Ухвала
Іменем України
19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 462/4386/25
провадження № 61-6509ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 лютого 2026 року у складі судді: Пилип'юк Г. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури та суду,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
Позовна заява мотивована тим, що 28 травня 2009 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу, а 20 червня 2009 року пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. 14 січня 2010 року відносно позивача затверджено обвинувальний висновок, відповідно до якого ОСОБА_1 , працюючи на посаді головного бухгалтера ДАП «Львівські авіалінії», являючись службовою особою, в період з квітня 2005 року по червень 2006 року неналежно виконувала свої службові обов'язки, через несумлінне ставлення до них, що причинило державним інтересам тяжкі наслідки, у вигляді несплати в Державний бюджет податку на додану вартість за жовтень 2005 року в сумі 42 190,00 грн та завищення суми податку на додану вартість, що була відшкодована з бюджету за травень-червень 2005 року, серпень-листопад 2005 року, січень-квітень 2006 року у розмірі 576 783,00 грн.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 05 квітня 2013 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України та призначено їй покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік зі сплатою штрафу у дохід держави у розмірі 1 700, 00 грн. На підставі частини п'ятої статті 74, статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строку давності.
Не погоджуючись з даним вироком, стороною захисту та прокурором подано апеляційні скарги. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 січня 2014 року вказані апеляційні скарги задоволено частково. Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 05 квітня 2013 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 квітня 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 367 КК України та виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2023 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
В результаті незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури позивачка в період з 20 червня 2009 року по 18 травня 2023 року незаконно перебувала під слідством і судом, що в загальному становить 166 місяців та 28 днів. Таким чином, незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури позивачу було завдано значної моральної шкоди.
З урахуванням мінімального розміру заробітної плати на момент звернення з даною позовною заявою, розмір відшкодування не може бути меншим 1 335 466,66 грн = 8 000,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на день пред'явлення позову) х 166 (кількість місяців перебування під слідством і судом) + 7 466,66 грн (сума моральної шкоди за 28 днів перебування під слідством і судом понад 166 місяців, що розрахована за формулою 8 000,00 : 30 х 28).
Вина органу прокуратури на стадії досудового слідства та судового розгляду у заподіянні позивачу моральної шкоди через незаконні дії у формі неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, скерування справи за необґрунтованими звинуваченнями до суду та небажання визнати неправомірність своїх дій уже на стадії судового розгляду, наслідком чого став довготривалий період обмеження її прав та особистих свобод, гарантованих статтями 28, 29, 32 Конституції України - права на повагу до гідності, невтручання у особисте та сімейне життя, свободи пересування, вільного вибору місця проживання, тощо, є доведеною належними та допустимими доказами. Тому стягненню на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає не мінімальна сума, а подвійна, тобто 2 670 933,32 грн, що відповідає особі позивачки та моральним стражданням, які були завдані позивачу протягом періоду перебування під слідством і судом.
На підставі викладеного, позивачка просила:
стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти за завдану їй моральну шкоду у розмірі 2 670 933,32 грн.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 лютого 2026 року:
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 335 466,66 грн;
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачці ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»;
при визначенні розміру компенсації морального відшкодування суд першої інстанції виходив з обсягу заподіяної шкоди, ступеню, глибини та характеру душевних страждань позивача, тривалості перебування позивача під слідством і судом, істотності вимушених змін у її житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, та зробив висновок про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 1 335 466,66 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8 000 грн), встановленої законодавством на момент відшкодування;
суд зазначив, що вказаний розмір не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення. Судом також враховано те, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається із урахуванням встановлених обставин у кожній справі індивідуально. Принципове значення у таких категоріях справ має те, що розмір відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як визначено законом. Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), внаслідок якої було порушено її нормальні життєві зв'язки, як особи яка має сім'ю, інші соціальні та ділові зв'язки, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації;
суд відхилив посилання представника відповідача на те, що позивач не довела завдання їй моральної шкоди, як необґрунтовані, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17);
виходячи з засад розумності та справедливості, суд вважав, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 2 670 933,32 грн є завищеним. Суд врахував обставини по справі, глибину і тривалість моральних страждань, доведеності позивачем вимушених змін у її житті, та вважає, що позивачу були спричинені моральні страждання, стресова ситуація внаслідок перебування позивача протягом тривалого часу під слідство і судом, обмеження її прав в період дії запобіжного заходу, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, необхідність затрати часу та вжиття заходів щодо судового захисту свого права, що викликало у неї психологічне напруження, що суттєво погіршило якість її життя та безумовно змінило його нормальний життєвий ритм. Тому суд зробив висновок, що за вказаних обставин, відшкодування моральної шкоди в сумі 1 335 466,66 грн є достатнім та обґрунтованим. Вказаний розмір завданої моральної шкоди є мінімальним, таким, який має бути відшкодований за відповідний період у будь-якому випадку і будь-якій особі, внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року:
апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишено без задоволення;
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задоволено частково;
рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 лютого 2026 року змінено в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши його з 1 335 466,66 грн до 1 700 000 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Таким нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР;
у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі №346/5428/17 зазначено, що: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування»;
судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач перебувала під слідством і судом з 20 червня 2009 року (дата пред'явлення обвинувачення) до 18 травня 2023 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку, тобто набрання вироком законної сили), що становить 166 місяців та 28 днів, і такий період учасниками справи не заперечується;
відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 647 гривень;
оскільки станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції (11 лютого 2026 року) мінімальна заробітна плата становила 8 647,00 грн, то за період часу перебування позивача під слідством і судом розмір морального відшкодування складає 1 443 212,19 грн (166 х 8 647,00 = 1 435 402,00; (8 647,00 : 31) х 28 = 7 810,19; 1 435 402,00 + 7 810,19 = 1 443 213,19), і такий визначено в межах розміру передбаченого Законом, як мінімальне відшкодування, який у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, але не граничним. Судова практика суду касаційної інстанції з цього питання є усталеною (див. постанови Верхового Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 521/8508/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 210/1282/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц);
ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважала неправильними висновки місцевого суду про те, що при обрахунку мінімально гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди слід брати до уваги розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 000 гривень, який визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», починаючи з 1 січня 2025 року, адже з огляду на дату ухвалення рішення у справі (11 лютого 2026 року), суду слід було брати до уваги такий розмір, визначений саме станом на цей час, тобто станом, починаючи з 1 січня 2026 року. Саме такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року в справі № 161/12059/24, а також у постанові від 08 грудня 2025 року в справі № 944/5646/21, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 ;
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17, в постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19, від 03 березня 2021 року в справі № 638/509/19 викладено правовий висновок про те, що: «законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто, суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості»;
якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України);
апеляційний суд виснував, що ураховуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивачку, яка у зв'язку із цим зазнала значних репутаційних ризиків, оскільки за фахом є бухгалтером, та саме у зв'язку з перебуванням на цій посаді їй інкриміновано вчинення нею службового злочину, проте в подальшому її визнано невинуватою, що без сумніву спричинило негативний вплив на її професійну діяльність, а відтак і формування негативного ставлення до неї з боку колег, перебування позивачки під слідством і судом протягом тривалого часу і застосування до неї запобіжного заходу спочатку у вигляді підписки про невиїзд, а в подальшому особистого зобов'язання, що призвело до суттєвих змін звичного ритму життя, враховуючи також, що під час перебування під слідством вона займалася вихованням двох малолітніх дітей, ймовірну глибину душевних страждань позивачки, а також засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважала, що мінімальний гарантований законом розмір відшкодування моральної шкоди, визначений місцевим судом, з урахуванням його приведення у відповідність до належного розміру під час апеляційного розгляду, є недостатнім для компенсації позивачці негативних наслідків морального характеру. З огляду на наведене, керуючись засадами розумності, пропорційності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що моральна шкода у цій справі підлягає відшкодуванню у розмірі 1 700 000,00 грн, який є достатнім для компенсації перенесених позивачкою негативних наслідків немайнового характеру. Разом із тим зазначені обставини з огляду на їх характер та інтенсивність не є такими, що об'єктивно свідчать про наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до заявленої позивачкою суми. При цьому, колегія суддів врахувала, що відшкодування моральної шкоди не може бути джерелом збагачення позивача і має виключно компенсаційний характер, та має бути не більшою, ніж це необхідно для розумного задоволення потреб потерпілої особи. За таких обставин, установлений колегією суддів розмір відшкодування моральної шкоди є більшим за гарантований законом мінімум, проте достатнім для справедливої компенсації завданих немайнових втрат, не порушує баланс інтересів сторін і відповідає принципам верховенства права;
при цьому, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного, на його думку, відшкодування моральної шкоду, у зв'язку із не доведенням позивачем як факту її спричинення, так і розміру такої не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, адже в матеріалах справи наявні докази того, що позивачці завдано душевні страждання, які спричинили негативні для неї наслідки, у зв'язку із незаконним притягнення до кримінальної відповідальності;
щодо аргументу скарги прокурора про те, позивачкою не надано жодних експертних висновків щодо погіршення її самопочуття, колегія суддів вважала такий безпідставним, адже призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов'язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц, який підтриманий Верховним Судом у постанові від 09 листопада 2022 року в справі № 462/6463/16-ц;
апеляційний суд також зазначив, що необґрунтованим є довід скарги про те, що в умовах воєнного стану обов'язок відшкодувати завдану громадянину моральну шкоду не може стояти вище обов'язку оборони країни, адже останній не звільняє державу в цілому від свого позитивного обов'язку компенсувати спричинену потерпілій особі шкоду органами через які сама держава проводить досудове розслідування у кримінальних провадженнях, за результатами розгляду судом яких судом ухвалено виправдувальний вирок.
14 травня 2026 року Львівська обласна прокуратура через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 лютого 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень зазначається неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2024 року у справі № 642/4605/20; від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22; від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21; від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17; від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц; від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц; від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19; від 10 квітня 2019 року у справі за № 464/3789/17; від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц; від 18 травня 2022 року у справі за № 522/2493/18; від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18; від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17; від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22; від 19 березня 2020 року у справі за № 686/13212/19; від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц; від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17; від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19; від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди при розгляді та подальшому перегляді справи застосували норми права, зокрема статті 23, 1166, 1176 (1173, 1174) ЦК України, статті 4-13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 89, 263 ЦПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду;
позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати суду обґрунтований та у відповідності до вимог закону розрахунок суми, яку він просить стягнути;
психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди. З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування. Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування;
конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, у кожному окремому випадку встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави;
в даному випадку, задовольняючи позовні вимоги позивача, такої оцінки судом проведено не було. Розмір відшкодування, наведений та стягнутий за судовими рішеннями, є необґрунтованим і безпідставним. В матеріалах справи відсутні докази для критичної оцінки того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану здоров'я позивачки, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, в стосунках з іншими людьми, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і інші негативні моменти та впливи, спрямовані на порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що передував моменту притягнення до кримінальної відповідальності;
у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17). Незважаючи на вищенаведене, судом першої інстанціях прийнято рішення про стягнення на користь позивача - 1 335 466,66 грн моральної шкоди. Більше того, постановою Львівського апеляційного суду рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди шляхом його збільшення з 1 335 466,66 грн до 1 700 000,00 грн;
суд апеляційної інстанції при постановленні даного рішення, не врахував, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Саме позиція ЄСПЛ у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» свідчить, що мають враховуватись інтереси усіх сторін, в тому числі і державні інтереси;
як свідчать матеріали справи, позивачем, всупереч вищевказаних норм процесуального законодавства, не надано жодних доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань (душевних та психічних), погіршення стану здоров'я, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, в стосунках з іншими людьми, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і інші негативні моменти та впливи, спрямовані на порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що передував моменту притягнення до кримінальної відповідальності. Позивачем, до прикладу, не надано жодних експертних висновків відповідних спеціалістів щодо погіршення самопочуття позивача, в тому числі щодо проведення судово-психологічної експертизи тощо. Незважаючи на це, суд апеляційної інстанції, фактично вийшовши за межі доводів апеляційної скарги та за відсутності належної доказової бази, дійшов висновку про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 1 700 000,00 грн. При цьому висновки апеляційного суду щодо істотності душевних страждань, негативного впливу на професійну діяльність позивача, репутаційних втрат та інших немайнових наслідків ґрунтуються виключно на припущеннях і суб'єктивних узагальненнях, а не на належних, допустимих та достатніх доказах у розумінні статей 76-79 ЦПК України. З наведеного вбачається, що розмір моральної шкоди, визначений судами першої та апеляційної інстанцій, є без будь-якої на те правової аргументації завищений.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 28 травня 2009 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. Дану кримінальну справу об'єднано з кримінальною справою № 140-2653.
Відповідно до постанови про притягнення як обвинуваченого від 20 червня 2009 року постановлено притягнути як обвинувачену ОСОБА_1 , та пред'явлено їй обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 05 квітня 2013 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та призначено їй покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік та зі сплатою штрафу у дохід держави у розмірі 1700 грн 00 коп. На підставі частини п'ятої статті 74, статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного їй основного та додаткових покарань за частиною другою статті 367 КК України у зв'язку з закінченням строку давності. Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередній - підписку про невиїзд.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 січня 2014 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 05 квітня 2013 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 квітня 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 367 КК України та виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2023 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Суди на підставі трудової книжки серії НОМЕР_1 встановили, що ОСОБА_1 з 1994 року працювала бухгалтером. На момент порушення кримінальної справи позивач обіймала посаду начальника відділу аудиту в ПП «Західно-Українська аудиторська компанія».
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 одружились 22 листопада 1998 року, про що зроблено запис № 2432. Прізвища після одруження: чоловіка ОСОБА_3 , дружини ОСОБА_3 . ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17)».
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:
«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні.
Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці).
Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:
«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) зазначено, що:
«відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
У зв'язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), Верховний Суд вказує на те, що стягнення коштів проводиться не з Державного бюджету України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України».
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що:
позивачка ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом з 20 червня 2009 року (дата пред'явлення обвинувачення) до 18 травня 2023 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку, тобто набрання вироком законної сили), що становить 166 місяців та 28 днів;
позивачці завдана моральна шкода, яка полягає у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, значних репутаційних ризиків, оскільки за фахом позивачка є бухгалтером, та саме у зв'язку з перебуванням на цій посаді їй інкриміновано вчинення нею службового злочину, проте в подальшому її визнано невитуватою, що без сумніву спричинило негативний вплив на її професійну діяльність, а відтак і формування негативного ставлення до неї з боку колег, перебування позивачки під слідством і судом протягом тривалого часу і застосування до неї запобіжного заходу спочатку у вигляді підписки про невиїзд, а в подальшому особистого зобов'язання, що призвело до суттєвих змін звичного ритму життя, враховуючи також, що під час перебування під слідством вона займалася вихованням двох малолітніх дітей, ймовірну глибину душевних страждань позивачки;
мінімальний гарантований законом розмір відшкодування моральної шкоди, визначений місцевим судом, з урахуванням його приведення у відповідність до належного розміру під час апеляційного розгляду, є недостатнім для компенсації позивачці негативних наслідків морального характеру.
За таких обставин, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань,суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, апеляційний суд, збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, обґрунтовано виходив з того, що відшкодування позивачці моральної шкоди у розмірі 1 700 000,00 грн відповідатиме вимогам розумності і справедливості.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22; від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21; від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17; від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19; від 10 квітня 2019 року у справі за № 464/3789/17; від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц; від 18 травня 2022 року у справі за № 522/2493/18;від 19 березня 2020 року у справі за № 686/13212/19; від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17; від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19; від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2024 року у справі № 642/4605/20; від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц; від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц; від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 лютого 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков