14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 752/8280/23
провадження № 51-519 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023105010000059 від 20 січня 2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Мізоч Здолбунівського району Рівненської області, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_6 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з іспитовим строком 2 роки.
Указане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК, а саме незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту у великих розмірах, з огляду на таке.
Як установив суд, ОСОБА_6 , перебуваючи на Протасовому Яру у м. Києві, точного місця, дати і часу органом досудового розслідування не встановлено, знайшов прозорий поліетиленовий пакет із кристалоподібною речовиною білого кольору та помістив вказаний вище пакет до лівої внутрішньої кишені жилетки чорного кольору, в яку на той час був одягнений, чим незаконно придбав та почав зберігати при собі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он; далі - PVP) у великих розмірах.
Після цього 20 січня 2023 року приблизно о 17 год 06 хв за адресою: вул. Іллі Еренбурга, 3-А, м. Київ, у ході обшуку затриманого ОСОБА_6 в останнього було виявлено у внутрішній кишені жилетки чорного кольору, в яку він був одягнений, і вилучено паперову коробку, в якій містився поліетиленовий пакет із порошкоподібною речовиною білого кольору, скляна лампа з нашаруванням білого кольору та дві різнокольорові трубки з полімерного матеріалу з нашаруванням речовини білого кольору, а саме кристалічна речовина білого кольору і нашарування речовини коричневого та білого кольору, яка відповідно до висновку експерта є PVP. Маса PVP у кристалоподібній речовині становить 1,753 г.
Київський апеляційний суд ухвалою від 07 листопада 2024 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на формальний розгляд провадження в суді апеляційної інстанції, оскільки цей суд, порушуючи статті 370, 419 КПК:
- не навів переконливих аргументів на спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо неправильного звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням;
- взагалі не надав оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про те, що під час розгляду кримінального провадження не встановлено будь-яких відомостей, що свідчать про щире каяття обвинуваченого (зокрема, звернення за лікуванням від наркотичної залежності), а також про те, що ОСОБА_6 не працює та забезпечує власні потреби за кошти, які отримує дружина;
- не навів належних і достатніх мотивів та підстав ухвалення рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням;
- залишив без належної правової оцінки наявні у справі дані про те, що ОСОБА_6 зберігав при собі PVP у великих розмірах;
- не мотивував, чому він вважає можливим досягнення мети виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень без відбування засудженим покарання;
- не зважив на те, що під час призначення конкретного виду і розміру покарання та вирішення питання про можливість виправлення і перевиховання винного без його відбування врахування одних і тих самих обставин є неприпустимим.
Також прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції формально послався на те, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення є нетяжким злочином, водночас не дав жодної оцінки ступеню суспільної небезпеки цього кримінального правопорушення у сфері обігу психотропних речовин, яка визначається насамперед поширенням та згубним впливом наркоманії і токсикоманії на свідомість психічно нестійких людей, їх мораль і спосіб життя, що призводить до поступового занепаду, деградації особистості.
Крім того, на думку прокурора, попередня протиправна поведінка винного, наявність кримінальних проваджень, які перебувають на розгляді Здолбунівського районного суду Рівненської області є важливою характеристикою його особи і має бути належним чином врахована під час призначення покарання, оскільки визначає його суспільну небезпечність.
За таких обставин сторона обвинувачення вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК зроблений без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивований, оскільки, на думку прокурора, дані про особу засудженого в сукупності з тяжкістю кримінального правопорушення та конкретними обставинами кримінального провадження свідчать про неможливість його виправлення без відбування покарання, а отже їх застосування не сприятиме меті покарання.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 та просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію учасника судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1-3 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Висновок судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 309 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду, прокурор ОСОБА_8 оскаржила його в апеляційному порядку.
Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що вона, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через м'якість, просила суд апеляційної інстанції на підставі положень, передбачених ч. 2 ст. 409, ст. 414 КПК, скасувати вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 309 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без зміни.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни, вважав неспроможними доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, при цьому вказав на обґрунтованість висновків місцевого суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень, передбачених статтями 75, 76 КК.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з-поміж іншого, зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни:
- не навів належних і достатніх мотивів ухвалення рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням;
- не виклав переконливих аргументів на спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо неправильного звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням;
- взагалі не надав оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про невстановлення під час розгляду кримінального провадження будь-яких відомостей, що свідчать про щире каяття обвинуваченого, а також, зокрема, про те, що ОСОБА_6 не працює;
- не дав жодної оцінки ступеню суспільної небезпеки цього кримінального правопорушення у сфері обігу психотропних речовин;
- не зважив на неприпустимість врахування одних і тих самих обставин під час призначення покарання та вирішення питання про можливість звільнення від його відбування з випробуванням.
Перевіривши матеріали провадження та зазначені доводи прокурора, колегія суддів дійшла таких висновків.
Положеннями ст. 404 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ч. 1 цієї статті).
Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 2 цієї статті).
За приписами ч. 1 ст. 409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є:
1) неповнота судового розгляду;
2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 2 ст. 409 КПК підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що питання стосовно покарання та його призначення врегульовано розділами Х-ХІ КК.
Так, частинами 1, 2 ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При цьому пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Водночас питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням урегульовано розд. ХІІ КК.
Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, законодавець чітко відмежовує поняття інституту призначення покарання від поняття інституту звільнення від відбування вже призначеного покарання, які між собою не ототожнюються та врегульовуються різними нормами закону України про кримінальну відповідальність і кримінального процесуального закону.
Зазначене також убачається з положень, передбачених пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 420 КПК, відповідно до яких, з-поміж іншого, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок з підстав:
- необхідності застосування більш суворого покарання (п. 2 ч. 1 цієї статті);
- неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання (п. 4 ч. 1 цієї статті).
Як убачається зі змісту апеляційної скарги прокурора, остання:
- стверджуючи про м'якість призначеного місцевим судом покарання, у прохальній частині апеляційної скарги просила призначити ОСОБА_6 таке ж покарання, яке вже призначено оскаржуваним вироком, а в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без зміни;
- у прохальній частині апеляційної скарги не ставила вимоги перед судом щодо скасування вироку суду першої інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (неправильного звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК).
Однак, не зваживши на такі вимоги апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, надав оцінку обґрунтованості рішення суду першої інстанції, у тому числі в частині застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання.
Водночас колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, з огляду на зазначені вище положення, передбачені статтями 404, 405 КПК, був позбавлений процесуальної можливості вийти за межі вимог апеляційної скарги прокурора (на погіршення становища обвинуваченого) і скасувати вирок суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК у частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК та ухвалити новий вирок з підстави, про яку прокурор у поданій апеляційній скарзі не зазначав.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 403 КПК внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.
Ураховуючи наведені вище обставини, а також положення статей 403, 404 КПК, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування ухвали Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_6 , оскільки за вказаних обставин судом апеляційної інстанції не допущено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3