01 лютого 2011 р. № 35/142
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Київської міської клінічної лікарні № 1, м. Київ (далі -Лікарня)
на рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2010 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010
зі справи № 35/142
за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, м. Київ (далі -Підприємство)
до Лікарні
про стягнення 34 025, 73 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача -Острової В.В.,
відповідача -Маковської Т.С.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано про стягнення заборгованості за договором у сумі 34 025, 73 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.09.2010 (суддя Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010 (колегія суддів у складі: Лосєв А.М. -головуючий, судді Іваненко Ю.Г. і Сулім В.В.): позов задоволено повністю; з Лікарні стягнуто на користь Підприємства: 26 344, 40 грн. заборгованості за договором від 18.01.2008 № 3/420 (далі -Договір); 3 333, 35 грн. пені; 3 119, 59 грн. -3% річних; 765, 43 грн. “інфляційних нарахувань”, а також відповідні суми судових витрат зі справи. У прийнятті зазначених рішення і постанови попередні судові інстанції з посиланням на норми Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходили з обґрунтованості і доведеності позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Лікарня просить скасувати рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаргу з посиланням на положення Господарського кодексу України, Бюджетного кодексу України, ГПК України мотивовано прийняттям відповідних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та про відповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального і процесуального права, та просить ці рішення залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з укладеним сторонами Договором:
Підприємство зобов'язалося транспортувати по внутрішньобудинкових мережах орендованого Лікарнею приміщення (м. Київ, вул. Флоренції, 12-а) комунальні послуги (центральне опалення, гаряче водопостачання, холодне водопостачання та каналізація, холодна вода, що є сировиною для виготовлення гарячої води);
Лікарня повинна до 10 числа поточного місяця сплатити платежі за комунальні послуги поточного місяця в сумі, що визначається на рівні сум минулого місяця; перерахунок за фактично спожиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг, місяцем пізніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів у рахунок майбутніх платежів;
Лікарня зобов'язалася прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити;
- зобов'язання з оплати комунальних послуг Лікарня не виконала;
- Договором передбачено, що за несвоєчасну сплату платежів за Договором Лікарня сплачує на користь Підприємства пеню в розмірі 1% від розміру несплачених платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого чинним законодавством;
- доказів звернення Лікарні до Підприємства з приводу направлення платіжних вимог або ненадання комунальних послуг не подано;
- згідно з актом, складеним співробітниками ЖРЕО-420 та представником Підприємства, Лікарня відмовилася від прийняття “нарочно” платіжних вимог.
Як зазначено в пункті 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 № 02-5/422 “Про судове рішення”, рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з'ясуванні, зокрема, такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Попередніми судовими інстанціями, всупереч наведеному, в розгляді даної справи не перевірено доводів скаржника про те, що пунктом 1.1 Договору передбачено обов'язок Підприємства виставляти Лікарні платіжні документи і що цей обов'язок Підприємством не виконано. Між тим з'ясування даних обставин має значення для вирішення питання про наявність підстав для застосування до Лікарні заходів майнової відповідальності, в тому числі у вигляді пені та сплати 3% річних.
При цьому хоча суд апеляційної інстанції й послався на акт про відмову Лікарні від прийняття “нарочно” платіжних вимог, складений Підприємством і працівниками ЖРЕО-420, але не зазначив, що це за організація (ЖРЕО-420) і чи уповноважена вона (і яким саме чином) брати участь у складанні відповідного акта. До того ж платіжну вимогу за необхідності може бути подано до сплати і в інший спосіб, ніж “нарочно” (через банківську установу, поштовим зв'язком тощо). Пов'язаних з цим обставин (чи виставляло Підприємство Лікарні платіжні документи за Договором) попередні судові інстанції не з'ясували, а в зв'язку з цим припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Відтак у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. А за приписом пункту 3 статті 1119 названого Кодексу касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, відповідно до наведеного припису пункту 3 статті 1119 та згідно з частиною першою статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм, доводам сторін та наявним у справі і додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 1117 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу Київської міської клінічної лікарні № 1 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010 зі справи № 35/142 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов