Справа №761/11630/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3857/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
11 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою, з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні № 22024000000000978 - прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2026 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Шпола, Черкаської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого суддіШевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2026 року частково задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за матеріалами кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 22024000000000978 від 18.10.2024, за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк дії ухвали про тримання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою визначено тривалістю 60 (шістдесят) днів з моменту затримання підозрюваного, тобто до 24.05.2026 року, включно, в межах строку досудового розслідування.
Визначено розмір застави ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України у вигляді 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень.
У разі внесення застави покладено на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
-утриматись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні.
Визначено строк дії покладених на підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді обов'язків - 60 днів з моменту внесення застави у розмірі, визначеному судом, в межах строку досудового розслідування.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, з доповненнями в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою вказане клопотання задовольнити та застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що вказана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, оскільки наведені порушення у сукупності з іншими доводами свідчать про невідповідність висновків суду, викладених у вказаній ухвалі, фактичним обставинам кримінального провадження.
Апелянт вказує на те, що конкретні обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, ступінь суспільної небезпеки вказаного злочину, дані про особу підозрюваного та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не відповідають висновкам слідчого судді щодо можливості визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні для запобігання тим ризикам, які слідчий суддя визнав доведеними.
Злочин, у якому підозрюється ОСОБА_7 направлений проти основ національної безпеки України та вчинений останнім в умовах воєнного стану.
Також апелянт зазначає, що на даний час досудовим розслідуванням встановлено шістьох військовослужбовців, яким підозрюваний ОСОБА_7 за грошову винагороду, з метою особистого збагачення, виробив та передав підроблені медичні документи для незаконного звільнення з військової служби.
Крім того, в ході огляду вилученого жорсткого диску у підозрюваного ОСОБА_7 виявлено таблицю в якій останній зазначав «витрати» та «прибуток» від незаконної діяльності, пов'язаної із перешкоджанням ЗС України. Також в таблиці значаться імена осіб, які можуть бути співучасниками ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України. У вказаній таблиці загалом зазначено дані більше ніж вісімдесяти осіб, серед яких значаться імена військовослужбовців, факт незаконного звільнення яких вже встановлено в ході досудового розслідування.
Все це свідчить про системний характер незаконних дій підозрюваного ОСОБА_7 та відповідно підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме високу вірогідність продовження останнім своєї незаконної діяльності проти основ національної безпеки, що безумовно є неприпустимим, особливо в умовах воєнного стану.
На доводи, які були озвучені прокурором в ході судового засідання, слідчий суддя не звернув уваги, оскільки, як вбачається з ухвали від 27.03.2026, не встановив наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід у вигляді застави не в змозі запобігти зазначеному ризику, оскільки підозрюваний ОСОБА_7 може в такому випадку продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Також, запобіжний захід у вигляді застави не в змозі запобігти ризику того, що підозрюваний ОСОБА_7 може чинити спроби незаконного тиску на свідків, які викривають злочинну діяльність останнього та повідомити можливих співучасників про викриття їх злочинної діяльності.
Таким чином апелянт вважає, що прийнявши обґрунтоване рішення про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчим суддею при визначенні останньому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, всупереч вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, не враховано наявності підстав та обставин, за яких розмір застави не визначається.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, з доповненнями та просив її задовольнити в повному обсязі, з наведених в ній підстав, доводи підозрюваного та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, з доповненнями, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга, з доповненнями прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, встановлено, що 2 відділом 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000000978 від 18.10.2024 та за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 201-2, ч. 1 ст. 263 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється прокурорами Офісу Генерального прокурора.
Положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
У відповідності до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Пунктом 9 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» визначено, що національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
У відповідності до п. 2 ст. 1 указаного Закону, воєнна безпека - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз.
Згідно з п. 44 рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14.09.2020, основним завданням у сфері воєнної безпеки є розвиток потенціалу стримування. Безумовним пріоритетом є боєздатні Збройні Сили України, підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших органів сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі та у кіберпросторі, що унеможливить реалізацію його агресивних намірів.
Пунктом 22 частини III Стратегії забезпечення державної безпеки, ухваленої рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 16.02.2022 визначено, що державна політика у сфері державної безпеки спрямовується на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам державній безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних, диверсійних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що призводять до цих загроз та причин їх виникнення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оборону України» військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України вважається збройною агресією.
Статтею 4 вищевказаного Закону визначено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цим же Законом особливий період визначено як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Пунктом 8 ст. 4 цього ж Закону передбачено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення) Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Президент російської федерації оголосив 24.02.2022 про своє рішення почати так звану «військову операцію в Україні», після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України, які цього ж дня, незаконно перетнувши лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та шляхом застосування зброї, здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.
З метою відсічі військовій агресії, починаючи з 24.02.2022 Указами Президента України у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, дія якого продовжена на даний час.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX (дія якого продовжена на даний час), у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, оголошено проведення загальної мобілізації.
Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок), визначено: механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період; процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів; процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи; процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення; організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби; процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби.
Разом з тим, згідно із п.п. 1.1, 1.2. глави 1 розділу I «Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 (надалі Положення), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних. Військово-лікарська експертиза це медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей, військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом.
Пункт 2.1 глави 2 розділу I Положення передбачає, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Відповідно до п.п. 2.6.1 та п.п. 2.6.2 пункту 2.6 глави 2 розділу I Положення, госпітальні ВЛК створюються при ВМКЦ, медичних (лікувально-діагностичних) центрах, у тому числі розвідувального органу Міністерства оборони України, закладах охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України, а гарнізонна ВЛК створюється при поліклініках, поліклінічних відділеннях (усіх найменувань) закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України відповідно.
Нормами п. 6.1. глави 6 розділу II Положення визначено, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Згідно з п. 23.5 глави 23 розділу II Положення після закінчення огляду кожний лікар записує в картку обстеження та медичного огляду діагноз та висновок щодо ступеня придатності до військової служби, відповідну статтю Розкладу хвороб, дату огляду та підписує висновок із зазначенням свого прізвища та ініціалів і скріплює особистою печаткою. За результатами медичного обстеження ВЛК приймає остаточне рішення щодо ступеня придатності кандидата за станом здоров'я до військової служби.
Досудовим розслідування встановлено, що у громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше 24.04.2024, виник злочинний умисел на особисте незаконне збагачення шляхом організації схеми ухилення від військової служби за грошову винагороду, що полягає в підробці документів військово-лікарських комісій стосовно військовослужбовців з метою формування незаконних підстав для звільнення їх з військової служби та виключення з військового обліку, що включає складання, видачу та використання офіційних документів із завідомо неправдивими відомостями.
З цією метою, ОСОБА_7 використовуючи широке коло знайомств у ЗС України, здійснював пошук осіб з числа діючих військовослужбовців ЗС України, які мають намір незаконно отримати статус особи не придатної до військової служби та в подальшому, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх наслідки, в умовах особливого періоду, пов'язаного зі збройною агресією російської федерації проти України, вчинив дії, спрямовані на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України, шляхом забезпечення незаконного звільнення військовослужбовців з військової служби за станом здоров'я із використанням завідомо підроблених офіційних документів.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне збагачення шляхом перешкоджання збройним силам України, ОСОБА_7 на протязі 2024 року у невстановлені досудовим розслідуванням час, але не пізніше 24.04.2024, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , використовуючи технічні засоби, реквізити та електронні макети медичних документів які знаходились у його фактичному володінні, а також підроблені печатки лікарів та штампи НВМКЦ «ГВКГ» та ЦВЛК ЗС України, виготовив шість підроблених свідоцтв про хворобу щодо конкретних військовослужбовців, які за своїм зовнішнім оформленням, реквізитами, відбитками печаток і підписами лікарів створювали видимість законних офіційних медичних документів, та сприймались уповноваженими посадовими особами як належна і достатня підстава для звільнення військовослужбовців з військової служби та передав їх в подальшому за грошову винагороду зазначеним військовослужбовцям ЗС України, з метою незаконного звільнення останніх з військової служби.
Так, під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 24.04.2024, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою створення підстав для незаконного звільнення діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби та виключення його з військового обліку, перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , виготовив Cвідоцтво про хворобу № 796 від 24.04.2024 на ім'я ОСОБА_10 , яке за своїм змістом та оформленням надавало документу вигляду офіційного (справжнього), до якого вніс завідомо неправдиві відомості щодо стану здоров'я останнього, а також забезпечив його оформлення шляхом проставлення відтисків печаток та штампів НВМКЦ «ГВКГ» та ЦВЛК ЗС України та особистих печаток і підписів від імені лікарів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , кліше яких перебували у його фактичному володінні та використані без законних підстав.
Після виготовлення зазначеного свідоцтва про хворобу, за обставин, які на даний час досудовим розслідуванням не встановлені, у невстановлений час, але не пізніше 24.04.2024, ОСОБА_7 передав за грошову винагороду вказаний документ військовослужбовцю ОСОБА_10 , який у подальшому подав його до військової частини НОМЕР_1 , де проходив військову службу.
На підставі зазначеного фіктивного свідоцтва про хворобу, командиром військової частини НОМЕР_1 видано відповідний наказ по особовому складу про звільнення ОСОБА_10 з військової служби за станом здоров'я відповідно до вимог законодавства України, після чого його виключено зі списків особового складу та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким в подальшому останнього виключено з військового обліку.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом виготовлення та передачі підроблених медичних документів ОСОБА_10 , допоміг останньому незаконно звільнитись з військової служби, що створило передумови для зниження мобілізаційного потенціалу Збройних Сил України та, як наслідок, перешкодили законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
В подальшому, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 30.05.2024, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою створення підстав для незаконного звільнення діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військової служби та виключення його з військового обліку, перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , виготовив Свідоцтво про хворобу № 1173 від 30.05.2024 на ім'я ОСОБА_14 , яке за своїм змістом та оформленням надавало документу вигляду офіційного (справжнього), до якого вніс завідомо неправдиві відомості щодо стану здоров'я останнього, а також забезпечив його оформлення шляхом проставлення відтисків печаток та штампів НВМКЦ «ГВКГ» та ЦВЛК ЗС України та особистих печаток і підписів від імені лікарів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , кліше яких перебували у його фактичному володінні та використані без законних підстав.
Після виготовлення зазначеного свідоцтва про хворобу, за обставин, які на даний час досудовим розслідуванням не встановлені, у невстановлений час, але не пізніше 30.05.2024, ОСОБА_7 передав за грошову винагороду вказаний документ військовослужбовцю ОСОБА_14 , який у подальшому подав його до військової частини НОМЕР_2 , де проходив військову службу.
На підставі зазначеного фіктивного свідоцтва про хворобу, командиром військової частини НОМЕР_2 видано відповідний наказ по особовому складу про звільнення ОСОБА_14 з військової служби за станом здоров'я відповідно до вимог законодавства України, після чого його виключено зі списків особового складу та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 , яким в подальшому останнього виключено з військового обліку.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом виготовлення та передачі підроблених медичних документів ОСОБА_14 , допоміг останньому незаконно звільнитись з військової служби, що створило передумови для зниження мобілізаційного потенціалу Збройних Сил України та, як наслідок, перешкодили законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
В цей же час, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 30.05.2024, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою створення підстав для незаконного звільнення діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з військової служби та виключення його з військового обліку, перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , виготовив Свідоцтво про хворобу № 746 від 30.05.2024 на ім'я ОСОБА_15 , яке за своїм змістом та оформленням надавало документу вигляду офіційного (справжнього), до якого вніс завідомо неправдиві відомості щодо стану здоров'я останнього, а також забезпечив його оформлення шляхом проставлення відтисків печаток та штампів НВМКЦ «ГВКГ» та ЦВЛК ЗС України та особистих печаток і підписів від імені лікарів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , кліше яких перебували у його фактичному володінні та використані без законних підстав.
Після виготовлення зазначеного свідоцтва про хворобу, за обставин, які на даний час досудовим розслідуванням не встановлені, у невстановлений час, але не пізніше 30.05.2024, ОСОБА_7 передав за грошову винагороду вказаний документ військовослужбовцю ОСОБА_15 , який у подальшому подав його до військової частини НОМЕР_3 , де проходив військову службу.
На підставі зазначеного фіктивного свідоцтва про хворобу, командиром військової частини НОМЕР_3 видано відповідний наказ по особовому складу про звільнення ОСОБА_15 з військової служби за станом здоров'я відповідно до вимог законодавства України, після чого його виключено зі списків особового складу та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 , яким в подальшому останнього виключено з військового обліку.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом виготовлення та передачі підроблених медичних документів ОСОБА_15 , допоміг останньому незаконно звільнитись з військової служби, що створило передумови для зниження мобілізаційного потенціалу Збройних Сил України та, як наслідок, перешкодили законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Далі, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 05.07.2024, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою створення підстав для незаконного звільнення діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з військової служби та виключення його з військового обліку, перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , виготовив Свідоцтво про хворобу № 63567/243 від 05.07.2024 на ім'я ОСОБА_16 , яке за своїм змістом та оформленням надавало документу вигляду офіційного (справжнього), до якого вніс завідомо неправдиві відомості щодо стану здоров'я останнього, а також забезпечив його оформлення шляхом проставлення відтисків печаток та штампів НВМКЦ «ГВКГ» та ЦВЛК ЗС України та особистих печаток і підписів від імені лікарів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , кліше яких перебували у його фактичному володінні та використані без законних підстав.
Після виготовлення зазначеного свідоцтва про хворобу, за обставин, які на даний час досудовим розслідуванням не встановлені, у невстановлений час, але не пізніше 05.07.2024, ОСОБА_7 передав за грошову винагороду вказаний документ військовослужбовцю ОСОБА_16 , який у подальшому подав його до військової частини НОМЕР_4 , де проходив військову службу.
На підставі зазначеного фіктивного свідоцтва про хворобу, командиром військової частини НОМЕР_4 видано відповідний наказ по особовому складу про звільнення ОСОБА_16 з військової служби за станом здоров'я відповідно до вимог законодавства України, після чого його виключено зі списків особового складу та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_9 , яким в подальшому останнього виключено з військового обліку.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом виготовлення та передачі підроблених медичних документів ОСОБА_16 , допоміг останньому незаконно звільнитись з військової служби, що створило передумови для зниження мобілізаційного потенціалу Збройних Сил України та, як наслідок, перешкодили законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Після чого, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 20.08.2024, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою створення підстав для незаконного звільнення діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , з військової служби та виключення його з військового обліку, перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , виготовив Свідоцтво про хворобу № 63629/285 від 20.08.2024 на ім'я ОСОБА_17 , яке за своїм змістом та оформленням надавало документу вигляду офіційного (справжнього), до якого вніс завідомо неправдиві відомості щодо стану здоров'я останнього, а також забезпечив його оформлення шляхом проставлення відтисків печаток та штампів НВМКЦ «ГВКГ» та ЦВЛК ЗС України та особистих печаток і підписів від імені лікарів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , кліше яких перебували у його фактичному володінні та використані без законних підстав.
Після виготовлення зазначеного свідоцтва про хворобу, за обставин, які на даний час досудовим розслідуванням не встановлені, у невстановлений час, але не пізніше 20.08.2024, ОСОБА_7 передав за грошову винагороду вказаний документ військовослужбовцю ОСОБА_17 , який у подальшому подав його до військової частини НОМЕР_4 , де проходив військову службу.
На підставі зазначеного фіктивного свідоцтва про хворобу, командиром військової частини НОМЕР_6 видано відповідний наказ по особовому складу про звільнення ОСОБА_17 з військової служби за станом здоров'я відповідно до вимог законодавства України, після чого його виключено зі списків особового складу та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 , яким в подальшому останнього виключено з військового обліку.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом виготовлення та передачі підроблених медичних документів ОСОБА_17 , допоміг останньому незаконно звільнитись з військової служби, що створило передумови для зниження мобілізаційного потенціалу Збройних Сил України та, як наслідок, перешкодили законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
В цей же час, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 20.08.2024, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою створення підстав для незаконного звільнення діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_7 ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , з військової служби та виключення його з військового обліку, перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , виготовив Свідоцтво про хворобу № 63617/283 від 20.08.2024 на ім'я ОСОБА_18 , яке за своїм змістом та оформленням надавало документу вигляду офіційного (справжнього), до якого вніс завідомо неправдиві відомості щодо стану здоров'я останнього, а також забезпечив його оформлення шляхом проставлення відтисків печаток та штампів НВМКЦ «ГВКГ» та ЦВЛК ЗС України та особистих печаток і підписів від імені лікарів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , кліше яких перебували у його фактичному володінні та використані без законних підстав.
Після виготовлення зазначеного свідоцтва про хворобу, за обставин, які на даний час досудовим розслідуванням не встановлені, у невстановлений час, але не пізніше 20.08.2024, ОСОБА_7 передав за грошову винагороду вказаний документ військовослужбовцю ОСОБА_18 , який у подальшому подав його до військової частини НОМЕР_7 , де проходив військову службу.
На підставі зазначеного фіктивного свідоцтва про хворобу, командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_12 » видано відповідний наказ по особовому складу про звільнення ОСОБА_18 з військової служби за станом здоров'я відповідно до вимог законодавства України, після чого його виключено зі списків особового складу та направлено на для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_13 , яким в подальшому останнього виключено з військового обліку.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом виготовлення та передачі підроблених медичних документів ОСОБА_18 , допоміг останньому незаконно звільнитись з військової служби, що створило передумови для зниження мобілізаційного потенціалу Збройних Сил України та, як наслідок, перешкодили законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Разом із тим, у процесі досудового розслідування встановлено, що жодна із вищезазначених осіб військово-лікарську комісію в НВМКЦ «ГВКГ» не проходила, свідоцтва про хворобу з відповідними реквізитами не видавались та в облікових документах госпіталю не реєструвались, а також ЦВЛК ЗС України не затверджувались.
Умисні дії ОСОБА_7 , які виразилися у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, кваліфікуються за ч. 1 ст. 114-1 КК України.
26.03.2026 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
27.03.2026 старший слідчий в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 , за погодженням прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без визначення застави.
На обґрунтування вимог даного клопотання слідчий зазначив, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України підтверджується:
- повідомленням про вчинення кримінального правопорушення від 12.10.2024;
- протоколом обшуку від 20.03.2025;
- протоколом огляду від 22.07.2025;
- протоколом огляду від 23.07.2025;
- протоколом огляду від 29.09.2025;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_19 від 26.03.2026;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 26.03.2026;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.03.2026;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_18 від 26.03.2026;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.03.2026;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 26.03.2026;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.03.2026;
- протоколом проведення НСРД від 11.12.2024;
- протоколом проведення НСРД від 10.01.2025;
- іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
Також слідчий зазначив, що необхідність у застосуванні стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим метою застосування вказаного запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні та продовженню вчинення даного або іншого кримінального правопорушення.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, може здійснити вищезазначені дії а також тим, що інший, більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
Крім того слідчий зазначив, що відповідно до ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановлены ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями ст.ст. 109-1142,258-2586,260,261,402-405,407,408,429, 437-442 Кримінального кодексу України.
27.03.2026 ухвалою слідчого суддіШевченківського районного суду м. Києва задоволено частково вказане клопотання слідчого та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тривалістю 60 (шістдесят) днів з моменту затримання підозрюваного, тобто до 24.05.2026 року, включно, в межах строку досудового розслідування.
Одночасно визначено розмір застави ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України у вигляді 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень.
У разі внесення застави покладено на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
-утриматись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні.
Визначено строк дії покладених на підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді обов'язків - 60 днів з моменту внесення застави у розмірі, визначеному судом, в межах строку досудового розслідування.
Відповідно до ст. 177 КПК Україниметою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст. 177, 178, 183, КПК України.
Так, з ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого підстави для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірялись при розгляді клопотання, було вислухано пояснення го доводи прокурора та захисника, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання застосування запобіжного заходу.
Під час судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав для застосування запобіжного заходу, передбачених статтею 177 КПК України.
Відповідно до ст. 178 КПК України, слідчим суддею під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховано, що в матеріалах клопотання слідчим наведено достатньо даних, які вказують на обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу ОСОБА_7 , який підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, з метою дотримання належної процесуальної поведінки, слідчий суддя вважав, що відносно останнього необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки мають місце ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме:
- ризик переховування від органу досудового розслідування та суду підтверджується тією обставиною, що ОСОБА_7 у випадку доведеності його вини загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років. Так, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів»;
- ризик знищити, спотворити, сховати будь-яку із речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, підтверджується тим, що на даний час у кримінальному провадженні проведений не увесь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування, зокрема не встановлені усі співучасники злочину, місця зберігання предметів та документів, що можуть бути використані як речові докази у кримінальному провадженні, що дає обґрунтовані підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_7 перебуваючи на волі, буде намагатися знищити, сховати або спотворити вказані речові докази, які мають значення для кримінального провадження;
- ризик незаконного впливу на свідків, обґрунтовується тим, що з метою зміни останніми своїх показань ОСОБА_7 шляхом залякування, підкупу чи будь-яким іншим способом може вчиняти вплив на таких осіб.
Слідчий суддя також врахував практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Разом з тим всупереч твердженням прокурора, колегією суддів встановлено, що прийнявши обґрунтоване рішення про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя належним чином врахував вимоги ч. 3 ст. 183 КПК України та практику Європейського суду з прав людини при можливості визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Відповідно до абз. 2 п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України передбачено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 19.06.2024 р. по справі № 3-111/2023 (207/23, 315/23), аналізуючи частину першу статті 183 Кодексу, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що законодавець визначив застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу без доведення прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, визначеним статтею 177 Кодексу. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м'який, запобіжний захід, визначений Кодексом.
Відповідно до Кодексу можливість застосування застави до особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, визначених частиною третьою або четвертою статті 183 Кодексу (друге речення частини першої статті 182); під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України" (абзац восьмий частини четвертої статті 183).
Тобто, як зазначив Конституційний Суд України, із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.
Виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29,частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України Конституційний Суд України вважав, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід.
Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
Як вбачається, з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя встановив обставини, передбачені 178 КПК України, врахувавдані про особу підозрюваного, які в сукупності можуть хоча і вказувати на наявність ризиків неправомірної поведінки підозрюваної, а також на його належну процесуальну поведінку.
У зв'язку із викладеним, із врахуванням особи підозрюваного ОСОБА_7 стадії кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором не доведено, що альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, із покладенням на підозрюваного обов'язків визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. Також, суд повинен так само обережно і ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та ін.
При визначенні розміру застави слід не допускати встановлення такого її розміру, що є завідомо непомірним для особи та призводить до неможливості виконання застави. З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, колегія суддів ввжає, що слідчий суддя пришов вірного висновку, що застава у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб є достатньою для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просив скасувати ухвалу суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 дослідив всі обставини, з'ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
За таких обставин, апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді, якою застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які б тягнули за собою скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено, а тому підстав для скасування ухвали слідчого судді, як про це просив захисник, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 196, 197, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
постановила:
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2026 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу, з доповненнями прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4