справа № 362/6616/24
провадження № 22-ц/824/3425/2026
головуючий у суді І інстанції Мартинцова І.О.
12 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 9 вересня 2025 року та на додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання недійсним рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання недійсним рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, у якому просила усунути перешкоди у користуванні власністю: а саме земельною ділянкою АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області № 47 від 11 вересня 2004 року про визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 5 жовтня 2004 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що рішенням державного реєстратора № 39964758 від 2 березня 2018 року позивачці відмовлено в державній реєстрації її права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою для відмови державного реєстратора є факт реєстрації за вказаною адресою нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_2 , а тому рішенням Іванковичівської сільської ради порушене її право власності на будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 9 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання недійсним рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
15 вересня 2025 року представник відповідача - адвокат Поліщук Роман Миколайович подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, яким просив вирішити питання про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, пов'язаних з витратами відповідача на професійну правничу допомогу, в сумі 80 000 грн.
Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6 жовтня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання недійсним рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у сумі 40 000 грн.
Не погоджуючись із указаними рішеннями адвокат Басараб Наталія Володимирівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Також просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову встановив, що: «при прийнятті рішення № 47 від 11 вересня 2004 року «Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 » виконавчим комітетом Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області допущено плутанину та зазначено у рішенні назву вулиці "Лісна" замість "Лісова". Але, така «плутанина» (як зазначає суд першої інстанції) призвела до того, що на земельній ділянці ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки площею 0,185 га по АДРЕСА_1 згідно з Державним актом на право приватної власності на землю від 03 лютого 1999 року, було зареєстровано право власності на житловий будинок ОСОБА_2 , яка набагато років пізніше за договором купівлі продажу від 18 березня 2003 року набула у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 .
Вказує, що ОСОБА_1 не має можливості здійснити реєстрацію права власності свого житлового будинку по АДРЕСА_1 , так як за цією ж адресою вже зареєстровано житловий будинок іншої особи, відповідачки ОСОБА_2 .
Таким чином вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки відповідачкою право власності позивача не порушено, між сторонами спору про право матеріальне не існує, неможливість зареєструвати право власності позивачки не є наслідком порушення її права відповідачкою, а задоволення позову не відновить права позивача.
Також вказує, що з огляду на відсутність підстав до задоволення позову, судові витрати відповідача в тому числі і витрати на правову допомогу не можуть бути покладені на позивача. А в разі покладення на позивача судових витрат за наслідком розгляду апеляційної скарги вважає, що реально витраченому часу відповідає розмір судових витрат позивач в розмірі 1 000 грн.
4 грудня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому вона просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що земельна ділянка, на якій знаходиться домоволодіння відповідача-2, площею 0,1880 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1388 є відмінною від земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності позивачеві площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366. Кадастровий план земельних ділянок позивача та відповідача-2 також відрізняються. Більш того, спору щодо права власності між відповідачем-2 та позивач щодо нерухомого майна немає, як щодо земельної ділянки, так і щодо домоволодіння. Спір виник з приводу того, що у Іванковичівської сільської ради виникла плутанина з приводу переліку АДРЕСА_1 .
Зазначає, що задоволення позовних вимог становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном відповідача-2, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Звертає увагу, що вказане рішення виконкому, яке є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, вичерпало свою дію внаслідок його виконання відповідачем-2. У зв'язку з чим його скасування у разі задоволення позову не породить жодних правових наслідків для власника майна - відповідача-2, оскільки у такої особи вже виникло право власності на майно і це право ґрунтується на чинному правовстановлюючому документі. Відповідна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі №21-405а14. Отже, обраний позивачем спосіб захисту свого права не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, тобто у будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією в постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі №916/654/15-г.
Також вказує, що суд обґрунтовано дійшов висновку, що слід ухвалити додаткове рішення відносно стягнення судових витрат, а саме стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 40 000 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року було визнано явку представника Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області у судове засідання обов'язковою. 12 травня 2026 року представник Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області - Попрійчук Б.Р. у судовому засіданні надав свої пояснення.
У судовому засіданні 12 травня 2026 року представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Басараб Н.В. просила апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Поліщук Р.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 032045-20786 від 08 лютого 1999 року позивачці на праві приватної власності належить земельна ділянка для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366 за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру від 23.01.2018 року (а.с. 10-13).
Рішенням державного реєстратора № 39964758 від 02.03.2018 року позивачці відмовлено в державній реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки за вказаною адресою зареєстровано домоволодіння за іншою особою (а.с. 14).
Рішенням виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області № 47 від 11 вересня 2004 року «Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 », також визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 18).
При цьому, право власності ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.03.2018 року (а.с. 25)
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.03.2003 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , відповідачка придбала земельну ділянку площею 0,188 га за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.78-79).
Витягом із Державного земельного кадастру від 25.10.2018 року підтверджується право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 3221483301:01:009:1388, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Тобто наявними письмовими доказами у справі підтверджується, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366 за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КВ №032045-20786 від 08 лютого 1999 року, а ОСОБА_2 у набула право власності на земельну ділянку площею 0,1880 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1388 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.03.2003 року.
Також під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що нерухоме майно ОСОБА_1 , в реєстрації права власності на яке відмовлено позивачці, знаходиться по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - по АДРЕСА_1 .
Тобто при прийнятті рішення № 47 від 11 вересня 2004 року «Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 » виконавчим комітетом Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області допущено помилку та зазначено у рішенні назву вулиці "Лісна" замість "Лісова".
Земельна ділянка, на якій знаходиться домоволодіння ОСОБА_2 , площею 0,1880га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1388 є відмінною від земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності Позивачеві площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366. Ділянки мають різні межі, різні кадастрові номери.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки відповідачкою право власності позивача не порушено, між сторонами спору про право матеріальне не існує, неможливість зареєструвати право власності позивачки не є наслідком порушення її права відповідачкою, а задоволення позову не відновить права позивача.
Обрання позивачкою неефективного способу захисту, на переконання суду першої інстанції, є самостійною підставою для відмови в позові у цій справі.
Окрім того, суд в оскаржуваному рішенні вважав, що скасування рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області № 47 від 11 вересня 2004 року та як наслідок скасування державної реєстрації права власності задля виправлення «помилок» органу місцевого самоврядування безумовно стане непропорційним втручанням у мирне володіння майном відповідачки ОСОБА_2 , якій належить майно на законних підставах.
Під час розгляду справи в судовому засіданні, судом в оскаржуваному рішенні не встановлено існування обставин неправомірності рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області № 47 від 11 вересня 2004 року та його прийняття із порушенням вимог законодавства. Як наслідок, відсутні підстави для визнання недійсним і скасування як зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, так і свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Проте з такими висновками апеляційний суд погодитися не може з огляду на таке.
Як слідує із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з приводу реєстрації права власності на земельну ділянку та побудоване на земельній ділянці нерухоме майно.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках. У ч. 2 ст. 16 ЦК України закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов), визнання права, також визнання незаконним правового акта, що порушує право власності.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).
Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України, серед яких є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.
У постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що вже зауважувала, що застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто повинне залежати як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17).
Практика Верховного Суду містить ряд висновків щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів одним з основних критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред'явлення вимоги про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов. (Аналогічний підхід застосовано у п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
В той же час, окрім перелічених способів захисту існують інші, визначені у главі 29 ЦК України способи захисту, зокрема, шляхом визнання незаконним правового акта, що порушує право власності. Також, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу (п. 83 постанови).
Відтак, оскарження в судовому порядку рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення та припинення цивільних прав, належний спосіб захисту порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, де зазначено, що позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого всупереч вимог закону та інтересів територіальної громади, із урахуванням фактичних обставин може вважатися належним способом захисту порушеного цивільного права, який передбачено ст. 16 ЦК України (п. 92).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 вказано, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб; неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України; у такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень; рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
Як встановлено у цій справі, і позивач і відповідач мають у власності самостійні відмінні земельні ділянки, які не накладаються, знаходяться окремо в різних місцях населеного пункту, а саме на АДРЕСА_1 , та відповідно АДРЕСА_1 , що підтверджено представником сільської ради та визнається обома сторонами. Позивачка не оспорює право власності відповідачки на належну їй (відповідачці) земельну ділянку.
Позивачка не претендує на володіння майном та земельною ділянкою відповідачки, тому не має обов'язку звертатись із віндикаційним позовом. Позивачка також не обґрунтовує свій позов обставинами наявності у неї перешкод щодо використання належного їй майна, чи то використання відповідачкою належної позивачці земельної ділянки, що могло б бути підставою для захисту шляхом подання негаторного позову.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 заперечує проти правомірності рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради та оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідачкою на земельній ділянці позивачки.
В обгрунтування порушення свого права посилається на рішення державного реєстратора № 39964758 від 02.03.2018 року, відповідно до якого їй було відмовлено в державній реєстрації її права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою для відмови державного реєстратора є факт реєстрації за вказаною адресою нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_2 , а тому рішенням Іванковичівської сільської ради порушене її право власності на належне позивачці майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 .
Відтак, висновок суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки відповідачкою право власності позивача не порушено, між сторонами спору про право матеріальне не існує, неможливість зареєструвати право власності позивачки не є наслідком порушення її права відповідачкою, а задоволення позову не відновить права позивача, є помилковим, оскільки такі висновки не відповідають обставинам справи.
При цьому, суд першої інстанції також погоджується і відзначає в оскаржуваному рішенні, що рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради та оформлене на підставі цього рішення свідоцтво про право власності містять помилку.
На переконання колегії апеляційного суду відповідна помилка має суттєве значення, оскільки безпосередньо зачіпає права позивачки.
Так, із матеріалів справи вбачається, що Васильківською районною державною адміністрацією на адвокатський запит Бесараб Н.В. було надано копію рішення Іванковичівської сільської ради 3-ої сесії 23 скликання від 08.08.1998 про надання земельної ділянки ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 було надано земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 .
Також на запит адвоката Бесараб Н.В. Іванковичівською сільською радою було надано копію рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради №47 від 11.09.2004 ради, відповідно до якого виконавчий комітет, вирішуючи питання про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 , вирішив: затвердити акт Державної комісії про готовність закінченого будівництвом індивідуального домоволодіння до експлуатації від 10.09.2004 року; визнати право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; дозволити Васильківському МБТІ видати право власності на будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 .
До матеріалів справи також доданий відповідний акт Державної комісії про готовність закінченого будівництвом індивідуального домоволодіння до експлуатації від 10.09.2004 року (а. с. 20-21, Т.1), із правильно вказаною назвою АДРЕСА_1 », який містить підпис ОСОБА_2 (що свідчить про її обізнаність щодо правильної адреси), та свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с. 21,Т1), де указано адресу об'єкта: АДРЕСА_1 .
При цьому жодних доказів, на підставі яких у свідоцтві указано дві вулиці щодо одного об'єкта нерухомості, матеріали справи не містять.
Отже, як убачається із матеріалів справи, у супереч поданих до звернення матеріалів, виконавчим комітетом сільської ради було допущено помилку у написанні вулиці місцезнаходження об'єкта нерухомості, яка була очевидною, що призвело до суттєвих наслідків.
Так, позивачка, набувши у власність майно у виді земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, не може зареєструвати у Державному реєстрі своє право власності на земельну ділянку, яке було нею набуте до 01.01.2013 року за адресою по АДРЕСА_1 , а також оформлення права власності на побудований нею житловий будинок, оскільки відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав, серед інших, є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
При цьому, право власності на нерухоме майно відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 наведеного Закону підлягає обов'язковій державній реєстрації, що відповідає також положенням абзацу третьому ч. 2 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.
Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).
Водночас, як встановлено судом у цій справі відповідачка претендувала на набуття права власності на будинок, що зведений нею по АДРЕСА_1 , а оспорюваним рішенням виконкому сільради за нею було визнано право на будинок, який ніби-то розміщений на земельній ділянці позивачки, що не відповідає дійсності.
Тобто вказане спірне рішення не вичерпало своєї дії шляхом виконання (правильним оформленням права власності), є чинним та породжує відповідні правові наслідки.
Аналогічний підхід щодо вирішення питання належності способу захисту шляхом оскарження рішення органу місцевого самоврядування було застосовано у постанові ВС від 24 лютого 2026 року у cправі № 910/612/25.
А тому, у даному спорі позовна вимога про визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради №47 від 11.09.2004 ради, відповідно до якого виконавчий комітет, вирішуючи питання про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 , вирішив визнати право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , є належною та ефективною.
Відповідне рішення про визнання за відповідачкою права власності на будинок на земельній ділянці, яка перебуває у власності позивачки суперечить ст. 90 Земельного кодексу України, порушує права та законні інтереси власника земельної ділянки - позивачки, а отже відповідно до ст.ст. 16, 21, Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України є незаконним та підлягає скасуванню.
Водночас колегія апеляційного суду звертає увагу, що неоскарження прийнятого всупереч вимогам закону рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради №47 від 11.09.2004 ради щодо визнання за відповідачкою права власності на побудований нею будинок із зазначенням неправильної адреси, матиме наслідком залишення його в силі, що суперечитиме волі та інтересам позивачки, як власниці земельної ділянки, оскільки є чинним та породжує відповідні правові наслідки, та є підставою для реєстрації за відповідачкою права власності на будинковолодіння за неправильною адресою, тобто породжує стан правової невизначеності щодо земельної ділянки у відносинах між сторонами цього спору.
Зокрема, на підставі оскаржуваного рішення виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради №47 від 11.09.2004 ради було видано відповідачці правовстановлюючий документ - свідоцтво, відповідно до якого відповідачка набула право власності на будинок за адресою належної позивачці земельної ділянки.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права користування, такої підстави закон не передбачає.
У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
Із матеріалів справи слідує, що підставою для реєстрації за відповідачкою у державному реєстрі прав власності, було безпосередньо свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке містить інформацію щодо права власності на будинок не за його фактичним місцем знаходження, а на земельній ділянці позивачки.
Тому спростування презумпції права відповідачки на належне позивачці майно, яке міститься у відповідному реєстрі, можливе саме у спосіб оскарження та визнання недійсним правовстановчого документа, яким є свідоцтво про право власності.
Як установлено матеріалами справи та не спростовано стороною відповідача, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.10.2004 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , містить недостовірну інформацію, яке порушує права позивачки, тому підлягає визнанню недійсним.
Незаявлення стороною позивачки вимог щодо скасування державної реєстрації не є перешкодою для вирішення цього спору, оскільки така вимога є похідною, а не обов'язковою у цій справі.
Крім того, положеннями ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
Зокрема, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Ураховуючи наведене за обставин цієї справи визнання недійсним та скасування рішення № 47 від 11 вересня 2004 року виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області «Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 », яким було визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , та визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.10.2004 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , буде достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивачки.
Судове рішення є однією із підстав для здійснення державним реєстратором відповідних змін у реєстрі. Відтак, для відновлення порушеного права позивачки не потрібно буде повторно звертатись до суду.
Перевіряючи заперечення сторони відповідача щодо оцінки правомірності втручання держави у право власності колегія апеляційного суду ураховує наступне.
Як було встановлено у ході розгляду цієї справи, матеріалами справи доведено наявність помилки у правовстановчих документах відповідачки на майно, які не спростовано, та доведено, що такі помилки зачіпають суттєво права позивачки. Колегією суддів було запропоновано сторонам у цій справі вирішити питання щодо можливості виправлення помилки у позасудовий спосіб.
Сторона відповідачів вважала, що усунення помилки можливо шляхом присвоєння позивачці нової адреси та переоформлення нових документів на земельну ділянку та нерухоме майно за новою адресою, зокрема « АДРЕСА_1 », проти чого сторона позивача заперечувала, оскільки таке переоформлення потребує додаткових фінансових витрат та часу на зміну всіх попередніх документів, що покладає на позивачку додатковий тягар за виправлення помилок відповідачів.
З огляду на те, що сторони не дійшли згоди щодо можливості вирішення цього спору в позасудовому порядку, спір вирішується судом.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ приписи статті 1 Першого протоколу містять три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Оцінка відповідності втручання у право власності повинна відбуватись із застосуванням таких критеріїв, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).
Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ визначає законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" ("East/West Alliance Limited" v. Ukraine)].
ЄСПЛ також зауважив, що обмеження прав має безпосередньо передбачатись національним законом, який повинен існувати на момент введення такого обмеження, бути доведеним до відома громадянам та відповідати певним критеріям якості, оскільки обмеження прав повинні бути зрозумілими для кожного. Такі обмеження також мають відповідати легітимній меті, яка зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання має відповідати і вимогам співмірності, яка передбачає, що характер і обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага, який є безальтернативним і достатнім, проте не надмірним.
Здійснюючи аналіз наявності визначених законом підстав для втручання держави в право власності фізичної особи в цій справі, колегія апеляційного суду виходить з таких мотивів
Наслідком визнання недійсними у цій справі спірного правовстановчого документа та рішення, на підставі якого оформлено такий правовстановчий документ відповідачці, не є позбавлення права відповідачки на належне їй майно. Правовстановчий документ та рішення містять помилку, яка є істотною, впливає на права позивачки та може і повинна бути виправлена з метою приведення правовстановчих документів у відповідність до того речового права, яке вони підтверджують.
Колегія апеляційного суду відхиляє заперечення сторони відповідачки про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у цій справі з огляду на те, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатись на саму державу, а помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються, оскільки цей спір виник не з державою, а між двома фізичними особами.
Як слідує із обставин справи, встановлена помилка стосовно неправильного зазначення адреси реєстрації належного відповідачці майна, а саме за адресою знаходження земельної ділянки, що належить позивачці, була очевидною як для відповідача - сільської ради, так і для самої ОСОБА_2 . Тому, за обачливої та розсудливої поведінки відповідачка мала невідкладно вчинити дії щодо виправлення очевидної помилки. Однак протягом тривалого часу жодних дій щодо усунення помилки не ініціювала.
В той же час, жодних обставин щодо неправомірної чи недобросовісної поведінки позивачки не встановлено. Позивачка володіла своїм майном не порушуючи прав відповідачки.
Тому, колегія апеляційного суду відхиляє заперечення сторони відповідачки, що виправлення помилки сільської ради має відбуватись за рахунок позивачки.
На переконання колегії апеляційного суду, саме таке рішення відповідає вимогам законності, правової визначеності та справедливості.
За встановлених обставин апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності у даній справі, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішень суду першої інстанції.
Таким чином, на відміну від висновків суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доведеним факт порушення прав позивачки, яке полягає у реєстрації належного відповідачці будинку на земельній ділянці позивачки, що унеможливлює здійснення реєстрації позивачкою права на належне їй майно.
Посилання суду першої інстанції на відсутність спору про право між сторонами є помилковим, оскільки сам факт заперечення відповідачів проти позову та існування реєстрації права власності відповідачки за адресою, яка належить позивачці, свідчить про наявність юридичного конфлікту, що впливає на обсяг та можливість реалізації прав позивачки.
Висновок суду першої інстанції щодо неефективності обраного способу захисту також не можуть бути прийняті апеляційним судом. У даному випадку саме скасування рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документа в частині неправильного зазначення адреси об'єкта нерухомості є необхідним для усунення перешкод у реалізації прав позивачки.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову на підставі п.3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, відсутні правові підстави для покладення на позивачку обов'язку з відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачки, у зв'язку з чим додаткове рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.
Таким чином, апеляційні скарги підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, що має місце у даному випадку.
Керуючись ст.ст. 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 9 вересня 2025 року та додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним та скасувати рішення № 47 від 11 вересня 2004 року виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області «Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 », яким було визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.10.2004 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1332 грн 32 коп.
Стягнути з Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (ЄДРПОУ:04362148) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1332 грн 32 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба