20.05.2026 року м. Дніпро Справа № 908/1355/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Мартинюка С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Горохов І.С.) від 12.07.2024р. у справі № 908/1355/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1
до відповідача Мирненської селищної ради, 72350, Запорізька область, Мелітопольський район, смт Мирне, вул. Олега Олексенка, буд. 14
про стягнення коштів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача Мирненської селищної ради про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 07-1133/21-БО-Т від 19.11.2021 в розмірі 117 075,72 грн, з яких: основний борг у сумі 79 600,08 грн, пеня у сумі 18 698,98 грн, 3% річних у сумі 4472,55 грн, інфляційні втрати в розмірі 14 304,11 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024р. у справі № 908/1355/24:
- позов задоволено частково;
- стягнуто з Мирненскої селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основний борг у розмірі 20 998,41 грн, 3% річних у розмірі 1235,32 грн, інфляційні втрати у розмірі 4498,64 грн, пеню в сумі 4435,56 грн;
- у задоволенні іншої частини позову відмовлено;
- стягнуто з Мирненскої селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" судовий збір у розмірі 644,89 грн.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що з огляду на приписи Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" позивач з березня по квітень 2022 року не мав права постачати природний газ відповідачу на тимчасово окуповану територію. Сформовані та підписані сторонами акти приймання-передачі природного газу за березень та квітень 2022 року є нікчемними, такими що не мають жодних правових наслідків. За викладеного, суд відмовив у стягненні заборгованості за вказані місяці та нарахованих на неї штрафних санкцій. Суд задовольнив вимоги про стягнення боргу, який виник до моменту окупації - за лютий 2022 року та нараховані на нього 3% річних та інфляційні втрати згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також пеню.
Не погодившись з вказаним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024р. у справі № 908/1355/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 58 601,67 грн, 3% річних в розмірі 3 237,23 грн, інфляційних втрат в розмірі 9 805,47 грн, пені в розмірі 14 263,42 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача в цій частині задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тими обставинами, що територія на якій знаходиться відповідач визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на такі території за рішенням Кабінету Міністрів України. Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 не є рішенням Кабінету Міністрів України, тому суд безпідставно застосував наказ та відмовив у позові в частині вимог.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2025р. зупинено провадження за апеляційною скаргою до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду / Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/1162/23.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.05.2026 поновлено апеляційне провадження у справі, яка розглядається у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
Після поновлення провадження у справі позивачем були подані додаткові пояснення, в яких останній зазначає, що при вирішенні справи № 908/1162/23 суд застосовував норми Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у редакції Закону № 2217-IX від 21.04.2022, яка набрала чинності 07.05.2022 та діяла на момент виникнення спірних правовідносин щодо постачання електричної енергії у листопаді-грудні 2022 року.
Натомість у справі № 908/1355/24 предметом спору є правовідносини щодо постачання природного газу у лютому-квітні 2022 року, тобто в період, коли підлягає застосуванню інша редакція зазначеного Закону - зі змінами, внесеними Законом № 2138-IX від 15.03.2022, що набрав чинності 20.03.2022.
Таким чином, враховуючи відмінність у часових межах виникнення та перебігу спірних правовідносин, правові висновки, викладені у справі № 908/1162/23, не можуть бути застосовані у справі № 908/1355/24 без урахування особливостей нормативно-правового регулювання, чинного у відповідний спірний період.
Спірні правовідносини щодо постачання природного газу за Договором охоплюють період лютий - квітень 2022 року, а відтак підлягають правовому регулюванню Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у редакції Закону № 1618-IX від 01.07.2021 (до 19.03.2022) та Закону № 2138-IX від 15.03.2022 (з 20.03.2022).
Редакція Закону № 2138-IX не визнавала автоматично всі території України, окуповані після 24.02.2022, тимчасово окупованими, а лише передбачала спеціальний механізм такого визнання - виключно на підставі рішення РНБО України, введеного в дію указом Президента України.
У спірний період щодо населеного пункту - смт Мирне Мелітопольського району Запорізької області було відсутнє відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України, введене в дію указом Президента України, про визнання цієї території тимчасово окупованою у розумінні статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
За відсутності такого нормативно визначеного рішення правовий режим тимчасово окупованої території та пов'язані з ним спеціальні обмеження, передбачені Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", на смт Мирне Мелітопольського району Запорізької області у лютому - квітні 2022 року не поширювалися.
Відтак постачання природного газу до смт Мирне Мелітопольського району Запорізької області у спірний період не суперечило чинному на той момент законодавчому регулюванню та не підпадало під обмеження, встановлені Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
20.05.2026 у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Паруснікова Ю.Б. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач: Чередко А.Є., судді: Мартинюк С.В., Мороз В.Ф.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 19.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (Постачальник) та Мирненською селищною радою (Споживач) укладено договір № 07-1133/21-БО-Т постачання природного газу (договір).
Відповідно до п. п. 1.1 - 1.3 договору, Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Постачальник передає Споживачу на умовах цього договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно) в кількості 20 тис. куб. м (п. 2.1 договору в редакції додаткової угоди від 22.12.2021 № 1).
В будь-якому випадку, обсяг визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до п. 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу (п. 2.4 договору).
Згідно з п. 4.1 укладеного сторонами правочину ціна природного газу за 1000 куб. м газу з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554 грн.
Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в часині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. п. 13.1 договору).
Відповідно до п. 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
За приписами пп. 3.5.2 п. 3.5 договору, на підставі отриманих від відповідача даних та даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС позивач готує та надає відповідачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (акт), підписані уповноваженим представником позивача.
Відповідно до підп. 3.5.3 та 3.5.4 п. 3.5 договору, відповідач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути позивачу один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником відповідача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Позивачем на електронну пошту відповідача, зазначену у договорі, направлялись примірники актів приймання-передачі за листопад - грудень 2021 року, січень - квітень 2022 року, підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою підприємства, на загальну суму 181 919,01 грн, а саме: б/н від 30.11.2021 за листопад 2021 року на суму 7379,27 грн, б/н від 31.12.2021 за грудень 2021 року на суму 36 700,54 грн, б/н від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 45 277,67 грн, б/н від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 33 959,86 грн, б/н від 31.03.2022 за березень 2022 року на суму 33 891,76 грн (з урахування змісту коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 25.04.2022), б/н від 30.04.2022 за квітень 2022 року на суму 24 709,91 грн.
Акти приймання-передачі природного газу відповідачем не повернуті. Вмотивована відповідь-відмова від підписання актів у письмовій формі на виконання вимог пп. 3.5.3 та 3.5.4 п, 3.5 договору позивачу не надходила.
Згідно із довідки Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 14.12.2023 № 16/2-09/93787/2023 відповідачем проведено часткові оплати в загальній сумі 102 318,93 грн як оплата за спірні поставки природного газу за договором, саме за листопад 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року, та частково за лютий 2022 року в сумі 12 961,45 грн.
За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів відповідача, які відображають обсяги природного газу, що були поставлені відповідачу за листопад - грудень 2021 року, січень - квітень 2022 року з ресурсу позивача, та відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС від 12.01.2024 № ТОВВИХ-24-600 вбачається, що у листопаді 2021 року відповідачем спожито природний газ з ресурсу позивача в обсязі 445,77 куб. м, в грудні 2021 року - 2217,02 куб. м, в січні 2022 року - 2735,15 куб. м, в лютому 2022 року - 2051,46 куб. м, в березні 2022 року - 2049,19 куб. м, в квітні 2022 року - 1494,03 тис. куб. м, на загальну суму 181 919,01 грн.
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Згідно довідки Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 14.12.2023 № 16/2-09/93787/2023 відповідачем проведено часткові оплати в загальній сумі 102 318,93 грн як оплата за спірні поставки природного газу за Договором.
Оплату за переданий газ у лютому - квітні 2022 року відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, з урахуванням проведених відповідачем часткових оплат, складає 79 600,08 грн.
Невиконання з боку відповідача своїх зобов'язань щодо оплати стало підставою для звернення позивача до суду з позовом.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі статтею 509 вказаного Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 вказаного Кодексу).
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом частини 1 статті 12 Закону України "Про постачання природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
У статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Водночас, щодо заявленої вимоги про стягнення заборгованості за природний газ, поставлений у березні та квітні 2022 року на суму 58 601,67 грн, а також пені в сумі 14 263,42 грн, 3% річних у сумі 3237,23 грн, інфляційних втрат у сумі 9805,47 грн, які є предметом апеляційного оскарження, колегія суддів зазначає таке.
Місцезнаходженням відповідача згідно з договором було смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 року, датою тимчасової окупації Мирненської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області визначено 25.02.2022.
Така дата була визначена і в Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022 року.
Відповідно до ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 року у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.
Об'єднана палата зазначила, що у справі №908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Предметом розгляду Об'єднаної палати було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 року №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон №1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023 року) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 року ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих, вказані у них території, набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 року Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 року №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача 25.02.2022 року є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", позивач у даний період не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що враховуючи відмінність у часових межах виникнення та перебігу спірних правовідносин, правові висновки, викладені у справі № 908/1162/23 не можуть бути застосовані у поточній справі без урахування особливостей нормативно-правового регулювання, чинного у відповідний спірний період. Зокрема, при розгляді справи № 908/1162/23 суд касаційної інстанції здійснював правову оцінку спірних відносин із застосуванням положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у редакції Закону № 2217-IX від 21.04.2022, тоді як у межах поточної справи підлягають застосуванню приписи цього Закону в редакції Законів України від 01.07.2021 № 1618-IX та № 2138-IX від 15.03.2022 , які були чинними на момент виникнення та дії спірних правовідносин.
Так, предметом розгляду Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону № 1207-VII до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений газ у березні та квітні 2022 року на суму 58 601,67 грн, є законним та обґрунтованим, оскільки у вказаний період територія місцезнаходження відповідача була окупована.
У зв'язку з відсутністю основного зобов'язання, суд першої інстанції також вірно відмовив і у акцесорних вимогах про стягнення пені в сумі 14 263,42 грн, 3% річних у сумі 3 237,23 грн та інфляційних втрат у сумі, 9 805,47 грн нарахованих у зв'язку з простроченням боргу.
Колегія суддів не переглядає рішення в частині стягнення заборгованості за лютий 2022 року у сумі 20 998,41 грн. та нарахувань на неї згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та пені; рішення не оскаржувалось сторонами у вказаній частині, тоді як згідно ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що рішення ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, сплачений за її подання судовий збір слід покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024р. у справі № 908/1355/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2024р. у справі № 908/1355/24 - залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя С.В. Мартинюк