25 січня 2011 р. № 3/58
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
ОКП "Кіровоградське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації"
ДП"Інформаційний центр"
розглянувши касаційну скаргу Шихова В.В. наказ від 21.04.2000 р.
Шинкарьов О.О. за дов. від 10.01.2011 р. № 3-7
Савчинська В.П. за дов. від 23.12.2010 р. № 01-01/2782
Обласного комунального підприємства "Кіровоградське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2010 р.
у справі№ 3/58 господарського суду Кіровоградської області
за позовомОбласного комунального підприємства "Кіровоградське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації"
доДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в особі Кіровоградської філії
провизнання договору частково недійсним
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 06.09.2010 р. (суддя Болгар Н.В.) позов про визнання недійсними п.п.3.2.2., 5.1, 7.4, 7.6 договору від 31.12.2009 р. № 01-40/03 "Про організацію доступу до користування автоматизованою електронною системою "Реєстр прав власності на нерухоме майно" задоволено. Визнано недійсними п.п.3.2.2., 5.1, 7.4, 7.6 договору № 01-40/03 від 31.12.2009 р.
Суд визнав такими, що не ґрунтуються на законі умови п. 3.2.2. Договору, яким визначено право ДП "Інформаційний центр" обмежувати та припиняти доступ БТІ до користування розділами реєстру в межах певних адміністративно територіальних одиниць (населених пунктах) у випадку некоректної поведінки працівника БТІ з Реєстром; на підставі відповідних рішень судів та при наявності інших обставин, оскільки Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (як і підзаконні акти) не містить визначення поняття "некоректна робота працівника БТІ з Реєстром"; у Договорі сторони не передбачили переліку дій, які визнаються некоректною роботою з Реєстром, не виклали та не узгодили порядку, в якому буде визначатися наявність випадку некоректної роботи з Реєстром, а також не зазначили особу, до компетенції якої має бути віднесено встановлення такого випадку. Обмеження та припинення доступу БТІ до Реєстру (у п. 3.2.2 Договору фактично викладено одночасне здійснення таких дій) є незабезпеченням адміністратором Реєстру прав функціонування Реєстру, унеможливлюють здійснення БТІ дій, передбачених Тимчасовим положенням.
Суд визнав невідповідним законодавству п. 5.1. Договору, яким у випадку порушення працівниками БТІ Порядку користування Реєстром, встановленого нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, наказами, інструкціями Підприємства, іншими нормативно-правовими актами, або обов'язків за цим Договором, підприємство має право призупинити надання послуг БТІ як в повному обсязі так і частково, про що Підприємство повідомляє БТІ в письмовій формі не менше, ніж за 10 (десять) календарних днів, оскільки відповідальність відповідальність осіб, які здійснюють державну реєстрацію передбачена законом, а ДП "Інформаційний центр" як адміністратор Реєстру прав власності на нерухоме майно не наділено законом правом призупиняти ті дії, обов'язковість вчинення яких покладено на нього Тимчасовим положенням, та послуг, які визначені як "Предмет Договору" у р. 1 Договору. Відповідачем не викладено і не доведено того, який порядок користування працівниками БТІ Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлений, а також не зазначено особу, якою встановлюється факт порушення такого Порядку працівниками БТІ. Не ґрунтується на нормах законодавства й умова про обов'язковість наказів і інструкцій ДП "Інформаційний центр". Призупинення надання послуг передбачених Договором, в тому числі й при умові попередження у письмовій формі про це іншу сторону, є не відповідальністю, а фактично є відмовою від виконання зобов'язань.
Суд визнав невідповідним законодавству п. 7.4 Договору за яким Договір може бути розірвано в односторонньому порядку підприємством у разі невиконання або неналежного виконання БТІ умов цього Договору, оскільки Цивільним кодексом не передбачено одностороннього розірвання двостороннього договору, ним передбачено право односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору.
Суд визнав невідповідним законодавству п. 7.6 Договору, за яким Договір вважається припиненим (без додаткового узгодження між Сторонами) у випадках втрати БТІ права на реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах населених пунктів, які входили в його зону обслуговування, зокрема на підставі рішення суду, оскільки при ліквідації або зміні зони обслуговування БТІ права на ведення відповідних розділів Реєстру прав передаються адміністратором Реєстру прав до правонаступника цих прав. Одночасно з передачею прав на розділи реєстру правонаступник отримує відповідні реєстраційні справи. Договір не може припинятися автоматично (без додаткового узгодження сторонами) при відсутності встановленого порядку, в якому БТІ втрачає право на реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.10.2010 р. (судді Бахмат Р.М., Лотоцька Л.О., Євстигнеєва О.С.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.09.2010 р. скасовано. В позові відмовлено.
Апеляційний господарський суд визнав неправильним застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, приписи Тимчасового положення та Закону в редакції від 15.12.2009 р., що діяла на момент укладання правочину, а висновок про визнання невідповідним п. 3.2.2 договору законодавству помилковим, оскільки суд керувався редакцією Закону, яка набрала чинності з 16.03.2010 р., чим порушив ч.І ст. 58 Конституції України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів; суд першої інстанції не врахував Закон України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", зокрема, в частині визначення понять щодо обмеження та припинення доступу - ст. 1 та ст. 4 цього Закону.
Суд апеляційної інстанції визнав, що при визнанні недійсним п. 5.1 договору, судом не взято до уваги положення спільного наказу Міністерства юстиції України, Державного комітету України по земельним ресурсам та Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 26.02.2003 № 15/5/44/39 "Про затвердження спільних заходів щодо здійснення реєстрації прав на нерухоме майно", зареєстрованого в Мінюсті за № 171/7492, не взято до уваги положення Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 за № 67/7388, не взято до уваги п. 1.12, відповідно до якого рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно, що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно, встановлення відповідальності Реєстраторів-працівників БТІ за недотримання порядку користування працівниками БТІ Реєстру, наказів і інструкцій відповідача є правомірним.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що законодавством України не заборонено встановлювати в договорі порядок розірвання договору, тому п. 7.6 договору узгоджується з нормами чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Скаржник доводить, що судом апеляційної інстанції порушено ст.ст. 13, 27, 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", оскільки відповідальність БТІ визначена законом, і умови п. 3.2.2 договору, які надають право відповідачу обмежувати і припиняти доступ БТІ до користування реєстром фактично надають повноваження відповідачу контролювати діяльність працівників БТІ, що суперечить закону.
При спростуванні висновків місцевого суду про визнання недійсним п. 5.1 договору, судом апеляційної інстанції порушено ст.ст. 610, 611 ЦК України, оскільки фактично передбачають односторонню відмову від договору, відповідач не наділений повноваженнями призупиняти дії, обов'язковість вчинення яких покладена на позивача законом.
При скасуванні рішення в частині визнання недійсним п. 7.4 договору, суд апеляційної інстанції порушив ст.ст. 6, 627, 651 ЦК України, невірно застосував ст.ст. 628, 629 ЦК України.
При скасуванні рішення в частині визнання недійсним п. 7.6 договору, суд апеляційної інстанції не застосував ст. 598 ЦК України, якою передбачено припинення договору у випадках, встановлених законом і відповідне припинення за угодою сторін не передбачено, умови договору не відповідають вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору є визнання недійсними п.п.3.2.2., 5.1, 7.4, 7.6 договору від 31.12.2009 р. № 01-40/03 "Про організацію доступу до користування автоматизованою електронною системою "Реєстр прав власності на нерухоме майно".
За умовами п. 3.2.2. Договору визначено право ДП "Інформаційний центр" обмежувати та припиняти доступ БТІ до користування розділами реєстру в межах певних адміністративно територіальних одиниць (населених пунктах) у випадку некоректної поведінки працівника БТІ з Реєстром; на підставі відповідних рішень судів та при наявності інших обставин.
Згідно з п. 5.1. Договору у випадку порушення працівниками БТІ Порядку користування Реєстром, встановленого нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, наказами, інструкціями Підприємства, іншими нормативно-правовими актами, або обов'язків за цим Договором, підприємство має право призупинити надання послуг БТІ як в повному обсязі так і частково, про що Підприємство повідомляє БТІ в письмовій формі не менше, ніж за 10 (десять) календарних днів.
Зазначеними умовами договору обумовлено випадки обмеження чи припинення користування телекомунікаційною системою у випадку порушення правил та порядку її використання користувачем.
Касаційна інстанція вважає вірними висновки апеляційного господарського суду, що умови договору не порушують вимог законодавства, прав та обов'язків позивача, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно врахував вимоги Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах". Відповідач є адміністратором реєстру прав власності на нерухоме майно, що здійснює програмно-інформаційне забезпечення Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідає за його функціонування, збереження даних і захист їх від руйнування, має повний доступ до структури єдиної комп'ютерної бази даних Реєстру прав власності на нерухоме майно (п. 4 наказ Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445).
Доводи скаржника про невизначеність в законодавстві понять та термінів, зокрема, "некоректна робота" вказує на нечіткість чи неоднозначність умов договору, що не є підставою для визнання умов договору недійсними.
За п. 7.4 Договору за яким Договір може бути розірвано в односторонньому порядку підприємством у разі невиконання або неналежного виконання БТІ умов цього Договору.
За змістом ст.ст. 627, 651 ЦК України право на одностороннє розірвання договору не порушує законодавства, якщо таке право передбачено договором, тому висновки апеляційної інстанції в цій частині правомірні.
Згідно з п. 7.6 Договору Договір вважається припиненим (без додаткового узгодження між Сторонами) у випадках втрати БТІ права на реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах населених пунктів, які входили в його зону обслуговування, зокрема на підставі рішення суду.
Судом апеляційної інстанції правильно зроблено висновок, що за змістом ст. 598 ЦК України передбачено припинення зобов'язання на підставах, встановлених договором або законом, тому умова договору про випадки припинення зобов'язання закону не суперечить.
Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Ч.ч.1,3 ст.215 вищевказаного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника не спростовують правильності висновків господарського суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання оспорюваних умов договору недійсними, тому вимоги скарги відхиляються, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції залишається без зміни.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.10.2010 р. у справі № 3/58 господарського суду Кіровоградської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун