжного заходу, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які не зменшилися з часу застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти таким ризикам.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено під час перегляду оскаржуваної ухвали.
Щодо обґрунтованості визначення розміру застави, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
На думку колегії судів, слідчий суддя правильно визначив розмір застави підозрюваному ОСОБА_6 , оскільки розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, слідчим суддею враховано існуючі ризики, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та дані про особу підозрюваного у їх сукупності, визначив заставу у в розмірі 7500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 24 960 000 гривень, яка належним чином гарантуватиме та забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків у випадку внесення застави. Колегія суддів вважає що такий розмір застави є співмірним.
Доводи сторони захисту про те, що кримінальне провадження № 22025000000001132 від 04.11.2025, у якому 20 лютого 2026 року застосовано запобіжний захід відносно ОСОБА_6 є виділеним з кримінального провадження № 22024000000000520 від 11.06.2024, у якому ОСОБА_6 було вручено обвинувальний акт і передано до розгляду до Печерського районного суду м. Києва, а повідомлення про підозру фактично ґрунтується на тих самих доказах із лише зміною правової кваліфікації, не спростовують обґрунтованість підозри та не свідчать про незаконність здійснення досудового розслідування.
Сам по собі факт виділення матеріалів досудового розслідування в окреме кримінальне провадження відповідає положенням ст. 217 КПК України та є процесуальним повноваженням сторони обвинувачення. При цьому закон не містить заборони на виділення матеріалів в окреме провадження після повідомлення особі про підозру або після направлення обвинувального акта в іншому кримінальному провадженні.
Також безпідставними є твердження сторони захисту про відсутність нових доказів. На стадії досудового розслідування та вирішення питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя не здійснює оцінку достатності чи остаточної допустимості доказів для постановлення обвинувального вироку, а лише перевіряє наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
Крім того, зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення або уточнення фактичних обставин у межах виділеного кримінального провадження сама по собі не свідчить про незаконність повідомлення про підозру чи повторне притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки питання остаточної правової кваліфікації вирішується судом під час розгляду справи по суті.
Доводи сторони захисту про те, що ризики, наведені у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу, є аналогічними ризикам, зазначеним у клопотанні про його застосування, не свідчать про їх відсутність або необґрунтованість.
Повторення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у клопотаннях є закономірним, оскільки під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу слідчий суддя перевіряє, чи продовжують існувати раніше встановлені ризики, а також чи зменшилися вони. Слідчий суддя, вирішуючи питання про продовження застосованого запобіжного заходу враховує чи продовжують існувати ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу, з урахуванням стадії кримінального провадження, характеру інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкості можливого покарання, а також даних про особу підозрюваного.
Також колегія суддів не погоджується з твердженнями сторони захисту про неконкретизованість ризиків, оскільки у клопотанні стороною обвинувачення наведено обставини, якими обґрунтовується можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Оцінка достатності таких обставин здійснюється слідчим суддею в сукупності з матеріалами кримінального провадження.
Доводи сторони захисту стосовно спливу строків досудового розслідування підлягають перевірці судом під час судового розгляду по суті.
Наведені стороною захисту доводи, у їх сукупності, не спростовують висновку про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та необхідність подальшого застосування запобіжного заходу.
Зважаючи на викладене, рішення слідчого судді є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки постановлене згідно норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом.
Доводи та твердження про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає - безпідставними, в зв'язку з чим приходить до остаточного висновку про залишення скарги сторони захисту, без задоволення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді місцевого суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції - не виявлено.
Керуючись ст. ст. 176 - 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2026 року, відносно ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Унікальний номер справи 761/13985/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_14
Провадження 11сс/824/4120/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.183 КПК