19 травня 2026 року м. Харків Справа № 913/328/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В., при секретарі судового засідання Курило Є.П., розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.557Л) на рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2026 у справі № 913/328/23
за позовом Заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області,
в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:
позивача - 1 Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області,
позивача- 2 Північно-Східного офісу Держаудитслужби, м. Харків,
до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш», м. Тернопіль,
відповідача-2 - Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа», м. Лисичанськ Луганської області,
про визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору про закупівлю і стягнення 1 149 500 грн 00 коп,
Представники сторін згідно з протоколом судового засідання
Заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району та Північно-Східного офісу Держаудитслужби, звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш» та Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа», в якій просить визнати недійсним рішення тендерного комітету Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа», оформленого протоколом №44 від 24.09.2019 про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш» переможцем відкритих торгів; визнати недійсним договір про закупівлю товару № 89 від 13.05.2019, укладений між Комунальним підприємством “Лисичанськтепломережа» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш» на користь Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа» 1 149 500,00 грн, а з Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа» одержані ним за рішенням суду 1 149 500,00 грн стягнути в дохід держави.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на порушення ТОВ “ВО “Союзенергомаш» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного КП “Лисичанськтепломережа» тендеру, які не сумісні з основними засадами цивільного законодавства, порушують принцип добросовісної конкуренції серед учасників, встановлений Законом України “Про публічні закупівлі» та суперечить інтересам держави та суспільства, у зв'язку з чим рішення тендерного комітету КП “Лисичанськтепломережа», оформлене протоколом № 44 від 24.04.2019 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 ЦК України. Крім того, недійсність результатів спірної закупівлі свідчить про незаконність та недійсність укладеного за підсумками її проведення договору, оскільки неправомірна поведінка учасників, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та прийняття спірного рішення тендерного комітету, не може мати правомірного наслідку у вигляді укладення договору про закупівлю товару № 89 від 13.05.2019. До того ж, враховуючи, що у ТОВ “ВО “Союзенергомаш» був наявний умисел на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства з метою отримання прибутку, одержані ним 1 149 500,00 грн за цим правочином повинні бути повернуті КП “Лисичанськтепломережа», як іншій стороні договору, а отримані останньою за рішенням суду кошти повинні бути стягнуті в дохід держави.
Господарський суд Луганської області (суддя А.В. Іванов) рішенням від 16.02.2026 (повний текст рішення складено та підписано 26.02.2026) в позові заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, Північно-Східного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш», Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа» відмовив повністю.
Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції зазначив про відсутність законних підстав для визнання недійсним рішення тендерного комітету КП “Лисичанськтепломережа», яке оформлено протоколом від 24.04.2019 № 44 про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш» переможцем відкритих торгів, оскільки передбачені санкції ч.3 ст.228 ЦК є не компенсаційними, а конфіскаційними та передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави, та застосування наслідків, передбачених вказаною нормою статті є втручанням держави у право власності приватних осіб. Суд зазначив, що для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, проте прокурор цього не довів, а стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі. Суд зауважив, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК. Крім того, прокурор не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості, у зв'язку з чим відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Суд першої інстанції також наголосив, що цей правочин вчинено з умислу однієї сторони - Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш», однак останній не вчиняв оспорюваного рішення тендерного комітету. В частині відсутності підстав для визнання договору від 13.05.2019 № 89 недійсним з підстав того, що його зміст суперечить інтересам держави і суспільства, суд зазначив, що прокурором не доведено у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину, оскільки мала місце поставка комунальному підприємству “Лисичанськтепломережа» конвективних частин котлів ПТВМ-30М за ціною визначеною Замовником (постанови Верховного Суду від 03.05.2018 № 922/3393/17, від 10.06.2021 № 910/10055/20). Також, суд зауважив, що враховуючи, що у задоволенні вимог про визнання договорів недійсними відмовлено, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення коштів, крім того, прокурором не подано доказів сплати відповідачем-2 коштів відповідачу-1 за поставлений товар, а поданий прокурором звіт про виконання Договору № 89 який опублікований в електронній системі закупівель “Рrоzоrrо» не є прямим доказом, який підтверджує перерахування коштів. Також, суд, звернув увагу на те, що в дохід держави (при наявності підстав) стягується одержане від сторони, яка мала умисел та в даному випадку це товар, який поставлявся відповідачу-2 за договором, а не грошові кошти. В ухваленому рішенні суд першої інстанції посилався на правову позицію, викладену в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просить рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2026 у справі №913/328/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу прокурор посилається на те, що укладення договору за результатами процедури закупівлі, проведеної за відсутності реальної конкуренції між учасниками, суперечить принципам добросовісної конкуренції, порушує інтереси держави та суспільства і не забезпечує ефективного використання бюджетних коштів, та відповідний правочин підлягає оцінці з позиції статей 203, 215 та 228 ЦК України як такий, що може бути визнаний недійсним. Стосовно застосування висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 прокурор зазначає, що Верховний Суд обмежив поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку, фактично виключивши ч. 3 ст. 228 ЦК України із застосування у цивільних правовідносинах та співставлення об'єднаною палатою КСГ особливих правових наслідків недійсності правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (суми стягнення в дохід держави за ч. 3 ст. 228 ЦК України) із збитками (сумою, на яку учасник закупівлі збагатився), на його думку, суперечить змісту вказаної правової норми, а отже суперечить принципу правової визначеності, порушує критерій «якості закону» та принцип верховенства права. Прокурор наголошує, що Верховний Суд фактично створив умови, за яких ця норма законодавства взагалі не буде застосовуватися, такий категоричний висновок об'єднаної палати щодо «невластивості цивільному законодавству» приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України, суперечить вже існуючій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у справах № 420/12471/22, № 924/971/23, № 918/1043/21, № 923/196/20. Крім того, прокурор звертає увагу на те, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.02.2026 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 910/20111/23, з огляду на наявність виключної правової проблеми щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у подібних правовідносинах. Стосовно виконання договору та сплати 1 149 500,00грн прокурор зазначає, що матеріали справи містять звіт про виконання договору №89 від 13.05.2019, опублікований в електронній системі закупівель «Prozorro», відповідно до якого замовником підтверджено виконання договору та здійснення оплати за поставлений товар та факт перерахування КП «Лисичанськтепломережа» коштів на користь контрагента в рамках договору №89 від 13.05.2019 підтверджено і самим відповідачем-2 у листі №3-09 від 11.09.2023. В частині тверджень суду про відсутність шкоди, заподіяної внаслідок укладення оспорюваного договору прокурор зазначає, що суд першої інстанції фактично звузив зміст ч. 3 ст. 228 ЦК України, пов'язавши її застосування виключно з кримінально караними діяннями або з доведенням матеріальних збитків бюджету, однак закон не ставить застосування цієї норми у залежність від наявності обвинувального вироку чи встановлення конкретного розміру шкоди та визначальним критерієм є спрямованість правочину на порушення публічного порядку та інтересів держави, у зв'язку з чим укладення договору за результатами спотворених торгів є наслідком протиправної поведінки і не може породжувати правомірні цивільні наслідки. Прокурор наголошує, що відсутність доказів існування дешевших пропозицій або інших учасників ринку не спростовує факту порушення конкурентної процедури та не усуває протиправності укладення договору за результатами такої закупівлі. Також, прокурор зауважує, що застосування до ТОВ «Виробниче об'єднання «Союзенергомаш» штрафних санкцій не виключає можливості визнання недійсними рішення тендерного комітету Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» та укладеного за його результатами договору про закупівлю товару №89 від 13.05.2019 як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства та були вчинені з умислом однієї зі сторін. Прокурор стосовно здійснення представництва інтересів держави в суді у виключних випадках, зазначає, що виключність даного випадку полягає у сукупності обставин: системному характері порушення, встановленому факті спотворення публічної закупівлі, наявності реальної загрози публічному інтересу у сфері використання бюджетних коштів, а також відсутності ефективного судового захисту з боку уповноважених органів.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 апеляційну скаргу (вх.557Л) у справі №913/328/23 передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.03.2026 апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишив без руху, та на виконання вимог вказаної ухвали, заявником усунуто недоліки апеляційної скарги.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.04.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2026 у справі № 913/328/23; призначив розгляд апеляційної скарги на "19" травня 2026 об 11:30 годині у приміщенні суду; встановив учасникам справи термін до 20.04.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; витребував у Господарського суду Луганської області матеріали справи №913/328/23, необхідні для розгляду скарги.
Копія вказаної ухвали направлена до електронних кабінетів учасників провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.285 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з довідками, сформованими в комп'ютерній програмі “Діловодство спеціалізованого суду» копія ухвали суду від 02.04.2026 доставлена до електронних кабінетів скаржника, позивачів та відповідача-2 03.04.2026, у зв'язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою 03.04.2026.
У зв'язку з відсутністю електронного кабінету у відповідача-1 копія ухвали суду від 02.04.2026 направлена на його адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте конверт з ухвалою повернуто на адресу суду, у зв'язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою.
Відповідно до п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, учасники провадження у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження, дату, час та місце розгляду апеляційної скарги заявника.
14.04.2026 матеріали справи №913/328/23 у 3-х томах надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
15.05.2026 року у зв'язку з відпусткою суді Мартюхіної Н.О. на підставі розпорядження № 913/328/23 відбувся повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого визначений склад суду: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.
В судове засідання 19.05.2026 року з'явився представник прокуратури, вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, наполягав на її задоволені.
Інші учасники в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання були повідомленні належним чином.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).
Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційним господарським судом враховані обставини, встановлені судом першої інстанції про наступне.
Комунальним підприємством “Лисичанськтепломережа» (далі - Замовник, КП “Лисичанськтепломережа», 2-й відповідач) 03.04.2019 в електронній системі закупівель “Рrоzоrrо» опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі товару за кодом ДК 021:2015:44620000-2: Радіатори і котли для систем центрального опалення та їх деталі (конвективна частина котла ПТВМ-30М), ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-04-03-001478-а, доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2019-04-03-001478-а; очікувана вартість предмета закупівлі становила 1 590 000,00 грн; тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано п'ятьма суб'єктами господарювання: ТОВ “ВО “Союзенергомаш» (відповідач-1), ТОВ “Тріада-Енерджи», ТОВ “Генерація Тепла», ТОВ “Будгарант Інвест», Концерном “СоюзЕнерго».
Первинна тендерна пропозиція ТОВ “ВО “Союзенергомаш» становила 1 550 040,00 грн, остаточна -1 149 500,00 грн. За результатами аукціону зазначена тендерна пропозиція ТОВ “ВО “Союзенергомаш» стала переможною як найбільш економічно вигідна та була розкрита тендерним комітетом Замовника першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.
Рішенням тендерного комітету КП “Лисичанськтепломережа» (протокол) № 44 від 24.04.2019 переможцем закупівлі визнано ТОВ “ВО “Союзенергомаш», прийнято рішення про укладення з ним договору про закупівлю.
24.04.2019 в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.
13.05.2019 між КП “Лисичанськтепломережа», як замовником (Покупцем) та ТОВ “ВО “Союзенергомаш», як постачальником (Виконавцем), укладено договір про закупівлю № 89 (далі - Договір № 89), за яким Виконавець зобов'язується у 2019 році поставити Покупцю товар за кодом ДК 021:2015:44620000-2: Радіатори і котли для систем центрального опалення та їх деталі (конвективна частина котла ПТВМ-30М), а Покупець - прийняти і оплатити товар на умовах, зазначених у договорі.
Відповідно до п. 1.2 вказаного Договору, найменування (номенклатура, асортимент) товару - конвективна частина котла ПТВМ-30М відповідно до Специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з п. 3.1 Договору № 89 ціна договору становить 1 149 500,00 грн, в т.ч. ПДВ 191 583,33грн.
Покупець здійснює попередню оплату в розмірі 30% від вартості предмету договору на протязі 3-х банківських днів після підписання договору, остаточний розрахунок проводиться за результатами проведення вхідного контролю, на підставі повного пакета документів (рахунок, видаткова накладна, акт прийому-передачі або товарно-транспортна накладна) на оплату протягом 30 (тридцяти) робочих днів за фактично отриманий товар (п.4.1 договору).
Постачальник зобов'язаний передати товар покупцю протягом 90 календарних днів з дня отримання попередньої оплати постачальником (п.5.1 договору). Датою поставки товару по договору визначається дата приймання товарно-матеріальних цінностей (п.5.2 договору).
Договір набирає чинності з 13.05.2019 року і діє до 31.12.2019 року (п.10.1 договору).
В електронній системі закупівель “Рrоzоrrо» 02.01.2020 опубліковано звіт про виконання Договору № 89.
Рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення Комітету) від 02.09.2021 № 70/92-р/к у справі № 4/01-119-21 визнано, що Концерн “Союзенерго» та ТОВ “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш» під час проведення вищевказаних відкритих торгів (рішення яких оформлено протоколом від 24.04.2019 № 44), вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом узгодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у відкритих торгах з використанням електронної системи закупівель “Рrоzоrrо», проведених Комунальним підприємством “Лисичанськтепломережа», на закупівлю: “ДК 021:2015:44620000-2: Радіатори і котли для систем центрального опалення та їх деталі» (ідентифікатори закупівель в системі “Рrоzоrrо»: UA-2019-04-03-001478-а, Торги № 3 у рішенні Відділення Комітету).
Вказаним рішенням Відділення Комітету за спотворення результатів зазначених закупівель на Концерн “СоюзЕнерго» накладено штраф у сумі 22 408,20грн, а на ТОВ “Виробниче об'єднання “Союзенергомаш» штраф у сумі 68 000,00грн.
Господарський суд Харківської області рішенням від 21.12.2021 у справі № 922/4124/21, залишеним без змін Східним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 13.09.2022, відмовив у задоволенні позову Концерну “Союзенерго» про визнання недійсним рішення адмінколегії від 02.09.2021 № 70/92-р/к.
Порушення ТОВ “ВО “Союзенергомаш» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного КП “Лисичанськтепломережа» тендеру, на думку прокурора, є не сумісними з основними засадами цивільного законодавства, порушують принцип добросовісної конкуренції серед учасників, встановлений Законом України “Про публічні закупівлі» та суперечить інтересам держави та суспільства, що є підставою для визнання рішення тендерного комітету КП “Лисичанськтепломережа», оформленого протоколом № 44 від 24.04.2019 недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 ЦК України, внаслідок чого укладений за підсумками вказаного рішення договір є незаконним, та в умовах наявності у відповідача-1 умислу на його укладення всупереч інтересам держави і суспільства з метою отримання прибутку, одержані ним кошти в сумі 1 149 500,00 грн підлягають поверненню відповідачу-2, та в подальшому мають бути стягнуті в дохід держави. Вказане стало підставою для звернення прокурора до суду.
Відповідач-1 заперечуючи проти заявлених позовних вимог посилався на відсутність зазначення у позові порушень під час проведення закупівлі, відсутність підстав для звернення прокурора до суду, а також відсутність збитків та порушення прав держави.
Відповідач-2 не погоджуючись із заявленими позовними вимогами зазначив про відсутність підстав для звернення прокурора до суду та права на представництво держави в особі позивачів, недоведеність факту порушення інтересів держави та неможливість підтвердження факту оплати за поставлений товар, у зв'язку з втратою фінансово-господарської документації. Відповідач-2 наголосив, що порушення порядку проведення тендеру не було та АМК України була встановлена недобросовісна поведінка окремої дії учасників торгів, втім це не мало наслідком недотримання самої процедури проведення торгів чи як результат самих рішень тендерного комітету, та і як наслідок укладених договорів.
Провадження у справі №913/328/23 неодноразово зупинялось судом першої інстанції, у зв'язку з касаційним розглядом справ №922/4124/21, №918/1043/21 та №922/3456/23 через подібність правовідносин, що стосуються підстави для визнання правочину недійсним, яка передбачена ч. 3 ст. 228 ЦК України.
За результатами розгляду заявлених позовних вимог суд першої інстанції ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову, з підстав, викладених у рішенні.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія виходить з наступного.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Так, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99 певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначає Закон України «Про захист економічної конкуренції», який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції такими діями зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Статтею 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.
Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Згідно п. 1 ч.ч. 1, 5 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Замовники, учасники процедур закупівлі, суб'єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеної закупівлі у 2019 році тендерним комітетом відповідача-2 прийнято рішення про визначення переможцем торгів ТОВ “ВО “Союзенергомаш» та укладення з ним договору про закупівлю конвективної частини котла ПТВМ-30М, на суму 1 149 500,00грн, який згідно з звітом від 02.01.2020, опублікованим на сайті, є виконаним.
Адміністративна колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням від 02.09.2021 № 70/92-р/к у справі № 4/01-119-21 визнала, що відповідач-1 та Концерн “Союзенерго» під час проведення вищевказаних відкритих торгів (рішення яких оформлено протоколом від 24.04.2019 № 44), вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом узгодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у відкритих торгах з використанням електронної системи закупівель “Рrоzоrrо» та наклала на порушників штрафи у відповідних розмірах.
Зазначене рішення та викладені в ньому обставини стало підставою для звернення прокурора з позовом в межах цієї справи.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним рішення тендерного комітету, яким визначено переможця, з мотивів викладених вище.
Не погоджуючись з викладеним прокурор в поданій апеляційній скарзі наголосив, що укладення договору за результатами процедури закупівлі, проведеної за відсутності реальної конкуренції між учасниками, суперечить принципам добросовісної конкуренції, порушує інтереси держави та суспільства і не забезпечує ефективного використання бюджетних коштів, та є підставами для визнаний їх недійсним. Крім того, суд першої інстанції фактично звузив зміст ч. 3 ст. 228 ЦК України, пов'язавши її застосування виключно з кримінально караними діяннями або з доведенням матеріальних збитків бюджету, однак закон не ставить застосування цієї норми у залежність від наявності обвинувального вироку чи встановлення конкретного розміру шкоди та визначальним критерієм є спрямованість правочину на порушення публічного порядку та інтересів держави.
Колегія суддів враховує, що конструкція ч.3 ст.228 ЦК України передбачає наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків як необхідної умови для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. На це звертає увагу Верховний Суд у постановах від 20.10.2021 року у справі №910/4089/20, від 23.11.2021 року у справі №904/2741/19, від 20.03.2019 року у справі №922/1391/18.
Тобто, з огляду на обставини справи, суд має дослідити, чи є укладений правочин, таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу.
З огляду на викладене, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (рішення тендерного комітету про визначення переможця торгів та закупівля товару за укладеним договором) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, в умовах, що в закупівлі приймали участь інші суб'єкти та фактично дії відповідача-1 та Концерн “Союзенерго» не вплинули на результат закупівлі.
При цьому, єдиним доказом того, що оспорювані правочини завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, є рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 02.09.2021 № 70/92-р/к у справі № 4/01-119-21, яким визнано дії першого відповідача як учасника спірної закупівлі, щодо узгодження ним своєї поведінки під час участі в конкурсних торгах на закупівлю, а також встановлений факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені п.4 ч.2 ст.6 та п.1 ст.50 Закону «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосується спотворення результатів торгів.
Колегія суддів зауважує, що сам лише встановлений рішенням АМКУ факт вчинення відповідачем-1 порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
Вказане узгоджується з правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладеною у постанові від 19.12.2025 у справі 922/3456/23.
В даному випадку прокурор крім порушення з боку відповідача-1 антимонопольного законодавства, що встановлено відповідним рішенням Антимонопольного комітету України, взагалі не зазначає та не надає суду будь-яких доказів стосовно того, що таке порушення в подальшому призвело до наслідків у вигляді завдання шкоди державним інтересам, в умовах, що конкуренція фактично відбулась. Прокурор не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваних правочинів, наявність протиправних наслідків оспорюваних правочинів, а також наявність саме умислу (наміру) на порушення інтересів держави і суспільства у відповідача-2 під час прийняття рішення та відповідно у сторін при укладенні договору, а також спрямованість та відповідність оспорюваних правочинів ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
З огляду на викладене суд погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність визнання недійсним рішення тендерного комітету відповідача-2, яке оформлено протоколом від 24.04.2019 № 44 та необгрунтованість визнання недійсним договору від 13.05.2019 № 89 з огляду на недоведеність вчинення вказаних правочинів всупереч інтересам держави і суспільства.
Суд першої інстанції враховуючи, що у задоволенні вимог про визнання договорів недійсними відмовлено, дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення коштів, а також зауважив, що прокурором не подано доказів сплати відповідачем-2 коштів відповідачу-1 за поставлений товар, а поданий прокурором звіт про виконання Договору № 89 який опублікований в електронній системі закупівель “Рrоzоrrо» не є прямим доказом, який підтверджує перерахування коштів.
Ч. 3 ст. 228 ЦК України, на відміну від наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України, передбачає зовсім інші правові наслідки, зокрема, наслідки спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони за своєю суттю є іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
У постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Об'єднаною палатою уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, таким чином.
При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Також у вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що на перший погляд, приписи ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).
У даному випадку встановлене порушення конкурентного законодавства вже отримало належну правову оцінку у вигляді застосування санкцій Антимонопольним комітетом України, які були виконані в примусовому порядку. Додаткове застосування конфіскаційних наслідків у межах цивільного (господарського) спору без належного обґрунтування суперечило б принципу пропорційності.
Як свідчать матеріали справи, відповідач-2 отримав те, на що розраховував при проведенні відкритих торгів із закупівлі товарів шляхом отримання у власність конвективної частини котла ПТВМ-30М, за що сплатив на користь відовідача-1 обумовлену договором суму 1 149 500,00грн.
Судова колегія враховує, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності, оскільки у даній справі прокурор просить стягнути з відповідачів грошові кошти, втягуючи їх до додаткових процесів та витрат, пов'язаних з виконанням рішення щодо стягнення коштів з відповідача - 1, та наступних дії щодо перерахування цих коштів відповідачем - 2 до державного бюджету.
Судова колегія наголошує, що відповідно до встановленого прецедентного права Європейського суду з прав людини, втручання в право власності, гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції з прав людини і основоположних свобод має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Більш того, в інших сферах соціальної, фінансової та економічної політики національні органи користуються певною свободою самостійного оцінювання під час імплементації
законів, що регулюють власність та договірні відносини (див. «Федоренко проти України» mutatis mutandis, AGOSI v. The United Kingdom, рішення від
24 жовтня 1986 року, серія А, N 108, п. 52). А отже, застосовуючи практику Європейського суду, національні суди повинні впевнитись, чи є втручання держави у власність особи, права якої захищаються Конституцією України та Конвенцією, пропорційними.
Враховуючи те, що: наслідки порушення відповідачем - 1 антиконкурентного законодавства не призвели до обмеження конкуренції в публічної закупівлі, яка була ініційована та проведена відповідачем - 2, в умовах участі в зазначеній закупівлі ще 4 незалежних учасників; виконання сторонами спірного договору, результати якого задовольняють інтереси Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа»; притягнення відповідача - 1 до відповідальності у вигляді штрафу за порушення конкурентного законодавства, судова колегія вважає, що визнання недійсним договору та стягнення з відповідача - 1 грошових коштів, які були отримані останнім на виконання зазначеного договору, порушує справедливий баланс між інтересами держави та учасників договору про закупівлю товару № 89 від 13.05.2019.
Враховуючи зазначене, застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, у цій справі призвело б до непропорційного втручання у право мирного володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність прокурором правових підстави для визнання спірних правочинів недійсними та стягнення грошових коштів з відповідача -1.
Доводи прокурора щодо застосування висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 відхиляються судовою колегією, оскільки фактично зводяться до незгоди з правовою позицією, виснуваною Об'єднаною палатою. Посилання на постанови Великої Палата Верховного Суду у справах № 420/12471/22, № 924/971/23, № 918/1043/21, № 923/196/20 є безпідставними оскільки жодна із ухвалених постанов не містить висновків щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України в контексті встановлення порушень учасниками закупівель законодавства про захист конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, як підстави для визнання укладених за результатами торгів договорів недійсними та стягнення в дохід держави грошових коштів на відшкодування виконаного за рішенням суду.
У постанові Верховний Суд у складі КГС від 27.09.2019 у справі № 905/1250/18, на яку є посилання в апеляційній скарзі, позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, порушенням процедури закупівлі з посиланням на те, що учасник та замовник тендерної закупівлі є пов'язаними особами в розумінні п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки усі ці юридичні особи перебувають під спільним контролем однієї юридичної особи, що нерелевантне до цієї справі.
Згідно з постановами від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20 та від 24.04.2024 у справі №922/3322/20 Верховного Суду у складі КГС, на які також посилається прокурор, предметом розгляду виступав, зокрема, договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами, укладення якого вочевидь суперечило інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами.
Тобто зазначені постанови ухвалені у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин, які виникли у справі №913/328/23, враховуючи предмет, підстави, правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів.
Також, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що Верховним Судом 24.02.2026 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 910/20111/23, з огляду на наявність виключної правової проблеми щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у подібних правовідносинах і передача зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про відсутність на сьогодні усталеного підходу до застосування вказаної норми права та необхідність формування єдиного правозастосовного підходу щодо визначення підстав і меж застосування правових наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, зокрема у спорах, пов'язаних із укладенням договорів за результатами процедур публічних закупівель, оскільки ухвалою від 08.04.2026 Велика Палата повернула справу, зазначивши, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб'єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Виходячи з наведеного, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції належним чином досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.557Л) не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2026 у справі № 913/328/23 підлягає залишенню без змін.
Враховуючи, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання залишається за скаржником.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.557Л) на рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2026 у справі № 913/328/23 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2026 у справі № 913/328/23 - залишити без змін.
3.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 21.05.2026.
Головуючий суддя П.В. Демідова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя І.В. Тарасова