Провадження № 11-сс/803/1018/26 Справа № 204/4851/26 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
(вступна та резолютивна)
13 травня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі матеріали досудового розслідування № 42025042000000104 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Чечелівського районного суду міста Дніпра від 28 квітня 2026 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Чечелівського районного суду міста Дніпра від 28 квітня 2026 року, клопотання слідчого про застосування запобіжного захожу у вигляді тримання під вартою було задоволено.
Застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 26 червня 2026 року.
Одночасно ОСОБА_8 визначено заставу у розмірі 1 996 800 (один мільйон дев'ятсот дев'яносто шість тисяч вісімсот) гривень, в разі внесення якої, на ОСОБА_8 покладено обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
Слідчий суддя зазначив, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
При обранні запобіжного заходу слідчий суддя враховував, що прокурором підтверджено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний ОСОБА_8 з метою уникнення відповідальності за скоєне може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати чи спотворити будь-яку із речей, що має значення для даного провадження, а також здійснювати незаконний вплив на свідків, інших підозрюваних у даному кримінальному провадженні.
Слідчий суддя дійшов висновку, що заявлений ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, не був належним чином підтверджений у судовому засіданні.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , вагомість наявних доказів вчинення ним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, враховуючи його вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання та тісних соціальних зв'язків, а також враховуючи, що існують ризики, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати чи спотворити будь-яку із речей, що має значення для даного провадження, а також здійснювати незаконний вплив на свідків, інших підозрюваних у даному кримінальному провадженні, слідчий суддя дійшов до висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного ОСОБА_8 , оскільки враховуючи вищевикладене, застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,2,3 ч.1 ст.177 КПК України, встановленим у судовому засіданні.
Виходячи з характеру вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, матеріального стану підозрюваного, слідчий суддя вважав, що достатньою заставою, яка зможе забезпечити виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, необхідно визначити в розмірі 1 996 800 гривень.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Вважає, що ухвала суду є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Зазначає щодо сумнівів в обґрунтованості підозри, оскільки на час розгляду клопотання суду не були надані відповідні клопотання про скасування грифу секретності, процесуальні документи про розсекречення матеріалів негласних розшукових слідчих дій, не було надано відповідних судових рішень щодо дозволу їх проведення.
Щодо встановлених слідчим суддею ризиків вказує, що ОСОБА_8 має міціні соціальні зв'язки, оскільки постійно проживає разом з матір'ю, ОСОБА_9 , за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 . Зауважує, що мати підозрюваного, ОСОБА_9 , 1951 року народження, пенсіонер, страждає на хворобу судин головного мозку, проходила відповідне амбулаторне та стаціонарне лікування. Батько ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від інфаркту міокарда, і наразі лише підозрюваний являється єдиним доглядальником та помічником своєї матері.
Зауважує, що в ході обшуку не було вилучено ніяких грошових коштів, банківських рахунків з наявністю грошових коштів не виявлено. Саме помешкання має рівень нижче середнього.
Вважає необґрунтованим ризик знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки в ході обшуку в помешканні ОСОБА_8 було вилучено все наявне обладнання, технічні пристрої, телефони. Тобто знищувати, ховати, спотворювати просто нема чого.
Також зазначає, що є необґрунтованим ризик впливу на свідків чи інших осіб у кримінальному провадженні, оскільки під час дії воєнного стану та встановлення комендантської години ОСОБА_8 фактично постійно перебував в межах свого помешкання та фактично не спілкувався, крім того, двом іншим підозрюваним обрана міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому ОСОБА_8 обмежений в можливості спілкування будь з ким.
Звертає увагу, що ОСОБА_8 раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності раніше не притягувався, на обліку у лікаря - нарколога та лікаря - психіатра не перебуває, перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних запасу ЗСУ, має дипломи ПТУ, Міжнародного Словянського університету.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні захисник та підозрюваний підтримали апеляційну скаргу сторони захисту з підстав, викладених в скарзі, просили її задовільнити, постановити нову ухвалу, якою застосувати стосовно підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, її доводи вважав безпідставними, а ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, просив залишити її без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думки учасників провадження, перевіривши матеріали провадження і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Так, згідно п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України, застосування запобіжного заходу є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Згідно із ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
В силу ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
На думку колегії суддів, при обранні запобіжного заходу ОСОБА_8 ці вимоги закону були дотримані не в повному обсязі.
Колегія суддів, перевіряючи наявність обґрунтованої підозри, вважає, що сукупність матеріалів справи, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість підозри щодо ОСОБА_8 в обсязі, достатньому для застосування у відношенні нього запобіжного заходу, з яким колегія суддів погоджується.
При цьому враховується, що, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 року у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Стосовно тверджень захисника про те, що стороною обвинувачення не надано доказів, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 , слід зазначити, що повідомлення про підозру на підставі п.3 ч.1 ст.276 КПК України передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)», який є нижчим ніж стандарту «обґрунтованої підозри», для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення), і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Також необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості, достатності та переконливості, а також робити висновки щодо доведеності чи недоведеності винуватості особи, повноти досудового розслідування, правильності кваліфікації дій підозрюваного, тощо. Слідчий суддя на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Оцінюючи ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає доведеними такі з них.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність стороною обвинувачення ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК, а саме те, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, зважаючи на тяжкість покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що загрожує йому у разі визнання винним у вчиненні злочину, який йому інкримінується за ч.2 ст.307 КПК України.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В розумінні практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Є правильними також висновки слідчого судді щодо наявності ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, а саме знищити, сховати чи спотворити будь-яку із речей, що має значення для даного провадження.
Крім цього, слідчим суддею встановлено, що підозрюваний ОСОБА_10 може здійснити незаконний вплив на свідків, інших підозрюваних у даному кримінальному провадженні.
При встановленні наявності вказаного ризику апеляційний суд враховує встановлений КПК України порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Водночас ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КК України, а саме, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, прокурором належними та допустимими доказами не підтверджений і має припущений характер, що було правильно встановлено слідчим суддею.
Вищевикладене у своїй сукупності свідчить про необхідність запобігти ризикам та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ст. 178 КПК України, слідчий суддя також врахував тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, його вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання та тісних соціальних зв'язків.
Суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного розгляду вважає, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України і тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не можуть бути усунуті шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу як основного.
Апеляційним судом враховано доводи адвоката ОСОБА_7 щодо наявності у ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків, а також те, що ОСОБА_8 раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності раніше не притягувався, на обліку у лікаря - нарколога та лікаря - психіатра не перебуває, перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних запасу ЗСУ, має дипломи ПТУ, Міжнародного Словянського університету. Проте зазначені доводи не є достатньо вагомими і не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки існували на час вчинення інкримінованого злочину та не слугували стримуючим фактором у вчиненні ним протиправної діяльності, до того ж не зменшують наявних ризиків.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком слідчого судді щодо визначеного розміру застави.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
З викладеної норми слідує, що метою застосування до підозрюваного (обвинуваченого) запобіжного заходу у вигляді застави є те, що у разі невиконання покладених на нього обов'язків, внесені грошові кошти будуть стягнені в дохід держави.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що принцип верховенства права є однією з основ демократичного суспільства, притаманною всім статтям Конвенції.
Невід'ємним елементом зазначеного принципу, який також є однією із загальних засад кримінального провадження, є пропорційність. Зокрема, це підтверджується абзацом 3 підпунктом 2.2. пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що така пропорційність обов'язково має застосовуватися судом при вирішенні питання щодо суми застави, яку у разі наявності відповідних підстав у порядку ч.8 ст.182 КПК України слід звернути в дохід держави.
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в цілях ст.14 Конвенції різниця у поводженні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розсудливого виправдання, не переслідує законної мети і якщо запропоновані засоби не є пропорційними до переслідуваної мети (справа «Карлгайнц Шмідт проти Німеччини»).
У рішенні у справі «Істоміна проти України» від 13 січня 2022 року ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи на судове засідання, тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду.
У рішенні у справі «Гафа проти Мальти» від 22 травня 2018 року ЄСПЛ зазначив, що гарантія, передбачена статтею 5§3 Конвенції, покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою.
Тому суд вважає, що у разі виникнення підстав для застосування судом ч.8 ст.182 КПК України має бути дотриманий принцип пропорційності, який є невід'ємною складовою верховенства права.
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.307 КПК України, який згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжкого злочину.
Пунктом 2 частини 5 статті 182 КПК передбачено, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому абз.2 ч.5 ст.182 КПК України містить застереження про те, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Застава в жодному разі не виконує функції покарання особи або ж відшкодування збитків, адже обрання цього заходу не означає доведення її вини, натомість її розмір повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Кримінальний процесуальний закон саме на слідчого суддю (суд) покладає обов'язок під час визначення розміру застави перевіряти, чи він не є завідомо непомірним для підозрюваного.
Апеляційний суд вважає, що з урахуванням даних про особу підозрюваного ОСОБА_8 , а саме його майнового та сімейного стану, застосування застави, визначеної у сумі 1 996 800 (один мільйон дев'ятсот дев'яносто шість тисяч вісімсот) гривень, буде явно не пропорційним, а отже несправедливим у розумінні ст.1 Першого Протоколу та п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому, враховуючи кількість покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків та їх співвідношення з існуючими наразі ризиками їх невиконання, а також особу підозрюваного ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає, що розмір застави на цій стадії кримінального провадження слід зменшити до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400,00 гривень, що на переконання апеляційного суду, відповідатиме критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), забезпечить справедливий баланс інтересів особи та суспільства, а тому не суперечитиме статті 1 Першого Протоколу та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Визначена сума застави не порушує принцип пропорційності та, з урахуванням майнового стану підозрюваного, не є явно непомірною для нього. Проте вона є значною та цілком здатною забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання покладених на неї процесуальних обов'язків.
При цьому, на даному етапі кримінального провадження вказані ризики не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж застосування вказаного виду запобіжного заходу.
Пунктом 2 та 4 ч. 1 ст. 409 КПК України встановлено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На підставі викладеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню в частині визначеного розміру застави, з постановленням в цій частині нової ухвали, якою визначити розмір застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Чечелівського районного суду міста Дніпра від 28 квітня 2026 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,строком до 26 червня 2026 року з альтернативою внесення застави - в частині визначеного розміру застави скасувати.
Ухвалити в цій частині нову, якою визначити ОСОБА_8 , 16 липня 1979, заставу у розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400,00 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень 00 копійок, у разі внесення якої ОСОБА_8 підлягає звільненню з-під варти.
У випадку внесення застави та звільнення підозрюваного ОСОБА_8 з-під варти, покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватись від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду закордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі не з'явлення за викликом до слідчого, прокурора чи суду без поважних причин або не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов'язків, покладених на нього цією ухвалою, застава звертається у дохід держави.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4