25 січня 2011 р. № 2-22/5295-2009
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянувши
касаційну скаргу
касаційну скаргусуб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4
Кримської спілки риболовецьких колгоспів
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2010 р.
у справі№ 2-22/5295-2009 господарського суду АР Крим
за позовомДочірнього підприємства Кримської спілки риболовецьких колгоспів "Торговельно-промисловий комплекс "Море"
до
треті особиПриватного підприємства "Трейд і Сервіс"
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4
Сімферопольська філія ТОВ "Український промисловий банк"
Приватне підприємство "Кримська рибна компанія "Діскавері"
Провизнання договорів недійсними, витребування майна
Рішенням господарського суду АР Крим від 21.07.2010 р. (суддя Калініченко А.А.) в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу судна від 27.06.2008 р., укладеного між ПП "Трейд і сервіс" та ФОП ОСОБА_4, зобов'язання ФОП ОСОБА_4 повернути судно позивачу, визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання судна від 27.06.2008 р., укладеного між ПП "Трейд і сервіс" та ФОП ОСОБА_4, зобов'язання ФОП ОСОБА_4 повернути обладнання судна позивача відмовлено.
Суд дійшов висновку, що у ДП КСРК "ТПК "Море" як лізингоодержувача не виникло права власності на судно та його обладнання, оскільки, враховуючи правила набуття права власності, встановлені цивільним законодавством, момент набуття права власності на об'єкт лізингу встановлено сторонами договору № 1-Л від 24.07.2007 р., тобто позивач набуває права власності із сплатою лізингових платежів та після закінчення строку договору лізингу, що відповідає нормам ст.ст. 215, 217 Кодексу торгівельного мореплавства України, однак за умови лише сплати лізингових платежів позивач не набув права власності, тому право позивача не порушено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.10.2010 р. (судді Прокопанич Г.К., Котлярова О.Л., Фенько Т.П.) рішення господарського суду АР Крим від 21.07.2010 р. скасовано.
Позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу риболовного судна "Алголь" від 27.06.2008 р. № 2343, укладеного між ПП "Трейд і сервіс" та ФОП ОСОБА_4
Визнано недійсним договір купівлі-продажу обладнання судна від 27.06.2008 р., укладеного між ПП "Трейд і сервіс" та ФОП ОСОБА_4.
В іншій частині рішення господарського суду АР Крим від 21.07.2010 р. залишено без зміни.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що право позивача, який як лізингоодержувач повністю сплатив платежі за договором лізингу судна, підлягає захисту з огляду на норми ст. 41 Конституції України, ст.ст. 9, 10 Закон України "Про фінансовий лізинг", а оспорювані правочини суперечать ст.ст. 9, 10 Закон України "Про фінансовий лізинг", ст. 215 Кодексу торгівельного мореплавства України.
Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_4 в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити без зміни.
Скаржник доводить, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального закону щодо строку надіслання оскаржуваної постанови, представник позивача допущений до участі у справі неправомірно, без належних повноважень на представництво інтересів сторони. Скаржник доводить, що оспорюваними договорами не порушено прав позивача, останнім невірно обрано спосіб захисту порушеного права, про що правильно зробив висновок місцевий господарський суд, натомість апеляційною інстанцією не взято до уваги роз'яснення ч. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", порушено ст.ст. 1, 33 ГПК України. Суд апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 105 ГПК України не навів доводів за якими він не погодився з висновками місцевого господарського суду в частині моменту набуття позивачем права власності на судно. Скаржник вважає, що передбачені договором № 1-Л від 24.07.2007 р. підстави для набуття позивачем права власності на судно відсутні
Кримська спілка риболовецьких колгоспів в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.
Скаржник доводить, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального закону щодо строку надіслання оскаржуваної постанови, представник позивача допущений до участі у справі неправомірно, без належних повноважень на представництво інтересів сторони. Скаржник доводить, що оспорюваними договорами не порушено прав позивача, останнім невірно обрано спосіб захисту порушеного права.
Сторони, повідомлені про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. 1114 ГПК України, правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційних скарг, вважає, що скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу судна від 27.06.2008 р., укладеного між ПП "Трейд і сервіс" та ФОП ОСОБА_4, зобов'язання ФОП ОСОБА_4 повернути судно позивачу, визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання судна від 27.06.2008 р., укладеного між ПП "Трейд і сервіс" та ФОП ОСОБА_4, зобов'язання ФОП ОСОБА_4 повернути обладнання судна.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги для чинності правочину а саме: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Ч.ч.1,3 ст.215 вищевказаного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).ї
За нормами ст. 215 Кодексу торгівельного мореплавства України за договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.
Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.
Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17 цього Кодексу.
Місцевий господарський суд правильно встановив, що законним власником судна є лізигодавець Приватне підприємство "Трейд і Сервіс".
Тільки власникові належить право продажу товару відповідно до вимог ст. 658 ЦК України, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом.
Суд першої інстанції правильно застосував норми Кодексу торгівельного мореплавства України, дійшовши вірного висновку, що позивач як лізингоодержувач не набув права власності на судно, оскільки самої лише сплати лізингових платежів є недостатньо. Момент набуття права власності на об'єкт лізингу встановлено сторонами договору № 1-Л від 24.07.2007 р., тобто позивач набуває права власності із сплатою лізингових платежів та після закінчення строку договору лізингу.
За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що право позивача не порушено, ним невірно обрано спосіб захисту порушеного права як лізингоодержувача, який вважає свої права порушеними.
Визнаючи недійсними договори купівлі-продажу на підставі ст. 215 ЦК України, господарський суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, з дотриманням вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України.
За таких обставин апеляційна інстанція неправомірно дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та необгрунтовано скасувала рішення господарського суду першої інстанції, висновки якого відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин, а саме Кодексу торговельного мореплавства України.
Зважаючи на наведене, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а законне рішення господарського суду першої інстанції залишенню в силі.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційні скарги задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.10.2010 р. у справі № 2-22/5295-2009 господарського суду АР Крим скасувати.
Рішення господарського суду АР Крим від 21.07.2010 р. залишити в силі.
Витрати по сплаті державного мита, в тому числі за перегляд судових рішень в касаційному порядку, віднести на позивача. Господарському суду АР Крим видати наказ.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун