14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 532/235/24
провадження № 51- 3228 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022170470000284 від 14 листопада 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Калуги, Російська Федерація, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2025 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Відповідно до ст. 76 КК зобов'язано ОСОБА_6 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи.
Звільнено ОСОБА_6 з-під варти негайно. Скасовано арешти, накладені на майно ухвалами Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року, 09 і 28 листопада 2023 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 27 563,01 грн у рахунок відшкодування судових витрат, а судові витрати в сумі 3604,32 грн віднесено на рахунок держави.
На підставі ст. 72 КК зараховано в строк покарання ОСОБА_6 попереднє ув'язнення в період з 22 грудня 2023 року по 09 грудня 2024 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 11 листопада 2022 року, у вечірній час доби, в період дії воєнного стану витягнув віконну шибку, проник до будинку АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав два обігрівачі «Element OR 0909-7» та туристичний намет, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 6331,99 грн.
Крім того, 21 грудня 2022 року, у вечірній час доби, в період дії воєнного стану ОСОБА_6 проник через незачинені на замок вхідні двері до будинку АДРЕСА_3 в цьому ж селищі, звідки таємно, повторно, викрав телевізор і мікрохвильову піч, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду на загальну суму 8126,69 грн.
Також, у період із 14 по 31 жовтня 2023 року, у нічний час доби, в період дії воєнного стану шляхом пошкодження вхідних дверей ОСОБА_6 проник до будинку АДРЕСА_4 , звідки таємно, повторно, викрав риболовні снасті, що належать потерпілому ОСОБА_10 , чим спричинив останньому майнову шкоду на загальну суму 10 018,69 грн.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2025 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 задоволено частково.
Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Початок строку покарання ухвалено рахувати з моменту затримання ОСОБА_6 .
На підставі ст. 72 КК зараховано в строк покарання ОСОБА_6 період перебування під вартою з 22 грудня 2023 року по 09 грудня 2024 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду апеляційної інстанції змінити: застосувати до засудженого ОСОБА_6 положення ст. 75 КК та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням.
На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неможливості виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства та вважає вирок суду першої інстанції від 09 грудня 2024 року законним і обґрунтованим, оскільки:
- встановивши, що ОСОБА_6 був засуджений вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 10 серпня 2022 року за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 грн, який він сплатив у повному обсязі 05 грудня 2024 року, і був знятий з обліку у зв'язку зі сплатою штрафу, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК судимість за вказаним кримінальним проступком погашена і ОСОБА_6 вважається таким, що не має судимості;
- з'ясувавши, що ОСОБА_6 був засуджений вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2022 року за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік на підставі ст. 75 КК та ухвалою цього ж місцевого суду від 15 жовтня 2024 року звільнений від призначеного покарання у зв'язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 вважається особою, яка не має судимості, тому відсутні обтяжуюча покарання обставина - рецидив злочину, а такожпідстави для кваліфікації його дій як таких, що вчинені ним у період іспитового строку;
- суд першої інстанції зробив справедливий та законний висновок про те, що застосування до ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням не виглядає безальтернативно необхідним, а тому дійшов до переконання про можливість виправлення обвинуваченого через звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК;
- ОСОБА_6 неодноразово під час судового розгляду провадження особисто просив вибачення в потерпілих та запевняв, що відшкодує заподіяну їм майнову шкоду, що, на думку захисника, спростовує твердження прокурора про те, що під час судового розгляду обвинувачений не вибачився перед потерпілими, не виявив ознак каяття і не вчинив жодних дій для відшкодування заподіяної шкоди;
- ОСОБА_6 , перебуваючи під вартою майже рік, у судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що усвідомив усю протиправність своєї поведінки, влаштувався на роботу та почав відшкодовувати потерпілим спричинену шкоду; тільки перебуваючи на волі, він зможе відшкодувати їм шкоду й оплатити судові витрати в провадженні. Також він піклується про свою матір, яка є особою пенсійного віку і має тяжке захворювання, а він є особою з інвалідністю та потребує обстежень і лікування.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Від захисника ОСОБА_7 надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги без її участі.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 413 КПК.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст.185 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду щодо обрання виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання і, ухвалюючи новий вирок, призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк, визначений судом першої інстанції.
При цьому в касаційній скарзі сторона захисту не оспорює обґрунтованості призначеного ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, тому в цій частині судове рішення в касаційному порядку не перевіряється.
Що ж стосується доводів касаційної скарги в частині незгоди сторони захисту з висновками суду апеляційної інстанції щодо неможливості виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства та про необхідність застосування до засудженого положень ст. 75 КК, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розд. ХІІ КК.
Відповідно до ст. 75 КК (у редакції, яка діяла на момент вчинення ОСОБА_6 правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, законодавцем чітко визначено, що, за наявності вказаних вище підстав, під час вирішення питання щодо застосування положень ст. 75 КК суд враховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
Скасовуючи вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ч. 1 ст. 420 КПК і посилаючись на приписи ст. 75 КК, дійшов висновку про те, що виправлення ОСОБА_6 неможливе без ізоляції від суспільства, оскільки рішення місцевого суду про можливість його виправлення без відбування покарання з випробуванням не відповідає вимогам ст.75 КК.
Обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції вказав, що:
- звільняючи ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, місцевий суд не врахував належним чином вимог ст. 75 КК, а саме тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин справи, кількості епізодів злочинної діяльності та вартості викраденого майна, а також даних про особу обвинуваченого, який навіть не вибачився перед потерпілими, не виявив ознак каяття і не вчинив жодних дій для відшкодування заподіяної шкоди;
- місцевий суд також залишив поза увагою те, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних кримінальних правопорушень, проте після погашення судимості на шлях виправлення не став та вчинив новий тяжкий умисний корисливий злочин, що, на думку суду апеляційної інстанції, характеризує його особистість наявністю стійкої внутрішньої орієнтації на злочинний спосіб задоволення потреб.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що місцевий суд належним чином не взяв до уваги й позиції потерпілого ОСОБА_10 , який наполягав на призначенні ОСОБА_6 суворого покарання, тоді як інші потерпілі покладалися на розсуд суду.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вироку місцевого суду в частині застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК, звернувши при цьому увагу на позицію Верховного Суду України про те, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
З урахуванням вказаних обставин, Верховний Суд вважає висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК стосовно ОСОБА_6 у цілому належним чином вмотивованими та обґрунтованими.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_6 :
- неодноразово під час судового розгляду провадження особисто просив вибачення в потерпілих і запевняв про відшкодування заподіяної майнової шкоди та тільки перебуваючи на волі, зможе відшкодувати їм шкоду й оплатити судові витрати в провадженні;
- піклується про свою матір, яка є особою пенсійного віку та має тяжке захворювання, а він є особою з інвалідністю та потребує обстежень і лікування,
у цьому випадку, з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК належить до тяжких злочинів, ступінь його підвищеної суспільної небезпеки, встановлені судами попередніх інстанцій обставини провадження, а саме кількість вчинених ОСОБА_6 епізодів злочинної діяльності та вартість викраденого майна потерпілих, а також дані про особу обвинуваченого, який не вчинив жодних дій для відшкодування заподіяної шкоди потерпілим, зважаючи на обґрунтування суду апеляційної інстанції щодо врахування позиції потерпілого ОСОБА_10 про необхідність призначення обвинуваченому суворого покарання та пов'язаного з триманням його під вартою (т. 1, а. п. 40, 44; т. 1, а. п. 93, 94), на думку колегії суддів, у цілому не спростовують обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК та не свідчить про можливість виправлення засудженого без відбування реального покарання.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, а також таких сторона захисту не надала до касаційної скарги, відомостей які би підтверджували доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 працевлаштувався чи займається суспільно корисною працею або вчинив дії щодо відшкодування потерпілим спричиненої майнової шкоди.
Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що застосування в цьому разі інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності, а звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для його виправлення.
За таких обставин, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2025 року- без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3