Справа № 454/1302/24 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю.
Провадження № 22-ц/811/748/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
19 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
з участю - представника позивача - адвоката Богуцького І. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,
у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і належним розміром страхового відшкодування (регламентної виплати), що становить 213 824 грн 14 коп., а також судові витрати.
Позов мотивований тим, що 26 вересня 2022 року близько 17.00 год на автодорозі «Р-15» сполучення м. Ковель - м. Жовква відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі автомобіля марки «ЗАЗ 110217» д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач та автомобіля марки «Mercedes-Benz E200» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача. Внаслідок вказаної пригоди транспортні засоби отримали механічних пошкоджень із матеріальними збитками. Винуватцем ДТП визнано відповідача, що стверджується постановою Сокальського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2022 року. На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність як винної особи (відповідача), так і потерпілого (позивача) не була застрахована. Відповідач не відшкодував завдану шкоду, в результаті чого позивач звертався до суду із позовом про стягнення шкоди в судовому порядку. Однак, Сокальським районним судом Львівської області 18 липня 2023 року ухвалено рішення, яким відмовлено у позові з тих мотивів, що позивач не реалізував своє право на отримання відшкодування шляхом спочатку звернення до МТСБУ із заявою про отримання регламентної виплати за рахунок фонду захисту потерпілих. Вказане рішення було оскаржено в апеляційному порядку, однак залишено в силі. Після чого ОСОБА_1 звернувся із заявою до МТСБУ про отримання регламентної виплати за рахунок фонду захисту потерпілих, однак отримав відмову. Таким чином, позивач, посилаючись на норми чинного законодавства та судову практику, звернувся до відповідача, як винної особи про відшкодування завданої шкоди, розмір якої підтверджується звітом № 398/10-22 від 09 жовтня 2022 року.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в лютому 2026 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року, ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що розмір заподіяних позивачу збитків, підтвердженого належним та допустимим доказом, а саме звітом суб'єкта оціночної діяльності, який відповідачем не спростований.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Судом встановлено, що постановою Сокальського районного суду від 25 жовтня 2022 року ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 26 вересня 2022 року близько 17.00 год, керуючи автомобілем марки «ЗАЗ 110217» р.н.з. НОМЕР_1 , на автодорозі «Р-15» сполучення м. Ковель - м. Жовква не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впорався з керуванням та вчинив зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz E200» р.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого було пошкоджено вказані транспортні засоби.
Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 убачається, що автомобіль марки «ЗАЗ 110217» р.н.з. НОМЕР_4 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_4 .
Згідно витягу, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на 26 вересня 2022 року на автомобіль марки «ЗАЗ 110217» д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіль марки «Mercedes-Benz E200» д.н.з. НОМЕР_2 не знайдено.
З висновку № 398/10-22 від 03 жовтня 2022 року вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Mercedes-Benz E200» р.н.з. НОМЕР_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_5 становить 213 824, 14 грн, визначення фізичного зносу - 0, 61, вартість матеріального збитку - 105124, 70 грн.
05 лютого 2024 року ОСОБА_1 та його представник звернулися до МТСБУ із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про здійснення регламентної виплати за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.
Однак, МТСБУ відмовило у відшкодуванні шкоди, оскільки на момент ДТП у водія автомобіля марки «Mercedes-Benz E200» д.н.з. НОМЕР_2 був відсутній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тому зазначений транспортний засіб не підпадає під вимоги пункту 1.7. статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження фактично понесених витрат на ремонт пошкодженого автомобіля «Mercedes-Benz E200» д.н.з. НОМЕР_2 суду не надано, акт виконаних робіт, чи квитанцію на сплату суми коштів матеріали справи не містять, що унеможливлює визначити реальну вартість понесених витрат для відновлювального ремонту автомобіля позивачем. Оскільки в основу судового рішення, що підтверджують вартість реально затрачених коштів на проведення ремонту, можуть бути покладені документи з СТО, однак таких суду не надано, то суд констатує, що фактичне здійснення ремонту автомобіля не підтверджено, а тому понесенні витрати відсутні. Визначити вартість загального розміру збитку, в разі відсутності понесення таких витрат, неможливо. За таких обставин, враховуючи відсутність документального підтвердження факту оплати ремонту автомобіля, суд вважає, що наявні підстави для відмови у позові.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з такого.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України).
Відповідно до статті 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, визначення розміру матеріального збитку при відшкодуванні шкоди, внаслідок ДТП повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Пунктами 2.3. та 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.200 № 1335/5/1159) визначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ. Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна (пункт 1.1.)
Згідно з пунктом 1.3. вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ (підпункт «д» та «е» пункту 1.4.).
Абзацом дев'ятим частини другої статті 7 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №522/1597/15-ц (провадження № 61-12079ск18) дійшов висновку, що «Визначення вартості матеріального збитку шляхом проведення незалежної оцінки (виконавець - оцінювач транспортних засобів) або автотоварознавчого дослідження (виконавець - судовий автотоварознавець) відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні», в якій сказано, що Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках. Таким чином, аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для стягнення з винуватця ДТП вартості збитків є наявність вини такої особи у скоєнні ДТП та оцінка розміру завданої шкоди у відповідності до Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні».
Розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (див. постанову Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 461/2217/19 (провадження № 61-9194св20)).
Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.
Суд першої інстанції, надавши оцінку висновку № 398/10-22 від 03 жовтня 2022 року, поданому позивачем на підтвердження розміру заподіяної йому шкоди, який не спростований відповідачем, дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні позову, адже для відшкодування шкоди, завданої власнику внаслідок пошкодження його майна не обов'язково, щоб ним, на момент звернення до суду з позовом, були фактично понесені витрати (з наданням відповідних доказів) на відновлення пошкодженого автомобіля.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведено, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування оскарженого судового рішення, яке не може вважатися законним та обґрунтованим, та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).
Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надавав адвокат Конюшко Д. Б., який діяв на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АВ № 1123934, виданого 28 березня 2024 року відповідно до договору про надання правової допомоги № 19/10/22-ЮП/IL від 19 жовтня 2022 року, копія якого додана до позовної заяви. Також, до позову додано копію акта виконаних робіт № 1/2024 від 28 березня 2024 року до згаданого договору, на загальну суму 12 000 грн 00 коп., а також квитанції про перерахування цієї суми адвокату Конюшку Д. Б.
У позовній заяві заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу професійну допомогу
Відповідач не скористався своїм правом подати як відзив на позовну заяву, такі і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, у той час як копія ухвали про відкриття провадження у справі, разом з копією позовної заяви з доданими до неї документами була йому вручена належним чином, що підтверджується повідомленнями поштового зв'язку, наявними у матеріалах справи.
Тому, колегія суддів вважає за можливе стягнути витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у заявленому розмірі.
Підстав для зменшення цього розміру, виходячи, зокрема, з їх неспівмірності, під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду, із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1 650 грн 00 коп. витрат на проведення експертизи з визначення розміру збитку, а також 2 138 грн 24 коп. судового збору та витрати на отримання професійної правничої допомоги в розмірі 12 000 грн 00 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції та 2 565 грн 89 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 213 824 грн 14 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 650 грн 00 коп. витрат на проведення експертизи з визначення розміру збитку, 2 138 грн 24 коп. судового збору та 12 000 грн 00 коп. витрати на отримання професійної правничої допомоги - за розгляд справи в суді першої інстанції та 2 565 грн 89 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич