25 січня 2011 р. № 9/93-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників
Приватного сільськогосподарського підприємства "Мир"
розглянувши касаційну скаргу Солод І.В. за дов. від 24.01.2011 р.
Приватного сільськогосподарського підприємства "Мир"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2010 р.
у справі№ 9/93-10 господарського суду Сумської області
за позовомПриватного підприємства "Хімагромаркетинг"
доПриватного сільськогосподарського підприємства "Мир"
простягнення заборгованості та штрафних санкцій
Рішенням господарського суду Сумської області від 13.09.2010 р. (суддя Лущик М.С.) позов про стягнення 4046, 72 грн. пені, 18070,60 грн. штрафу, 2355, 37 грн. інфляційних, 22993, 09 грн. відсотків задоволено частково.
Суд дійшов висновку, що відповідач порушив вимоги ст.ст. 526, 527 ЦК України та умови договору поставки № Х2-13-0003 від 03.04.2009 р., тому повинен нести відповідальність, встановлену договором, тому вимоги позову правомірні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.
В частині стягнення суми основного боргу провадження у справі припинено за відсутності предмету спору, враховуючи заяву позивача.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 р. (судді Істоміна О.А., Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.) рішення господарського суду Сумської області від 13.09.2010 р. залишено без зміни.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, позов задовольнити частково.
Скаржник вважає, що судами порушено ст.ст. 231, 343 ГК України, ст.ст. 549, 625 ЦК України, невірно застосовано п. 5.5 договору, не враховано звернення відповідача до суду про зменшення штрафних санкцій в порядку ст. 83 ГПК України.
Відповідач в особі представника надав клопотання про відкладення розгляду справи з тих підстав, що між ним та представником лише 24.01.2011 р. укладено договір про надання правової допомоги, тому представник не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи, розгляд якої призначено на 25.01.2011 р.
Касаційна інстанція зазначає, що касаційна скарга на судові рішення подана скаржником ще 27.11.2010 р.. Згідно з ухвалою Вищого господарського суду України від 27.12.2010 р. розгляд справи призначено на 25.01.2011 р. Таким чином, скаржник мав достатньо часу на вирішення витання представництва своїх інтересів в суді касаційної інстанції в період 27.12.2010 р. -25.01.2011 р.
Доводи представника про необхідність надання додаткового часу з огляду на укладення договору на представництво відповідача лише 24.01.2011 р. є суб'єктивними обставинами та не свідчать про неможливість відповідача забезпечити представництво своїх інтересів, враховуючи, що він самостійно реалізував своє право на касаційне оскарження судового рішення ще 27.11.2010 р. та наявності достатнього часу в період 27.12.2010 р. -25.01.2011 р..
За таких обставин касаційна інстанція клопотання про відкладення розгляду справи з наведених представником мотивів відхиляє, оскільки з огляду на норми ст. 77 ГПК України не вбачає обставин, що унеможливлюють розгляд справи.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Між приватним підприємством «Хімагромаркетинг 2000»(Продавець) та приватним сільськогосподарським підприємством «Мир»(Покупець) було укладено договір поставки № Х2-13-0003 від 03 квітня 2009 року.
Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити засоби захисту рослин (товар). Загальна вартість Товару, відповідно до п.1.2 договору, складає 120 470 грн. 64 коп.
Відповідач, згідно п.2.1 договору, зобов'язався сплатити вартість товару в наступні строки: не пізніше 20 квітня 2009р. - 36141 грн. 19 коп., не пізніше 30 липня 2009р. - 24094 грн. 13 коп., не пізніше 01 листопада 2009р. - 60235 грн. 32 коп., всього 120470 грн. 64 коп.
На виконання умов договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 120 470 грн. 64 коп., що підтверджується відповідними видатковими накладними, довіреностями та товарно-транспортними накладними.
Відповідачем на виконання умов договору товар було оплачено частинами: 08.04.2009р. в розмірі 36141 грн. 19 коп., 03.08.2009р. - 24100 грн. 00 коп., 03.11.2009р. - 30000 грн. 00 коп, 04.06.2010р. - 10000 грн. 00 коп, на загальну суму 100 241 грн. 19 коп, що підтверджується банківськими виписками, доданими до позовної заяви.
Згідно до вимог ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 5.1. Договору, сторони відповідають за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором і чинним законодавством України.
В порушення вимог ст. 526, 527 ЦК України відповідачем розрахунки за поставлений позивачем товар були проведені частково, тому сума боргу відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви до суду становить 20229 грн. 45 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Оскільки відповідачем зобов'язання за договором виконано неповно та несвоєчасно, та враховуючи той факт, що остаточна дата розрахунку за договором настала 01 листопада 2009 року, вимоги позивача щодо сплати пені, штрафу, річних відсотків та інфляційних витрат суд вважає правомірними.
Згідно п. 5.2. договору, відповідач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Відповідно до п. 7.6. договору сторони досягли згоди щодо зміни строків позовної давності та встановлюють її тривалістю у п'ять років, що стосується виконання зобов'язань по сплаті основного боргу та штрафних санкцій за невчасне виконання зобов'язань. У п. 5.3. договору сторони домовилися про те, що нарахування штрафних санкцій припиняється через три роки після дня коли зобов'язання мало бути виконаним.
Таким чином, відповідно до п. 5.2 вищевказаного договору поставки, розрахунку позивача, уточненого в заяві про зменшення позовних вимог, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та вимогам чинного Цивільного кодексу України, сума нарахованої пені за весь період прострочення становить 4046 грн. 72 коп., тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 4046 грн. 72 коп. ґрунтуються на умовах вищезазначеного договору, заявлені в межах строку позовної давності та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 5.4. договору, у випадку прострочення виконання зобов'язання більш ніж на 30 днів, покупець додатково сплачує продавцеві штраф в розмірі 15% від ціни договору.
Умови договору недійсними не визнавалися, підстав для визнання їх нікчемними немає, так як це безпосередньо не передбачено в законі.
Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу Украєш передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати неустойки.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки, згідно ст.. 551 ЦК України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Відповідно до п. 10 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань (№ 02-5/293 від 29.04.1994р.) зі змінами та доповненнями, якщо платник необгрунтовано відмовився від оплати продукції (товарів), робіт (послуг) і згідно із законом чи договором зобов'язаний сплатити за це штраф (пункт 66 Положення про поставки продукції та пункт 57 Положення про поставки товарів), то пеня підлягає стягненню незалежно від сплати штрафу за ухилення від оплати.
Зазначене касатором не спростовано.
Враховуючи те, що сторонами договору поставки № Х2-13-0003 від 03 квітня 2009 року було передбачено одночасне застосування пені і штрафу, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 15 %, а саме 18070 грн. 60 коп. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву та в доповненні до відзиву, відповідач заперечує проти нарахованих штрафних санкцій, посилаючись на положення ч.І, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, якими, на думку відповідача, передбачено обмеження щодо застосування штрафних санкцій за порушення взятих на себе зобов'язань.
В зв'язку з цим касаційна інстанція констатує, що договір укладено між комерційними структурами, які діють на підставі норм приватного права (Цивільний кодекс України).
Між тим, ст. 231 Господарського кодексу України регулює публічні правовідносини, у яких хоча б одна із сторін належить до державного сектору економіки. Поняття штрафу та пені та їх кваліфікуючих ознак визначено у ст. 549 ЦК України. Штраф за домовленістю сторін встановлено за невиконання будь-якого зобов'язання належним способом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 чинного Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Розрахунок інфляційних збитків, уточнений позивачем в заяві про зменшення позовних вимог, складений у відповідності до ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання зобов'язання відповідачем за період з листопада 2009 року по березень 2010р. є обґрунтованим, і становить 2355 грн. 37 грн., тому вимоги позивача про стягнення інфляційних збитків є правомірними і підлягають задоволенню.
Згідно п. 5.5 Договору розмір процентної ставки, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, за прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, змінений за згодою сторін Договору і встановлений у розмірі 0,2 % від несплаченої загальної вартості товару за кожен календарний день протягом 90 днів, тобто 73 % річних протягом перших 90 днів прострочення та 0,4 % від несплаченої ціни товару за кожен календарний день до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів, тобто 146 % річних.
Таким чином нарахування позивачем відсотків у розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожен день прострочення за період часу з 30.07.2009 року по 03.08.2009 року та з 01.11.2009 року по 29.01.2010 року (перші 90 днів прострочення) та у розмірі 0,4 % від простроченої суми за кожен день до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів за період з 30.01.2010 року по 30.06.2010 року, на загальну суму 22993 грн. 09 коп., відповідає п. 5.5 укладеного сторонами Договору поставки від 03.04.2009 р.
Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій на підставі ст.ст. 43, 47, 33, 34, 43 ГПК України всебічно і повно досліджено всі обставини справи у їх сукупності, належним чином оцінили умови договору поставки та проаналізували відносини сторін, правильно застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню.
Доводи касатора про порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень підтвердження не знайшли, в зв'язку з чим підстав для зміни або скасування судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 р. та рішення господарського суду Сумської області від 13.09.2010 р. у справі № 9/93-10 господарського суду Сумської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун