Справа № 131/1796/24
Провадження №11-кп/801/576/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
15 травня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
зі секретарем судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.05.2026 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 в кримінальному провадженні №12024020250000153 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
за участю сторін провадження:
прокурора: ОСОБА_8
захисника: ОСОБА_6
обвинуваченого: ОСОБА_7
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.05.2026 року клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто по 04 липня 2026 року включно.
Строк дії ухвали визначено до 04 липня 2026 року включно.
Дата закінчення строку тримання ОСОБА_7 під вартою - 04 липня 2026 року.
Захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просив ухвалу скасувати, обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням відповідного засобу електронного контролю.
Вимоги апеляційної скарги захисника мотивовано тим, що суд автоматично продовжив обвинуваченому строк тримання під вартою, не дослідивши обґрунтованості висунутої ОСОБА_7 підозри та обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
Судом не взято до уваги, що у клопотанні прокурора не зроблено посилання на матеріали, що дають підстави обвинувачувати особу, не викладено обґрунтувань щодо неможливості запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Крім того, прокурором у клопотанні безпідставно зроблено посилання на те, що ОСОБА_7 немає постійного місця роботи, негативно характеризується, немає стійких соціальних зв'язків, хоча стороною захисту надавались документи про те, що ОСОБА_7 має постійне місце роботи в ТОВ «Транс СЕЛ», сім'ю, на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, однак суд не взяв ці обставини до уваги.
Крім цього, стороною обвинувачення під час розгляду клопотання недоведено , що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України.
Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_8 , яка просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника, захисника ОСОБА_6 , який просив задоволити апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав думку свого захисника, просив задоволити апеляційну скаргу, оглянувши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1, ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу .
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів провадження убачається, що в провадженні Іллінецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження № 12024020250000153 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, триває судовий розгляд.
Апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення по суті, оскільки, окрім, як, дослідивши оскаржену ухвалу суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Крім того, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_7 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, яке мало місце коли останній перебував у процесуальному статусі підозрюваного.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
За таких обставин, апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 за ч.1 ст. 115 КК України.
Вирішуючи питання щодо продовження строків тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України врахував те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі та яке, відповідно до ст.12 КК України класифікується як особливо тяжкий злочин, тому усвідомлюючи тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі визнання винним за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, перебуваючи на волі обвинувачений може переховуватись від суду, чинити тиск на потерпілу у вказаному кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, крім того, на даній стадії судового провадження обвинувачений не допитаний, триває дослідження письмових доказів, тому жоден із більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З матеріалів судового провадження вбачається, що при вирішенні питання щодо продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою суд першої інстанції правильно виходив не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків переховування обвинуваченого від суду, впливу на потерпілих та свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є саме таким запобіжним заходом, який буде достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігти ризикам, доведеним прокурором, а також забезпечити безпеку суспільства від нових протиправних посягань обвинуваченого, враховуючи ступінь суспільної небезпеки злочину, у якому він обвинувачується.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що судом першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою не були в повній мірі враховані дані про особу обвинуваченого, зокрема, те, що ОСОБА_7 має постійне місце роботи, сім'ю, на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, він позитивно характеризується за місцем проживання, то вони не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки не спростовують обґрунтованості висновку суду про те, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, може негативно відобразитися на здійсненні судового провадження, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Встановлені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі.
Твердження захисника про відсутність ризиків, можуть вказувати лише на те, що їх відсутність була попереджена шляхом застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, невзявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою забезпечить не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, в скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_7 .Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції,
Відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника.
Ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.05.2026 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4