Номер провадження 22-ц/821/1256/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №694/2802/25 Категорія: 304090000 Смовж О.Ю.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
19 травня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
судді Новіков О. М., Василенко Л. І.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Канак М. С. на заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 (повний текст складено 24.03.2026, суддя в суді першої інстанції Смовж О. Ю.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у вересні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 43209-12/2023 від 28.12.2023 в сумі 30 691,80 грн та судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог вказано на те, що позивач у справі набув права вимоги до відповідача за укладеними договорами факторингу на суму, заявлену до стягнення.
Заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 позовні вимоги у справі відхилено з посиланням на те, що позивачем не надано на підтвердження своїх вимог первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт укладення договору споживачем з первісним кредитором, що ставить під сумнів дійсність кредитних відносин. Також суд зауважив, що позивачем не доведено належну ідентифікацію позичальника та факт надсилання саме відповідачу одноразового ідентифікатора для укладення кредитного договору.
Представник позивача подала на вказане рішення суду засобами поштового зв'язку 20.04.2026 апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням задовольнити позов.
Вказує на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на дійсність кредитного договору, за яким стягується заборгованість, який було належним чином укладено в електронному вигляді, що відповідачем не заперечується.
Відповідні договори, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є чинними, отже належним чином підтверджують наявні правовідносини. Таким чином у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості без задоволення.
Наголошує, що доказом фактичного підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів є довідка від 08.07.2025 про перерахунок суми кредиту на банківську картку відповідача.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у сумі меншій тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Аванс Кредит» кредитний договір №43209-12/2023 від 28.12.2023, за умовами якого йому було надано кредит у сумі 8 000 грн (п.1.1) із зобов'язанням його повернути разом з нарахованими відсотками протягом 120 днів до 25.04.2024 (п.1.2).
Процентна ставка становить 2,5% в день (п.1.4.1).
Кредит надається в безготівковій формі за реквізитами платіжної картки №5354-32хх-хххх-3028 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту.
Договір підписано з боку позичальника одноразовим ідентифікатором W0426.
Таким самим одноразовим ідентифікатором відповідач у справі підписав додаток №1 до кредитного договору з графіком платежів та паспорт споживчого кредиту.
Перерахунок коштів кредиту позичальнику підтверджується довідкою від 08.07.2025, де вказано про зарахування на банківську картку № НОМЕР_1 хх-хххх-3028 коштів у сумі 8 000 грн (погоджене в договорі тіло кредиту) 28.12.2023 (тобто в день укладення договору).
Далі, 24.05.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу №24052024, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 24.05.2024 до Договору факторингу № 24052024 від 24.05.2024 ТОВ «ФК ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30 691,80 грн, з яких: 7 672,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 23 019,80 грн сума заборгованості за відсотками.
На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з позичальника зазначену суму заборгованості.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке настане у майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України).
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримав кредитні кошти за договором та не повернув їх у погоджені строки разом із нарахованими відсотками, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеними договором факторингу, які є чинним та недійсними у судовому порядку не визнавалися.
Доказів погашення кредитного боргу, які б не були враховані позивачем при визначенні заявленої до стягнення у справі суми, матеріали справи не містять.
Водночас відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24.12.2023, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування» Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17 «Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 % (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно) - протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 включно до 20.08.2024 включно) - з 21.08.2024 включно та надалі - 1%.
Однак з розрахунку заборгованості у справі на а.с.12-13 вбачається, що заборгованість за відсотками по кредиту за період часу з 23.04.2024 по 25.04.2024, коли вказані вище норми законодавства мали обмеження по величині денної відсоткової ставки, позивачем не нараховувалася, отже відповідні законодавчі приписи порушено не було.
Таким чином у справі доведено наявність кредитного боргу у відповідача в сумі 30 691,80 грн, з яких: 7 672,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 23 019,80 грн сума заборгованості за відсотками.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано на підтвердження своїх вимог первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт укладення кредитного договору, адже матеріалами справи дана обставина підтверджується довідкою від 08.07.2025 (а.с.11) про перерахунок на банківську картку № НОМЕР_1 хх-хххх-3028 (самостійно вказану позичальником у кредитному договорі) коштів у сумі 8 000 грн (погоджене в договорі тіло кредиту) 28.12.2023 (тобто в день укладення договору).
При цьому відповідач такі обставини не заперечує та не доводить про виконання нею зобов'язань за кредитом перед кредиторами або про неотримання кредитних коштів за договором.
Відтак, ураховуючи презумпцію правомірності правочину згідно вимог ст. 204 ЦК України, у суду відсутні підстави для обґрунтованих сумнівів щодо факту отримання відповідачем коштів кредиту, обумовлених укладеним кредитним договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру - правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.
За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 08.04.2024 (а.с.8-20), укладений між сторонами, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником SPQT), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.
Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.
Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.
Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.
Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.
За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.
Отже позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику.
Таким чином суд першої інстанції необґрунтовано та не об'єктивно вказав про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів за договором від 28.12.2023.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належну ідентифікацію позичальника та укладення в електронній формі кредитного договору, з урахуванням такого.
Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».
Згідно ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Отже укладення кредитного договору в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, як у даній справі, відповідає приписам законодавства.
При цьому сам факт наявності у договорі одноразового ідентифікатора, самостійно введеного позичальником після своїх ідентифікуючих даних, підтверджує і факт надсилання вказаній особі такого ідентифікатора, чому суд першої інстанції належної уваги не приділив.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 у даній справі слід скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.
Таким чином подана представником позивача апеляційна скарга підлягає до задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 7 570 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити.
Заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 у даній цивільній справі - скасувати.
Позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 43209-12/2023 від 28.12.2023 в сумі 30 691,80 грн (7 672,00 грн за тіло кредиту; 23 019,80 грн за відсотками) та 7 570 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 19.05. 2026.
Суддя-доповідач
Судді