вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" травня 2026 р. Справа № 910/3388/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Євсікова О.О.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 (суддя Полякова К.В.)
у справі № 910/3388/25 Господарського суду міста Києва
за позовом Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна фірма "ЛДС"
про стягнення 73 584,00 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У березні 2025 року Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (позивач) України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна фірма "ЛДС" (далі - ТОВ "ІБФ "ЛДС", відповідач) про стягнення 73 584,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов державного контракту № 882 про закупівлю товару за державні кошти від 17.12.2024 (далі - Державний контракт), у зв'язку із чим позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 73 584,00 грн штрафу за непоставку частини товару.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 у справі № 910/3388/25 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ТОВ "ІБФ "ЛДС" на користь Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 36 792,00 грн штрафу, а також 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що згідно із специфікацією відповідач мав поставити позивачу 20 штук ноутбуків на загальну суму 525 600,00 грн. Натомість відповідачем поставлено позивачу товар у кількості 6 штук, що підтверджується видатковою накладною від 24.12.2024 № Т-2716. Відтак, враховуючи умови п. 7.6 Державного контракту, позивач правомірно заявив вимогу про стягнення з відповідача штрафу. За арифметичним перерахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого товару на суму 367 920,00 грн, що становить 73 584,00 грн.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованого штрафу на 50 %, взявши до уваги його розмір (73 584,00 грн) та вартість непоставленого товару (367 920,00 грн), поведінку відповідача в спірних правовідносинах, а також врахувавши, що умовами Державного контракту не передбачено попередньої оплати товару, яка мала бути здійснена по факту його поставки, та, водночас, з огляду на специфіку діяльності позивача, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку зменшити розмір штрафу на 50 %, тобто до суми 36 792,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 у справі № 910/3388/25, Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині зменшення на 50 % суми штрафу як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та порушенням ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Скаржник, зокрема, вказує, що судом першої інстанції не встановлено матеріального становища відповідача та можливі наслідки стягнення штрафу у повному обсязі, не встановлено, чи дійсно запропонований товар за сукупністю своїх характеристик є кращим від предмета Державного контракту та чи відповідає такий товар кінцевій меті його використання; судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно враховано відсутність попередньої оплати в умовах Державного контракту; суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду, не врахував предмет постачання за Державним контрактом, час укладення та виконання Державного Контракту (після запровадження правового режиму воєнного стану).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 у справі № 910/3388/25; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 23.01.2026.
У зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у довготривалій відпустці з 04.02.2026 по 16.02.2026 та з 17.02.2026 по 18.03.2026, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026 для розгляду справи № 910/3388/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді: Євсіков О.О., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 у справі № 910/3388/25 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Ходаківська І.П.
Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.
Позиції учасників справи. Заяви учасників справи
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін, вказуючи, зокрема, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції суд скористався своїми дискреційними повноваженнями та дотримався позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, в яких визначено, що вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Відповідач наголошує на тому, що ним у відзиві на позов було наведено достатньо обставин, які, на його думку, могли бути підставою для зменшення штрафних санкцій; доводи апелянта зводяться до переоцінки фактів, взятих судом до уваги як підстава для зменшення розміру штрафу, а саме щодо пропозиції заміни товару на "покращений"; відповідач, у свою чергу наполягає, що вжив максимальних заходів для виконання Державного контракту, а апелянт, фактично, за формальних підстав відмовився від заміни моделі ноутбуків.
Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду заяву з процесуальних питань, в якій просить суд визнати понесення збитків державою внаслідок порушення договірних зобов'язань відповідачем за Державним контрактом - загальновідомою обставиною, яка не потребує доказування.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 17.12.2024 між Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна фірма "ЛДС" (виконавець) укладено державний контракт № 882 про закупівлю товару за державні кошти (Державний Контракт), за умовами якого виконавець зобов'язався продати замовнику, а замовник зобов'язався придбати і оплатити ноутбуки (далі - товар) в порядку та на умовах, визначених цим Державним контрактом.
Згідно з пунктом 4.1 Державного контракту розрахунки між виконавцем та замовником здійснюються шляхом оплати вартості фактично отриманого товару/партії товару, відповідно до видаткової накладної, протягом 10 календарних днів після їх отримання, але в будь-якому разі після надходження коштів з Державного бюджету України на зазначені цілі.
У пункті 5.1 Державного контракту вказано строк поставки товару/партії товару - до 25.12.2024.
За умовами підп. 6.4.1 п. 6.4 Державного контракту замовник має право достроково розірвати цей Державний контракт в односторонньому порядку, відповідно до положень ч. 3 ст. 651 ЦК України, у випадку невиконання або неналежного виконання виконавцем зобов'язань, передбачених цим Державним контрактом, повідомивши останнього про припинення дії Державного контракту у письмовій формі за 10 календарних днів.
Пунктом 7.6 Державного контракту передбачено, що в разі непоставки (відмови від поставки) товару/партії товару виконавець сплачує штраф у розмірі 20 відсотків від ціни непоставленого товару/партії товару.
Відповідно до п. 12.5 Державного контракту всі повідомлення щодо виконання, зміни чи припинення Державного контракту здійснюються у письмовому вигляді та передаються представникам контрагента особисто або направляються засобами поштового зв'язку рекомендованим (цінним) листом та/або на електронну адресу. Датою отримання повідомлення контрагентом вважається дата надходження листа на відділення поштового зв'язку за адресою отримувача, а повідомлення, направлені на електронну адресу, вважаються отриманими в день їх відправлення.
Згідно з додатком № 1 до Державного контракту (Специфікація) сторони погодили поставку виконавцем замовнику 20 штук ноутбуків на загальну суму 525 600,00 грн.
Технічні вимоги щодо товару визначено у додатку № 2 до Державного контракту.
24.12.2024 відповідач поставив позивачу 6 штук товару, що підтверджується видатковою накладною від 24.12.2024 № Т-2716.
26.12.2024 позивач отримав від відповідача лист-повідомлення від 25.12.2024 № 1262/12 про неможливість поставки товару, зазначеного в Специфікації, в кількості 14 штук. Водночас у листі-повідомленні відповідач запропонував в якості заміни товар, деякі характеристики якого є кращими.
У свою чергу, позивачем направлено відповідачу повідомлення від 28.01.2025 № 13/15-149/2025 про розірвання Державного контракту в односторонньому порядку з 07.02.2025 та вимогу сплатити штраф у сумі 73 584,00 грн за непоставку частини товару. Дане повідомлення направлено позивачем 28.01.2025 на електронну адресу відповідача sale@lds.com.ua, що підтверджується скріншотом офіційної електронної пошти позивача, та на юридичну адресу цінним листом від 28.01.2025 № 0314200046042.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказав, що відповідачем належним чином не виконано умови Державного контракту щодо поставки частини товару у кількості 14 штук, у зв'язку із чим позивач на підставі п. 7.6 Державного контракту нарахував та просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 73 584,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив про часткове визнання позову в розмірі 50 % від заявленого позивачем штрафу, тобто в сумі 36 792,00 грн, та просив суд зменшити заявлені до стягнення санкції до визнаного відповідачем розміру. При цьому зазначив, що запропонував позивачу відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" інші ноутбуки, які за більшістю характеристик були кращими ніж ті, що вимагалися позивачем, для чого надав до відзиву порівняльну таблицю технічних вимог.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Згідно зі ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін і до 28.08.2025) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Додатком № 1 до Державного контракту (Специфікація) сторони погодили поставку 20 штук ноутбуків на загальну суму 525 600,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Державного контракту відповідачем було поставлено, а позивачем - прийнято обумовлений Державним контрактом товар частково, в кількості 6 штук, що підтверджується видатковою накладною від 24.12.2024 № Т-2716.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 ГК України).
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, у якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Пунктом 7.6 Державного контракту сторони погодили, що в разі непоставки (відмови від поставки) товару/партії товару виконавець сплачує штраф у розмірі 20 відсотків від ціни непоставленого товару/партії товару.
Перевіривши здійснений позивачем на підставі п. 7.6 Державного контракту розрахунок штрафу, місцевий господарський суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого товару на суму 367 920,00 грн, що становить 73 584,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, у частині правильності розрахунку суми штрафу рішення суду не оскаржується, відтак, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не переглядається. При цьому, підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не встановлено.
Перевіряючи доводи скаржника щодо не обґрунтованості висновків суду першої інстанції та відсутності підстав для зменшення штрафу на 50 %, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення неустойки є протидією необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України, на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
Разом із тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру неустойки фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Як було роз'яснено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що забезпечення обороноздатності країни у період дії воєнного стану сучасним, високотехнологічним озброєнням, військовою, спеціальною та іншою необхідною технікою є одним із пріоритетних напрямів у зміцненні обороноздатності військових підрозділів та забезпеченні ефективного виконання завдань із захисту суверенітету, територіальної цілісності й незалежності України. Своєчасне та належне постачання всіх необхідних ресурсів є критично важливим для ефективного функціонування оборонного сектору, особливо в умовах підвищеної бойової готовності та активних воєнних дій. Держава покладається на сумлінне виконання контрактних зобов'язань постачальниками, з якими укладено відповідні договори на поставку продукції військового та спеціального призначення.
У розгляді заяви скаржника щодо визнання обставин загальновідомими, в якій останній просить суд апеляційної інстанції визнати понесення збитків державою внаслідок порушення договірних зобов'язань відповідачем за Державним контрактом - загальновідомою обставиною, яка не потребує доказування, колегія суддів зазначає таке.
24.02.2022 у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією РФ проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан.
Безумовно обставина широкомасштабної збройної агресії проти України та введення з 24.02.2022 воєнного стану на всій території України, який триває і дотепер, є загальновідомими обставинами, які не потребують доказування відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України.
Дійсно, відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України загальновідомі обставини не потребують доказування, однак суд повинен встановити, що конкретне зобов'язання об'єктивно залежить від факторів, які зазнали негативного впливу.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У даному випадку скаржник, звертаючись до суду із заявою про визнання понесення збитків державою внаслідок порушення договірних зобов'язань відповідачем за Державним контрактом - загальновідомою обставиною, фактично перекладає тягар доказування понесення збитків за даним Державним контрактом на суд, що є не припустимим, у зв'язку із чим апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Враховуючи специфіку товару, що є предметом Державного контракту, положення статті 17 Конституції України, за змістом якої оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем через неповну поставку ноутбуків, зокрема і умови Державного контракту, які не передбачали попередньої оплати товару, яка мала бути здійснена по факту його поставки, враховано поведінку відповідача, зокрема щодо надання пропозиції поставити товар з іншими характеристиками, деякі з яких є кращими, ніж визначено в Державному контракті, розмір нарахованого штрафу від вартості непоставленого товару, та, керуючись засадами справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями законодавства, правомірно зменшено розмір штрафу на 50 %.
Натомість доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують, а фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, підстав для скасування чи зміни рішення суду не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.
Апеляційний господарський суд зауважує, що зменшення штрафних санкцій, у даному випадку до 50 %, та стягнення з відповідача штрафу в сумі 36 792,00 грн буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно із цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів кредитором.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного в даній справі судового рішення відсутні.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 у справі № 910/3388/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
О.О. Євсіков