Справа № 367/6403/16-ц Головуючий у суді І інстанції Кравчук Ю.В.
Провадження № 22-ц/824/5639/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
20 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Києво-Мироцький» на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2025 року у справі за позовом першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,
У провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
24 листопада 2025 року до суду надійшла заява заступника керівника Київськоїобласної прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:093:0086, 3210800000:01:093:0087 загальною площею 0,11 га, власником яких є ОСОБА_2 .
Заява обґрунтована тим, що звернення до суду з цим позовом обумовлювалось незаконністю оскаржуваного рішення Бучанської міської ради від 06 вересня 2012 року № 810/59-29-VI, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3210800000:01:093:0087 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та з кадастровим номером 3210800000:01:093:0086 площею 0,01 га для ведення особистого селянського господарства в м. Буча, які відносяться до земель лісогосподарського призначення та обмежені в цивільному обороті.
Проте після звернення прокуратури до суду з позовом відповідачем ОСОБА_1 вчинено дії щодо відчуження спірних земельних ділянок на користь третіх осіб.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач після відкриття провадження у справі № 367/6403/16 відчужив належні йому спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:093:0086, 3210800000:01:093:0087 загальною площею 0,11 га на підставі договорів купівлі-продажу від 14 червня 2021 року № 1620, № 1621 на користь ОСОБА_3 .
В подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 відчужив належні йому спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:093:0086, 3210800000:01:093:0087 загальною площею 0,11 га на підставі договорів купівлі-продажу від 15 листопада 2021 року № 2783, № 2784 на користь ОСОБА_2 .
У зв'язку з вказаними обставинами, обласною прокуратурою до суду подано клопотання про зміну первісного співвідповідача ОСОБА_1 на належного співвідповідача ОСОБА_2 , а також зміну предмета позову.
Прокурор стверджувала, що такі дії щодо відчуження спірних лісових ділянок вчинялися відповідачем у справі під час судового розгляду виключно з метою утруднення виконання рішення суду, що у свою чергу вказує на недобросовісність його поведінки, яка спрямована на ухилення від повернення земельних ділянок у державну власність.
Наведене, на її думку, переконливо свідчить про реальну загрозу подальшого відчуження спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення на користь інших фізичних чи юридичних осіб, що у свою чергу також ускладнить або унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог у даній справі.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2025 року заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури Таможні О.О. про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:093:0086, площею 0,01 га, що належить на праві власності обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Києво-Мироцький» (далі - ОК «ЖБК «Києво-Мироцький»).
Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:093:0087, площею 0,1 га, що належить на праві власності ОК «ЖБК «Києво-Мироцький».
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги прокурора про вжиття заходів забезпечення позову є співмірними із предметом позову, а тому з урахуванням того, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:093:0086, 3210800000:01:093:0087, загальною площею 0,11 га, за час розгляду справи неодноразово відчужувались, останнім їх власником є ОК «ЖБК «Києво-Мироцький», вимоги про забезпечення позову є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню шляхом накладення арешту на зазначені земельні ділянки.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОК «ЖБК «Києво-Мироцький», який не брав участі у справі, однак, на його думку, суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що постановляючи оскаржувану ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції неправильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України, що є самостійною та достатньою підставою для скасування ухвали.
Суд встановив, що на момент розгляду заяви прокурора власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3210800000:01:093:0086 та 3210800000:01:093:0087 є ОК «ЖБК «Києво-Мироцький», який не має жодного процесуального статусу у справі і до нього позовні вимоги не заявлені.
Незважаючи на це, суд наклав арешт на майно саме цієї юридичної особи.
Таким чином, суд фактично застосував захід забезпечення позову до суб'єкта, який не бере участі у справі як відповідач, що виходить за межі процесуальної компетенції суду та порушує принцип диспозитивності і вимоги про співмірність забезпечення позову його предмету.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника - адвокат Курінський О.Г. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Прокурор Літковець Ю.А. заперечував проти аргументів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Інші сторони по справі в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника скаржника і прокурора в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що предметом спору за пред'явленим першим заступником керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 позовом є:
- визнання незаконним та скасування рішення Бучанської міської ради від 06 вересня 2012 № 810/59-29-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1 . Про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1 »;
- визнання недійсними державних актів серії ЯИ № 329890 та серії ЯИ № 329889 на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:093:0087 та 3210800000:01:093:0086 площею 0,1 га та 0,01 га, видані на ім'я ОСОБА_1 ;
- витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельних ділянок з незаконного володіння ОСОБА_1 площею по 0,1 га та 0,01 га з кадастровими номерами 3210800000:01:093:0087 та 3210800000:01:093:0086 і з цільовим призначенням для ведення лісового господарства, вартістю 153 510 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 квітня 2025 року за заявою заступника керівника Київської обласної прокуратури замінено у справі № 367/6403/16-ц Кабінет Міністрів України на його процесуального правонаступника - Київську обласну державну адміністрацію.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 відчужив спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:093:0086, 3210800000:01:093:0087 загальною площею 0,11 га на підставі договорів купівлі-продажу від 14 червня 2021 року на користь ОСОБА_3 , який у свою чергу відчужив ці земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 15 листопада 2021 року на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до отриманої судом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповіді за № 2040534 від 24 листопада 2025 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:093:0086 площею 0,01 га є ОК «ЖБК «Києво-Мироцький». Вказане право власності зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області Березою Я.О. 14 листопада 2025 року на підставі акту приймання-передачі майна або іншого документу, що підтверджує факт передачі майна № 4412, № 4413, виданого приватним нотаріусом Нельзіним М.С. 11 листопада 2025 року (номер запису про право власності: 62361855; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2384812532108).
Згідно відповіді із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 2040540 від 24 листопада 2025 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:093:0087 площею 0,1 га є також ОК «ЖБК «Києво-Мироцький». Зазначене право власності зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області Березою Я.О. 14 листопада 2025 року на підставі акту приймання-передачі майна або іншого документу, що підтверджує факт передачі майна № 4414, № 4415, виданого приватним нотаріусом Нельзіним М.С. 11 листопада 2025 року (номер запису про право власності: 62361931; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2384790032108).
У частині першій, другій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
За змістом положень частини першої статті 17 та частини другої статті 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21.
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведених норм це стосується майна, що належить відповідачу.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися майном, що належить відповідачу, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову».
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 824/2/24.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21, від 18 січня 2023 року у справі № 755/9322/20, від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.
Вживаючи заходи забезпечення позову та накладаючи арешт на спірні земельні ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги прокурора про вжиття заходів забезпечення позову є співмірними із предметом позову та з огляду на те, що земельні ділянки за час розгляду справи неодноразово відчужувались та їх останнім власником є ОК «ЖБК «Києво-Мироцький», невжиття вказаних заходів забезпечення позову у разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Проте місцевий суд не врахував, що на час постановлення ухвали від 26 листопада 2025 року про накладення арешту на спірні земельні ділянки їх власник - ОК «ЖБК «Києво-Мироцький» не був залучений до участі у справі № 367/6403/16-ц.
Процесуальні дії суду, які вчинені після постановлення ухвали про забезпечення позову, а саме залучення до участі у справі власника спірного майна, не свідчать про законність ухвали суду на час її постановлення.
Крім того, ухвалою суду від 10 лютого 2026 року ОК «ЖБК «Києво-Мироцький» залучене до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, на майно якої не може бути накладено арешт, так як третя особа не є стороною у справі (стаття 48 ЦПК України).
Такий правовий міститься у постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 752/22157/20.
У цій постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що «Посилання заяви позивача, як і висновки судів про те, що у разі незабезпечення позову майно знову може бути відчужено і слід буде розширювати склад учасників справи, не є тими доводами, які дають можливість не враховувати наведені норми процесуального права та сталу судову практику Верховного Суду. Більше того, такі дії стали можливими саме через бездіяльність позивачів, які, пред'явивши у листопаді 2020 року позов, протягом трьох років не заявили клопотання про забезпечення позову, користуючись юридичними послугами адвоката».
Суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог закону не звернув увагу на те, що на момент задоволення заяви прокурора про забезпечення позову фактично було вирішено питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованого нерухомого майна та не є стороною у цій справі, тобто ОК «ЖБК «Києво-Мироцький», що є недопустимим.
З огляду на наведене, висновки суду про наявність правових підстав для задоволення заяви заступника керівника Київськоїобласної прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки є помилковими та такими, що суперечать вимогам статей 149, 150 ЦПК України. Факт подальшого залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, не спростовує вищевказані правові висновки, за якими у суду наявні підстави для обтяження арештом нерухомого майна, яке є предметом спору і належить виключно відповідачу у справі.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
За таких обставин оскаржувана ухваласуду першої інстанції щодо задоволення заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, що належать на праві власності особі, яка не була залучена до участі у справі, не відповідає вимогам статей 260, 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі.
Відповідно до частини третьої статті 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Порядок розподілу судових витрат між учасниками справи вирішується за правилами, встановленими у статті 141 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених особою, яка не брала участі у справі, проте суд вирішив питання про її права та інтереси, у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення суду першої інстанції і відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, то розподіл судових витрат слід змінити, а саме стягнути з Київськоїобласної прокуратури на користь ОК «ЖБК «Києво-Мироцький» 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Києво-Мироцький» задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2025 рокупро забезпечення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову відмовити.
Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОК «ЖБК «Києво-Мироцький» витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 028,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 травня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній