22 травня 2026 року
м. Київ
справа № 161/7170/25
провадження № 51- 1582 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 жовтня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року стосовно засудженого ОСОБА_5 ,
встановив:
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 жовтня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 147 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк
8 років.
Згідно з вироком, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ТЦК) та соціальної підтримки від 28 листопада 2024 року № 341 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця-санітара 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 .
23 січня 2025 року, близько 02:00,ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, шляхом застосування фізичного насильства та погроз його застосування, почав утримувати як заручників ОСОБА_6 , а також неповнолітніх ОСОБА_7
2011 року народження, ОСОБА_8 2009 року народження, та ОСОБА_9 2009 року народження, з метою спонукання державної установи (органів територіального центру комплектування та соціальної підтримки та Національної поліції України) до вчинення дій щодо надання йому відстрочки від проходження військової служби у Збройних Силах України.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на тримання вищевказаних осіб як заручників, ОСОБА_5 замкнув з середини вхідні двері зазначеної квартири на замок та наказав ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 знаходитись у одній з кімнат вказаної квартири, при цьому дозволив їм пересування по квартирі лише з його дозволу. В подальшому, продовжуючи свої протиправні дії, тримаючи у руці та демонструючи ніж господарсько-побутового призначення, висловлював потерпілим погрози фізичною розправою у разі спроби залишення ними місця перебування. Після чого, на спробу потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , вийти з вищевказаної кімнати, ОСОБА_5 , почав шарпати за руки ОСОБА_6 та, в подальшому, штовхнув її, внаслідок чого ОСОБА_6 впала на підлогу, при цьому зачепивши вищевказаним ножем руку потерпілої, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_5 , штовхнув ОСОБА_7 , внаслідок чого остання впала на підлогу, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження.
Згодом, після прибуття о 03:20 год 23 січня 2025 року на місце події працівників поліції за викликом до служби «102» ОСОБА_10 , ОСОБА_5 висунув вимоги до поліцейських, як умову звільнення заручників, про видачу йому довідки щодо відстрочки від мобілізації та безперешкодного залишення ним місця події, погрожуючи в разі невиконання зазначених вимог завдати шкоди здоров'ю та життю утримуваних ним осіб, при цьому повідомивши працівникам поліції, що у разі спроби проникнення ними до вищевказаної квартири він підірве гранату. ОСОБА_5 утримував потерпілих як заручників протягом близько 3 год 30 хв, порушуючи їх конституційне право на свободу та особисту недоторканність, аблизько 05:30, після того, як його вимоги були задоволені та формально виконані працівниками поліції, останній вийшов з квартири, де, у під'їзді вищевказаного будинку був затриманий працівниками поліції.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, постановлено повернути речовий доказ - мобільний телефон марки «Iрhone» ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 законному володільцю потерпілій ОСОБА_6 , апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вищезазначений вирок без змін.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 не погоджуючись з постановленими судовими рішеннями стосовно ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку судами доказів, порушує питання про її перегляд у касаційному порядку. Суть його доводів зводиться до того, що в діях його підзахисного відсутній склад злочину, передбачений ч. 2
ст. 147 КК, натомість його дії охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК, тобто мають кваліфікуватися як незаконне позбавлення волі людей, оскільки засуджений не оголошував будь-які вимоги, як умови звільнення заручників, а лише бажав, щоб працівники поліції залишили місце події та не застосовували до нього силу. Вважає, щоз жодного наявного у матеріалах провадження доказу не вбачається, що
ОСОБА_5 захопив та утримував потерпілих з конкретною метою спонукання ТЦК та СП або Національної поліції України до надання йому відстрочки від проходження військової служби у Збройних Силах України. Також зазначає, що апеляційний суд формально розглянув справу, не дав вичерпної відповіді на доводи його апеляційної скарги та не навів переконливих підстав для залишення цієї скарги без задоволення, ухвалу належним чином не мотивував.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За змістом ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та оцінки доказів, оскільки перевірка цих обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог судами дотримано у повному обсязі.
Як убачається з копії вироку, суд, мотивуючи висновокпро винуватість
ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 147 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів
ст. 94 КПК.
Зокрема, суд ретельно дослідив докази, що підтверджують винуватість
ОСОБА_5 у захопленні заручників, та обґрунтовано послався, зокрема, на: показання потерпілого ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_5 знаходячись з ним та іншими потерпілими у одній квартирі, погрожував їм ножем та не дозволяв вийти з кімнати, а після приїзду працівників поліції висловлював вимогу надати йому документ, який би забезпечував йому захист від мобілізації; показання свідка ОСОБА_11 - працівника УПП у Волинській області, який прибув на місце події за викликом, про те, що ОСОБА_5 зачинився у квартирі, звідки було чути дитячі голоси та вимагав надати йому відстрочку від військової служби, що було умовою звільнення дітей; показання свідка ОСОБА_12 - працівника УПП у Волинській області, який прибув на місце події за викликом, про те, що ОСОБА_5 погрожував підірвати наявну у нього гранату РГД-5, якою, у разі відкриття дверей він скористається, крім того, висловлював вимогу надати йому довідку з психлікарні; показання свідка ОСОБА_13 , який є начальником Луцького РУП ГУНП у Волинській області, про те, що прибувши на місце події, побачив, як на балконі п'ятого поверху будинку перебував ОСОБА_5 , який тримав в руці ніж та погрожував завдати дітям тілесні ушкодження та висловлював вимогу у наданні відстрочки від військової служби, просив доставити на місце події начальника ТЦК та СП, який би гарантував дійсність відстрочки і ця вимога звучала, як умова для звільнення дітей, також він скидав з балкону медичну документацію, для вивчення задля надання відстрочки; висновок судово-медичної експертизи № 87 від 24 січня 2025 року, згідно якої потерпіла ОСОБА_6 внаслідок вчинених щодо неї протиправних дій отримала тілесні ушкодження;висновок судово-медичної експертизи № 85 від 24 січня 2025 року, згідно якої потерпіла ОСОБА_7 внаслідок вчинених щодо неї протиправних дій отримала тілесні ушкодження; протокол огляду мобільного телефону від 27 січня 2025 року, належного потерпілій ОСОБА_6 , де зафіксовано відкритий чат з абонентом « ОСОБА_14 », згідно якого потерпіла повідомляє обставини та процес вчинення злочину; протокол огляду від 29 січня 2025 року, згідно якого було оглянуто предмети, вилучені під час огляду місця події та на прилеглій території, а саме жіночу куртку та манжет, яка мала численні пошкодження, які виникли через механічний вплив, а також чотири мобільні телефони марки «ZTE» ІМЕІ НОМЕР_3 , марки «LG» ІМЕІ НОМЕР_4 , марки «NOKIA» ІМЕІ НОМЕР_5 та марки «NOMY», які мали механічні пошкодження (тріщини, розбиті екрани, відсутність та деформація частин корпусу), пошкодження можуть свідчити про навмисне знищення або застосування фізичної сили; протоколи пред'явлення речей для впізнання від
14 лютого 2025 року, згідно яких потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 впізнали металевий ніж з вузьким лезом та ніж з дерев'яною ручкою, за допомогою яких ОСОБА_5 висловлював погрози фізичною розправою потерпілим у разі спроби залишення ними місця перебування;протоколи проведення слідчого експерименту від 14 лютого 2025 року, згідно якого потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 детально відтворили обставини вчинення злочину ОСОБА_5 , який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння застосовував фізичне насильство та висловлював погрози, в тому числі з застосуванням ножа;стенограму до записаної аудіо інформації з системи запису та прийняття заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, які надходять до служби 102, згідно якої ОСОБА_10 повідомила про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 чинить погром та кричить, де також перебувають ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ; досліджений та відтворений в судовому засіданні звукозапис на СD-R-диску протоколу допиту потерпілої ОСОБА_7 , яка, повідомила, що ОСОБА_5 після вживання алкоголю та під час перебування у квартирі з нею та іншими потерпілими погрожував їм ножем, не випускав з квартири, а коли приїхали працівники поліції, вимагав надали документи, про звільнення його з армії, що було умовою звільнення потерпілих, при цьому свій паспорт викинув у вікно на вулицю; досліджений та відтворений в судовому засіданні на СD-R-диску звукозапис протоколу допиту потерпілої ОСОБА_6 , яка повідомила, що під час перебування у квартирі з ОСОБА_5 , останній погрожував їй та іншим потерпілим ножем, вибухівкою, а працівникам поліції висловлював вимогу надати документ, за допомогою якого його б могли звільнити з армії, після чого він звільнить потерпілих.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК, суд, під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 147 КК.
Погоджуючись з висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 147 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Доводи захисника про те, що дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 146 КК були предметом розгляду та перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано вказали на їх безпідставність.
Статтею 147 КК передбачено кримінальну відповідальність за захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Під захопленням особи треба розуміти затримання особи з наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи. Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути умисним або необережним.
Кваліфікація злочину за ч. 2 ст. 147 КК захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання державної установи до вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника були поєднані з погрозою знищення людей.
Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей, - це випадки погрози вбивства однієї чи більше осіб (до їх необмеженого кола). Погроза може стосуватися як самого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю, у якій перебуває затриманий), так і інших осіб (наприклад, близьких родичів заручника або осіб, які будуть намагатися його звільнити).
Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, а тому цей злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 КК, переважно за спеціальною метою - спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії; б) утримання від учинення будь-якої дії. Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.
Згідно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, ОСОБА_5 мав на меті спонукати працівників правоохоронних органів до вчинення дій, а саме, надання йому документа щодо відстрочки від мобілізації та безперешкодного залишення ним місця події, погрожуючи у разі невиконання його вимоги завдати шкоди здоров'ю та життю заручників, як умови їх звільнення.
Під час перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою сторони захисту, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному
ст. 405 цього Кодексу, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які, по суті, аналогічні доводам касаційної скарги захисника та визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Так, спростовуючи доводи сторони захисту щодо неправильної кваліфікації ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції зазначив, що з показань свідків, зокрема працівників поліції та інших осіб, які перебували на місці події, ОСОБА_5 , у період фактичного утримання ним заручників, висловлював вимоги щодо надання йому довідки про відстрочку від мобілізації та гарантій незастосування до нього сили, при цьому чітко пов'язував подальший розвиток подій з виконанням цих вимог. Разом з цим, наголошував на наявності у нього бойової гранати та можливості її застосування у разі невиконання висунутих ним умов. Таким чином, утримання потерпілих об'єктивно використовувалося ним як засіб тиску на представників державних органів, а причинно-наслідковий зв'язок між фактом захоплення, висуванням вимог і умовою припинення протиправної поведінки є доведеним сукупністю належних і допустимих доказів. Апеляційний суд зазначив, що формальна відсутність дослівного вислову про «обмін» не спростовує встановленої судом спеціальної мети, оскільки зміст поведінки ОСОБА_5 та характер його вимог свідчать про використання потерпілих як заручників у розумінні ст. 147 КК. Твердження захисника про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння та важкого емоційного стану не спростовують наявності прямого умислу та спеціальної мети, оскільки його дії були послідовними, з формулюванням конкретних вимог та утриманням потерпілих.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів касаційного суду та вважає, що оскаржувана ухвала є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення.
Разом з цим, колегія суддів вважає неспроможними узагальнені доводи касаційної скарги захисника стосовно порушення апеляційним судом положень ст. 404 КПК, з огляду на те, що цей суд не дослідив повторно обставини справи, оскільки захисник у касаційній скарзі не зазначив, які саме обставини досліджувалися судом першої інстанції не повністю та порушеннями, а з оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції не вбачається, що стороною захисту було заявлено відповідне клопотання.
З огляду на наведене Суд не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від
27 жовтня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року стосовно засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3