справа № 754/10761/25
провадження № 22-ц/824/3867/2026
головуючий у суді І інстанції Коваленко І.І.
12 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, в якому просила стягнути з відповідача на користь позивачки пеню по сплаті аліментів у розмірі 161 063,72 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач, починаючи з 15 серпня 2017 року не у повному обсязі сплачував аліменти на утримання дитини, що підтверджується довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року задоволено позовні вимоги у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення по сплаті аліментів у розмірі 161 063,72 грн.
Не погоджуючись із указаним рішенням адвокат Ковальова О.О. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно визнав відповідача винним у виникненні заборгованості зі сплати аліментів та застосував до нього санкцію у вигляді обов'язку зі сплати неустойки, оскільки відповідач ніколи не приховував розмір власного доходу, не змінював ані місце власного проживання, ані місце роботи, не переховувався ані від позивача, ані від державного виконавця.
Також зазначає, що відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з нього судових витрат. Відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», на підтвердження чого до відзиву було додано копію посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), серії НОМЕР_1 , виданого 31 травня 2016 року.
27 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що відповідачем не надано довідки про доходи від підприємницької діяльності з ДПС України за період з 1 серпня 2017 року по теперішній час, а також не надано жодної юридичної підстави відсутності вини з заборгованості по виплаті аліментів.
У судовому засіданні 12 травня 2026 року адвокат Ковальова О.О. в інтересах ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб, зареєстрований 14.05.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві (а/з № 542) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 15.08.2017 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Це рішення було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року. 11 березня 2019 року було відкрито виконавче провадження.
Станом на 25 червня 2025 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів становить 162 200,67 грн (довідка начальника Деснянського ВДВС № 58562696 від 25.06.2025). Відповідач розрахунок боргу не оскаржував в установленому порядку. Скаргу на дії виконавця до суду, який видав виконавчий лист, в межах виконавчого провадження при виконанні судового рішення про стягнення аліментів не подавав.
Відповідач не в повному обсязі сплачував аліменти. За розрахунком позивачки станом на 25.06.2025 сума пені становить 161 063,72 грн.
Відповідач контррозрахунок пені не надав. Заперечив наявність обставин для стягнення пені, посилаючись на відсутність своєї вини.
Відповідач є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування (Відповідно до відповідь на запит № 274072417 від 11.06.2025 Деснянського ВДВС сума нарахованого доходу відповідача за період 2 квартал 2023 - 1 квартал 2025 становила 423 218 грн.
Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач розпочав виконання рішення одразу після відкриття провадження може підтверджувати лише про намір виконувати, але не виключає вини за прострочення, що вже відбулося. Додаткові витрати на сина (телефон, курси) не зараховується до розміру сплачених аліментів згідно з рішенням суду і є його добровільним обов'язком, тому їх сплата не виключає вини у несплаті основного боргу зі сплати аліментів. Спір щодо користування квартирою/приватизації стосуються майнових відносин подружжя/користування житлом, а не зобов'язання зі сплати аліментів, і не є обставинами, що виключають вину у їх несплаті.
Той факт, що розмір заборгованості визначався відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України, згідно з якої, заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, не виключає вини відповідача, навіть, якщо реальний дохід відповідача був меншим. Відповідач не вжив заходів для зменшення розміру аліментів чи зміни способу їх стягнення.
Так суд першої інстанції, оцінивши аргументи відповідача, дійшов висновку, що останній не довів обставини відсутності своєї вини щодо прострочення аліментів. Відповідач не довів вжиття усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання зі сплати аліментів. Намагання сплачувати 50% прожиткового мінімуму не є належним виконанням рішення суду.
Відповідачем не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені, що був наданий позивачкою, встановив, що він відповідає вимогам чинного законодавства та проведений з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18), що «пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням суду від 07 серпня 2018 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини, які відповідач зобов'язаний сплачувати щомісячно.
Станом на 25 червня 2025 року заборгованість зі сплати аліментів становить 162 200,67 грн, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження та не оскаржувалося відповідачем у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт неприховування доходів чи місця проживання не свідчить про належне виконання обов'язку зі сплати аліментів.
Матеріали справи свідчать, що відповідач систематично сплачував аліменти не в повному обсязі, чим допустив утворення значної заборгованості.
Посилання апелянта на те, що відповідач здійснював додаткові витрати на дитину, правомірно не враховані судом першої інстанції, оскільки такі витрати не є виконанням рішення суду про стягнення аліментів.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не скористався правом звернення до суду із вимогою про зміну розміру аліментів, що свідчить про невжиття ним усіх залежних заходів для належного виконання зобов'язання.
Апеляційний суд також перевірив наданий позивачкою розрахунок пені та встановив, що такий розрахунок здійснено відповідно до вимог чинного законодавства та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц. Розрахунок є правильним, здійснений з урахуванням щомісячного характеру зобов'язання зі сплати аліментів та кількості днів прострочення за кожним платежем, у зв'язку з чим підстав для сумніву в його правильності або проведення іншого розрахунку судом апеляційної інстанції не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про скрутне матеріальне становище відповідача та відсутність у нього достатніх коштів для своєчасної сплати аліментів колегія суддів оцінює критично, оскільки вони спростовуються поясненнями самого відповідача та його представника. Зокрема, відповідач зазначав про надання дитині кишенькових коштів, придбання подарунків та оплату додаткових витрат, що свідчить про наявність у нього фінансової можливості здійснювати відповідні витрати. Водночас особа, яка дійсно перебуває у скрутному матеріальному становищі, об'єктивно позбавлена можливості здійснювати такі витрати, що свідчить про вибірковий характер виконання відповідачем своїх обов'язків.
Крім того, відповідачем не спростовано доводи позивачки про те, що він систематично бере участь у судових спорах із позивачкою та несе витрати на правничу допомогу, що також свідчить про наявність у нього фінансових ресурсів. Вказані обставини у своїй сукупності підтверджують відсутність підстав вважати, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з причин, незалежних від відповідача.
З огляду на викладене, зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги про звільнення відповідача від сплати судового збору, колегія суддів зазначає таке.
В обґрунтування підстав для звільнення від сплати судового збору відповідач помилково посилався на п. 10 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», про що відповідачеві було роз'яснено в ухвалі Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення судового збору з відповідача на користь держави.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду, однак не спростовують правильності ухваленого рішення.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба