8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/461/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 56 літ. А)
до Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7)
про стягнення 45'256'872 грн
за участю представників:
позивача - Невмержицького С.І.;
відповідача - Жилка С.Е.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради про стягнення грошових коштів, що становлять вартість земельної ділянки площею 0,7461 га з земель житлової та громадської забудови, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, у розмірі 45'256'872 грн.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.02.2026 відкрито підготовче провадження у справі №922/461/26 та призначено судове засідання на 18 березня 2026 року о 14:30.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
09.03.2026 відповідач подав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує та вважає, що вимога ТОВ "Веріфікато" про стягнення саме ринкової вартості земельної ділянки (а не сплаченої за договором суми коштів) після розірвання договору купівлі-продажу може бути кваліфікована як намагання безпідставно збагачуватися (зловживання правом або непропорційне використання кондикційних норм). Відповідач також вважає хибними посилання ТОВ "Веріфікато" стосовно того, що позивач є "добросовісним набувачем", оскільки, відповідно до Цивільного кодексу України добросовісним набувачем є особа, яка за відплатним договором придбала майно у продавця, що не мав права його відчужувати. Крім того, відповідач вказав, що ТОВ "Веріфікато" не зверталось на адресу Харківської міської ради з приводу повернення грошових коштів, сплачених на виконання умов спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки.
19.03.2026 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що заявлення вимоги про стягнення з відповідача суми коштів, що дорівнює ринкової вартості спірної земельної ділянки, фактично є тотожним до вимоги про повернення сплаченої позивачем ціни Договору, адже як у першому, так і в другому випадках відбувається одержання (повернення) ТОВ "Веріфікато" неправомірно збереженого Харківською міською радою майна шляхом сплати коштів на користь позивача. Також позивач вказав, що відсутність попередніх листів чи претензій до Харківської міської ради жодним чином не позбавляє ТОВ "Веріфікато" права на звернення з позовом та не є підставою для відмови у його задоволенні. На думку позивача, втрата права власності на земельну ділянку внаслідок розірвання договору є прямою майновою втратою ТОВ "Веріфікато". Для того, щоб відновити свій попередній майновий стан, позивач мусить понести витрати, еквівалентні поточній ринковій вартості вилученого майна. Саме тому поточна ринкова вартість ділянки, яка згідно з оцінкою становить 45'256'872 грн, є обгрунтованим і реальним розміром майнових втрат (збитків) ТОВ "Веріфікато".
27.03.2026 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що по теперішній час спірна земельна ділянка ТОВ "Веріфікато" не повернута, рішення суду щодо зобов'язання повернути земельну ділянку не виконано.
15.04.2026 позивач надав пояснення, в яких вказав, що за наслідком набрання законної сили рішення Господарського суду Харківської області від 15.08.2023 у справі №922/1344/23 саме Харківська міська рада (а не ТОВ "Веріфікато", як про це зазначає відповідач) мала б звернутись до державного реєстратора з метою внесення змін до запису в Державному реєстрі речових прав про передачу (повернення) земельної ділянки територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.05.2026 о 14:00 год.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 суд задовольнив клопотання представника позивача та відклав розгляд справи по суті на 20.05.2026 о 14:30 год.
13.05.2026 представник позивача подав клопотання про долучення доказів разом зі заявою про поновлення процесуального строку для їх подання.
Дослідивши надані представником позивача докази, враховуючи неможливість подання цих доказів позивачем разом з позовною заявою, суд вважає за можливе задовольнити вказане вище клопотання та приєднати ці докази до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 20.05.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 20.05.2026 проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.
Рішенням 7 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України" від 18.05.2011 №296/11 вирішено продати ТОВ "Веріфікато" земельну ділянку площею 0,7461 га з земель житлової та громадської забудови за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, за ціною 1'566'810 грн без ПДВ для будівництва готельного комплексу та подальшої експлуатації об'єкту. Будівництво об'єкту виконати в строк до 01.06.2018.
На підставі вказаного рішення, 01.06.2011 між Харківською міською радою (далі - продавець, Відповідач) та ТОВ "Веріфікато" (далі - покупець, Позивач) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за №1804 та зареєстровано в Харківській міській раді в книзі записів реєстрації договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 01.06.2011 за №15/11.
Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець на підставі рішення 7 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 18.05.2011 №296/11 передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки площею 0,7461 га з земель житлової та громадської забудови, яка знаходиться за адресою: м. Харків, пров. Банний (кадастровий номер 6310138800:01:007:0002), згідно з планом земельної ділянки, що додається.
Пунктом 1.2. Договору сторони погодили та передбачили, що земельна ділянка, зазначена в пункті 1.1. договору, продається для будівництва готельного комплексу та подальшої експлуатації об'єкту.
Умовами пункту 1.4. Договору визначено, що будівництво об'єкту виконати в строк до 01.06.2018.
Пунктом 2.1., 2.2. Договору передбачено, що ціна продажу земельної ділянки становить 1'566'810 грн (без ПДВ).
Департаментом містобудування, архітектури та земельних відносин листом від 11.07.2011 № 6308/0/84-11 на лист від 20.06.2011 № 17 повідомлено про повну сплату вартості земельної ділянки площею 0,7461 га для будівництва готельного комплексу та подальшої експлуатації об'єкту за адресою: м. Харків, пров. Банний, що передбачена п. 2.1. Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2011 №15/11 у розмірі 1'566'810 грн, в тому числі відповідно до договору про внесення авансового внеску від 16.05.2011 №18/11 було сплачено авансовий внесок у розмірі 112'955,82 грн.
У зв'язку з порушенням Відповідачем умов Договору в частині взятих на себе зобов'язань із будівництва готельного комплексу в передбачений пунктом 1.4 Договору строк, 06.04.2023 прокурор в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" про розірвання Договору та зобов'язання ТОВ "Веріфікато" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірну земельну ділянку.
Рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/1344/23 від 15 серпня 2023 року позов задоволено в повному обсязі; розірвано Договір та зобов'язано ТОВ "Веріфікато" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірну земельну ділянку.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 вказане рішення було залишено в силі.
Позивачем була проведена ретроспективна оцінка майна (спірної земельної ділянки) станом на 06 квітня 2023 року, з якої вбачається, що вартості спірної земельної ділянки станом на 06.04.2023 становила 45'256'872 грн.
Оскільки суд у справі № 922/1344/23 зобов'язав ТОВ "Веріфікато" повернути майно колишньому власнику земельну ділянку (предмет Договору), Позивач вважає, що Харківська міська рада як продавець за Договором отримала суму коштів, а згодом повернула у свою власність за рішенням суду у справі № 922/1344/23 не лише саму земельну ділянку, а й додаткові кошти - ринкову вартість такої земельної ділянки у розмірі значно більшому за суму, отриману за Договором.
Враховуючи викладене, Позивач зазначає про наявність підстав для відшкодування ТОВ "Веріфікато" Харківською міською радою ринкової вартості спірної земельної ділянки в розмірі 45'256'872 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За змістом частин 4, 5 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Суд наголошує, що в даному випадку Договір було розірвано у зв'язку з істотним порушенням Договору Позивачем, а тому відповідно до приписів ст. 653 ЦК України, саме Відповідач може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Водночас предметом позову у даній справі є вимога про стягнення вартості земельної ділянки кадастровий номер 6310138800:01:007:0002 у розмірі 45'256'872 грн, у зв'язку поверненням вказаної земельної ділянки Харківській міській раді.
В якості правового обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на норми глави 83 ЦК України та ч. 5 ст. 390 ЦК України.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Натомість особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №911/1317/19, кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Суд наголошує, що для кондикційних зобов'язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Позивач зазначає, що Відповідач повернув собі спірну земельну ділянку, а тому він зберіг за собою суму коштів (у розмірі ринкової вартості спірної земельної ділянки) без достатньої правової підстави.
Проте суд не може погодитись з такими висновками Позивача, з огляду на таке.
По-перше, суд критично ставиться до тверджень Позивача про повернення спірної земельної ділянки на користь Відповідача.
Так, під час судового засідання судом було встановлено, що виконавче провадження № 75910412 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 15 вересня 2023 року №922/1344/23 про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,7461 га з кадастровим номером 6310138800:01:007:0002, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Банний, було закінчено 30 квітня 2026 року, у зв'язку з повторним невиконанням боржником (Позивачем) рішення суду без поважних причин.
Отже, станом на момент розгляду справи спірна земельна ділянка так і не була повернута Відповідачу. Тобто збагачення Відповідача, про яке зазначає Позивач, ще навіть не настало.
При цьому суд звертає увагу, що під час розгляду даної справи не має значення з чиєї вини не було виконано рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1344/23, оскільки вирішальним є саме факт набуття майна іншою стороною. Відсутність факту набуття майна виключає можливість застосування норм глави 83 ЦК України.
По-друге, набуття Відповідачем майна відбувається не за відсутності правової підстави, а на підставі рішення суду, у зв'язку з істотним порушенням Позивачем умов Договору.
Беручи до уваги викладене, суд критично ставиться до тверджень Позивача про збереження Відповідачем за собою суми коштів (у розмірі ринкової вартості спірної земельної ділянки) без достатньої правової підстави.
Посилання Позивача на норми ч. 5 ст. 390 ЦК України, як правові підстави для задоволення позову, суд також вважає помилковими.
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Отже, вказана норма підлягає застосуванню у справах про витребування майна від добросовісного набувача.
Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати (постанова КГС ВС від 16.04.2025 у справі № 910/17006/23).
Проте Позивач не є добросовісним набувачем в розумінні ст. 390 ЦК України.
Крім того, Позивачем не враховано, що повернення земельної ділянки у справі № 922/1344/23 є наслідком припинення зобов'язань. Витребування земельної ділянки (ст. 387, 388 ЦК України) застосовується, якщо майно вибуло з володіння власника, і він хоче повернути його від особи, яка не є стороною первісного договору (віндикаційний позов).
Водночас позов, поданий прокурором у справі № 922/1344/23, не був віндикаційним.
Враховуючи викладене, в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм ст. 390 ЦК України.
За таких обставин, Позивач не має права вимагати від Відповідача повернення грошових коштів, що становлять вартість спірної земельної ділянки в розмірі 45'256'872 грн, ані на підставі норм глави 83 ЦК України, ані на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України.
Суд наголошує, що в результаті розірвання Договору Позивач здобув право вимагати від Відповідача повернення сплачених за спірним договором коштів у сумі 1'566'810 грн, як отриманих Відповідачем за відсутності правової підстави. Проте Позивачем не було заявлено вимогу про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 1'566'810 грн, а тому вона судом не розглядається.
З цього приводу суд звертає увагу, що позовна вимога - це прохання позивача до суду. Зазвичай, воно наводиться у резолютивній (прохальній) частині позовної заяви. Позовні вимоги відповідають предмету позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові у справі № 909/243/18 від 14 вересня 2021 року зазначив, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
З положень ч. 1, 3 ст. 162 ГПК України зокрема слідує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, зміст позовних вимог.
Таким чином, у позовній заяві, в тому числі її прохальній частині, позивач самостійно визначає (формулює) позовні вимоги, з якими він звертається до суду та які просить задовольнити.
Єдиною позовною вимогою, яка зазначена Позивачем у прохальній частині позовної заяви у даній справі, є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" до Харківської міської ради про стягнення грошових коштів, що становлять вартість земельної ділянки площею 0,7461 га з земель житлової та громадської забудови, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, у розмірі 45'256'872 грн. Жодної іншої позовної вимоги прохальна частина позовної заяви не містить.
Водночас у відповіді на відзив позивач вказав, що просить суд стягнути з відповідача:
1) 1'566'810,00 грн - суму коштів, сплачену позивачем на виконання умов договору купівлі-продажу;
2) 43'690'062,00 грн - суму коштів, що дорівнює ринковій вартості Земельної ділянки станом на 06.04.2023 з вирахуванням сплаченої ціни Договору.
Під час підготовчого провадження судом була встановлена невідповідність прохальної частини позовної заяви та її мотивувальної частини, а також відповіді на відзив. Суд звернув увагу представника Позивача на вказану невідповідність та з метою виконання завдань підготовчого провадження (остаточного визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог) запропонував представнику Позивача усунути виявлені неточності, подавши відповідну заяву.
Також суд попередив представника Позивача, що під час розгляду справи по суті розглядатись будуть саме ті вимоги (вимога), які містяться в прохальній частині позовної заяви.
Проте представник Позивача виявлені розбіжності позовної заяви не усунув, залишивши тільки одну вимогу про стягнення грошових коштів, що становлять вартість земельної ділянки площею 0,7461 га з земель житлової та громадської забудови, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Банний, Червонозаводський район, кадастровий номер 6310138800:01:007:0002, у розмірі 45'256'872 грн.
Твердження представника Позивача про те, що заявлення вимоги про стягнення з відповідача суми коштів, що дорівнює ринкової вартості спірної земельної ділянки, фактично є тотожним до вимоги про повернення сплаченої Позивачем ціни Договору, суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Суд наголошує, що вимога про стягнення безпідставно отриманих Відповідачем коштів за Договором внаслідок його розірвання та вимога про стягнення ринкової вартості спірної земельної ділянки, у зв'язку з поверненням її Відповідачу, мають різні фактичні та правові підстави.
Так, вимога про стягнення безпідставно отриманих Відповідачем коштів внаслідок розірвання Договору підпадає під регулювання норм глави 83 ЦК України та обґрунтована фактом розірвання спірного договору.
Водночас вимога про стягнення ринкової вартості спірної земельної ділянки не підпадає під регулювання норм глави 83 ЦК України та обґрунтована фактом повернення Позивачем земельної ділянки на користь Відповідача.
Отже, це дві різні вимоги, в яких відрізняються як фактичні, так і правові підстави позову. Крім того, відрізняються докази, які Позивач має подати для їх обґрунтування.
Відмінність цих вимог також підтверджується тим фактом, що задоволення однієї з них не тягне автоматичне задоволення іншої.
Враховуючи вищевикладене, Позивач помилково вважає, що вимога про стягнення з Відповідача суми коштів, що дорівнює ринкової вартості спірної земельної ділянки, фактично є тотожною до вимоги про повернення сплаченої Позивачем ціни Договору та може включати її в себе. Ці дві вимоги мали зазначатись Позивачем окремо, про що суд неодноразово зазначав в межах підготовчого провадження.
Оскільки предметом позову у справі №922/461/26 є саме вимога про стягнення ринкової вартості спірної земельної ділянки внаслідок її повернення Відповідачу, яка обґрунтована звітом про ретроспективну незалежну експертну оцінку ринкової вартості земельної ділянки станом на 06 квітня 2023 року, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення вимоги Позивача про стягнення з Відповідача ринкової вартості спірної земельної ділянки у розмірі 45'256'872 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, у зв'язку з відмовою у позову, покладається на Позивача.
Керуючись ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Веріфікато" (01030, м.Київ, вул. Б. Хмельницького, 56 літ. А).
Відповідач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7).
Повний текст рішення складено 25.05.2026.
СуддяІ.В. Трофімов