13 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 липня 2024 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02.07.2024 задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на нерухоме майно, а саме:
- нежитлову будівлю операторної літ. «А», загальною площею 89.50 кв.м., навіс з паливно-роздавальними колонками літ. «Б», підземний резервуар І, майданчик для автоцистерни ІІ, паливно-роздавальні колонки № 1, огорожа № 2-3, за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві спільної часткової власності належать ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- земельну ділянку з кадастровим номером: 7310136600:39:002:0004, площею 0.0563 га, цільове призначення: для розташування комплексу обслуговування автомобілів, за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві спільної часткової власності належать ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.
Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських,
Справа № 757/27490/24-кСлідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/3417/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
селищних та міських рад, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щодо зазначеного майна, яке належить на праві власності ОСОБА_7 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу слідчого судді.
Апелянт зазначав, що про існування оскаржуваної ухвали та наявність арешту на майно ОСОБА_7 останній дізнався лише 19.03.2026 після подачі чергової заяви про продовження ліцензії на торгівлю продуктами АЗС, до податкового та контролюючого органу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт вказував, що у даному кримінальному провадженні попередньо неодноразово було накладено арешт на майно ОСОБА_7 та його родичів, який був скасований ухвалами Київського апеляційного суду від 28.10.2024 та 16.09.2025.
Повторне клопотання подане прокурором з тих самих мотивів, що і попередні клопотання, на підставі яких було накладено арешт.
У даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, оскільки обставини щодо заволодіння ОСОБА_7 грошовими коштами ОСОБА_10 не відповідають дійсності на не знайшли свого підтвердження.
Також апелянт зазначав, що у клопотанні прокурора та в оскаржуваній ухвалі не наведено жодних фактів того, що ОСОБА_7 або інші особи мають наміри щодо приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, на яке накладено арешт, чи раніше вчиняли дії спрямовані на досягнення таких результатів.
Арешт належного ОСОБА_7 майна є перешкодою у здійснені його підприємницької діяльності та позбавляє можливості отримувати дохід для забезпечення своєї сім'ї.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_5 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання представника ОСОБА_6 про поновлення строку апеляційного оскарження та подана ним апеляційна скарга підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто слідчим суддею без повідомлення та у відсутності власника майна ОСОБА_7 або його представника.
В матеріалах справи міститься супровідний лист від 04.07.2024 про направлення ОСОБА_7 копії оскаржуваної ухвали, однак дані про її отримання адресатом у справі відсутні.
Як зазначив представник в апеляційній скарзі, про наявність оскаржуваної ухвали ОСОБА_7 стало відомо лише 19.03.2026, після подачі до податкового та контролюючого органу чергової заяви про продовження ліцензії на торгівлю продуктами АЗС. Інших відомостей про дату отримання копії оскаржуваної матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи представника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024000000000447 від 27.03.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Згідно даних клопотання, на початку 2020 року ОСОБА_7 з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення та заволодіння грошовими коштами ОСОБА_10 , після знайомства з останнім, увійшов в його довіру з метою отримання коштів за продаж об'єктів нерухомості в майбутньому, не маючи насправді мети продажу таких об'єктів нерухомості. ОСОБА_7 пропонував ОСОБА_10 земельні ділянки та об'єкти незавершеного будівництва з можливістю будівництва та розміщення на них паливно-заправних комплексів.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що ОСОБА_10 зацікавлений в розширені мережі АЗС, зловживаючи довірою останнього, запропонував викупити незавершену будівництвом АЗС разом із земельною ділянкою за 180 000 доларів США, при цьому аргументував необхідність укладання договорів купівлі-продажу в майбутньому тим, що дозвільна документація оформлена на його ім'я, а земельна ділянка має бути викуплена в Чернівецькій міській раді.
При цьому, ОСОБА_10 повністю довірившись ОСОБА_7 , погодився на його пропозицію, обумовивши, що всі оригінали правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна будуть зберігатись у нього як гарантія виконання фінансових зобов'язань ОСОБА_7 . Таким чином, за результатами домовленостей ОСОБА_10 передав ОСОБА_7 готівкові кошти в розмірі 180 000 доларів США.
В подальшому, продовжуючи зловживати довірою ОСОБА_10 та з метою створення довірливих відносин, ОСОБА_7 продовжив спілкування з потерпілим та постійно інформував про стан оформлення документів на земельну ділянку, при цьому право власності на земельну ділянку оформлено 22.01.2021 договором купівлі-продажу, укладеним ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з Чернівецькою міською радою, а саме земельну ділянку АДРЕСА_2. Для створення умов довірливих відносин оригінал вказаного договору ОСОБА_7 передав на зберігання ОСОБА_10 .
В подальшому, ОСОБА_10 завершено будівництво АЗС за вказаною адресою за власні кошти. Документальне оформлення будівництва здійснював ОСОБА_7 .
Після введення АЗС в експлуатацію ОСОБА_7 , не бажаючи повертати кошти потерпілому, а також маючи на меті продовжити мати у власності об'єкт нерухомого майна, зокрема АЗС, збудовану за кошти ОСОБА_10 , зловживаючи довірою останнього, продовжив відтермінувати укладення договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_10 , аргументуючи це різними причинами неможливості прибуття юридичних власників земельної ділянки та об'єктів нерухомого майна.
Також, продовжуючи зловживати довірою, ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_10 укласти договори оренди земельної ділянки та АЗС із новоствореним ТОВ «НОВА 2022», керівником та власником якого є сестра потерпілого ОСОБА_13 . Перебуваючи в залежності від ОСОБА_7 , оскільки передав кошти за придбання АЗС та земельної ділянки без підтверджуючих документів, ОСОБА_10 погодився на пропозицію ОСОБА_7
ОСОБА_7 , зловживаючи довірою та затягуючи час, обіцяв, що в найближчий термін організує переоформлення АЗС на ОСОБА_10 або ТОВ «Нова 2022», однак після укладання договорів оренди під різними штучними приводами почав уникати зустрічей та відповідати на телефонні дзвінки.
В свою чергу, маючи намір заволодіння коштами ОСОБА_10 в сумі 180 000 доларів США, отриманими за продаж об'єкту для будівництва АЗС та земельної ділянки за адресою: м. Чернівці, вул. Миколаївська, 55, а також не бажаючи виконувати взяті на себе обов'язки та з метою заволодіння вже завершеним об'єктом будівництва АЗС, ОСОБА_7 здійснив часткову зміну права власності на вказаний об'єкт, а саме укладання договору дарування від 25.01.2024, відповідно до якого він став одноособовим власником вказаних об'єктів нерухомого майна. Укладання договору дарування, як зазначено в клопотанні, підтверджує факт відсутності наміру виконання обов'язків ОСОБА_7 перед потерпілим ОСОБА_10 .
Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_14 від 06.06.2024, нежитлову будівлю операторної літ. «А», загальною площею 89.50 кв.м., навіс з паливно-роздавальними колонками літ. «Б», підземний резервуар І, майданчик для автоцистерни ІІ, паливно-роздавальні колонки № 1, огорожа № 2-3, за адресою: АДРЕСА_1 , таземельну ділянку з кадастровим номером: 7310136600:39:002:0004, площею 0.0563 га, цільове призначення: для розташування комплексу обслуговування автомобілів, за адресою: АДРЕСА_1 , визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42024000000000447 від 27.03.2024.
18.06.2024 прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просив накласти арешт на нежитлову будівлю операторної літ. «А», загальною площею 89.50 кв.м., навіс з паливно-роздавальними колонками літ. «Б», підземний резервуар І, майданчик для автоцистерни ІІ, паливно-роздавальні колонки № 1, огорожа № 2-3, за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві спільної часткової власності належать ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ); та земельну ділянку з кадастровим номером: 7310136600:39:002:0004, площею 0.0563 га, цільове призначення: для розташування комплексу обслуговування автомобілів, за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві спільної часткової власності належать ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), із забороною відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02.07.2024 задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на вказане у клопотанні нерухоме майно, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном, проводити щодо нього будь-які реєстраційні дії.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя посилався на необхідність арешту вищевказаного нерухомого майна з метою забезпечення його збереження як речового доказу у кримінальному провадженні.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором під час звернення із вищевказаним клопотанням та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод. та у порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 173 КПК України.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, у порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт належного на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 нерухомого майна, належним чином не перевірив правову підставу для арешту такого майна з метою його збереження як речових доказів та можливість використання цього майна як доказу у кримінальному провадженні, а також не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Незважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовими доказами вищевказане нерухоме майно, прокурором у клопотанні не доведено таку мету арешту нерухомого майна ОСОБА_7 , як збереження речових доказів.
Надані суду матеріали з урахуванням відомостей, які внесені 27.03.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_10 та ОСОБА_13 щодо заволодіння окремими особами майном заявників шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненому у великих розмірах, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що нерухоме майно, яке на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_7 , відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Як прокурором у клопотанні, так і слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не зазначено, яке саме доказове значення може мати земельна ділянка та розташовані на ній об'єкти, у який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання цього майна, і яким чином накладення арешту на майно сприятиме швидкому, повному та неупередженому розслідуванню кримінального провадження відповідно до норм ст. 2, ч. 2 ст. 170 КПК України.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 07.06.2007 по справі "Смирнов проти Росії "було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість використанні державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
З матеріалів судового провадження вбачається, що накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, на думку колегії суддів, прокурор в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів на підтвердження тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності на майно, яке на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_7 , здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на мирне володіння майном зазначеної особи здійснено без законних на те підстав, про що обґрунтовано зазначив представник в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Клопотання представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 липня 2024 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 липня 2024 року, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на:
- нежитлову будівлю операторної літ. «А», загальною площею 89.50 кв.м., навіс з паливно-роздавальними колонками літ. «Б», підземний резервуар І, майданчик для автоцистерни ІІ, паливно-роздавальні колонки № 1, огорожа № 2-3, за адресою: АДРЕСА_1 , які зареєстровано за ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- земельну ділянку з кадастровим номером: 7310136600:39:002:0004, площею 0.0563 га, цільове призначення: для розташування комплексу обслуговування автомобілів, за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровано за ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), із забороною відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном та забороною державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щодо зазначеного майна, яке належить на праві власності ОСОБА_7 .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3