Справа № 756/290/24 Головуючий у суді І інстанції Ткач М.М.
Провадження № 22-ц/824/6476/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
про зупинення апеляційного провадження
20 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження в цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь борг за договором позики № 08.062018 від 08 червня 2018 року у розмірі 195 000 доларів США та три проценти річних у розмірі 11 828,22 доларів США, а також понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 08 червня 2018 року між сторонами укладено договір позики № 08.062018, за умовами якого вона як позикодавець передає, а відповідач як позичальник отримує у власне розпорядження готівкові грошові кошти в сумі 250 000 доларів США.
Факт передачі та отримання позичальником грошових коштів в сумі 195 000 доларів США підтверджується розпискою, власноруч написаною ОСОБА_1 при свідках Вовченко А.С. та ОСОБА_4 .
Строк виконання зобов'язання щодо повернення позичених коштів в сумі 195 000 доларів мав настати 31 грудня 2018 року, проте позичальник за письмовою домовленістю із позикодавцем неодноразово продовжував кінцевий термін повернення грошових коштів, що підтверджується підписами під власноручно написаними рукописними текстами на договорі позики та розписці від 08 червня 2018 року, продовживши строк повернення коштів до 15 грудня 2021 року.
28 червня 2021 року сторони в присутності свідка ОСОБА_5 виклали власноручно написаним рукописним текстом пункт 1 договору у новій редакції, відповідно до якої в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає, а позичальник отримав у власність грошові кошти в сумі 195 000 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 5 353 486 грн строком до 15 грудня 2021 року.
Однак станом на 22 грудня 2023 року позичальник не виконав взяті на себе фінансові зобов'язання та не повернув позикодавцю грошові кошти в сумі 195 000 доларів США у строк, визначений сторонами у договорі та розписці від 08 червня 2018 року, а також залишив без відповіді направлені йому рекомендованими листами письмові вимоги щодо добровільного досудового врегулювання повернення позики.
Позивачка неодноразово зверталась до відповідача з проханням повернути борг в добровільному порядку, остання зустріч була проведена у жовтні 2023 року при свідку ОСОБА_5 , під час якої відповідач взяв на себе відповідальність повернути частину коштів до 19 листопада 2023 року та запропонував графік повернення боргу, однак своє слово порушив і не виконав взяті зобов'язання.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 195 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 1 121,92 доларів США, витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 796,09 грн.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 756/290/24.
26 січня 2026 року від позивачки до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить вказану апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням її учасників.
06 травня 2026 року ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження у справі № 756/290/24 з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Зазначене клопотання обґрунтовує тим, що із 26 березня 2022 року по теперішній час він перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 зенітний ракетний ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка відповідно до закону переведена на воєнний стан, що є безумовною підставою, яка зобов'язує суд зупинити провадження у справі до звільнення відповідача з військової служби.
ОСОБА_2 надіслала заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, просить в його задоволенні відмовити.
Зазначає, що питання щодо зупинення провадження у цій справі з підстав перебування ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 , яка розміщення у АДРЕСА_1 , були предметом розгляду Київським апеляційним судом, зокрема, постановою від 27 листопада 2024 року скасовано ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року про зупинення провадження з вказаних підстав та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Крім того, відповідач самостійно приходив в судові засідання суду першої інстанції і разом з ним завжди були присутні його два представники - адвокати Печененко С.М. та Вдовиченко А.В. Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22не спростовують діючий зміст статті 131-2 Конституції України та статус адвокатів відповідача у даній справі.
Позивачка вважає, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами і така поведінка є недобросовісною, спрямована на затягування судового процесу з метою ухилення від виконання зобов'язань за договором позики, сума якого складає 195 000 доларів США.
Представник відповідача - адвокат Печененко С.М. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав заявлене клопотання щодо зупинення розгляду справи, просив його задовольнити.
Позивачка в судове засідання не з'явилася і явку свого уповноваженого представника не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, а тому колегія суддів дійшла висновку, що її неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду заявленого клопотання.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та мотиви поданого клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження у справі слід зупинити з наступних підстав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України.
Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України (далі - ЗСУ) або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема Закони України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991року № 1932-XII «Про оборону України», хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗCУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов'язкове зупинення провадження у судовій справі.
Водночас обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином суд зобов'язаний за заявою військовослужбовця зупинити провадження в справі, незалежно від категорії спору. Оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду є обов'язковим для застосування, апеляційний суд при вирішенні даного питання керується саме цією правовою позицією.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 із 26 березня 2022 року по теперішній час, що підтверджується наданими довідками тво командира в/ч НОМЕР_1 за формою 5 від 31 грудня 2025 року та від 06 травня 2026 року, а також витягами із наказів командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) про призначення на чергування сержанта ОСОБА_1 для прикриття об'єктів критичної та/або військової інфраструктури, зокрема за січень, лютий, квітень 2026 року.
Також в матеріалах справи наявні: довідка від 22 грудня 2023 року № 1418 про безпосередню участь особи (сержанта ОСОБА_1 ) у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (а.с. 141, т. 1); витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 березня 2022 року № 114 про призначення молодшого сержанта ОСОБА_1 оператором радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї управління та радіолокаційної розвідки 3 зенітного ракетного дивізіону, НОМЕР_3; довідка тво командира в/ч НОМЕР_1 за формою 5 від 10 травня 2024 року про перебування сержанта ОСОБА_1 на військовій службі у цій військовій частині із 26 березня 2022 року; які є додатками до відповіді військової частини НОМЕР_1 від 15 травня 2024 року на адвокатський запит (а.с. 177-183, т. 1).
Відповідач у клопотанні про зупинення провадження у справі зазначив, що його перебування на військовій службі у складі ЗСУ перешкоджає йому в повній мірі вчинити дії для належного судового захисту та висловив бажання особисто брати участь у розгляді справи, підтримати в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги і безпосередньо надавати свої пояснення суду щодо фактичних обставин справи, які відомі тільки йому, так як результат вирішення цього спору має для нього надважливе значення в силу розміру заявлених вимог про стягнення заборгованості, які позивачка намагається стягнути із нього, та можливих негативних наслідків у разі задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, а також беручи до уваги факт проходження ОСОБА_1 військової служби в період дії воєнного стану, який є об'єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи в суді апеляційної інстанції, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження судового розгляду, колегія суддів вважає, що наявні усі правові підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, для задоволення клопотання відповідача й зупинення апеляційного провадження у справі № 756/290/24 до припинення перебування ОСОБА_1 у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Наведене також узгоджується з висновками, які містяться в постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 490/95/25 та в ухвалі 28 квітня 2026 рокуу справі № 757/60602/21.
Колегія суддів звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов'язок зупинити провадження у справі за цією підставою, при цьому, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.
Закон зазначає, що не допускається зупинення провадження у певних категоріях справ, що стосуються інтересів дитини, або якщо відсутня сторона веде справу через представника (частини друга, третя статті 252 ЦПК України), однак ці положення не стосуються тих випадків, коли суд зобов'язаний зупинити провадження згідно з вимогами статті 251 ЦПК України.
Таким чином обставини, на які посилається відповідач в поданому клопотанні про зупинення провадження, свідчать про наявність достатніх і обґрунтованих підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі ЗСУприпиняється. Учасник справи може припинити участь у складі ЗСУще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Відповідно до частини першої статті 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.
За таких обставин, після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у цій справі, тобто припинення проходження служби у лавах ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, відповідач зобов'язаний повідомити про це суд.
Згідно із вимогами статті 125 ЦПК України зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
Керуючись статтями 125, 252, 253, 369, 381 ЦПК України, суд
Клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задовольнити.
Зупинити апеляційне провадження у цивільній справі № 756/290/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 травня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній