Справа № 761/47220/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4163/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
13 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025000000000518 від 25.04.2025 за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року задоволено клопотання прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про арешт майна.
Накладено арешт на майно, що було вилучене 04.11.2025 за результатом проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: печатки ТОВ «РА ЗОРЯ» (38382698), ТОВ «ВТОРТЕХМЕД» (37191378), ТОВ «Агротеххолод» (37191378), ПФ «Агвет» (22700714), ТОВ «Промторг» (30926511), ТОВ «Берналь Консалтінг» (42855219), ТОВ «АВС Вендіка» (34955656); мобільний телефон «Iphone 13», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 з сім-картами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 ; щоденник в коричневій обкладинці з рукописним текстом; ноутбук «Asus Vivobook» моделі X512F s/n: L1NOCV03N822025 з зарядним пристроєм та чохлом.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що строк для подання клопотання про арешт тимчасово вилученого майна спливав 06.11.2025 о 17 год. 15 хв., проте, у встановлений законом строк слідчий або прокурор з клопотанням про арешт майна до суду не звернулися.
Крім того, апелянт зазначає, що за результатами проведеного обшуку не було виявлено жодних відомостей про результати господарської діяльності суб'єктів господарювання, значених в резолютивній частині ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.10.2025 у справі № 761/43209/225.
Апелянт наголошує на тому, що вилучене майно не відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, а слідчим суддею не встановлено обставин щодо наявності ризиків, передбачених ч. 11 ст. 170 КПК України.
Апелянт зазначає, що слідчий суддя при постановленні оскаржуваної ухвали повністю проігнорував подані захисником власника майна заперечення проти задоволення клопотання про арешт майна та його клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, крім цього, жодним способом власник майна та її представник про судове засідання суд не повідомив.
Крім того, апелянт зазначає, що оскаржуваною ухвалою накладено арешт на печатки ТОВ «Берналь Консалтінг» (42855219), ТОВ «АВС Вендіка», хоча такі печатки не вилучались.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 , який підтримав доводи апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження слід задовольнити, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, слідчими ГСУ СБУ за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 220 250 000 000 005 18 від 25.04.2025 за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що невстановлені особи із вказаного «колл-центру» під виглядом співробітників Служби безпеки України (через месенджери «Viber», «Telegram») контактують із громадянами України (переважно похилого віку) і безпідставно звинувачують останніх у «діях на шкоду державній безпеці України», а саме у «фінансуванні терористичних організацій т.зв. «Л/ДНР» та збройної агресії рф». Після цього, стосовно вказаних осіб шляхом обману, психологічного тиску та залякування вчиняються дії з метою заволодіння їх коштами під приводом «перевірок», «верифікацій» чи «звільнення від кримінальної відповідальності».
У подальшому, постраждалі від протиправної діяльності особи за вказівкою куратора перераховують грошові кошти на рахунки юридичних осіб (ТОВ «ФЛЕЙТ ГРУП» (ЄДРПОУ 45207612, м. Київ), ТОВ «КУБ БІЛД» (ЄДРПОУ 44181798, м. Харків), ТОВ «ЕКВІТАС ЛАЙН» (ЄДРПОУ 43994287, м. Харків), які входять у структуру «конвертаційного центру», де здійснюється їх поетапне «розмивання» між численними рахунками різних суб'єктів господарювання «конвертаційного центру». «Конвертаційний центр», очолює громадянин України ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який діючи у складі злочинної організації, створили та забезпечили функціонування стійкої, структурованої фінансової схеми, призначеної для обслуговування протиправних фінансово-господарських операцій.
Крім того, встановлено, що до вчинення вищевказаних протиправних дій причетна ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
04.11.2025 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва було проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , за результатом якого було виявлено та вилучено ряд речей та документів.
04.11.2025 постановою слідчого 5 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України вилучені предмети визнані речовим доказом у кримінальному провадженні № 22025000000000518 від 25.04.2025.
11.12.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва накладено арешт на майно, що було вилучене 04.11.2025 за результатом проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- печатки ТОВ «РА ЗОРЯ» (38382698), ТОВ «ВТОРТЕХМЕД» (37191378), ТОВ «Агротеххолод» (37191378), ПФ «Агвет» (22700714), ТОВ «Промторг» (30926511), ТОВ «Берналь Консалтінг» (42855219), ТОВ «АВС Вендіка» (34955656);
- мобільний телефон «Iphone 13», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 з сім-картами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 ;
- щоденник в коричневій обкладинці з рукописним текстом;
- ноутбук «Asus Vivobook» моделі X512F s/n: L1NOCV03N822025 з зарядним пристроєм та чохлом.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, з тих підстав, що вищезазначене майно, що було вилучене 04.11.2025 за результатом проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: печатки ТОВ «РА ЗОРЯ» (38382698), ТОВ «ВТОРТЕХМЕД» (37191378), ТОВ «Агротеххолод» (37191378), ПФ «Агвет» (22700714), ТОВ «Промторг» (30926511), ТОВ «Берналь Консалтінг» (42855219), ТОВ «АВС Вендіка» (34955656); мобільний телефон «Iphone 13», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 з сім-картами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 ; щоденник в коричневій обкладинці з рукописним текстом; ноутбук «Asus Vivobook» моделі X512F s/n: L1NOCV03N822025 з зарядним пристроєм та чохлом, у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника майна чи інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Твердження представника власника майна про безпідставність арешту відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що вищезазначене майно вилучено, у зв'язку із необхідністю його збереження як речових доказів у кримінальному провадженні.
Так, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання матеріалів та викладені у клопотанні прокурора обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
Доводи апеляційної скарги про невідповідність арештованого майна критеріям, вказаним у ст. 98 КПК України, на думку колегії суддів, є недоведеними, оскільки тимчасово вилучене майно в повній мірі відповідає ознакам речових доказів, вказаним у ст. 98 КПК України, а відтак підлягає арешту.
Колегія суддів зауважує, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку.
У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Разом з тим, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Доводи представника апелянта щодо пропуску прокурором строків звернення до суду з клопотанням відхиляється колегією суддів, позаяк з матеріалів провадження вбачається, що у відповідності до вимог абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, 06.11.2025 прокурор засобами поштового зв'язку подав до суду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, тобто протягом 48 годин після його вилучення, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Інші, зазначені в апеляційній скарзі, доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_10
Судді:
ОСОБА_11____________ ОСОБА_12____________