Ухвала
19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 444/2193/18
провадження № 61-6576ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 25 вересня 2023 року у складі судді: Мікула В. Є., та постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року в справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , треті особи: Львівська міська рада Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 , про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою,
У липні 2018 року акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», залізниця) звернулася з позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , треті особи: Львівська міська рада Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 , про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Позов мотивований тим, що 17 листопада 2015 року комісією в складі працівників Залізниці головного інженера, інженера землевпорядника та старшого шляхового майстра відокремленого підрозділу «Кам'янка-Бузька дистанція колії» під час обстеження земельної ділянки Залізниці в межах Малехівської сільської ради було виявлено, що на 19 км + 905 м - 19 км + 915 м дільниці Рудно - Підбірці за ходом кілометрів на відстані 4 метри з правої сторони від осі головної колії знаходиться земельна ділянка, огороджена сіткою, якою користується ОСОБА_3 . Адреса ділянки АДРЕСА_1 . Площа перекриття становить 0,0194 га.
Позивач вважав, що відповідач самовільно розмістила сітчасту огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушила право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту.
АТ «Українська залізниця» просила:
зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради на 19 км + 905 м - 19 км + 915 м.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 25 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року, в задоволенні позову АТ «Укрзалізниця» відмовлено.
13 травня 2026 року АТ «Укрзалізниця» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 25 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
предметом спору у даній справі є саме усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою (негаторний позов), в прохальній частині позову залізниця просить суд зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 19км + 905м - 19км + 915м залізничного напряму Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці;
твердження апеляційного суду про те, що земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні, тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр») є безпідставними, оскільки земельна ділянка, яка є предметом спору є ідентифікована із зазначення площі перекриття земельної ділянки відповідача з смугою відведення залізниці (площа накладки 0,0194 га) про що чітко відображено в долученій залізницею технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок;
з огляду на викладені вище обставини, суд апеляційної інстанції в своїй постанові, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, необґрунтовано дійшов висновку про те, що в даній справі повинно застосовуватись саме витребування майна, враховуючи різний предмет спору та інші обставини справи, в згаданій справі предметом спору є визнання недійсним рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку, в даній справі - усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою;
відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Залізниця не довела наявність у неї права постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки в останньої відсутній державний акт та технічна документація на земельну ділянку в межах смуги відведення. 3 наведеними вище висновками судів першої та апеляційної інстанції залізниця не погоджується з огляду на наступне. Так, згідно акту обстеження земельної ділянки комісії у складі працівників Кам'янка-Бузької дистанції колії в межах Малехівської сільської ради від 17 листопада 2015 року та «Плану границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги», який було виготовлено у 1962 році, розробленого проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці та погодженого із старшим землевпорядником Нестеровського (колишня назва Жовківського району у 1951-1991 роках) району, земельна ділянка відповідача розташована саме в смузі відведення Залізниці, на 19 км + 905 м - 19 км + 915 м перегону Рудно-Підбірці за ходом кілометрів (права сторона за ходом кілометрів) на відстані 4 м. Однак, суди не надали належної правової оцінки доводам Залізниці з посиланням на відповідні норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а саме щодо належності та допустимості Плану смуги відведення, як доказу підтвердження виникнення в Залізниці права користування спірною земельною ділянкою;
нормами Земельного кодексу України та Законів України «Про транспорт» і «Про залізничний транспорт» встановлено, що всі землі під залізничним полотном та його облаштуванням, спорудами та ін. є землями залізничного транспорту, тому землями залізниць слід вважати не лише земельні ділянки, які безпосередньо прилягають до залізничного S полотна, а й ті земельні ділянки на яких розташовані об'єкти інфраструктури залізниці. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 466/6098/14-ц (провадження 61-4737св19), у постанові від 20 червня 2022 у справі № 446/480/19, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 446/1361/17. Як зазначив Верховний Суд, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом;
з позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 444/2299/18, слідує, що наявність чи відсутність у товариства документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту. Верховний Суд уважає обґрунтованими доводи касаційної скарги в цій частині. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 444/2308/18 (провадження № 61-2743св21). Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності залізницею права постійного користування земельною ділянкою з огляду на відсутність державного акту є необґрунтованими;
щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці 1962 року не може бути доказом на підтвердження права користування земельною ділянкою, слід зазначити, що у своїх постановах Верховний Суд вказав, що План смуги відведення залізниці є належним доказом землекористування та згідно із статті 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, що є основою, зокрема для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації. Таким чином, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги посилання позивача на План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці, що розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, в якості належного доказу;
інформація де саме знаходиться земельна ділянка та площа накладки зазначаються в акті обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року та витязі з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 17,1368 га, виготовленої КТ НВФ «Нові технології» в 2015 році, які долучалися до позовної заяви. Відтак, дані твердження спростовують висновки судів попередніх інстанцій та твердження представника правонаступника Відповідача про те, що така інформація в матеріалах справи відсутня;
варто звернути увагу на той факт, що, судами попередніх інстанцій не встановлено на якій підставі спірна земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача та його правонаступника;
суди попередніх інстанцій відмовляючи залізниці в захисті її законних прав на земельну ділянку з тих підстав, що залізниця не довела наявність у неї права постійного користування спірною земельною ділянкою, невірно застосували та вирішили справу з порушенням статей 68, 84, 152 ЗК України, статей 11, 23 Закону України «Про транспорт», статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт».
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про зобов'язати усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
АТ «Українська залізниця» укасаційній скарзі вказує, що справа має виняткове значення для залізниці, оскільки порушене право землекористування в свою чергу впливає на виконання вимог Закону України «Про транспорт», Закону України «Про залізничний транспорт» в частині спеціального призначення земель смуги відведення щодо її експлуатації, ремонту, вдосконалення, забезпечення безпеки руху і розвитку об'єктів залізничного транспорту. Проте особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує в чому проявляється виняткове значення для неї цієї справи. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що справа має виняткове значення для позивача.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 25 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року у справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , треті особи: Львівська міська рада Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 , про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков