21 травня 2026року
м. Київ
справа № 621/496/25
провадження № 51-1900 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 21 листопада 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного судувід
16 лютого 2026 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 21 листопада 2025 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від
16 лютого 2026 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
До набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», взято його під варту із зали суду, а строк відбування покарання вирішено обчислювати з 21.11.2025.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 24 листопада 2024 року, близько 17 год, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справним автомобілем Mitsubishi Pajero Sport, реєстраційний номер
НОМЕР_1 , рухаючись у темний час доби з увімкненим ближнім світлом фар автомобільною дорогою сполученням м. Зміїв - с. Таранівка Чугуївського району Харківської області, з боку с. Таранівка у напрямку м. Змієва. За межами населеного пункту, на відстані 900 метрів від будинку № 60 по вул. Ботанічній у
с. Таранівка ОСОБА_5 порушив вимоги п. 2.9 а), п. 12.1 Правил дорожнього руху, внаслідок цього не впорався з керуванням, втратив контроль над автомобілем, допустив його занос із подальшим виїздом за межі проїзної частини та перекиданням транспортного засобу, в результаті чого пасажир автомобіля ОСОБА_6 , яка перебувала на передньому пасажирському сидінні, отримала середньої тяжкості тілесне ушкодження.
У касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржувані судові рішення в частині призначеного покарання та із застосуванням положень ст. ст. 58, 69 КК України, призначити ОСОБА_5 покарання у виді службового обмеження на строк
2 роки з відрахуванням в дохід держави 20% від його заробітку.
В обґрунтування зазначає, що призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік є надто суворим та таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. На думку захисника, суди попередніх інстанцій не врахували дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_5 є військовослужбовцем та проходить військову службу на посаді стрільця-оператора 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 2 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 , брав безпосередню участь у збройній відсічі агресії РФ проти України, є соціалізованою особою, проживає однією сім'єю з матір'ю дитини, має на утриманні малолітню дитину, постійне місце проживання, де позитивно характеризується, до початку повномасштабного вторгнення РФ мав постійну роботу та стабільний дохід. Крім того, судами не враховано обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування потерпілій завданих збитків. Стверджує, що судами не взято до уваги позицію потерпілої, яка примирилася з обвинуваченим, та зазначила, що шкоду, завдану злочином, їй повністю відшкодовано, просила суд не застосовувати до ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі та не заявляла вимог про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди. На переконання захисника, наведене дає підстави для застосування положень ст. ст. 58, 69 КК України та призначення засудженому більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією ч. 1 ст. 286-1 цього Кодексу.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2
ст. 428 КПК України з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1
ст. 286-1 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині не перевіряються.
Судовий розгляд кримінального провадження проведено в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Стосовно доводів ОСОБА_4 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів касаційного суду, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Згідно з ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як слідує зі змісту вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до
ст. 12 КК України є нетяжким злочином;
- особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, з 17.09.2020 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_3 , де позитивно характеризується;
- обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення шляхом надання показань про його обставини, відшкодування шкоди потерпілій та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Санкція ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п'яти років.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286-1КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, захисник ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, яка є аналогічною доводам його касаційної скарги, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін, належним чином мотивувавши своє рішення.
В обґрунтування апеляційний суд вказав, що призначаючи ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції врахував всі обставини, на які посилається сторона захисту, та з огляду на фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, беручи до уваги особу обвинуваченого, вважав, що виправлення останнього можливе лише протягом визначеного судом строку в умовах ізоляції від суспільства, а тому призначене судом першої інстанції покарання є справедливим.
Також суд апеляційної інстанції врахував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України, хоча й належить до злочинів, вчинених з необережності, однак пов'язане з керуванням джерелом підвищеної небезпеки - транспортним засобом. При цьому суд звернув увагу, що допущені ОСОБА_5 грубі порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння призвели до спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень та створили реальну загрозу безпеці як самого водія, так і інших учасників дорожнього руху.
Підстав для застосування положень ст. ст. 58, 69 КК України апеляційним судом встановлено не було.
За приписами ч. 1 ст. 69 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінальних правопорушень) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом'якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст. 69 КК України. Призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
На переконання колегії суддів касаційного суду, за обставинами цього кримінального провадження, хоча і встановлено наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання, та відсутність обставин, щойого обтяжують, однак відсутні підстави вважати, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Окрім того, як неодноразово зазначав Верховний Суд, висловлена потерпілим позиція щодо виду та розміру покарання може бути врахована судом під час його призначення, однак вона не є визначальною, оскільки питання призначення покарання належить до дискреційних повноважень суду та вирішується з урахуванням вимог ст. ст. 50, 65 КК України.
Підсумовуючи наведене, Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті дотримання приписів ст. ст. 412-414 КПК України,
у тому числі і щодо відсутності підстав для призначення ОСОБА_5 більш м'якого виду основного покарання, яке не зазначене в санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, а також застосування ст. 58 цього Кодексу. За встановлених обставин справи та враховуючи особу засудженого, призначене ОСОБА_5 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому немає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання захисником у касаційній скарзі не наведено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 21 листопада 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3