Справа № 345/17/26
Провадження № 22-ц/4808/766/26
Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
22 травня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на заочне додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року, в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
У грудні 2025 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 738,17 грн., яка складається з 643,72 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 року до квітня 2021 року, інфляційних втрат у розмірі 72,92 грн., 3% річних у розмірі 21,53 грн., а також судові витрати.
Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 738,17 грн., яка складається із 643,72 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 року до квітня 2021 року, інфляційних втрат у розмірі 72,92 грн., 3% річних у розмірі 21,53 грн.
17 лютого 2026 року представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала заяву про ухвалення додаткового рішення. Заява обґрунтована тим, що при ухвалені судового рішення, судом першої інстанції не вирішено питання щодо стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 під час розгляду справи.
У зв'язку з чим, просила стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 147,63 грн
Заочним додатковим рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року стягнуто із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , витрати за надання правничої допомоги по 500 грн з кожного.
Не погоджуючись із заочним додатковим рішенням представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду змінити, стягнувши солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3 147, 63 грн.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції безпідставно зменшив витрати на професійну правничу допомогу з 3 147, 63 грн до 1 000 грн, хоча матеріали справи не містять клопотання відповідачів про зменшення таких витрат та доказів їх неспівмірності. Скаржник вважає, що відповідно до принципів змагальності та диспозитивності суд не мав права зменшувати суму витрат з власної ініціативи. На підтвердження понесених витрат позивачем подано договір про надання правничої допомоги, додатки до нього та акт приймання-передачі послуг. Надані адвокатом послуги включали аналіз документів, підготовку позовної заяви, розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, та інші дії, необхідні для захисту інтересів позивача у справі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов'язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.
У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). Такі ж висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 677/1985/23, постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі № 681/947/24, постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 752/18031/22.
В розділі 8 договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 визначено вартість та порядок розрахунків та зазначено, що сума гонорару за послуги та порядок проведення розрахунків між сторонами визначається додатком № 2 до договору.
Пунктом 8.4 договору передбачено, що факт надання послуг підтверджується актом здачі-прийняття наданих послуг, який підписується сторонами та разом з наданим адвокатським бюро розрахунком є підставою для перерахування суми гонорару (винагороди).
Згідно з додатком № 2 до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 година праці адвоката складатиме 2000 грн (а.с. 16-19).
Згідно з актом № 313 здачі-приймання до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 адвокатським бюро надало, а замовник прийняв професійну правничу допомогу у вигляді:
- аналіз наданих замовником документів щодо правовідносин замовника з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , задля стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги тривалістю 0, 25 год вартістю 500, 00 грн;
- підготовки та складання позовної заяви про стягнення заборгованості, здійснення розрахунку інфляційних та 3 відсотків річних тривалістю 1,25 год, вартістю 2500 грн ;
- винагороди у формі гонорару успіху, яка визначається у розмірі 20% від ціни позову та становить 147, 63 грн (а. с. 49).
Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач надав належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу та, керуючись критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України (обґрунтованість і пропорційність розміру витрат до предмета спору), правомірно виснував про наявність підстав для зменшення заявленого розміру таких витрат.
Зокрема, суд обґрунтовано зменшив суму витрат до 1 000 грн, з огляду на те, що заявлені витрати у розмірі 3 147, 63 грн є непропорційними до ціни позову, яка становить 738,17 грн.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 АБ «Юлії Біжко» надає ФОП ОСОБА_1 правничу допомогу у формі захисту його прав та інтересів у справах щодо стягнення дебіторської заборгованості за житлово-комунальні послуги, право вимоги на яку набуте замовником на підставі електронного аукціону № BRD001-UA-20241028-00226 з продажу майна банкрута (лот 15). Отже, правнича допомога надається у значній кількості однотипних справ із тотожним предметом спору, у яких підготовка процесуальних документів не потребує значних витрат часу та не вимагає особливої юридичної і технічної роботи.
Також, на думку колегії суддів, зазначена в акті приймання-передачі послуг, послуга з аналізу документів щодо правовідносин сторін тривалістю 0,25 год та вартістю 500,00 грн охоплюється підготовкою позовної заяви, а отже, безпідставно виокремлена як самостійна послуга.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявлена сума витрат на правничу допомогу у цій справі є завищеною виходячи з наведених критеріїв оцінки.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав підстав вирішувати питання про зменшення розміру витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу, оскільки відповідачі не подавали заяв про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє як безпідставні, так як наявні у матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному ним розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а також критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), з огляду на конкретні обставини справи, що в свою чергу, дає право суду оцінити їх та за таких обставин зменшити (постанова ВС від 18 березня 2026 року у справі № 752/18031/22).
Будь-яких інших доводів, які б спростовували правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду без змін.
Крім того, з урахуванням наведеного відсутні підстави для розподілу судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 22 травня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта