14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 947/17741/20
провадження № 51-4024 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за об'єднаними обвинувальними актами № 12020160480002804 від 19 листопада 2020 року та № 12020160480001405 від 16 травня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , офіційно не працевлаштованого, без місця реєстрації, раніше судимого: 18 червня 2020 року Київським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді арешту на строк 1 місяць і 26 червня 2020 року Київським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 1 місяць,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року стосовно ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2021 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року (у виді арешту на строк 1 місяць), та покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року (у виді арешту на строк 1 місяць), більш суворим покаранням, призначеним за вчинення кримінального правопорушення за вказаним вироком, остаточно визначено покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироками Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року та 26 червня 2020 року у виді позбавлення волі на строк 2 роки (з урахуванням призначеного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК) та остаточно за сукупністю вироків ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК на ОСОБА_6 покладено такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Зараховано в строк покарання ОСОБА_6 попереднє ув'язнення за період з 19 листопада 2020 року (з моменту його фактичного затримання) по день ухвалення вказаного вироку. Звільнено ОСОБА_6 негайно з-під варти в залі суду. Вирішено питання щодо речових доказів.
За обставин, встановлених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 16 травня 2020 року разом з особою 1, матеріали стосовно якої виділено в окреме кримінальне провадження, перебуваючи на вул. Фонтанська дорога, 16/8 у м. Одесі, за попередньою змовою між собою, маючи корисливий мотив та умисел на таємне викрадення чужого майна, з метою особистого збагачення, визначили предмет злочинного посягання, а саме майно, розташоване за вказаною адресою в приміщенні магазину «Копійка №14», в якому здійснює підприємницьку діяльність ТОВ «Модерн-Трейд», та розподілили ролі між собою для відволікання уваги обслуговуючого персоналу магазину і викрадення майна.
Реалізуючи злочинний умисел, у період часу з 22:25 по 22:35 особа 1 разом із ОСОБА_6 , дотримуючись раніше визначеної домовленості, перебували в приміщенні згаданого магазину. Там ОСОБА_6 , відволікаючи увагу обслуговуючого персоналу, надав реальну можливість особі 1 вчинити крадіжку, яка, діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу викрала з полиці магазину дві банки шоколадної пасти марки «Nutella» загальною вартістю 232,10 грн, а крім того, ОСОБА_6 , продовжуючи реалізацію спільного злочинного наміру, переконавшись, що за їхніми діями ніхто не спостерігає, повторно, шляхом вільного доступу, умисно викрав з полиці магазину пляшку коньяку сувенірного марки «Одеса» ємністю 0,7 л вартістю 353, 20 грн, заховавши її під свою куртку.
Після цього, ОСОБА_6 разом з особою 1 пройшли біля каси магазину та зникли з місця вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинили ТОВ «Модерн-Трейд» матеріальну шкоду на загальну суму 585,30 грн.
Крім того, 19 листопада 2020 року о 17:29 ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні належного ПП «Таврія Плюс» супермаркету «Таврія-В», що розташований на вул. Варненській, 2 у м. Одесі й де в нього, з метою особистого збагачення, виник корисливий мотив та умисел, спрямовані на таємне викрадення майна - віскі «Jim Beam Bourbon» об'ємом 700 мл, і реалізуючи свій умисел, переконався, що за ним ніхто не спостерігає, а його злочинні дії залишаться непомітними для оточуючих, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом вільного доступу взяв дві пляшки віскі «Jim Beam Bourbon» об'ємом 700 мл вартістю 558,90 грн кожна, розміщені на одній з торговельних полиць, і направився з ними на вихід.
Надалі ОСОБА_6 , діючи з особливою зухвалістю, хоч і розумів, що його дії помітив охоронець супермаркету ОСОБА_8 , який почав його переслідувати та висловлював вимогу зупинитися, але, діючи відкрито, маючи можливість розпорядитися викраденим чужим майном на власний розсуд, з метою утримати його при собі намагався втекти, однак довести свій злочинний намір до кінця не зміг із причин, що не залежали від його волі, у зв'язку з тим, що був затриманий із цим майном співробітником служби судової охорони на АДРЕСА_2 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_6 , скасовано вирок Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2021 року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185 КК і закрито кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Вироком Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 скасовано в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК та ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 71 КК при призначенні ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків до покарання, призначеного в цьому кримінальному провадженні, приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року, та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання зараховано ОСОБА_6 попереднє ув'язнення в період із 20 листопада 2020 року по 29 грудня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Віншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, якаїї подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вироки судів попередніх інстанцій змінити: виключити із судових рішень посилання на застосування положень ч. 1 ст. 71 КК під час визначення ОСОБА_6 остаточного покарання і вважати його засудженим за ч. 2 ст.15, ч. 2 ст.186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На обґрунтування своїх вимог прокурор, посилаючись на положення п. 1 ч. 1, частин 3 та 4 ст. 80 КК і судову практику Верховного Суду України (постанова 24 грудня 2015 року у справі № 5- 324 кс 15) та Верховного Суду (постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 10 лютого 2025 року у справі № 229/207/24) зазначив, що:
- покарання, строк давності виконання якого закінчився відповідно до положень ст. 80 КК, не може бути приєднано до покарання, призначеного за новим вироком, під час вирішення питання про визначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК;
- за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_6 був засуджений вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 4 місяці, за ч. 2 ст. 185 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік, із застосуванням ст. 70 КК остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання за вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року та остаточно призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 1 місяць. Вказаний вирок суду законної сили не набрав, оскільки був скасований ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, а кримінальне провадження направлено на новий судовий розгляд, який до цього часу триває;
- за таких обставин вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 1 місяць, залишився невиконаним;
- у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості, які свідчили б про те, що ОСОБА_6 ухилявся від виконання призначеного йому покарання за згаданим вироком;
- апеляційний суд не врахував, що на час ухвалення нового вироку стосовно ОСОБА_6 у нього закінчився строк давності виконання обвинувального вироку Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року, яким останнього засуджено до покарання у виді арешту на строк 1 місяць, а тому призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК є необґрунтованим, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому прокурор вважає, що вироки Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2021 року та Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року стосовно ОСОБА_6 не можуть вважатися такими, що постановлені з додержанням вимог статей 370, 419 КПК, а тому на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підлягають зміні.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 1 ст. 438 КПК встановлено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції у тому числі є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 КПК.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, висновки судів попередніх інстанцій стосовно винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, прокурором не оспорюються.
Щодо необґрунтованого призначення ОСОБА_6 остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК, за мотивами, викладеними у скарзі, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 КК, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у строк 2 роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
Частинами 3, 4 ст. 80 КК визначено, що перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 та 3 цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Указані положення свідчать, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише в тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
За таких обставин застосування ст. 80 КК передбачає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, збігу строку давності його виконання та факту ухилення засудженим від його відбування, що є підставою для зупинення перебігу такого строку давності.
Як убачається з матеріалів справи, на час постановлення вироку від 29 грудня 2021 року в місцевого суду хоча й були відсутні дані про те, що відповідним рішенням суду ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання або він не відбув покарання, призначене вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року, однак строк давності виконання цього вироку 2 роки, який був перерваний вчиненням ОСОБА_6 нового злочину 19 листопада 2020 року, не минув з огляду на ч. 4 ст. 80 КК, тому суд першої інстанції в цій частині дійшов висновку про застосування положень ст. 71 КК з наведенням відповідних мотивів.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що, оскільки постановлений 29 грудня 2021 року вирок суду першої інстанції скасовано апеляційним судом у частині призначеного покарання та в цій частині ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК, з урахуванням положень ст. 71 КК, у Суду відсутні обґрунтовані підстави для зміни вироку місцевого суду, який було скасовано. Тому, з урахуванням зазначеного, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора в цій частині.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 532 КПКвирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що:
? ОСОБА_6 засуджений вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 1 місяць. Вирок місцевого суду набрав законної сили 26 липня 2020 року, оскільки не був оскаржений та переглянутий у порядку апеляційної процедури. Будь-які судові рішення суду апеляційної інстанції щодо перегляду цього вироку місцевого суду Єдиний державний реєстр судових рішень не містить;
? з огляду на положення п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 80 КК строк давності виконання вироку Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року, який становить 2 роки, був перерваний вчиненням ОСОБА_6 нового злочину 19 листопада 2020 року, закінчився 19 листопада 2022 року;
? згідно з відповіддю ДУ «Одеський слідчий ізолятор» від 17 грудня 2020 року щодо виконання вироку Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року стосовно ОСОБА_6 , відсутня інформація про виконання вироку Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року стосовно нього (т. 2, а. п. 77).
При цьому, Суд бере до уваги, що матеріали кримінального провадження не містять даних про притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК, його ухилення від відбування покарання, призначеного попереднім вироком від 26 червня 2020 року, у зв'язку з чим не встановлено підстав для зупинення перебігу строку виконання обвинувального вироку і застосування ч. 3 ст. 80 КК.
З огляду на вказане колегія суддів вважає обґрунтованими посилання прокурора в касаційній скарзі на те, що вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року залишився невиконаним.
Отже, у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не врахував, що на час ухвалення ним нового вироку 15 липня 2025 року стосовно ОСОБА_6 в останнього закінчився строк давності виконання обвинувального вироку Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року, а тому призначення покарання на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового складання, а саме приєднання невідбутої частини покарання, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а ухвала апеляційного суду в цій частині - необґрунтованою.
Відповідно до правового висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 243/7758/20, провадження № 51-113 кмо 21), для застосування закріплених у ч. 1 ст. 71 КК правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов'язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності:
- перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим - «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;
- друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 71 ККпід час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.
Як вбачається з оскаржуваного вироку від 15 липня 2025 року, на обґрунтування свого рішення про призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків суд апеляційної інстанції, крім іншого, зазначив лише про те, що враховує вимоги ст. 71 КК та вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року і вважає за необхідне призначити обвинуваченому остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань.
Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК однією з підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене вище, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора в частині безпідставності призначення судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 остаточного покарання згідно з ст. 71 КК, без урахування при цьому положень ч. 4 ст. 80 КК.
Така позиція Суду повною мірою узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2025 року (справа № 229/207/24, провадження 51-2789 кмо 24).
У згаданій постанові Суд дійшов висновку про те, що:
- закінчення встановлених у частинах 1, 2 ст. 80 КК строків давності виконання обвинувального вироку є підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому цим вироком покарання, з урахуванням положень частин 3 та 4 цієї статті;
- покарання, строк давності виконання якого сплив відповідно до положень ст. 80 КК, не може бути приєднано до покарання, призначеного за новим вироком, під час вирішення питання про призначення покарання за сукупністю вироків згідно з ст. 71 КК;
- суд у конкретному кримінальному провадженні може прийняти рішення щодо звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, за наявності для цього підстав, передбачених ст. 80 КК, не лише в порядку статей 537, 539 КПК, а й за наслідками розгляду справи, про що має бути зазначено в резолютивній частині рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім іншого, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються мотиви ухваленого рішення.
За змістом положень ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Як визначено в ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому колегія суддів вказує про те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи новий вирок і призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням положень, передбачених ч. 1 ст. 71 КК, не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону, не врахував приписів ч. 4 ст. 80 КК і правових висновків Верховного Суду та не навів в оскарженому вироку жодних належних мотивів у цій частині прийнятого ним рішення.
Вказані порушення, які, на думку Верховного Суду, були допущені судом апеляційної інстанції, є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК), що, у свою чергу, також призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК).
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає такими, що підлягають частковому задоволенню, вимоги касаційної скарги прокурора, а саме в частині зміни вироку Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року шляхом виключення із вказаного судового рішення посилання на застосування положень ч. 1 ст. 71 КК та призначення ОСОБА_6 остаточного покарання за сукупністю вироків з урахуванням покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року.
З огляду на положення ч. 1 ст. 412, п. 2 ч. 1 ст. 413, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438, п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК вирок суду апеляційної інстанції підлягає зміні у вказаній вище частині.
Керуючись статтями 412, 413, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року стосовно засудженого ОСОБА_6 змінити.
Виключити із цього вироку посилання на призначення ОСОБА_6 остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць з урахуванням невідбутої частини покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
У решті судові рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3