19 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/226/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання Гнідобор А.В.,
представників учасників справи:
від позивача: Міліруд Є.О. , Караговнік А.Ю.,
від відповідача: Лазоренко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Господарського суду Полтавської області (Тимощенко О.М.)
від 04.06.2025
та постанову Східного апеляційного господарського суду (Крестьянінов О.О., Тарасова І.В., Тихий П.В.)
від 09.12.2025 (повний текст складений 19.12.2025)
за позовом ОСОБА_2
до Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області"
про визнання недійсним рішення Парафіяльних загальних зборів та визнання недійсним статуту
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_2 (надалі - Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати недійсними рішення Парафіяльних Загальних зборів Релігійної організації «Троїцька Українська Православна Церква» (ідентифікаційний код юридичної особи 22544640), оформлені Протоколом № 1 від 14 липня 2024 року; визнати недійсним Статут Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції» (ідентифікаційний код юридичної особи 22544640), зареєстрований Розпорядженням Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 року № 547 «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції».
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення, яким змінено канонічну підлеглість, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати. За доводами Позивача він та дійсні (повноправні) члени релігійної громади не скликали та не брали участь у даних Парафіяльних загальних зборах, не були обізнані про проведення даного заходу, і фактично відбулися збори не релігійної, а територіальної громади м. Кременчук.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд Полтавської області рішенням від 04.06.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2025 року, у задоволенні позову відмовив.
4. Вказані судові рішення мотивовані, зокрема, таким:
- з огляду на відмінності назв громад та церкви у наданих Позивачем протоколах загальних зборів від 01.02.2015, 01.10.2023, 02.06.2024 та 16.06.2024, враховуючи, що Позивач не надав пояснення щодо того, яким чином можна ототожнити Троїцьку Українську Православну церкву та Свято-Троїцьку релігійну громаду Української Православної Церкви, враховуючи відмінності найменування юридичної особи у свідоцтві, Статутах та протоколах загальних зборів, при цьому Статути та протокол №1 від 01.02.2015 не містять код юридичної особи, враховуючи, що Позивач наполягає на тому, що при проведенні загальних зборів та прийнятті рішень він керувався положеннями Статуту Свято-Троїцької релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області у новій редакції, зареєстрованого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації № 115 від 13.04.2009, суди беруть до уваги саме цей Статут 2009 року;
- Позивачем не подано суду жодних доказів внесення змін до Статуту 2009 року щодо фіксованого членства в релігійній громаді на підставі рішення, оформленого протоколом №3 від 01.10.2023 (яким прийнято та затверджено Положення про членство в релігійній громаді Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква», прийнято та затверджено форми заяв, а також реєстр дійсних (повноправних) членів та асоційованих (часткових) членів релігійної громади Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква») та рішення, оформленими протоколом № 2 від 02.06.2024 (яким затверджено фіксоване членство в Парафіяльних Загальних Зборах, журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації «Троїцька Українська Православна Церква»);
- Положення про членство в релігійній громаді Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква» суперечить Статуту 2009 року, яким Позивач мав керуватися, оскільки він не містить будь яких умов про фіксоване членство, порядок прийняття (набуття) у членство, окремі види членства. Доказів внесення відповідних змін до Статуту 2009 року матеріали справи не містять;
- стверджуючи, що особи, які взяли участь у Парафіяльних загальних зборах релігійної громади 14.07.2024, не є членами релігійної громади, Позивач не наводить відповідних доказів, тоді як відповідно саме він мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади;
- 14.07.2024 на загальних зборах членів релігійної організації приймалось рішення лише про перехід до Православної Церкви України, про внесення змін до статуту релігійної організації шляхом прийняття його в новій редакції. При цьому, будь-якого рішення щодо відвідування храму на вказаних зборах не приймалось. Доказів заборони для вірян відвідувати відповідний храм матеріали справи не містять;
- прийнятими на загальних зборах рішеннями, оформленими протоколом № 1 від 14.07.2024, Позивач не був позбавлений можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, а також не було заборонено йому відвідувати храм, тому доводи Позивача про втручання у його право на свободу віросповідання є безпідставними;
- суди дійшли висновку про недоведеність Позивачем як порушення своїх прав, так і порушення вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів, і як наслідок, про відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади шляхом визнання цього рішення недійсним;
- з урахуванням висновку про чинність рішення загальних зборів та відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним, а також з огляду на неподання Позивачем доказів суперечності Статуту у новій редакції нормам законодавства, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання такого статуту недійсним.
Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та стислий виклад позиції інших учасників справи
5. Скаржник, із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2025 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 року у справі №917/226/25 скасувати; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Позивача до Відповідача задовольнити у повному обсязі.
6. Підставами касаційного оскарження Скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
7. В обґрунтування підстави касаційного оскарження пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України Скаржник вказує на те, що суд неправильно застосував статтю 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо визначення членства у релігійній громаді, порядку прийняття релігійною громадою нових та виключення вже існуючих членів) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду, в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21.
8. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо визначення регулярності відвідування богослужінь як одного з критеріїв членства у релігійній громаді, а також даних, які дозволяють встановити такий факт.
9. Також, зазначивши пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник звертає увагу на порушення судом апеляційної інстанції порядку розгляду заяви про відвід складу суду, а саме: судом апеляційної інстанції не було вирішено питання про відвід у встановленому законом порядку, чим було порушено імперативні вимоги статті 39 ГПК України. Виходячи з тексту обґрунтування підстави касаційного оскарження Суд зазначає, що вочевидь Скаржником було допущено технічну помилку, а саме зазначено пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України замість пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
10. Від Відповідача, через систему "Електронний Суд", надійшов відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому Відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Хід розгляду справи у Верховному Суді
11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Вронська Г.О. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Губенко Н.М., Кондратова І.Д.
12. Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 917/226/25 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 917/226/25, призначено касаційну скаргу до розгляду на 07 квітня 2026 року о 14:20.
13. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2026 у зв'язку з перебуванням судді Губенко Н.М. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: Вронська Г.О. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Кондратова І.Д., Студенець В.І.
14. 07 квітня 2026 року представник Позивача Мідіруд Є.О. подав до Верховного Суду заяву про відвід судді Вронської Г.О. від розгляду справи № 917/226/25.
15. Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2026 у задоволенні заяви представника Позивача Міліруда Є.О. про відвід судді Вронської Г.О. від розгляду справи № 917/226/25 відмовлено.
16. 14 квітня 2026 року від представника Позивача Караговніка А.Ю. надійшла заява про відкладення розгляду справи. У судовому засіданні 14 квітня 2026 року Суд, порадившись на місці, ухвалив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.
17. 14 квітня 2026 року представник Позивача Бондаренко Д.Р. звернулася до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи № 917/226/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
18. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 у зв'язку з перебуванням судді Студенця В.І. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: Вронська Г.О. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Баранець О.М., Кондратова І.Д.
19. 05 травня 2026 року від представника Позивача Чекмана М.П. надійшла заява про відмову від позову в частині позовних вимог визнати недійсними рішення Парафіяльних Загальних зборів Релігійної організації «Троїцька Українська Православна Церква», оформлені Протоколом № 1 від 14 липня 2024 року.
20. 06 травня 2026 року від представника Позивача Чекмана М.П. надійшла заява про відкладення розгляду справи. У судовому засіданні 07 травня 2026 року Суд ухвалив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.
21. 07 травня 2026 року представник Позивача Бондаренко Д.Р. подала заяву про відвід колегії суддів у складі Вронської Г.О., Баранця О.М., Кондратової І.Д. від розгляду справи № 917/226/25.
22. Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника Позивача про відвід колегії суддів у складі Вронської Г.О., Баранця О.М., Кондратової І.Д. від розгляду справи № 917/226/25.
23. У судовому засіданні 07 травня 2026 року Суд відмовив у задоволенні клопотання представника Позивача Чекмана М.П. про відкладення розгляду справи.
24. В ухвалі від 07.05.2026 Суд постановив не приймати відмову від позову представника Позивача в частині позовних вимог про визнання недійсними рішення Парафіяльних Загальних зборів.
25. 11 травня 2026 року представник Позивача Міліруд Є.О. подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи № 917/226/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
26. 12 травня 2026 року представник Позивача Чекман М.П. подав до Верховного Суду клопотання про відтворення в судовому засіданні технічного запису судового засідання від 09.12.2025 року Східного апеляційного господарського суду.
27. 19 травня 2026 року вказане клопотання задоволено Судом, відтворено в судовому засіданні технічний запис судового засідання від 09.12.2025 року Східного апеляційного господарського суду.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
28. 25 грудня 1992 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області зареєстровано юридичну особу Троїцьку Українську Православну церкву (код ЄДРПОУ 22544640).
29. Розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації № 334 від 09.12.2005 зареєстровано Статут Свято-Троїцької релігійної громади (парафії) Української Православної Церкви м. Кременчук у новій редакції.
30. Розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації № 115 від 13.04.2009 зареєстровано Статут Свято-Троїцької релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області у новій редакції, ухвалений загальними зборами віруючих 30.10.2008 (далі Статут 2009 року).
31. Відповідно до п. 1.1 Статуту 2009 року релігійна громада Української Православної Церкви (далі Парафія) - релігійна організація, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви (далі УПЦ), який безпосередньо входить до складу Кременчуцької єпархії. Парафія створюється за бажанням віруючих з благословення єпархіального архієрея (п. 1.2).
32. Згідно з п. 1.4 Статуту 2009 року Парафія діє, дотримуючись чинного законодавства, Статуту Руської Православної Церкви (далі РПЦ), Статуту УПЦ, Статуту Кременчуцької єпархії, а також цього Статуту. У своїй діяльності Парафія керується цим Статутом, постановами Соборів РПЦ і УПЦ, Священних Синодів РПЦ і УПЦ, Указами єпархіального архієрея, визначеннями Помісних та Архієрейських Соборів РПЦ і УПЦ (п. 1.5).
33. Згідно з п. 2.7 Статуту 2009 року голова Парафіяльної ради представляє Парафіяльну раду у ділових відносинах з фінансово-господарських та адміністративних питань, а також у суді, в разі необхідності дає доручення для виконання відповідних завдань.
34. Відповідно до п. 2.8 Статуту 2009 року канонічним керівником Парафії є настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей. Настоятель, зокрема, керує причтом, представляє парафію при вирішенні канонічних, богослужбових та інших питань, разом з Парафіяльною радою скликає Парафіяльні збори, може брати участь у роботі Парафіяльної ради, має право накладати «вето» на рішення Парафіяльних зборів і Парафіяльної ради з передачею цього питання на розгляд керуючого Кременчуцькою єпархією.
35. Згідно з п. 5.1 Статуту 2009 зміни та доповнення до цього Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками Парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і Статут.
36. Указом Управління Кременчуцької єпархії Української Православної Церкви єпископа Кременчуцького і Лубенського Миколая №81 від 10.12.2012 покладено обов'язки настоятеля Троїцької Української православної церкви м. Кременчука на себе.
37. Як зазначає Позивач, 01 жовтня 2023 року відбулися загальні збори релігійної громади Парафіяльних зборів Релігійної громади Української православної церкви «Троїцька Українська Православна Церква», на яких ухвалено рішення прийняти та затвердити Положення про членство в Релігійній громаді Української православної церкви «Троїцька Українська Православна Церква».
38. 02 червня 2024 року відбулися Парафіяльні загальні збори віруючих релігійної організації «Троїцька Українська Православна Церква», оформлені протоколом №2 від 02.06.2024, на яких затверджено фіксоване членство в Парафіяльних загальних зборах, затверджений журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації, а також виражено підтримку релігійною організацією «Троїцька Українська Православна Церква» предстоятелю Української Православної Церкви митрополиту Онуфрію та про незмінне перебування у лоні Української Православної Церкви.
39. 16 червня 2024 року на загальних зборах релігійної громади - Парафіяльних зборах Релігійної громади Української православної церкви «Троїцька Українська Православна Церква», оформлених протоколом №3 від 16.06.2024, обрано склад Парафіяльної ради та ревізійної комісії Релігійної громади Української православної церкви «Троїцька Українська Православна Церква».
40. 14 липня 2024 року відбулися загальні збори Парафіяльні загальні збори Троїцької - Української Православної Церкви, оформлені протоколом № 1 від 14.07.2024 з таким порядком денним:
1. Про обрання голови і секретаря Парафіяльних загальних зборів.
2. Про встановлення і затвердження списку членів Релігійної громади.
3. Про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Української Православної Церкви - (Православної Церкви України).
4. Про зміну найменування Релігійної громади.
5. Про внесення змін та прийняття Статуту Релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції.
6. Про зміни у поминаннях під час здійснення богослужінь.
7. Про обрання складу Парафіяльної ради Релігійної громади.
8. Про обрання складу Ревізійної комісії Релігійної громади.
9. Про уповноваження на підписання протоколу Парафіяльних загальних зборів, додатків до протоколу та Статуту Релігійної громади в новій редакції.
10. Про проведення реєстрації Статуту Релігійної громади в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
41. Згідно з протоколом №1 від 14.07.2024 до складу Парафіяльних загальних зборів входять 243 особи, на Парафіяльних загальних зборах присутні 238 особи. На вказаних загальних зборах були прийняті, зокрема, такі рішення: по першому питанню порядку денного вирішено обрати головою загальних зборів ОСОБА_3 , секретарем Гаврильченко С.А.; по другому питанню денного вирішено встановити і затвердити список членів релігійної громади, які беруть участь у цих загальних зборах; по третьому питанню порядку денного вирішено змінити підлеглість релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Українська Православна Церква (Православна Церква України), визначити, що релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та Предстоятелю Української Православної Церкви (Православної Церкви України); по четвертому питанню порядку денного вирішено змінити найменування релігійної громади та визначено нове найменування релігійної громади - Релігійна організації «Ставропігійна релігійна громада Свято - Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області»; по п'ятому питанню порядку денного вирішено викласти та прийняти Статут релігійної громади у новій редакції, а також подати прийнятий Статут в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею «Управління Київської Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України); по сьомому питанню порядку денного вирішили обрати головою Парафіяльної ради ОСОБА_4 , помічником голови Парафіяльної ради - ОСОБА_3 та скарбником Парафіяльної ради - ОСОБА_5 строком на три роки; по восьмому питанню порядку денного вирішено обрати ОСОБА_6 головою ревізійної комісії, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - членами ревізійної комісії строком на три роки; по дев'ятому питанню порядку денного вирішено уповноважити голову та секретаря загальних зборів на підписання прийнятого Статуту у новій редакції; по десятому питанню порядку денного вирішено провести реєстрацію Статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрації змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; уповноважити ОСОБА_4 на представництво інтересів релігійної громади перед органами державної влади, зокрема, з метою реєстрації Статуту в новій редакції, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
42. По всім питанням порядку денного рішення прийняті одноголосно: «за» 238, «проти» 0, «утримались» 0.
43. Додатком №1 до протоколу №1 від 14.07.2024 є список членів релігійної громади, які взяли участь у вказаних загальних зборах.
44. У серпні 2024 ОСОБА_4 звернувся до Полтавської обласної військової адміністрації з заявою про реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції.
45. 05.09.2024 розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації за №547 зареєстрований Статут Відповідача в новій редакції.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
46. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційних скарг, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
47. Предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної громади, визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції.
48. Скаржник (Позивач) обґрунтовує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо визначення членства у релігійній громаді, порядку прийняття релігійною громадою нових та виключення вже існуючих членів) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21.
49. Перевіривши доводи Скаржника, Суд звертає увагу на наступне.
50. У статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" надано визначення поняттю "релігійна громада", окреслено засади членства в релігійній громаді та встановлено право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.
51. В частині першій статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакцій, чинній на момент виникнення спору між сторонами) вказано, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
52. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням) (частина друга статті 8 вказаного Закону).
53. Досліджуючи положення статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 зауважила, що в указаній статті здійснено урегулювання механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях. Законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами. Цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване статтею 9 Конвенції право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає право на об'єднання.
54. Стосовно поняття релігійної громади Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 звернула увагу на те, що релігійну громаду Закон характеризує як місцеву релігійну організацію та зазначила:
"8.49. Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв'язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.
8.50. Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.
8.51. Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.
8.52. Наведене вище дає підстави для висновку про те, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту. Однак, попри те, що Скаржник частково підставно звертає увагу суду касаційної інстанції на нетотожність понять «релігійна громада» та «територіальна громада» (підпункт 4.6), територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді у цій справі за встановленими судами обставинами (пункт 7.5 цієї постанови)".
55. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій у цій справі не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у наведеному вище пункті 8.52. постанови від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, оскільки врахували лише критерій віку та територіального зв'язку, проте не взяли до уваги доводи Позивача щодо регулярності богослужінь.
56. Однак в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в зазначеній постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, звернув, зокрема, увагу на такий висновок:
«законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)».
57. Суди попередніх інстанцій у цій справі, здійснивши аналіз положень Статуту Свято-Троїцької релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області у новій редакції, зареєстрованого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації № 115 від 13.04.2009, встановили відсутність в них вимог щодо фіксованого членства в релігійній організації, порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, та з огляду на це дійшли висновку, що для участі у парафіяльних зборах, згідно з положеннями Статуту, достатнім є відповідність таким критеріям: досягнення 18-річного віку, визнання Статутів, регулярне відвідування богослужіння і не перебування під забороною чи церковним судом.
58. З огляду на відсутність визначеного у статуті релігійної громади порядку прийняття до членів громади, вимог щодо фіксованого членства, а також недоведеність обставин прийняття до складу РО «Троїцька Українська Православна Церква» відповідно до умов Положення про членство фіксованої кількості осіб, суди попередніх інстанцій при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, врахували встановлені у Статуті Релігійної громади в редакції 2009 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають Статут УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що унеможливлює участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених - є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.
59. З огляду на відсутність даних, які дозволяли б перевірити обставини регулярного відвідування богослужіння, суди врахували критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.
60. З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій вбачається, що на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 Відповідач надав, зокрема, копії списку членів Релігійної громади, які взяли участь у загальних зборах Релігійної громади Релігійної організації Троїцька Українська Православна Церква (додаток №1 до протоколу №1 від 14.07.2024). З даного списку суд встановив, що переважна більшість членів з 238 осіб, які брали участь у голосуванні, проживають у м. Кременчук та у сусідніх селах (с. Пустовійтове , м. Горішні Плавні, с. П'ятихатки, с. В -Терешківка, с. Максимівка, с. Самусіївка, с. Великі Кринки) на відстані від 3 км до 20 км. Судом апеляційної інстанції встановлено відповідність учасників спірних загальних зборів від 14.07.2024 критеріям територіального зв'язку, а також досягнення вказаними особами 18-річного віку.
61. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що Позивачем не надано жодних доказів у розумінні статей 74-77 ГПК України невідповідності учасників загальних зборів від 14.07.2024 критерію щодо регулярного відвідування богослужіння.
62. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції відхилив посилання Скаржника на те, що у зборах брали участь особи, які не є членами Парафіяльних зборів та не є вірянами УПЦ. Оскільки саме Позивач стверджував, що оспорювані рішення загальних зборів релігійної громади приймались особами, які не були членами цієї громади, відповідно саме він мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.
63. У зв'язку з викладеним Суд доходить висновку про необґрунтованість тверджень Скаржника щодо застосування судами попередніх інстанцій норми статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21.
64. Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у зазначеній постанові, зокрема, щодо того, що "територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь", адже суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови саме враховував критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.
65. Також підставою касаційного оскарження у цій справі Скаржник вказує пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
66. Пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
67. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
68. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
69. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22.
70. З'ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
71. На думку Скаржника на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо визначення регулярності відвідування богослужінь як одного з критеріїв членства у релігійній громаді, а також даних, які дозволяють встановити такий факт.
72. В контексті зазначеного Суд звертає увагу на таке.
73. Як уже було зазначено вище, відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
74. Таким чином Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді. На це вказує також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 (п.8.66).
75. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» також відзначив, що наведена стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції.
76. Отже, законодавець визнав автономію релігійної громади у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).
77. Разом з тим, критерій щодо регулярності відвідування богослужінь, на відсутність висновку щодо застосування якого вказує Скаржник, не є таким, що встановлений статтею 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Визначення такого критерію як необхідного для підтвердження членства в релігійній громаді перебуває у площині автономії релігійної організації, в яку держава не втручається. Такий критерій може набути значення у випадку його закріплення у статуті релігійної громади, але не у зв'язку з його закріпленням нормою законодавства.
78. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту Свято-Троїцької релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області, ухваленого загальними зборами віруючих 30.10.2008 та зареєстрованого розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації за № 115 від 13.04.2009 (який був чинний на момент прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів) членами Парафії є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають Статути РПЦ та УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що унеможливлює участь у богослужбовому житті (п. 2.2 Статуту 2009).
79. Здійснивши аналіз положень Статуту та встановивши відсутність в них вимог щодо фіксованого членства в релігійній організації, порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що для участі у парафіяльних зборах, згідно з положеннями Статуту, достатнім є відповідність таким критеріям: досягнення 18-річного віку, визнання Статутів, регулярне відвідування богослужіння і не перебування під забороною чи церковним судом. Судом апеляційної інстанції встановлено відповідність учасників спірних загальних зборів від 14.07.2024 критеріям територіального зв'язку, а також досягнення вказаними особами 18-річного віку. При цьому суди дійшли висновку, що Позивачем не доведено невідповідності учасників загальних зборів від 14.07.2024 критерію щодо регулярного відвідування богослужіння.
80. Таким чином, оцінка доказів та встановлення обставин у цій справі здійснена на підставі положень статуту релігійної громади у відповідності до статті 86 ГПК України, і в таку оцінку суд касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК України втручатися не може. Водночас, Скаржником не доведено неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки зазначені Скаржником питання (щодо визначення регулярності відвідування богослужінь, а також даних, які дозволяють встановити такий факт) не регулюються вказаною статтею закону.
81. З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав для формування висновку у цій справі щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки питання, зазначені Скаржником у касаційній скарзі, виходять за межі правового регулювання вказаної статті.
82. Водночас Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій у цій справі норм статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", що є обов'язковою умовою для підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
83. Таким чином, наведена Скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій з цієї підстави.
84. Скаржник також, посилаючись на статтю 310 ГПК України, вказує на те, що в ухваленні судового рішення судом апеляційної інстанції брав участь суддя, якому заявлено відвід. Скаржник зазначає, що в судовому засіданні 09.12.2025 під час судових дебатів представник Позивача адвокат Міліруд Є.О. заявив відвід колегії суддів у зв'язку із наявністю обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, про наявність яких стало відомо безпосередньо під час судового засідання. Підставою для відводу Скаржник вказує непослідовну та суперечливу процесуальну поведінку суду, яка полягала в тому, що колегією суддів спочатку було поставлено учасникам справи низку питань та наголошено на необхідності з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, однак надалі суд передчасно завершив стадію з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, фактично позбавивши сторону можливості реалізувати процесуальні права.
85. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України, судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
86. За змістом статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
87. Згідно з частиною третьою статті 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
88. Як вбачається з ухвали Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025:
- ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2025 у справі №917/226/25;
- відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025 у зв'язку з відпусткою суддів для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Тарасова І.В.;
- ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 задоволено заяву судді Гребенюк Н.В. про самовідвід від розгляду справи №917/226/25; оголошено перерву в судовому засіданні для проведення заміни відведеного судді в порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України;
- відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та проколів передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.10.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В., суддя Тихий П.В.;
- ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційних скарг на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2025 у справі №917/226/25 відбудеться 09.12.2025;
- в судовому засіданні 09.12.2025 під час судових дебатів представник Капустіна М.В. адвокат Міліруд Є.О. заявив відвід колегії суддів, в обґрунтування якого посилався на те, що, на його думку, суд передчасно завершив стадію з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами, оскільки залишились не з'ясовані питання, йому необхідно надати відповіді на ряд питань по суті справи, він не встиг підготуватися, суд порушує його право на захист, в нього виникли припущення, що «суд вже прийняв рішення», йому «не зрозуміла поведінка суду», «значить, слухайте сюди шановний суд», «куди ви поспішаєте», «ви намагалися зробити вигляд щоб не можна було зрозуміти, на чиєму суд боці, але стало зрозуміло, що вже прийнято рішення», «де ми знаходимося? якщо ми в судовому засіданні, то давайте діяти згідно процедури», також зазначив про можливий зовнішній вплив на суддів: «можливо, вам вже зателефонували з СБУ», «якщо ви винесете рішення, я напишу на вас скаргу», «ви вже прийняли рішення, яка вам там перерва потрібна»;
- ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у задоволенні заяви представника Позивача про відвід складу суду відмовлено у зв'язку з не встановленням наявності обставин, передбачених статтями 35, 36 ГПК України, та інших обставин, які викликають сумніви у неупередженості або необ'єктивності суддів, та які б могли бути підставою для відводу складу суду у справі №917/226/25. Вирішуючи заяву про відвід суд апеляційної інстанції в ухвалі від 09.12.2025 вказав на те, що даний склад суду (після задоволення заяви про самовідвід судді Гребенюк Н.О.) був сформований в порядку повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 29.10.2025, про що було повідомлено учасників справи також ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.10.2025. Проте, у встановлений законом строк від учасників процесу заяви про відвід складу суду не надходили. Відводів не було заявлено представником Позивача ні на початку судового засідання, ні коли судом з'ясовувалися обставини наявності у нього заяв з процесуальних питань, ні під час стадії з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами. Припущення щодо упередженості суддів раптово виникли у представника Позивача лише після стадії з'ясування обставин та перевірки їх доказами й оголошення судом про перехід до стадії судових дебатів і надання йому можливості виступити з відповідною промовою. Проте посилання заявника на передчасність та необґрунтованість переходу суду до стадії судових дебатів та неповне з'ясування обставин справи спростовуються протоколом та відеозаписом судового засідання, який свідчить, що розгляд апеляційних скарг було здійснено судом з дотриманням порядку, передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.
89. Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо того, що наведені представником Позивача підстави для відводу судді не визначені статтями 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, які містять вичерпний перелік підстав для обов'язкового відводу (самовідводу) судді, а також не свідчать про відсутність об'єктивності та неупередженості суддів. Водночас перехід суду до стадії судових дебатів є процесуальною дією суду та не може бути підставою для відводу складу суду від розгляду даної справи у розумінні приписів частини четвертої статті 35 ГПК України, оскільки не є належним і вмотивованим підтвердженням існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді під час розгляду даної справи.
90. З огляду на наведене, Суд зазначає, що підстави вважати обґрунтованим заявлений представником Позивача відвід колегії суддів суду апеляційної інстанції відсутні. При цьому Суд у повній мірі погоджується з мотивами відмови у задоволенні відводу, що викладені в ухвалі апеляційного господарського суду, які (мотиви) є достатніми та обґрунтованими, заснованими на правильному тлумаченні і застосуванні норм процесуального права.
91. Отже, доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 2 частини 1 статті 310 ГПК України не знайшли свого підтвердження.
92. Суд також відхиляє посилання Скаржника на недотримання судом апеляційної інстанції порядку вирішення заяви про відвід, встановленого у статті 39 ГПК України. З тексту ухвали Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 вбачається, що питання про відвід у цій справі було вирішене судом, який розглядав справу (що відповідає положенням частини другої статті 39 ГПК України), у той день, коли представником Позивача було заявлено відвід складу суду (що не суперечить положенням частини сьомої статті 39 ГПК України про те, що питання про відвід вирішується невідкладно). З оскаржуваної постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 вбачається, що вказана постанова була ухвалена після вирішення питання про відвід, оскільки в описовій частині вказаної постанови, де описано рух справи та ухвалені судом рішення з процесуальних питань, зазначено про те, що після закінчення судом стадії з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами, під час судових дебатів представник Позивача заявив відвід складу суду, в якому було відмовлено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025.
93. Зазначене підтверджується протоколом судового засідання в режимі конференції №5590687 Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та технічним записом фіксації судового засідання Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, що був відтворений за клопотанням представника Позивача у судовому засіданні Верховного Суду з розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 у справі 917/226/25 19 травня 2026 року, відповідно до яких: представник заявника апеляційної скарги Міліруд Є.О. звернувся з усною заявою про відвід складу суду; колегія суддів, порадившись, вирішила відмовити у задоволенні заяви представника позивача про відвід складу суду; після чого проголошено скорочене судове рішення.
94. Вказане свідчить про необґрунтованість доводів Скаржника щодо недотримання судом апеляційної інстанції порядку вирішення заяви про відвід.
95. Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
96. Від представника Позивача - Бондаренко Діани Русланівни та представника Позивача - Міліруда Євгена Олександровича надійшли клопотання про передачу справи № 917/226/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
97. Так, 14 квітня 2026 року представник Позивача - адвокат Бондаренко Д.Р. звернулася до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи № 917/226/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що справа № 917/226/25 містить виключну правову проблему і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
98. На думку Позивача існує прогалина щодо законодавчого регулювання питання визначення необхідної кількості членів релігійної громади для прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту у разі, коли загальна кількість членів не визначена, у зв'язку з чим наявна необхідність вирішення питання застосування аналогії закону чи права у цій справі. Зважаючи також на те, що питання у справі стосується захисту прав людини і основоположних свобод, що гарантується Конституцією України та Конвенцією [про захист прав людини і основоположних свобод], і вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, Позивач вважає, що у межах цієї справи наявні ознаки якісного критерію виключної правової проблеми. Щодо наявності кількісного критерію Позивач вказує на перебування на розгляді в судах господарської юрисдикції значної кількості справ у спорах, що пов'язані зі зміною підлеглості релігійної громади, в тому числі з колишніми керівниками релігійних громад щодо усунення користування будівлями після здійснення зміни підлеглості (зокрема, але не виключно, справи № 910/3611/26, № 902/1510/25, № 910/10976/25, 910/3653/25, 910/8287/24, 910/668/25, 910/12065/22, 910/14325/24, 910/3150/23, 537/7062/24).
99. 11 травня 2026 року представник Позивача - адвокат Міліруд Є.О. подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи № 917/226/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказуючи, що дана справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також згідно з частиною 4 статті 302 ГПК України є необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.
100. Наявність першої правової проблеми представник Позивача обґрунтовує тим, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Свято-Успенська парафія Рівненської єпархії Української православної церкви у с. Птича проти України» (Рішення ЄСПЛ від 09.10.2025; заява №8906/19), встановивши факти не допуску настоятеля до храму, позбавлення можливості здійснення богослужінь та релігійної діяльності у зв'язку з конфліктом щодо канонічного та майнового користування культовою спорудою, дійшов висновку про наявність обмеження права, гарантовано статтею 9 Конвенції.
101. Наведена практика ЄСПЛ, на думку Позивача, фактично піднімає виключну правову проблему 1, згідно якої зміна конфесійної приналежності при підтвердженій бездіяльності держави на ефективний захист прав вірян призводить до позбавлення правоздатності релігійної громади як юридичної особи, до обмеження релігійної свободи вірян, права громади володіти та користуватись культовою будівлею й земельною ділянкою, проводити богослужіння та взагалі право на свободу віросповідання з можливістю безперешкодного здійснення релігійної практики за місцем реєстрації релігійної організації.
102. Наявність виключної правової проблеми 2 представник Позивача вбачає у тому, що законодавець не сформулював чітко визначеного порядку набуття особою статусу члена релігійної громади, а також яке саме рішення та у якій саме формі загальні (Парафіяльні) збори зобов'язані прийняти для отримання учасником права приймати участь з розгляду питання про зміну конфесійної приналежності і чи означає «встановлення і затвердження» особи у списку «прийняття» її до членів такої організації.
103. Необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пунктах 8.49-8.52, 8.80 постанови від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 щодо поняття релігійної громади, представник Позивача мотивує тим, що вказані висновки здебільшого стосуються розмежування понять територіальної та релігійної громади, зокрема в аспекті їх нетотожності, а також значення територіального критерію як допоміжного при визначенні основного критерію членства - регулярного відвідування богослужінь, проте Велика Палата Верховного Суду не сформувала універсального підходу щодо критеріїв визначення членства, в тому числі і за територіальним критерієм.
104. Розглянувши вказані клопотання представників Позивача, Суд звертає увагу на таке.
105. Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
106. За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто, правова проблема має бути наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
107. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України, Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов'язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
108. Позивач просить передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає, що існує виключна правова проблема щодо застосування статті восьмої Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема, щодо питання визначення необхідної кількості членів релігійної громади для прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту релігійної організації, а також щодо порядку набуття особою статусу члена релігійної громади.
109. У зв'язку з цим Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27.07.2023 прийняла до розгляду справу № 906/1330/21, яка була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з аналогічним чином сформульованою виключною правовою проблемою, в тому числі у зв'язку з наявністю прогалини в законодавчому регулюванні питання визначення необхідної кількості членів релігійної громади для прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту у разі, коли загальна кількість членів не визначена. За результатами перегляду справи № 906/1330/21 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 03.04.2024, у якій надала відповіді на винесені на її розгляд питання, у тому числі сформувала висновки щодо застосування норми права - статті восьмої Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
110. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 вказала, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
111. Велика Палата Верховного Суду відзначила: "…Законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)."
112. Щодо посилання представника Позивача на рішення ЄСПЛ у справі «Свято-Успенська парафія Рівненської єпархії Української православної церкви у с. Птича проти України», Суд зазначає, що рішення у вказаній справі набуло статусу остаточного 09 січня 2026 року, тобто після ухвалення оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі № 917/226/25.
113. Крім того, Суд звертає увагу, що у справі «Свято-Успенська парафія Рівненської єпархії Української православної церкви у с. Птича проти України» громада-заявниця скаржилася на те, що осіб, які погрожували зруйнувати будівлю церкви та напали на членів первинної громади-заявниці, не було притягнуто до відповідальності, а органи державної влади постановили ухвалу про накладення арешту на будівлю церкви замість того, щоб притягнути до відповідальності осіб, які напали на громаду-заявницю. ЄСПЛ у цій справі відзначив, що держава-відповідач зіткнулася зі значними труднощами у виконанні своїх зобов'язань за статтею 9 Конвенції з огляду на тривалий та запеклий спір щодо використання будівлі церкви. Однак в межах кримінального провадження органи державної влади вирішили повністю заборонити користування будівлею церкви, що оскаржували дві релігійні групи, при цьому не врахували той факт, що громада-заявниця, як власник будівлі на той момент, мала виключне право за законом на користування нею. Хоча органи державної влади порушили кримінальне провадження, ніщо не свідчить, що були вжиті будь-які ефективні заходи для встановлення та притягнення до відповідальності осіб, які скоїли відповідні кримінальні правопорушення. ЄСПЛ вказав, що у цій справі органи державної влади усунули джерело напруженості, повністю заборонивши користування будівлею церкви, однак не довели, що ці кроки були достатніми та їм не було доступно жодних інших заходів, відтак ЄСПЛ дійшов висновку про недоведеність того, що органи державної влади вжили достатніх заходів для забезпечення мирної реалізації прав громадою-заявницею, гарантованих статтею 9 Конвенції, відтак ЄСПЛ констатував порушення статті 9 Конвенції.
114. У справі № 917/226/25, що розглядається, органами державної влади не було накладено арешт на будівлю церкви у той період, коли релігійна громада, яку представляє Позивач, мала виключне право за законом на користування нею, тому немає підстав стверджувати про релевантність вказаної практики ЄСПЛ до обставин у цій справі.
115. З огляду на викладене, розглянувши подані клопотання представників Позивача, Суд дійшов висновку, що вони не містять належного обґрунтування існування виключної правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, яка не була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду. Позивачем не обґрунтована наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників, не доведено відсутність процесуальних механізмів вирішення такого питання чи існування різних позиції у застосуванні норми права.
116. Крім того Суд відзначає, що представником Позивача не наведено належних обґрунтувань необхідності відступлення від висновку, викладеного у пунктах 8.49-8.52, 8.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 щодо поняття релігійної громади, та не вказано, в чому полягає помилковість, неправильність або невідповідність вказаного висновку законодавчим нормам.
117. Таким чином, оскільки представниками Позивача не доведено існування виключної правової проблеми у цій справі, яка не була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, не доведено необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, а зазначені у клопотанні судові справи не підтверджують того, що судами сформовано різну правову позицію при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, Суд відмовляє у задоволенні клопотання про передачу справи №917/226/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
118. Зважаючи на викладене вище, наведені Скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.
119. Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення ними норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Скаржника без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
120. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
121. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
122. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
Судові витрати
123. Понесені Скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у задоволенні клопотань представника ОСОБА_2 - Бондаренко Діани Русланівни та представника ОСОБА_2 - Міліруда Євгена Олександровича про передачу справи № 917/226/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Касаційну скаргу Капустіна Максима Володимировича залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі №917/226/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді О. Баранець
І. Кондратова