20 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2305/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи: не з'явились,
розглянув апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького №461/25 від 30.12.2025,
на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025, суддя Никон О.З., м. Львів, повний текст рішення складено 15.12.2025
у справі №914/2305/25
за позовом фізичної особи-підприємця Олійника Мирона Михайловича, с. Підвисоке, Тернопільська обл.
до відповідача сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького, с. Віжомля, Львівська обл.,
про стягнення заборгованості на суму 514 025,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог позивача.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Олійника Мирона Михайловича до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького про стягнення заборгованості на суму 564 025, 00 грн.
Позовна заява обґрунтована невиконанням укладеного сторонами договору перевезення № 28/08/23 від 28.08.2023 в частині оплати за надані послуги щодо перевезення вантажу на суму 564 025, 00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 позов задоволено. Стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького на користь фізичної особи-підприємця Олійника Мирона Михайловича 514 025,00 грн заборгованості, 3 084,15 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору та 11 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Повернуто фізичній особі-підприємцю Олійник Мирону Михайловичу з державного бюджету України судовий збір на суму 3 084, 15 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що між сторонами був укладений договір перевезення № 28/08/23 від 28.08.2023, відповідно до якого позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, а відповідач зобов'язався їх оплатити. Суд встановив, що позивач фактично виконав свої зобов'язання за договором, що підтверджується актами надання послуг, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками. Загальна вартість наданих послуг становила 564 025,00 грн.
Суд врахував, що відповідач не заперечував факту надання послуг та у відзиві визнав наявність заборгованості. Під час розгляду справи відповідач частково погасив борг у сумі 50 000 грн, однак доказів сплати решти суми не надав. З огляду на це суд дійшов висновку, що заборгованість у розмірі 514 025,00 грн. є доведеною та підлягає стягненню.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суд зазначив, що відповідач не довів наявності виключних обставин чи скрутного фінансового становища. Посилання на необхідність проведення посівної кампанії та майбутній збір урожаю не були підтверджені доказами, а подані самим відповідачем документи, навпаки, спростовували твердження про складний фінансовий стан. У зв'язку з цим суд відмовив у розстроченні виконання рішення.
Також суд частково задовольнив вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Суд дійшов висновку, що заявлена сума 15 000 грн є завищеною з урахуванням незначної складності справи, визнання позову відповідачем та відсутності участі представника позивача у судових засіданнях, тому зменшив розмір таких витрат до 11 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи.
31.12.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького №461/25 від 30.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/2305/25, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості та ухвалити нове рішення, яким розстрочити виконання рішення суду відповідно до запропонованого графіка платежів
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у розстроченні виконання рішення та не надав належної оцінки доводам відповідача щодо необхідності такого розстрочення. Апелянт вказує, що товариство є сільськогосподарським підприємством, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур, а прибуток підприємства залежить від реалізації вирощеної продукції. У скарзі зазначено, що у 2025 році товариством була проведена активна посівна кампанія, що потребувала значних витрат на закупівлю насіння, міндобрив, пального та інших ресурсів, у зв'язку з чим виникло скрутне матеріальне становище та затримка з оплатою за договором перевезення. При цьому відповідач наголошує, що не відмовляється від виконання своїх зобов'язань та просив суд надати розстрочку виконання рішення за запропонованим графіком платежів.
Апелянт посилається на положення ст. 86, 238, 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суд був зобов'язаний надати мотивовану оцінку аргументам сторони щодо підстав для розстрочення виконання рішення, однак цього не зробив. Також скаржник вказує, що позивачем не було доведено наявності збитків, завданих простроченням виконання грошового зобов'язання.
21.01.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького №461/25 від 30.12.2025 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 - без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2025 справу №914/2305/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького №461/25 від 30.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/2305/25 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького №461/25 від 30.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/2305/25.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 розгляд справи №914/2305/25 призначено на 25.03.2026.
Представники сторін в судове засідання 25.03.2026 не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
24.03.2026 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
25.03.2026 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Ухвалою від 25.03.2026 справу №914/2305/25 відкладено на 20.05.2026.
В судове засідання 20.05.2026 сторони повторно не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
19.05.2026 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому останній посилався на погіршення стану здоров'я та захворювання. Разом з тим жодних доказів на підтвердження зазначених обставин відповідачем не подано.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на те, що явка сторін у судове засідання судом обов'язковою не визнавалася, відповідне клопотання заявлено відповідачем повторно, а належних доказів поважності причин неявки у судове засідання останнім не надано.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в частині відмови у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення.
Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав.
Предметом позову є стягнення заборгованості у сумі 564 025,00 грн за договором перевезення №28/08/23 від 28.08.2023.
За результатами розгляду справи суд першої інстанції встановив факт належного надання позивачем послуг з перевезення вантажу та наявність у відповідача заборгованості за надані послуги. У зв'язку із частковою сплатою відповідачем під час розгляду справи 50 000,00 грн, суд задовольнив позов у частині стягнення 514 025,00 грн. основної заборгованості.
Висновки суду першої інстанції щодо наявності та розміру основної заборгованості сторонами не оскаржуються.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині відмови у розстроченні виконання рішення суду про стягнення заборгованості.
У статті 331 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.
За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з частиною третьою статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Отже, ураховуючи положення частин четвертої та п'ятої статті 331 ГПК України, суд, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи-тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Ураховуючи викладене, вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 ГПК України.
Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №910/8153/17.
Оскільки виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012.
Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).
ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено до місцевого господарсього суду клопотання про розстрочення виконання рішення суду. Відповідач просив розстрочити виконання рішення суду за наступним графіком:
- до 30 вересня 2025 року 47 002,08 грн.;
- до 31 жовтня 2025 року 47 002,08грн.;
- до 30 листопада 2025 року 47 002,08грн.;
- до 31 грудня 2025 року 47 002,08грн.;
- до 31 січня 2026 року 47 002,08грн.;
- до 28 лютого 2026 року 47 002,08грн.;
- до 31 березня 2026 року 47 002,08грн.;
- до 30 квітня 2026 року 47 002,08грн.;
- до 31 травня 2026 року 47 002,08грн.;
- до 30 червня 2026 року 47 002,08грн.;
- до 31 липня 2026 року 47 002,08грн.;
- до 31 серпня 2026 року 47 002,08грн.
В обґрунтування клопотання про розстрочення виконання рішення суду відповідач зазначив, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького є підприємством сільськогосподарської галузі, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а прибуток товариство отримує виключно від реалізації вирощеної продукції. За твердженням відповідача, на даний час підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі у зв'язку зі зниженням обсягів реалізації продукції та зменшенням цін на сільськогосподарську продукцію. Відповідач також зазначав, що одноразове стягнення всієї суми заборгованості може призвести до виникнення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам товариства, несплати податків та зборів, зупинення господарської діяльності підприємства та порушення домовленостей з іншими контрагентами.
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження наведених обставин відповідачем не надано жодних належних доказів. Також у клопотанні відповідач посилався на початок збору врожаю, що у подальшому дасть змогу погасити заборгованість, однак жодних доказів на підтвердження таких доводів суду не подано.
Натомість матеріалами справи встановлено, що відповідач користується коштами позивача понад три роки. Послуги з перевезення були надані ще у серпні-вересні 2023 року, однак відповідач належним чином свої зобов'язання не виконав та продовжує безпідставно утримувати належні позивачу кошти. За цей час відповідач здійснив щонайменше три повні цикли сільськогосподарського виробництва, отримував урожай та прибуток від його реалізації, проте не вжив належних заходів для погашення заборгованості. Єдиний платіж у розмірі 50 000,00 грн було здійснено лише 28.08.2025. Після цього відповідач жодних платежів не здійснював, що свідчить не про тимчасові фінансові труднощі, а про тривале невиконання грошового зобов'язання.
Крім того, доводи апелянта про скрутний фінансовий стан спростовуються матеріалами справи, зокрема фінансовою звітністю, долученою до заперечень проти заяви про забезпечення позову. За таких обставин посилання відповідача на фінансові труднощі є необґрунтованими та спрямовані виключно на створення формальних підстав для надання розстрочки виконання судового рішення.
Суд також враховує, що фактично вимога про розстрочку виконання рішення спрямована на перекладення на позивача ризиків господарської діяльності відповідача. Водночас відповідно до засад господарської діяльності саме суб'єкт господарювання несе ризики своєї підприємницької діяльності та зобов'язаний належним чином і своєчасно виконувати взяті на себе грошові зобов'язання.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених статтею 331 ГПК України підстав для розстрочення виконання рішення суду.
Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції. Натомість заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/2305/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/2305/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу на суму 8 000, 00 грн.
Повноваження адвоката Мартищук Л.П. підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії ВО №1128340 від 20.01.2026.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач долучив Додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги № 03/07 від 14.07.2025.
У пункті 1.1. вказано, що ця Додаткова угода укладається у зв'язку з поданням відповідачем апеляційної скарги у справі за позовом ФОП Олійника М.М. про стягнення заборгованості за договором перевезення, що зумовило необхідність надання додаткової правничої допомоги, не передбаченої первісним обсягом договору.
Укладення цієї Додаткової угоди здійснюється відповідно до пункту 2.1 Договору, яким передбачено право адвоката та клієнта погоджувати додатковий обсяг правничої допомоги у разі оскарження судових рішень (п.1.2 Додаткової угоди).
Відповідно до пункту 2.1 Додаткової угоди, адвокат зобов'язується надати клієнту додаткові правничі послугии, пов'язані з апеляційним переглядом справи, а саме: - аналіз апеляційної скарги відповідача; - форрмування правової позиції у справі; - підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу; - підготовка процесуальних документів у межах апеляційного провадження; - правовий супровід клієнта під час розгляду справии судом апеляційної інстанції.
Вартість правничої допомоги за цією Додатковою угодою становить 8 000,00 грн. Вказана сума є фіксованою та сплачується клієнтом у порядку, погодженому сторонами (п.3.1 та 3.2 Додаткової угоди).
Як встановлено апеляційним судом, під час розгляду справи адвокатом Мартищук Л.П. підготовлено та надіслано суду відзив на апеляційну скаргу на 2 аркушах.
За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність;
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Дослідивши надані докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд, керуючись правилами, встановленими у частині п'ятій статті 129 ГПК України дійшов висновку не покладати на відповідача усі витрати позивача.
Так, колегія суддів враховує, що правова позиція позивача була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду спору у суді першої інстанції, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат Мартищук Л.П. надавав правову допомогу позивачу у судах першої та апеляційної інстанцій, тому, відповідно, був обізнаний з матеріалами справи. Підготовка відзиву на апеляційну скаргу не потребувала вивчення чи додаткового аналізу законодавства. Отже підготовка цієї справи до розгляду в суді апеляційної інстанції не вимагала значного обсягу правничої допомоги.
Окрім того, апеляційним судом враховано, що справа не є складною, ураховуючи, що спори про стягнення заборгованості за договорами про перевезення неодноразово розглядались Верховним Судом, а судова практика з вирішення подібних спорів наразі є послідовною та сталою.
Розглянувши надані позивачем документи, колегія суддів зазначає, що підготовка відзиву на апеляційну скаргу та його подання є єдиним комплексом юридичних послуг, за наслідком яких досягається єдина мета представництва формування правової позиції сторони, що знаходить своє вираження у відзиві на апеляційну скаргу, а тому такі послуги охоплюються послугою зі здійснення адвокатом позивача складання та подання відзиву на апеляційну скаргу.
Подібна правова позиція викладена у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/2321/20 від 08.04.2021.
Таким чином, заявлені у Додатковій угоді послуги, зокрема аналіз апеляційної скарги, формування правової позиції та підготовка процесуальних документів, не є самостійними та відокремленими видами правничої допомоги у цій справі, а фактично входять до складу єдиної послуги з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки їх виконання є невід'ємною частиною процесу складання такого процесуального документа.
Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, відповідно до яких: суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені так і оцінювати їх необхідність.
Крім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що позивачем не надано детального опису фактично витраченого адвокатом часу на виконання кожної із заявлених послуг, а також доказів вчинення інших процесуальних дій у межах апеляційного провадження, окрім підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу. Відсутність належної деталізації наданих послуг та підтвердження фактичного обсягу виконаних робіт унеможливлює висновок про співмірність заявленої до відшкодування суми у розмірі 8 000,00 грн критеріям розумності та необхідності судових витрат.
Суд також бере до уваги, що відзив на апеляційну скаргу є процесуальним документом незначного обсягу, не містить посилань на нові або складні правові конструкції, а його зміст переважно ґрунтується на правовій позиції, яка вже була сформована та викладена позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.
На підставі викладеного та враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, складність справи та враховуючи те, що правова позиція позивача викладена у відзиві на апеляційну вже була сформована до апеляційного розгляду справи, а доказів здійснення представником додаткового комплексного вивчення юридичної природи спірних правовідносин суду апеляційної інстанції не надано, колегія суддів доходить висновку про зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу до 2 000 гривень.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького №461/25 від 30.12.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі № 914/2305/25 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького (місцезнаходження: 81067, Львівська обл., Яворівський р-н, село Віжомля; ідент код: 03763282) на користь фізичної особи-підприємця Олійника Мирона Михайловича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідент код (номер): НОМЕР_1 ) 2 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено та підписано 25.05.2026.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.