20 травня 2026 року м. Харків Справа № 922/4149/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч. , суддя Плахов О.В.
за участю секретаря судового засідання Березки О.М.,
та представників учасників справи:
позивач - Хоменко Є.О. (в залі суду);
відповідач - Бенденжук Л.О. (в залі суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" (вх.№699Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 (суддя Жиляєв Є.М. повний текст складено 20.03.2026) у справі №922/4149/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість", м. Харків,
до Харківської міської ради, м. Харків,
про визнання протиправною бездіяльність та про зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243) щодо не звернення до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки загальною площею 1,5910 га по вул. Диканівській, 50 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052);
- зобов'язати Харківську міську раду (ЄДРПОУ 04059243) звернутися до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки загальною площею 1,5910 га по вул. Диканівській, 50 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/4149/25 у позові відмовлено повністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду 06.04.2026 з апеляційною скаргою, в якій просить суд:
1. Визнати поважними причини пропуску встановленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду та поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 по справі №922/4149/25.
2. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 по справі № 922/4149/25, та прийняти нове рішення, яким позовну заяву ТОВ «Пригородна Нерухомість» до Харківської міської ради про визнання протиправною бездіяльність Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243) щодо не звернення до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме: для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки загальною площею 1,5910 га по вул. Диканівській, 50 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052) та зобов'язання Харківську міську раду (ЄДРПОУ 04059243) звернутися до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки загальною площею 1,5910 га по вул. Диканівській, 50 у м. Харкові (кадастровий 6310138800:05:050:0052), задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до умов укладеного Договору оренди землі від 11.06.2012 року не передбачено будь-яких прав та зобов'язань Позивача, щодо звернень із заявами про внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки.
Крім того вважає, суд першої інстанції не звернув увагу, що Додаток 58 до Правил ведення Державного земельного кадастру, передбачає, що внесення змін здійснюється на підставі наданої заяви, а також оригіналу документації землеустрою та електронного документу, при цьому оригінал документації землеустрою та електронний документ у Позивача, як у орендаря відсутній, та не надавався Відповідачем.
Зазначає, що у межах спірних правовідносин Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було вчинене управлінське волевиявлення у формі звернення до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки.
Системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 07.04.2026 для розгляду справи №922/4149/25 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 у справі №922/4149/25 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/4149/25 залишено без руху, оскільки апелянтом в порушення п.2 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до скарги не було додано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у належному розмірі.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" надійшло клопотання про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 13.04.2026 (вх.№4425 від 20.04.2026). До вказаного клопотання апелянт додав платіжну інструкцію №4084 від 20.04.2026 на суму 2725,20 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/4149/25. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4149/25. Встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу. Призначено справу до розгляду на "20" травня 2026 р. о 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Повідомлено, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не перешкоджає розгляду справи.
15.05.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4149/25.
Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 20.05.2026 з'явився представник позивача, який підтримав свою апеляційну скаргу. Присутній також представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх судовому засіданні представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 11.06.2012 між Харківською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований 22.06.2012 в Управлінні Держкомзему у місті Харків в Державному реєстрі земель за № 631010004000720 (далі - Договір).
Відповідно до умов пункту 1 вищевказаного Договору, орендодавець на підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.12.2008 року №356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд"; рішення 31 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25.02.2009 року № 20/09 "Про внесення змін до рішень сесії Харківської міської ради"; рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.02.2012 року №625/12 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, несільськогосподарського призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться у м. Харків, вул. Диканівська, 50.
Згідно з п. 2. Договору, в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052) загальною площею 1,5910 га, у тому числі: під забудовою 0,0125 га, інших угідь 1,5785 га.
На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. "АЕ-2", літ. "АД-1", а також інші об'єкти інфраструктури - споруди, залізнична колія. (п. 3 Договору).
Відповідно до п. 5 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом № 22/09 від 10.02.2009 року становить: 6674988 грн, а з урахуванням коефіцієнту індексації за 2009 рік становить: 7068812 грн.
При змінах в нормативній грошовій оцінці земель за рішенням міської ради орендар за свій рахунок виконує розрахунок оновленої грошової оцінки земельної ділянки і направляє один екземпляр відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.
Відповідно до п. 6 Договору, земельна ділянка, яка передається в оренду, має такі недоліки, що можуть перешкоджати її ефективному використанню недоліків, які могли б перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням, не виявлено.
Відповідно до абз. 2 п. 9 Договору розмір орендної плати за земельну ділянку на рік згідно з розрахунком № 278/12 від 02.04.2012 становить: 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і складає: 212 064,37 грн;
Розмір орендної плати за земельну ділянку в місяць становить - 17 672,03 грн.
Позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому зазначає про те, що вказане у Договорі оренди земельної ділянки цільове призначення земельної ділянки відповідало класифікації видів цільового призначення земель затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010, зокрема п. 11.02.
Позивач зазначає про те, що Постановою Кабінету міністрів України №1051 від 17.10.2012 було затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, відповідно до Додатку 58, 59 якого, ведення Державного земельного кадастру, який містить класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, а також правила його застосування.
Позивачем вказано, що згідно наведеного у Додатку №59, цьому цільовому призначенню також відповідає код 11.02, а саме: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком. Проте, в даних Державного земельного кадастру щодо орендованої земельної ділянки цей код відсутній.
Позивачем у позові також зазначено, що відповідно до ч. 4, 5 ст. 20 Земельного кодексу України, при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.
На переконання позивача, власником земельної ділянки не було повною мірою виконано обов'язок, який встановлений ст. 20 Земельного кодексу України, а саме не було визначено код класифікації цільового використання земельної ділянки, яка була передана в оренду, при тому, що окрім визначення цифрового коду, всі інші елементи виду цільового призначення земельної ділянки були визначені договором оренди.
Відповідно до п. 4 розділу VII Закону України Про Державний земельний кадастр, встановлено, що у разі якщо земельні ділянки зареєстровані до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2013 року), відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.
Натомість позивач посилається, що у даних Державного земельного кадастру, з невідомих для Позивача причин, код класифікації виду цільового призначення земельної ділянки вказаний не був. Порядком ведення Державного земельного кадастру (п. 121-1), передбачено, що здійснюється згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок, Класифікатором видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правилами їх застосування, наведеними у додатках 58-60. Додатком 58 до Правил ведення Державного земельного кадастру, встановлено, що у таку разі для внесення до відомостей про земельну ділянку змін щодо цільового призначення земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові подаються: заява за формою згідно з додатком 12 до Порядку; оригінал документації із землеустрою або оцінки земель, яка є підставою для внесення таких змін; електронний документ.
При цьому, в обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено про те, що Додаток 58 до Правил ведення Державного земельного кадастру, передбачає, що внесення змін здійснюється на підставі наданої заяви, а також оригіналу документації землеустрою та електронного документу, при цьому оригінал документації землеустрою та електронний документ у Позивача, як у орендаря відсутній.
Позивач вважає, що тільки власник земельної ділянки, яким є Відповідач, може вчинити дії щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства запису у Державному земельному кадастрі, зокрема шляхом подання заяви з відповідними додатками до Державного земельного кадастру коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки.
Позивач вважає, що відповідач, як власник земельної ділянки, мав змогу і був зобов'язаний вчинити дії щодо своєчасного та повного відображення у Державному земельному кадастрі відомостей про орендовану земельну ділянку, а саме зазначення коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки.
Таким чином, на переконання позивача, невиконання обов'язків, покладених на відповідача, призводить до порушення прав позивача, оскільки не зазначення у Державному земельному кадастрі коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки, яка орендується, призводить до суттєвого, у 2,5 рази збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідно орендної плати, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про те, що тільки власник земельної ділянки, яким є Відповідач, може вчинити дії щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства запису у Державному земельному кадастрі, зокрема шляхом подання заяви з відповідними додатками до Державного земельного кадастру коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки, а також про те, що відповідач, як власник земельної ділянки, мав змогу і був зобов'язаний вчинити дії щодо своєчасного та повного відображення у Державному земельному кадастрі відомостей про орендовану земельну ділянку, а саме зазначення коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки.
Суд зазначив, що позивачем, як землекористувачем не вчинялося жодних дій щодо внесення змін до відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки, натомість цей обов'язок позивачем покладено згідно своїх позовних вимог виключно на відповідача. що є безпідставним.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Спірні правовідносини виникли з договору оренди землі.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі» (далі - Закон) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
За змістом ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У відповідності до приписів статті 15 Закону України “Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону України “Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до положень пункту 3 Додатку 58 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 передбачено, що у разі коли відомості про цільове призначення земельної ділянки містять інформацію з такими кодами цільового використання УКЦВЗ 1.1, 1.4, 1.5, 1.7, 1.10, 1.10.1, 1.10.2, 1.10.4, 1.10.5, 1.11.2, 1.12.1, 1.12.3, 1.12.4, 1.12.5, 1.12.6, 1.12.8, 1.14.1, 1.14.3, 1.14.4, 1.14.5, 1.14.6, 1.14.7, 1.14.8, 1.20, 1.21.1, 2.1, 2.4, 2.5, 2.7, 3.1, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.4, 3.1.5, 3.2.1, 3.2.3, 3.2.4, 3.2.5, 3.2.6, 3.2.7, 3.2.8, 3.4, 6.1, внесення змін до відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки здійснюється виключно за заявою власника або користувача земельної ділянки, за згодою власника (розпорядника).
Частиною першою статті 15 Закону України від 7 липня 2011 року №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон №3613-VI) передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Враховуючи, що у спірної земельної ділянки наявний кадастровий номер, то вона сформована, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, цільове призначення її було визначено, що прямо убачається з положень пунктів 1 та 16 договору оренди землі від 11.06.2012, зареєстрованого 22.06.2012 за № 631010004000720 - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, тому внесення змін до відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки у даному разі можливе як за заявою власника земельної ділянки - Харківської міської ради, так само й за заявою користувача земельної ділянки - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість".
При цьому позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів того, що позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" вживалися дії щодо внесення змін до відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки.
Тоді, як саме власник земельної ділянки або землекористувач має бути зацікавлений у тому, щоб відомості в Державному земельному кадастрі були повними і достовірними, для чого таким суб'єктам надано право на отримання витягів (без обмеження кількості звернень за ними) та внесення змін до відомостей про земельну ділянку. Тому саме орендар як землекористувач мав бути зацікавлений у тому, щоб у Державному земельному кадастрі були наявні відомості щодо цільового призначення земельних ділянок за кодами КВЦПЗ 2010.
В силу приписів статті 26 Закону України від 7 липня 2011 року №3613-VI “Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон №3613-VI) власнику земельної ділянки або землекористувачу надано право на внесення змін до Державного земельного кадастру,
Відтак, землекористувач і несе для себе певний тягар негативних наслідків у разі, якщо відомості Державного земельного кадастру не приведені у відповідність вимогам чинного законодавства з його вини (постанова Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №804/886/18).
Відповідно до постанови Верховного суду від 12 липня 2021 року по справі №640/9862/20, суд касаційної інстанції вважає, що саме власник земельної ділянки або землекористувач має бути зацікавлений у тому, щоб відомості в Державному земельному кадастрі були повними і достовірними, для чого таким суб'єктам надано право на отримання витягів (без обмеження кількості звернень за ними) та внесення змін до відомостей про земельну ділянку. Тому, саме ПрАТ “Судноплавна компанія “Укррічфлот», як землекористувач, мав бути зацікавлений у тому, щоб у Державному земельному кадастрі були наявні відомості щодо цільового призначення земельних ділянок за кодами КЦВПЗ 2010. При цьому, колегія суддів вважає, що з моменту набрання чинності Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, яким затверджено КЦВПЗ 2010 року, у позивача було достатньо часу для звернення до Державного земельного кадастру із заявою про внесення змін щодо кодів цільового призначення земельних ділянок, однак, такі дії вчинені лише наприкінці 2019 року та початку 2020 року, про що зазначав сам позивач під час розгляду справи і надавав відповідні докази.
Верховний Суд у своїх постановах від 8 квітня 2021 року у справі № 160/10137/19, від 1 квітня 2021 року у справі № 160/8847/19, від 7 грудня 2020 року у справі № 817/1795/17, від 27 січня 2020 року у справі № 804/886/18 дійшов висновку, що при відсутності коду Класифікації видів цільового призначення земель для земельних ділянок правомірним є застосування Кф, визначеного Порядком № 489 (з урахуванням внесених змін).
Відповідач вважає помилковим посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного суду у справах №160/10137/19, №160/8847/19, №817/1795/17, №804/886/18, №640/9862/20, оскільки п. 4 розділу VII Закону України Про Державний земельний кадастр, встановлено, що у разі якщо земельні ділянки зареєстровані до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2013 року), відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.
Апелянт зазначає, у вищевказаних справах суд надавав оцінку відносинам, що виникають з нормативно грошових оцінок земель, натомість позивачем в рамках даної судової справи не оскаржується нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яка була передана в оренду Позивачу.
Колегія суддів враховує, що у наведених справах був інший предмет позову, проте висновки судів щодо відсутності відомостей щодо коду Класифікації видів цільового призначення земель є релевантними до цієї справи, оскільки в позовній заяві позивач обґрунтовував своє порушене право тим, не вказання у Державному земельному кадастрі коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки, яка орендується, призводить до суттєвого, у 2,5 рази збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідно орендної плати.
Колегія суддів оцінює критично доводи апелянта, що відповідно до умов Договору оренди землі від 11.06.2012 не передбачено будь-яких прав та зобов'язань Позивача, щодо звернень із заявами про внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки, оскільки таке право існує у позивача, як землекористувача, саме в силу Закону.
Позивач зазначає про відсутність у нього документації землеустрою, при цьому жодних доказів на підтвердження вчинення дій для отримання відповідних документів не надав.
Щодо доводів апелянта, що у межах спірних правовідносин відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було вчинене управлінське волевиявлення у формі звернення до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що цей спір є приватноправовим та не стосується оскарження дій відповідача як суб'єкта владних повноважень. У цих правовідносинах міська рада діє не як суб'єкт владних повноважень, що здійснює управлінські функції, а як власник земельної ділянки та орендодавець, тобто як рівноправний учасник цивільно-господарських правовідносин.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Твердження і доводи апеляційної скарги позивача не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду та стосуються виключно переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з встановленням всіх фактичних обставин справи, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/4149/25 та спростовуються наведеними вище висновками суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст.276, 281, 282 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/4149/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 22.05.2026.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя С.Ч. Жельне
Суддя О.В. Плахов