ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 травня 2026 року Справа № 906/738/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026
(ухвалене о 15:45 год. у м. Житомирі, повний текст складено 13.03.2026)
у справі № 906/738/25 (суддя Кудряшова Ю.В.)
за позовом фізичної особи-підприємця Лосєва Віктора Вікторовича
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 1 059 564 грн 76 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - Багрій І.О.;
від відповідача - Шатило Л.К.
Фізична особа-підприємець Лосєв Віктор Вікторович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 1 059 564 грн 76 коп., з яких: 787 311 грн 27 коп. основного боргу; 75 959 грн 62 коп. штрафу; 40 753 грн 41 коп. 3% річних; 155 540 грн 46 коп. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання послуг, пов'язаних з лісництвом № 12-2023 від 23.05.2023, в частині оплати наданих послуг.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 03.03.2026 у справі №906/738/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь фізичної особи-підприємця Лосєва Віктора Вікторовича 787 311 грн 27 коп. основного боргу, 40 753 грн 41 коп. 3% річних, 155 540 грн 46 коп. інфляційних, 11 803 грн 26 коп. судового збору. В решті позову відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не оплатив надані позивачем послуги.
Суд взяв до уваги, що відповідні акти приймання-передачі підписані, а відповідачем не висловлені зауваження.
Крім того суд вказав про обґрунтованість і позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втарат.
Відмовляючи в частині стягнення штрафу, то суд вказав, що договір про надання послуг, пов'язаних з лісництвом № 12-2023 від 23.05.2023 не містить чіткого розміру штрафу, а лише відсилання до облікової ставки НБУ, яка є змінною, без погодження моменту її застосування, а відтак виснував про відсутність підстав для стягнення штрафу.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 625, 626, 627, 837, 846, 853, 854, 882 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" із апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі № 906/738/25 скасувати в частині задоволення позову, та ухвалити в цій частині нове, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Суд в мотивувальній частини посилається на умови Договору №12-2023 від 23.05.2023, однак не прийняв до уваги, що відповідно до п.10.1 Договору, останній діяв до 31.05.2023, а послуги надавалися після закінчення терміну дії договору.
Місцевий господарський суд в рішенні зазначив, що згідно п.п. 4.1. - 4.4. Договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після надання виконавцем рахунка на оплату наданих послуг на підставі підписаного сторонами акта приймання передачі виконаних робіт (Додаток № 6) на протязі терміну дії договору. Форма розрахунку за Договором - безготівкова. замовник проводить оплату наданих послуг протягом терміну дії договору. Розрахунок проводиться після складання акта огляду місць використання лісових ресурсів.
В той же час, позивач не надав відповідачу рахунки-фактури на оплату наданих послуг та не направляв відповідачу вимогу чи претензію на сплату суми наданих послуг.
Оскільки сторонами не було обумовлено строків та порядку оплати наданих послуг, відповідач вважає, що штрафні санкції повинні нараховуватися з моменту недотримання відповідачем ч. 2 ст. 530 ЦК України, а саме семиденного строку від дня пред'явлення вимоги виконання обов'язку по сплаті суми наданих послуг.
З огляду на викладене відповідач вважає, що оскаржене рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.
Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому ФОП Лосєв В.В. вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскільки є необґрунтованою, суперечить фактичним обставинам справи, наявним доказам та базується на суб'єктивному й хибному тлумаченні відповідачем спірних правовідносин.
Продовжує, що рішення суду першої інстанції є правильним по суті, ухваленим при правильному застосуванні норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин і досліджених доказів.
Вказує, що лише станом на 30.09.2023 Договір припинив свою дію внаслідок остаточного виконання. На користь висновку про те, що Договір діяв після 31.05.2023 свідчать і ті обставини, що всі акти приймання-передачі робіт та послуг (підписані в період з 13.07.2023 по 30.09.2023) містять посилання, що зазначені в акті послуги надавалися саме згідно Договору №12-2023 від 23.05.2023.
В матеріалах справи відсутні докази наявності претензій з боку Замовника щодо належного виконання робіт, їх обсягу, якості або строків.
Підписавши відповідний акт приймання-передачі виконаних робіт, відповідач (замовник) погодився сплатити вартість наданих позивачем (виконавцем) послуг на підставі такого акта без виставлення рахунку на оплату та акта огляду місць використання лісових ресурсів.
Позивач зауважує, що поведінка відповідача є суперечливою, адже окрім того що після 31.05.2023 ним підписувалися акти із посиланням на Договір № 12-2023 від 23.05.2023, ним ще й проводились часткові оплати в рахунок погашення заборгованості за відповідним Договором.
Судом першої інстанції, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат і 3% річних, цілком законно стягнуто ці суми разом із основним боргом.
Просить апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі № 906/738/25 - залишити без змін.
Також позивач повідомляє, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які він очікує понести в зв'язку із розглядом цієї справи в апеляційній інстанції складає 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 19.05.2026 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення було порушено норми матеріального права, не надано оцінки доводам відповідача. З огляду на вказане, просив рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі № 906/738/25 скасувати в частині задоволення позову, та ухвалити в цій частині нове, яким в позові відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши в межах доводів та вимог апеляційної скарги правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що між Фізичною особою-підприємцем Лосєвим Віктором Вікторовичем (Виконавець) та Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі філії "Радомишльське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (Замовник) було укладено Договір про надання послуг, пов'язаних з лісівництвом №12-2023 від 23.05.2023 (далі - Договір; т. 1, а. с. 42-43).
Відповідно до п.1.1. Договору Виконавець зобов'язується на власний ризик, власними силами, засобами та матеріалами надати послуги, пов'язані з лісівництвом (код 02.40.1 за ДК 016-2010) за завданням Замовника, який в свою чергу має право та зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги.
Склад, види та обсяги послуг, що надаються за цим Договором, а також строки надання послуг визначаються сторонами у Додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору (п.п. 1.2. Договору).
Розділ 3 Договору визначає:
- ціна на послуги встановлюються в Національній валюті України (п.3.1. Договору).
- ціна цього Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін (п.п. 3.2. Договору).
- вартість та перелік передбачених послуг визначена у Додатку №4 (п. 3.3. Договору).
- загальна вартість договору становить 2 000 000 грн. (п. 3.4. Договору).
Згідно п.п. 4.1. - 4.4. Договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після надання виконавцем рахунка на оплату наданих послуг на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт (Додаток № 6) на протязі терміну дії договору. Форма розрахунку за Договором - безготівкова. Замовник проводить оплату наданих послуг терміну дії договору. Розрахунок проводиться після складання Акта огляду місць використання лісових ресурсів.
Пунктом 10.1. Договору сторони визначили, що Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але у будь-якому випадку до 31.05.2023.
На виконання Договору, у період липень 2023 року - вересень 2023 року, позивачем здійснено надання робіт та послуг на суму 2 153 840 грн 99 коп., що підтверджується актами приймання-передачі робіт та послуг, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1, а. с. 44-167).
Такі акти підписані сторонами обопільно та не містять жодних зауважень зі сторони відповідача.
Відповідач, в свою чергу, в період серпень 2023 року - жовтень 2023 року, частково оплатив виконані роботи в загальній сумі 1 366 529 грн 72 коп., що підтверджується наявними у справі копіями платіжних інструкцій (т. 1, а. с. 168-178).
При цьому, відповідачем не заперечується, ні обсяг та вартість наданих позивачем послуг, ні часткова оплата за отримані послуг та її розмір.
З огляду на неповне виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми 3% річних, інфляційних втрат та штрафу.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що скаржник оскаржує рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі № 906/738/25 в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції, в силу положень ст. 269 ГПК України, переглядає рішення суду першої інстанції саме в цих межах.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів (ч.4 ст. 837 ЦК України).
У свою чергу, окремим видом підряду є договір побутового підряду.
За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 865 ЦК України).
Статтею 843 ЦК України встановлено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
У відповідності до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
В силу приписів ст. 873 ЦК України вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо. Робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 882 ЦК України, замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 4 ст. 882 ЦК України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Як було зазначено вище, відповідно до п. п. 4.1. - 4.4. Договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після надання виконавцем рахунка на оплату наданих послуг на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт (Додаток № 6) на протязі терміну дії договору. Форма розрахунку за Договором - безготівкова. Замовник проводить оплату наданих послуг терміну дії договору. Розрахунок проводиться після складання Акта огляду місць використання лісових ресурсів.
Крім того, вище судом було встановлено, що позивачем було виконано робіт на загальну суму 2 153 840 грн 99 коп., а відповідачем роботи були оплачені частково на суму 1 366 529 грн 72 коп.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 787 311 грн 27 коп.
Щодо посилання відповідача на закінчення строку дії Договору, апеляційний господарський суд вказує таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 вказала таке:
"29. Поняття строк договору , строк виконання зобов'язання та термін виконання зобов'язання згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
30. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
31. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
32. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
33. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
34. Поняття строк виконання зобов'язання і термін виконання зобов'язання охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
35. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.".
Верховний Суд у постанові від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21 вказав, що "строк дії договору" та "строк/термін виконання зобов'язання" за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.
Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
За змістом ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд зауважує, що припинення строку Договору не є наслідком припинення його зобов'язань. Строк дії Договору не може бути менший за строк виконання зобов'язання, позаяк на сторін розповсюджуються права і обов'язки, визначені таким договором.
Крім того, переглядаючи рішення суду першої інстанції в цій справі, апеляційний господарський суд також враховує, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності покладено, зокрема, в основу доктрини venire contra factum proprium, яка спрямована на унеможливлення суперечливої поведінки. Таким чином, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору чи відповідного правовідношення.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 686/9834/17-ц, від 28.10.2020 у справі № 372/4029/18, від 09.06.2021 у справі №948/393/20.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Апеляційний господарський суд зауважує, що відповідач після 31.05.2023 (дати, з якої він вважає Договір таким, що припинив свою дію) отримував від позивача роботи, пов'язані з Договором, шляхом підписання відповідних актів приймання (які підписані без зауважень та котрі містять посилання на Договір), а також здійснював їх часткову оплату.
З врахуванням викладеного в сукупності, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на закінчення строку дії Договору, як на підставу звільнення його від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.
Тому, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про їх стягнення в заявленому позивачем розмірі.
Доводи апеляційної скарги вказаного вище жодним чином не спростовують, котррозрахунку відповідачем не наведено.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У пунктах 32, 34, 36 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими; вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі № 906/738/25 - без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі № 906/738/25 - без змін.
2. Справу № 906/738/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "20" травня 2026 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.