25 січня 2011 р. № 5002-28/3111-2010
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянувши
касаційну скаргусуб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_4
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 04 листопада 2010 р.
у справі№ 5002-28/3111-2010 господарського суду АР Крим
за позовомВиробничо-комерційна фірма "Рен"
досуб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_4
провідшкодування шкоди
Рішенням господарського суду АР Крим від 16.09.2010 р. (суддя Лукачов С.О.) позов про стягнення шкоди задоволено.
Суд дійшов висновку, що оскільки згідно постанови Київського районного суду м. Сімферополя від 19.01.2010 р. відповідач є винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого позивачу завдано матеріальних збитків, тому за вимогами ст.ст. 1187, 1188, 1192 ЦК України відповідач повинен відшкодувати матеріальний збиток позивача, розмір якого підтверджено висновком автотоварознавчої експертизи.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2010 р. (судді Гоголь Ю.М., Волков К.В., Черткова І.В.) рішення господарського суду АР Крим від 16.09.2010 р. залишено без зміни.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.
Скаржник доводить, що судом порушено ст.ст. 803, 1166, 1188 ЦК України, оскільки позивач не є особою, якій завдано майнову шкоду, а завдана шкода повинна відшкодовуватися власнику транспортного засобу, яким є фізична особа ОСОБА_5. Заявник вважає, що позивач як орендар транспортного засобу не має правових підстав для звернення з вимогами до відповідача про відшкодування завданої шкоди.
Сторони, повідомлені про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. 1114 ГПК України, правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору є стягнення шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки -зіткнення транспортних засобів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" вказано, що "під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Притягнення до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування заподіяної шкоди можливе за наявності обов'язкових умов, якими є: протиправна поведінка або бездіяльність, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діянням та заподіянням шкоди та вина. Таким чином, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Судом встановлено протиправність дій відповідача, вину водія автомобіля, належного відповідачу, згідно постанови Київського районного суду м. Сімферополя від 19.01.2010 р.; наявність шкоди з висновку автотоварознавчої експертизи по визначенню матеріального збитку, завданого власнику автомобілю «Форд», реєстраційний номер НОМЕР_1; причинно-наслідковий зв'язок між діянням та заподіянням шкоди.
Відповідач обставин своєї вини у заподіянні шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не спростовує, однак вважає, що позивач як орендар транспортного засобу, не має права на відшкодування шкоди, оскільки не є власником транспортного засобу, якому завдана шкода.
Судом встановлено, що позивач є орендарем транспортного засобу згідно договору з ОСОБА_5 від 22.10.2008 р., тому як володілець чужого майна на підставі договору оренди, укладеного з власником, має право на захист свого порушеного майнового права у такій мірі, як і власник цього майна, що не суперечить умовам договору оренди транспортного засобу.
Обставини виплати страхового відшкодування власнику, на які посилається скаржник, не мають значення для правильності висновків суду щодо наявності правових підстав для захисту порушеного права позивача.
Згідно ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника не доводять неправильного застосування судом норм матеріального права, що регулює спірні правовідносини, є намаганням встановити інші обставини, що стосуються особи, на захист права якої подано позов, надати іншу оцінку доказам, що до повноважень касаційної інстанції, за приписами ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься та виходить за межі перегляду справи касаційною інстанцією.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2010 р. та рішення господарського суду АР Крим від 16.09.2010 р. у справі № 5002-28/3111-2010 господарського суду АР Крим залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун