Справа № 344/7770/26
Провадження № 11-сс/4808/222/26
Категорія ст.183 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
19 травня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю: секретаря с/з ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 ,-
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року задоволено клопотання прокурора про продовження щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 22 травня 2026 року включно.
Своє рішення суд мотивував тим, що відносно ОСОБА_8 до суду надійшов обвинувальний акт за ч.1 ст.255, ч.4 ст.28 ч.4 ст.189, ч.4 ст.28 ч.3 ст.146, ч.2 ст.28 ч.1 ст.162, ч.2 ст.28 ч.1 ст.182 КК України. Підготовче засідання у кримінальному провадженні не призначено. Діючий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_8 . Строк дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу спливає. Ризики не зникли та не зменшилися. Інший, більш м'який запобіжний захід, не буде дієвим для запобігання ризикам зазначеним у ст.177 КПК України та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Захисник ОСОБА_9 не погодився з ухвалою слідчого судді та оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі оспорює обґрунтованість ухвали слідчого судді, вважає її незаконною та необґрунтованою. Вказує, що слідчий суддя не здійснив належної перевірки обґрунтованості підозри, реальності заявлених ризиків, а також можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів. Наголошує, що протягом усього строку досудового розслідування прокурором не було надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість повідомленої підозри у тому обсязі та за тією правовою кваліфікацією, яка інкримінується Зимогляду ОСОБА_10 . Навпаки, матеріали кримінального провадження містять численні суперечності, ознаки штучного створення доказів, процесуальні порушення та факти, які свідчать про можливу фальсифікацію матеріалів кримінального провадження. Захист звертає увагу, що кримінальне провадження було розпочате за завищеною правовою кваліфікацією, оскільки обставини, викладені стороною обвинувачення, за своїм змістом не відповідають ознакам вимагання, а свідчать про наявність цивільно-правових та господарських відносин між особами, які тривалий час перебували у спільних ділових взаєминах та мали спільні фінансові інтереси. Самі потерпілі у своїх поясненнях визнавали існування спільних фінансових відносин та конфлікту, який виник у зв'язку із розподілом прибутків. Незважаючи на це, сторона обвинувачення умисно надала подіям кримінально-правову кваліфікацію як вимагання та діяльність організованої групи. Захисник звертає увагу на численні порушення під час внесення відомостей до ЄРДР та об'єднання кримінальних проваджень. Частина епізодів була зареєстрована без належних заяв потерпілих, виключно на підставі рапортів самих слідчих, що прямо суперечить вимогам ст. 477 КПК України, щодо кримінальних правопорушень приватного обвинувачення. Крім того, у постановах про об'єднання кримінальних проваджень та зміни груп прокурорів містяться суперечливі відомості щодо правової кваліфікації, а окремі епізоди з'являються та зникають без будь-якого належного процесуального оформлення. Такі обставини, на переконання сторони захисту, свідчать про службове підроблення процесуальних документів та штучне конструювання кримінального провадження з метою створення видимості особливо тяжкої та багатосерійної злочинної діяльності. Щодо заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, то захист наголошує, що на момент перших затримань осіб, у матеріалах кримінального провадження взагалі були відсутні будь-які медичні документи, які б підтверджували факт наявності тілесних ушкоджень. Потерпілий не звертався за медичною допомогою у період, близький до дати події, а перше медичне обстеження було проведене лише через значний проміжок часу в іншому регіоні України. Судово-медична експертиза була призначена лише після того, як сторона захисту звернула увагу суду на відсутність доказів тілесних ушкоджень. При цьому сам висновок експерта не містить належного опису локалізації ушкоджень, часу їх утворення, кількості ударів та інших обов'язкових елементів, передбачених відомчими інструкціями. Експерт прямо зазначає, що встановити давність утворення ушкоджень не вбачається можливим. Також існують суттєві суперечності між показаннями потерпілих, протоколами НСРД та медичною документацією щодо місця локалізації ушкоджень. На переконання захисника, слідчий суддя безпідставно проігнорував ці обставини та не надав їм жодної належної оцінки, хоча саме вони безпосередньо стосуються питання обґрунтованості підозри. Суд обмежився формальним посиланням на існування повідомлення про підозру та окремих процесуальних документів, не перевіривши їх зміст, допустимість та взаємну узгодженість. Також вказує на незаконність проведення НСРД, оскільки із матеріалів справи вбачається, що дозвіл на їх проведення був наданий ще до внесення відомостей до ЄРДР та фактичного виникнення подій, які стали підставою для кримінального переслідування. Крім того, клопотання слідчого стосувалося проведення НСРД у публічно доступних місцях, однак фактично такі дії проводилися на території приватного домоволодіння. Особи, залучені до конфіденційного співробітництва, не були належним чином попереджені про заборону провокації злочину, а самі дії правоохоронних органів мають ознаки контрольованого створення ситуації для подальшого документування штучно спровокованого кримінального правопорушення. Крім того, ризики, на які посилається прокурор, є декларативними та не підтверджені жодними конкретними доказами. Прокурор не навів жодних обставин, які б свідчили про реальне існування ризиків. При цьому, суд першої інстанції не навів конкретних фактів, які б підтверджували намір підозрюваного переховуватися, впливати на свідків або знищувати докази. Не враховано, що на території України діє правовий режим воєнного стану та обмеження щодо виїзду чоловіків призовного віку за кордон. Щодо ризику впливу на свідків і потерпілих, сторона захисту зазначає, що збір доказів завершено, а більшість свідків співпрацювали з правоохоронними органами. Окрім іншого, прокурор не конкретизує, про яких саме свідків ідеться, що свідчить про абстрактний характер таких тверджень. Також слідчий суддя протиправно задовольнила клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 в порядку ст.199 КПК України, оскільки на момент прийняття оскаржуваної ухвали досудове розслідування у кримінальному провадженні вже було фактично завершено, а обвинувальний акт 20.04.2026 року надійшов до суду.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, нічного або цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, або визначити альтернативний запобіжний захід у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник та обвинувачений підтримали апеляційні вимоги.
Прокурор заперечила проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та промови учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали справи, перевіривши апеляційні доводи, апеляційний суд дійшов висновків, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У відповідності до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як встановлено ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, слідчий суддя в достатній мірі дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують дію такого запобіжного заходу.
Слідчий суддя врахував, що досудове розслідування закінчено та обвинувальний акт передано до суду.
Зазначені обставини підтверджують обґрунтованість підозри та достатність сукупності зібраних доказів для завершення досудового слідства у вигляді звернення до суду з обвинувальним актом.
Також, слідчий суддя дійшов обґрунтованих висновків, що ризики зазначені в клопотанні та передбачені ст.177 КПК України не зникли та не зменшилися.
З такими висновками погоджується і апеляційний суд.
Зокрема, усвідомлення обвинуваченим достатності доказів для направлення обвинувального акту до суду, не сприяє зменшенню ризику переховування від суду з метою уникнути відповідальності. Також, не встановлено обставин, що вказували б на зникнення ризику незаконного впливу на потерпілих, свідків чи інших співучасників у даному кримінальному провадженні.
За наведених обставин, доводи захисника не знаходять свого підтвердження.
Щодо аргументів апелянта про відсутність у слідчого судді повноважень розглядати клопотання прокурора в порядку ст.199 КПК України, вони не ґрунтуються на вимогах діючого кримінального процесуального законодавства, оскільки такі повноваження прямо передбачені ч.6 зазначеної статті. При цьому, апеляційний суд перевірив та переконався у тому, що з моменту направлення обвинувального акту до суду та до звернення до слідчого судді із клопотанням про продовження строку тримання під вартою, підготовче засідання судом проведено не було.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість підозри, недопустимість доказів, завищення кваліфікації, а також про наявність процесуальних порушень під час досудового розслідування, не спростовують висновків слідчого судді. На даній стадії кримінального провадження слідчий суддя та суд апеляційної інстанції не вирішують питання доведеності вини особи, остаточної правової кваліфікації її дій, належності та допустимості кожного доказу, а також їх достатності для ухвалення обвинувального вироку.
Предметом перевірки під час вирішення питання про застосування чи продовження запобіжного заходу є наявність достатніх даних, які в своїй сукупності свідчать про причетність особи до інкримінованих кримінальних правопорушень, а також існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя дійшов обґрунтованих висновків, що обвинувачений ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжких злочинів, а ризики заявлені прокурором продовжують існувати та не зменшилися.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду і доводи апелянта щодо визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Враховуючи характер інкримінованих кримінальних правопорушень, які пов'язані із застосуванням насильства та погрозою його застосування, обставини їх вчинення, а також наявність ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування застави.
Проаналізувавши викладені обставини та вимоги наведених норм діючого кримінального процесуального законодавства, апеляційний суд вважає оскаржуване рішення слідчого судді законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_3
Судді ОСОБА_4
ОСОБА_5